Рішення № 94670942, 28.01.2021, Ржищевський міський суд Київської області

Головуючий в І інстанції Козіна С.М.

Єдиний унікальний № 374/220/16-а

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2021 року Ржищівський міський суд Київської області у складі:

головуючої - судді Козіної С.М.,

за участі:

секретаря - Маламан Я.О.,

позивача - ОСОБА_1 (не з`явилась),

представника позивача - Рябокляча К.О.,

представника відповідача - Пархомець Н.А.,

третьої особи, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 (не з`явилась),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ржищів Київської області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

30 вересня 2016 року позивачка звернулася до Ржищівського міського суду Київської області з позовом про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 7 листопада 2016 року представником позивача до суду було подано заяву про зміну підстав адміністративного позову про визнання протиправними та скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позовних вимог представник позивача, посилалась на те, що рішенням Ржищівської міської ради № 05-01-07 від 18 листопада 2015 року "Про затвердження кандидатури ОСОБА_1 на посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів" позивачку було затверджено на посаду заступника голови з питань діяльності виконавчих органів. Розпорядженням міського голови Спичака М.А. № 409 від 19 листопада 2015 року позивачка приступила до виконання своїх обов`язків. На позачерговій сесії Ржищівської міської ради сьомого скликання 13 червня 2016 року було прийняте рішення про дострокове припинення повноважень міського голови Спичака М.А. також було прийняте рішення, що обов`язки міського голови буде виконувати секретар міської ради ОСОБА_2 ..

29 червня 2016 року ОСОБА_2 в ультимативній формі заявила про наміри припинення повноважень позивачки, як заступника міського голови і почала наполягати на написанні позивачкою заяви про звільнення. Під психологічним тиском позивачка змушена була написати заяву про відпустку з подальшим звільненням за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України. На підставі заяви позивачки 30 червня 2016 року було видане розпорядження № 322 від 30 червня 2016 року "Про надання відпустки та наступне звільнення", з яким позивачку не ознайомили. Під час відпустки позивачка перебувала на лікарняному з 3 серпня по 14 серпня 2016 року. 1 вересня 2016 року позивачка подала заяву про відкликання заяви в частині "подальшого звільнення за згодою сторін". Заява позивачки була проігнорована і 2 вересня 2016 року в.о. міського голови Ржищівської міської ради Чорненькою К.І. було видано розпорядження № 461 "Про звільнення з роботи ОСОБА_1 " з 4 вересня 2016 року, про що позивачку повідомили в телефонній розмові 2 вересня 2016 року о 18.00 год по завершенню робочого дня. Оскільки копію розпорядження в день звільнення позивачці вручено не було, то 5 вересня 2016 року вона з`явилась на робочому місці. В той же день позивачка через неможливість виконання своїх службових обов`язків звернулась з заявою про надання відпустки за власний рахунок до вирішення даного питання. Впродовж місяця позивачка періодично з`являлася на роботі, в.о. міського голови ОСОБА_2 в грубій формі в присутності працівників виганяла її з кабінету та адмінприміщення, 8 вересня 2016 року опломбувала кабінет за власним підписом, що унеможливлювало позивачці виконувати свої обов`язки, про що були складені відповідні акти в присутності свідків. 23 вересня 2016 року відбулась чергова сесія Ржищівської міської ради, в порядку денному якої було подано проект рішення "Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ", яке не було підтримано більшістю голосів. Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Загальний перелік підстав розірвання трудового договору, в тому числі звільнення службовця з роботи, передбачений ст. 36 КЗпП України.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору є угода сторін. Відповідно до керівних роз`яснень наданих у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», звільнення за цією підставою можливе у разі взаємної згоди роботодавця та працівника. Однак, роботодавець, а саме Ржищівська міська рада звільнення не погодила. ОСОБА_1 свою заяву відкликала 1 вересня 2016 року. Таким чином, звільнення за угодою сторін, проведене ОСОБА_2 , відбулося без згоди сторін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється: на посади заступників міського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради шляхом затвердження відповідно радою.

Згідно з ч. 2-4 ст. 71 Регламенту Ржищівської міської ради VII скликання для затвердження членів виконкому, заступників міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради та керуючого справами міський голова подає кандидатури в порядку, передбаченому чинним законодавством. Усі кандидатури міський голова вносить на розгляд сесії виключно на її пленарних засіданнях. Затвердження внесених міським головою кандидатур проводяться (поіменним) або таємним голосуванням, якщо законом не встановлено інше.

Згідно з ч. 6 ст. 71 Регламенту Ржищівської міської ради VII скликання питання про звільнення із займаних посад заступників міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради та керуючого справами, керівників утворених радою органів підлягає розгляду і обговоренню не раніше як через тиждень і не пізніше як через два тижні з моменту включення до порядку денного. Під час розгляду цього питання заступникам міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради та керуючого справами і керівникам вказаних органів повинно бути надане слово для виступу.

Виходячи з положень ст. 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та Регламенту Ржищівської міської ради VII скликання визначена особлива процедура прийняття та звільнення заступників міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради. Зокрема, прийняття та звільнення вказаного заступника міського голови має відбуватись виключно за рішенням сесії Ржищівської міської ради.

Однак, в порушення Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та Регламенту Ржищівської міської ради VII скликання звільнення позивачки з посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів відбулося лише на підставі розпорядження в.о. міського голови Ржищівської міської ради ОСОБА_2 № 461 від 2 вересня 2016 року без рішення сесії Ржищівської міської ради. Таким чином, позивачка вважає, що розпорядження в.о. міського голови Ржищівської міської ради Чорненької К.І. № 461 від 2 вересня 2016 року є протиправним та повинно бути скасованим.

Враховуючи вищевикладене позивачка просила визнати протиправним та скасувати розпорядження в.о. міського голови Ржищівської міської ради Чорненької К.І. № 461 від 2 вересня 2016 року "Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ", згідно якого ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника міського голови м. Ржищів з питань діяльності виконавчих органів з 4 вересня 2016 року, поновити ОСОБА_1 на посаді заступника міського голови м. Ржищів з питань діяльності виконавчих органів з 4 вересня 2016 року, стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 4 вересня 2016 року по день поновлення на роботі та допустити до негайного виконання постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника міського голови м. Ржищів з питань діяльності виконавчих органів та стягнення середнього заробітку за один місяць, судові витрати покласти на відповідача.

7 листопада 2016 року до Ржищівського міського суду Київської області надійшло заперечення проти позову представника відповідача Галич І.Л., яке обґрунтоване тим, що позивачка у своїй заяві стверджує, що сторонами не було погоджено строк звільнення позивачки із займаної посади, проте відповідно до положень ст. 20 ЗУ "Про службу в органах місцевого самоврядування" служба в органах місцевого самоврядування припиняється у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування присяги, порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недоотримання вимог, пов`язаних з проходженням служби в органах місцевого самоврядування, досягнення посадовою особою граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування. Стаття 36 КЗпПУ закріплює підстави припинення трудового договору з працівником. 30 червня 2016 року позивачка звернулася до відповідача з заявою про надання щорічної відпустки з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення та подальшим звільненням за угодою сторін, цього ж дня в.о. міського голови розглянула дану заяву та дійшовши згоди щодо звільнення позивачки прийняла рішення - задовольнити викладені у заяві прохання. Таким чином, сторони дійшли згоди про звільнення позивачки за угодою сторін та погодили строк (дату) звільнення, що є останнім днем відпустки позивачки відповідно до чинного законодавства. З огляду на вищевикладене позивачка та відповідач вважаються такими, що домовились про дату припинення трудового договору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпПУ, а тому відкликання позивачем заяви про надання щорічної відпустки в частині "з подальшим звільненням з посади за згодою сторін" в односторонньому порядку без отримання взаємної згоди відповідача суперечить чинному законодавству України. Крім того, відповідач погодився на звільнення позивачки за угодою сторін шляхом видачі відповідного розпорядження, тому звільнення позивачки з займаної посади є правомірним та за змістом відповідає п. 7 ч. 4 ст. 42 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні".

Вищезазначена правова позиція співпадає з практикою Вищого адміністративного суду України та відображена в ухвалі Вищого адміністративного суду України у справі №К/9991/53832/12 від 29.10.2013.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до розпорядження про звільнення, позивач був звільнений з посади 4 вересня 2016 року, оскільки це був вихідний день тижня, то 5 вересня 2016 року відповідач був зобов`язаний видати позивачці його трудову книжку та ознайомити з відповідним розпорядженням про звільнення. Проте 5 вересня 2016 року позивачка була відсутня на робочому місці, про що був складений відповідний акт. З огляду на це 5 вересня 2016 року відповідачем на поштову адресу позивачки було надіслано поштове повідомлення у формі рекомендованого листа з повідомленням про вручення адресату із вказівкою про необхідність з`явитись до Ржищівської міської ради для отримання трудової книжки та розпорядження про звільнення. Незважаючи на повідомлення для отримання у відповідному відділенні Укрпошти даного поштового відправлення позивачка не з`явилась до відділення Укрпошти, а тому поштове повідомлення не було вручене та було повернуте відповідачу за закінченням терміну зберігання. У зв`язку з вищевикладеним відповідач передав трудову книжку позивачки та розпорядження "Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ". № 461 від 2 вересня 2016 року на зберігання до відділу кадрів Ржищівської міської ради. Таким чином, відповідач вважає, що ним було здійснено всі передбачені чинним законодавством дії щодо належного вручення позивачці як трудової книжки так і розпорядження "Про звільнення з роботи ОСОБА_1 " № 461 від 2 вересня 2016 року.

У зв`язку з вищевикладеним відповідач просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ржищівської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в повному обсязі.

1 грудня 2016 року до Ржищівського міського суду Київської області надійшли письмові пояснення представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 , який звернув увагу суду на те, що виконуюча обов`язки міського голови, секретар Ржищівської міської ради Київської області Чорненька К.І. під час видання розпорядження «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » № 461 від 2 вересня 2016 року керувалася Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Своїми ж діями Ржищівська міська рада Київської області, а саме шляхом затвердження Регламенту Ржищівської міської ради VII скликання, зокрема положень ч. 6 ст. 71 Регламенту Ржищівської міської ради VII скликання, фактично неправомірно розширила повноваження Ржищівської міської ради щодо обов`язкового прийняття рішення про звільнення заступників міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради та керуючого справами, керівників утворених радою органів, що й слугувало підставою подання відповідного адміністративного позову до Ржищівського міського суду Київської області. Окрім того, ознайомившись з матеріалами справи, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, звернула увагу, що у позовній заяві позивачка вказує, що 23 вересня 2016 року на черговій сесії Ржищівської міської ради не було підтримано проект рішення «Про затвердження розпорядження № 461 від 2 вересня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_1 ». Проте, позивачка навмисно не вказала суду на наявність рішення Ржищівської міської ради Київської області «Про затвердження персонального складу виконавчого комітету Ржищівської міської ради VII скликання» № 384-18-07 від 1 липня 2016 року відповідно до якого Ржищівська міська рада Київської області не затвердила позивачку у персональному складі виконавчого комітету Ржищівської міської ради. Відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» окрім інших до складу виконавчого комітету обов`язково має бути включено також заступника (заступників) міського голови.

Таким чином, виконуюча обов`язки міського голови, секретар Ржищівської міської ради Київської області Чорненька К.І., в повному обсязі підтримує правову позицію відповідача та вважає за доцільне відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

3 грудня 2019 року до Ржищівського міського суду Київської області надійшла заява ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, в якій остання просила збільшити заявлені нею позовні вимоги адміністративного позову шляхом доповнення прохальної частини пунктом щодо стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди в розмірі 78 000 грн та судового збору в сумі 780 грн.

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась.

У судовому засіданні представник позивачки Рябокляч К.О. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

У судовому засіданні представник виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області Пархомець Н.А. проти позову заперечила, просила відмовити в його задоволенні в повному обсязі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, хоча про день, час та місце слухання справи була повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 6 т. 3).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституція України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Пунктом 17 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування, є Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 №2493-III.

Згідно ст. 9 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадова особа місцевого самоврядування має право, зокрема: на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; вимагати проведення службового розслідування з метою спростування безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри щодо неї; захищати свої законні права та інтереси в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в судовому порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» рішення про припинення служби в органах місцевого самоврядування може бути оскаржено посадовою особою місцевого самоврядування у порядку, визначеному законом.

Загальні підстави звільнення працівників визначені Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Рішенням Ржищівської міської ради Київської області (сьомого скликання) "Про затвердження кандидатури ОСОБА_1 на посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів" № 05-01-07 від 18 листопада 2015 року було затверджено кандидатуру ОСОБА_1 на посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів (т. 1 а.с. 7).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі розпорядження голови Ржищівської міської ради Київської області Спичака М.А. від 18 листопада 2015 року № 409, ОСОБА_1 приступила до виконання обов`язків на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів з 18 листопада 2015 року, з оплатою праці згідно штатного розпису (т. 1 а.с. 8).

Зі змісту заяви, датованої 30 червня 2016 року, яка міститься в матеріалах справи видно, що ОСОБА_1 власноручно написала заяву про надання відпусток з наступним звільненням її з посади згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України (т. 1 а.с. 10).

Згідно розпорядження в.о. міського голови, секретаря ради Чорненької К.І. від 30 червня 2016 року № 322, ОСОБА_1 було надано відпустки терміном 53 календарних дні з 1 липня по 22 серпня 2016 року включно та звільнено її з посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України в останній день її відпустки (т. 1 а.с. 11).

Під час відпустки ОСОБА_1 перебувала на лікарняному з 3 серпня по 14 серпня 2016 року.

1 вересня 2016 року у виконавчому комітеті Ржищівської міської ради було зареєстровано заяву ОСОБА_1 від 1 вересня 2016 року, подану на ім`я в.о. міського голови, секретаря ради ОСОБА_2 , про відкликання заяви про надання відпустки з наступним звільненням в частині звільнення з посади за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України (т. 1 а.с. 12).

Розпорядженням в.о. міського голови, секретаря ради Чорненької К.І. від 2 вересня 2016 року № 461 "Про звільнення з роботи ОСОБА_1 " заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за угодою сторін з 4 вересня 2016 року, згідно п. 1 статті 36 КЗпП України (т. 1 а.с. 13).

Згідно заяви ОСОБА_1 від 5 вересня 2016 року, остання просила надати їй відпустку за власний рахунок з 5 вересня 2016 року до моменту розгляду поданих нею заяв від 30 червня 2016 року та від 1 вересня 2016 року на черговій сесії Ржищівської міської ради (т. 1 а.с. 14).

Згідно актів від 8 вересня 2016 року, 9 вересня 2016 року, 12 вересня 2016 року, 26 вересня 2016 року, кабінет заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів № 19 було опломбовано за підписом в.о. міського голови ОСОБА_2 , що перешкоджало доступу до робочого місця ОСОБА_1 та виконанню службових обов`язків (т. 1 а.с. 15, 16, 17, 18, 19).

23 вересня 2016 року відбулась чергова сесія Ржищівської міської ради, в порядку денному якої було подано проект рішення "Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ", яке не було підтримано більшістю голосів та було відхилено (т. 1 а.с. 67).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Ржищівської міської ради «Про затвердження Регламенту Ржищівської міської ради VІІ скликання» № 11-02-07 від 04 грудня 2015 року було затверджено Регламент Ржищівської міської ради Київської області (т. 1 а.с. 93-110, 111,112).

Відповідно до вказаного Регламенту Ржищівської міської ради, даний Регламент встановлює порядок діяльності, основні правила і процедури роботи Ржищівської міської ради, її органів і посадових осіб, у тому числі порядок скликання сесії міської ради, підготовки і розгляду нею питань, прийняття рішень міської ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок організації роботи постійних комісій та тимчасових контрольних комісій ради.

Частина 6 статті 71 Регламенту ради передбачає, що питання про звільнення із займаних посад заступників міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради та керуючого справами, керівників утворених радою органів підлягає розгляду і обговоренню не раніше як через тиждень і не пізніше як через два тижні з моменту включення до порядку денного. Під час розгляду цього питання заступникам міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради та керуючого справами і керівникам вказаних органів повинно бути надане слово для виступу.

Згідно постанови Ржищівського міського суду Київської області від 23 грудня 2016 року у справі № 374/264/16-а судом було задоволено позовні вимоги в.о. міського голови, секретаря Ржищівської міської ради Київської області Чорненької К.І. Вказаною постановою визнано положення ч. 6 ст. 71 Регламенту Ржищівської міської ради Київської області VІІ скликання, затвердженого рішенням Ржищівської міської ради "Про затвердження Регламенту Ржищівської міської ради VІІ скликання" № 11-02-07 від 4 грудня 2015 року, незаконними та нечинними з моменту прийняття рішення Ржищівської міської ради Київської області "Про затвердження Регламенту Ржищівської міської ради VІІ скликання" № 11-02-07 від 4 грудня 2015 року (т. 1 а.с. 217-220).

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 04 квітня 2017 року скасував постанову Ржищівського міського суду Київської області від 23 грудня 2016 року та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову в.о. Ржищівського міського голови ОСОБА_2 відмовив, що підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.04.2017 (т. 2 а.с. 50). Крім того, згідно з клопотанням представника відповідача Стадника Т.Р. (т. 2 а.с. 47-49), останнім не заперечувався факт скасування судом апеляційної інстанції постанови Ржищівського міського суду Київської області від 23 грудня 2016 року, тому в силу ч. 1 ст. 78 КАС України дана обставина не підлягає доказуванню.

Постановою Верховного Суду від 11 липня 2019 року залишено без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2017 року, про що зазначено в ухвалі Ржищівського міського суду Київської області від 01 жовтня 2019 року (т. 2 а.с. 65-66).

Таким чином, Регламент Ржищівської міської ради VII скликання, зокрема положень ч. 6 ст. 71, залишилося чинним, тому суд не може прийняти до уваги твердження третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, що затвердивши Регламент Ржищівської міської ради VII скликання, зокрема положень ч. 6 ст. 71 Регламенту Ржищівської міської ради VII скликання, рада фактично неправомірно розширила повноваження Ржищівської міської ради щодо обов`язкового прийняття рішення про звільнення заступників міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради та керуючого справами, керівників утворених радою органів, оскільки воно спростовується постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року, яка залишилась в силі згідно з постановою Верховного Суду від 11 липня 2019 року.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Регламенту порядок діяльності Ржищівської міської ради, її органів та посадових осіб визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", іншими законодавчими актами України, цим регламентом та рішеннями Ржищівської міської ради.

Згідно з ч. 6 ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" при здійсненні наданих повноважень сільський, селищний, міський голова є підзвітним, підконтрольним і відповідальним перед територіальною громадою, відповідальним - перед відповідною радою, а з питань здійснення виконавчими органами ради повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.

Таким чином, в.о. Ржищівського міського голови ОСОБА_2 мала діяти лише в межах повноважень передбачених Законом. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачено таке повноваження міського голови як звільнення з посади заступника міського голови з питань діяльності органів виконавчої влади.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно звільнення позивачки ОСОБА_1 з посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів відбулося з порушенням ч. 6 ст. 71 Регламенту Ржищівської міської ради VII скликання та вимог КЗпП України.

Загальні підстави припинення трудового договору визначені приписами статті 36 КЗпП України, пунктом 1 частини першої якої підставою припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У випадку домовленості між державним службовцем і державним органом (установою) про припинення державної служби за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін), трудові відносини припиняються в термін, визначений сторонами.

Основними умовами угоди про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди є підстава припинення трудового договору та строк з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін).

Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін.

Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов`язується із вчиненням фактичних дій.

Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.

Підставою звільнення ОСОБА_1 за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України слугувала написана нею заява, але, разом з тим, як встановлено судом, заява позивачки ОСОБА_1 про надання відпустки з наступним звільненням із займаної посади за угодою сторін не містить волевиявлення (пропозиції) позивача та визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати за угодою сторін, а містить формулювання "...з подальшим звільненням згідно п. 1, ст. 36 КЗпП України" (конкретна частина статті 36 не зазначена), яке не є в розумінні трудового законодавства України узгодженою датою звільнення за згодою сторін.

Судом також встановлено, що в заяві про надання відпустки ОСОБА_1 на місці для резолюції міститься напис "Прошу підготувати розпорядження, до виконання" без будь-якого зазначення про можливе звільнення та дати звільнення.

Недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін.

Необхідними умовами для розірвання трудового договору за угодою сторін є визначення дати звільнення та відповідне волевиявлення сторін трудового договору.

За таких обставин, суд дійшов висновку про недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, що, в свою чергу, позбавляє відповідача права на звільнення ОСОБА_1 з 4 вересня 2016 року на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06 червня 2018 року (№ 813/5855/15), від 21 листопада 2018 року (№820/243/16), від 10 жовтня 2019 року (№826/25726/15) у справах за аналогічних фактичних обставин.

Частиною 1 статті 235 КЗпП України обумовлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати розпорядження в.о. міського голови Ржищівської міської ради Чорненької К.І. № 461 від 2 вересня 2016 року "Про звільнення з роботи ОСОБА_1 " та поновити позивачку ОСОБА_1 на посаді на посаді заступника міського голови м. Ржищів з питань діяльності виконавчих органів із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Приписами частини 3 статті 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Матеріали справи не містять доказів вини позивачки ОСОБА_1 у тривалому розгляді справи, тому підлягають задоволенню позовні вимоги стосовно стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період із 4 вересня 2016 року по дату винесення судового рішення.

Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, яким вважається період від дня незаконного звільнення до дня поновлення на роботі.

Таким чином середній заробіток має відраховуватися з 4 вересня 2016 року - день незаконного звільнення.

Вказана позиція зазначена Верховним Судом у численних постановах: від 09 жовтня 2019 року у справі № 479/568/17; від 11 вересня 2019 року у справі №523/9943/16-ц; від 04 липня 2019 року у справі № 761/14333/17; від 05 червня 2019 року у справі № 401/1676/15-ц.

Згідно записів в трудовій книжці, 7 грудня 2017 року позивачку ОСОБА_1 призначено на посаду в.о. директора КЗКОР "Ржищівський археолого - краєзнавчий музей" (т. 2 а.с. 161-166), де остання працює до цього часу.

Отримання заробітної плати позивачкою ОСОБА_1 за новим місцем роботи не є підставою для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі №572/2429/15-ц сформував висновок щодо застосування норм права відповідно якого, тлумачення частини другої статті 235 КЗпП України, пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УкраїниУкраїни від 08 лютого 1995 року № 100, свідчить, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.

Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Приписи частини першої статті 27 Закону «Про оплату праці» вказують, що Порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України, чим відсилають до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100 (далі - Порядок № 100).

За змістом абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто ті, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Згідно абзацу 4 пункту 2 Порядку № 100 якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати, компенсаційні виплати на відрядження, премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Звільнення позивачки ОСОБА_1 відбулося у вересні 2016 року, відтак для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу беруться виплати за травень та за червень 2016 року, оскільки в липні та серпні 2016 року позивачка не працювала, перебувала у відпустках та на лікарняному.

Крім того, при обчисленні середнього заробітку до виплат за травень та за червень 2016 року не враховуються премія та відрядження.

Згідно довідки виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області, заробітна плата позивачки ОСОБА_1 за травень 2016 року становить 5 492,85 грн., за червень 2016 року - 3 276,44 грн., без врахування премії та відрядження в цих місяцях відповідно Кількість відпрацьованих робочих днів у травні та червні - 39 днів. Середньоденна заробітна плата складає - 224,85 грн.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку № 100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на кількість відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

За травень та червень 2016 року, позивачкою було відпрацьовано 39 робочих днів (19 у травні 2016 року та 20 у червні 2016 року) та отримано заробітну плату у розмірі (7140,71 - 1647,86 (премія у травні)) + (3661,90 - 385,46 (відрядження у червні)) = 8 769,29 грн.

Розрахунок середньоденної заробітної плати: 8 769,29 грн. : 39 робочих дні = 224 (двісті двадцять чотири) гривні 85 копійок.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівникові здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячну кількість робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку № 100).

Отже, для розрахунку середнього заробітку позивачки ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу необхідно середньоденну заробітну плату позивачки (224,85 грн.) помножити на кількість робочих днів протягом періоду вимушеного прогулу - починаючи із дати звільнення - 4 вересня 2016 року, закінчуючи датою рішення про поновлення на роботі - 28 січня 2021 року.

Кількість робочих днів у вересні 2016 року - 20 днів, у жовтні 2016 року - 20 днів, у листопаді 2016 року - 22 дні, у грудні 2016 року - 22 дні.

У листі Міністерства праці та соціальної політики України від 5 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік" зазначено, що робочих днів у 2017 році - 249 днів.

Кількість робочих днів у 2018 році - 250 днів.

У листі Міністерства праці та соціальної політики України від 8 серпня 2018 року № 78/0/206-18 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік" зазначено, що робочих днів у 2019 році - 250 днів.

У листі Міністерства праці та соціальної політики України від 29 липня 2019 року № 1133/0/206-19 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік" зазначено, що робочих днів у 2020 році - 251 день.

Кількість робочих днів у січні 2021 року - 20 днів.

Всього кількість робочих днів протягом періоду вимушеного прогулу - 1 104 дні.

Отже, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить: 1104 робочих дні х 224,85 грн. = 248 234 (двісті сорок вісім тисяч двісті тридцять чотири)гривні 40 копійок.

Стосовно позовної вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права. Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява N 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій суб`єкта владних повноважень. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини 2 статті 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункт 4 частини другої статті 23 ЦК України). Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивачка ОСОБА_1 не зазнавала страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. У практиці Європейського Суду з прав людини, порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71,22 листопада 2005). Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому, слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

Ухвалою Ржищівського міського суду Київської області від 9 січня 2020 року за клопотанням представника відповідача в справі було призначено психологічну експертизу для встановлення факту щодо завдання ОСОБА_1 моральної шкоди.

Відповідно до статті 107 КАС України у разі ухилення учасника справи від подання до суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

Оскільки експертиза не була проведена з вини відповідача, так як не було проведено оплату послуг за виконання експертизи, що перешкоджало її проведенню, суд визнає встановленою ту обставину, що діями відповідача внаслідок протиправного звільнення ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди.

Що стосується розміру моральної шкоди, то відповідно до частини 3 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суд, встановивши фактичні обставини справи, має широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди. Виходячи із вимог розумності, справедливості і достатності, враховуючи зусилля позивача на відновлення свого порушеного права, суд дійшов висновку що розумний та адекватний розмір відшкодування моральної шкоди повинен становити 5 000,00 грн., як такий, що в повній мірі відповідає та є співмірним завданій протиправним звільненням шкоді. Наведений висновок суду узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною ним у постановах від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 та від 22 січня 2020 року у справі № 295/4277/16-а. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно із ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до п.п. 2-3 ч.1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Відтак, суд допускає негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. Суд звертає увагу, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно виконується не з часу набрання ним законної сили (як це передбачено для переважної більшості судових рішень), а негайно з часу його проголошення (постановлення), незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Аналогічна правова позиція визначена Верховним Судом в судовій практиці у подібних справах, зокрема, у постановах від 09.02.2018 у справі №П/811/218/14, від 16.02.2018 у справі №807/2713/13-а, від 24.01.2019 у справі № 760/9521/15. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Отже, необхідно стягнути з відповідача на користь позивачки понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 331,00 грн., що підтверджується квитанціями про сплату судового збору № 256 від 10 жовтня 2016 року (т. 1 а.с. 25) та № N0R8T3230M від 3 грудня 2019 року (т. 2 а.с. 92).

Керуючись ст. ст. 77, 139, 143, 241, 242, 243-246, 251, 255, 286, 293, 295, 371 КАС України,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження в.о. міського голови Ржищівської міської ради Чорненької К.І. № 461 від 2 вересня 2016 року "Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ", згідно якого ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника міського голови м. Ржищів з питань діяльності виконавчих органів з 4 вересня 2016 року.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника міського голови м. Ржищів з питань діяльності виконавчих органів з 4 вересня 2016 року.

Стягнути з виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), середній заробіток за час вимушеного прогулу з 4 вересня 2016 року по 28 січня 2021 року в розмірі 248 234 (двісті сорок вісім тисяч двісті тридцять чотири) гривні 40 копійок.

Стягнути з виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень.

Стягнути з виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня.

В решті позову відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника міського голови м. Ржищів з питань діяльності виконавчих органів та в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п.15 п. 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 5 лютого 2021 року.

Суддя