Рішення № 94670024, 03.02.2021, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/3883/20

Провадження № 2/345/58/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.02.2021 року м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого - судді Юрчак Л.Б.

при секретарі - Мостовій Ю.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Калуш в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ

В листопаді 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що 03 грудня 2010 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву №б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відповідно до якої вона отримала кредит у розмірі 8000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який в подальшому змінювався і був збільшений до 24 000,00 грн.

Оскільки відповідач зобов`язання за договором належно не виконувала, станом на 20.09.2020 року вона має заборгованість в сумі 22 445,44 грн., яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту - 17 566,72 грн. і заборгованості за простроченими відсотками - 4878,72 грн.

В судове засідання представник позивача не з`явився, в матеріалах справи міститься його клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, про причини неявки не повідомила, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце судового засідання.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, встановив наступне.

03 грудня 2010 року відповідачем підписана анкета-заява №б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, на підставі якої вона отримала кредит в сумі 8000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Матеріалами справи підтверджується, що не спростовано відповідачем, що кредитний ліміт на її картковому рахунку позивачем неодноразово змінювався, а саме - 04.01.2013 року зменшений до 300,00 грн., 11.10.2013 року збільшений до 15 000,00 грн., 19.02.2015 року зменшений до 14 240,00 грн., 06.03.2015 року зменшений до 13 590,00 грн. і 08.09.2016 року зменшений до 0,00 грн.

Згідно з довідкою позивача, відповідач 04.01.2013 року отримала картку № НОМЕР_1 строком дії до 08/16, 23.12.2014 року картку № НОМЕР_2 строком дії до 01/18 і 29.08.2018 картку № НОМЕР_3 строком дії до 06/22. При цьому, види отриманих відповідачем карток у даній довідці не зазначені.

В позовній заяві позивач посилається на прийняття відповідачем шляхом підписання вказаної заяви Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів банку, витяги яких ним додані до позову, та вказує, що таким чином сторонами кредитний договір був укладений як договір приєднання відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Із наданої позивачем копії Анкети-заяви №б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку вбачається, що у ній не зазначено суми наданого кредиту, процентної ставки за користування кредитними коштами, строки внесення платежів за кредитом і кінцевий строк повернення суми кредиту, відсутні будь-які умови про встановлення виду і розміру відповідальності позичальника за порушення зобов`язань за кредитом, виду і строку дії виданої позивачем кредитної картки.

Також, у матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем конкретного виду кредитної картки, а із наданого позивачем витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" вбачаються різні умови їх обслуговування.

Із поданих позивачем доказів суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення відсотків за користування кредитом задоволенню не підлягають.

Копією наданої позивачем довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки підтверджується, що 08.09.2016 року позивачем здійснено зменшення кредитного ліміту за кредитною карткою відповідача і встановлено його на рівні 0,00 грн.

Згідно з наданою позивачем випискою по рахунку відповідача за договором б/н станом на 23.09.2020 року - вона неодноразово здійснювала операції зі зняття готівки, оплачувала товари і послуги, проводила поповнення картки, після чого використання картки стало неможливим.

При цьому, цією ж випискою підтверджується, що станом на 06.09.2016 року відповідачем використано кредитні кошти в розмірі 13 583,94 грн.

Водночас, суд зважає також на те, що відповідно до змісту позовної заяви і доданих до неї розрахунків позивачем зазначена відсутність у відповідача заборгованості за тілом кредиту і за нарахованими відсотками.

Тобто, як вбачається з вимог, викладених у позові, у відповідача відсутня заборгованість за тілом кредиту та заборгованість за нарахованими відсотками, проте позивачем вказується заборгованість за простроченим тілом кредиту.

У відповідності до статті 536 ЦК України, проценти є платою за користування чужими коштами.

Згідно з Умовами та правилами надання банківських послуг, проценти нараховуються на суму залишку заборгованості за кредитом, однак, згідно до позову, залишку заборгованості за тілом кредиту у відповідача немає, відповідно, немає і заборгованості за нарахованими відсотками.

Поняття "прострочене тіло кредиту" в Умовах та правилах надання банківських послуг відсутнє.

Таким чином, не є зрозумілим та не з`ясовується з наданих позивачем розрахунків заборгованості, яким чином було вирахувана заборгованість за простроченим тілом кредиту і чим саме вона відрізняється від заборгованості за тілом кредиту.

Отже, у справі відсутні докази надання позивачем відповідачу кредитних коштів в розмірі 17 566,72 грн. і їх отримання та використання нею.

Суд не бере до уваги посилання позивача на те, що банк здійснює платежі з рахунку клієнта не зважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка) і в такому випадку банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму, оскільки у справі відсутні докази наявності у відповідача будь-яких відкритих інших рахунків у АТ КБ "ПриватБанк".

Також, при вирішенні даного спору необхідно врахувати висновки, викладені Великою Палатою у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.

Згідно витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: www.privatbank.ua, надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.

Велика Палата Верховного Суду у справі №342/180/17 зазначила, що також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк", тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником.

Суд вважає, що витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 07 вересня 2010 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань і комісію.

Таким чином, враховуючи, що витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору, а також недоведеність позивачем наявності заборгованості за кредитом в розмірі 71 440,59 грн., на яку і нарахована пеня, то позов в цій частині не підлягає задоволенню.

При цьому, суд враховує, що відповідачем були фактично отримані і використані надані позивачем кошти в сумі 13 583,94 грн., які в добровільному порядку не повернуті, а тому, враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів - 13 583,94 грн., що підтверджується випискою по рахунку відповідача за договором б/н станом на 20.09.2020 року та не спростовано відповідачем.

Відповідно до статей 264, 265 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання розподілу судових витрат відповідно до задоволених позовних вимог.

За змістом статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені та документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору пропорційного до задоволених позовних вимог у розмірі 1272,13 грн. (13 583,94х2102,00/74750,38).

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; жительки АДРЕСА_1 ; паспорт серія НОМЕР_4 , виданий 26.10.2001 року Калуським МРВ УМВС України в Івано-Франківській області; РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001, адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, 5, м. Дніпро, 49094) заборгованість по кредитному договору від 03.12.2010 року в розмірі 13 583 гривень 94 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; жительки АДРЕСА_1 ; паспорт серія НОМЕР_4 , виданий 26.10.2001 року Калуським МРВ УМВС України в Івано-Франківській області; РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001, адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, 5, м. Дніпро, 49094) судовий збір у розмірі 1272,13 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя