Рішення № 94667910, 02.02.2021, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/4108/19

Номер провадження 2/213/43/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2021 року Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді - Нестеренка О.М.

секретар судового засідання - Шрам В.А.,

за участі представника позивача - ОСОБА_1 ,

представників відповідачів - адвокатів Білей Ю.О., Морозової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за комунальні послуги,

В С Т А Н О В И В :

Позивач АТ «Криворізька теплоцентраль» 17.10.2019 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.10.2013 по 30.09.2019 у розмірі 47 098,54 грн., інфляційні втрати у сумі 7 631,71 грн. та 3% річних у розмірі 2 533,13 грн., а всього стягнути 57 263,38 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921,00 грн.

В обгрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що підприємство надає послуги з централізованого опалення і гарячого водопостачання населенню, яке відповідно з вимогами ЖК України, Постанови КМУ № 630 від 21.07.2005 «Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», та умов типового договору зобов`язане здійснювати оплату за отриману теплову енергію, згідно особового рахунку і встановлених тарифів.

Позивач зазначає, що теплова енергія поставляється відповідачам за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачі отримують ці послуги, користується ними, що свідчить про те, що між сторонами фактично укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, однак не здійснюють оплату за наданні послуги, внаслідок чого виникла вищевказана заборгованість за централізоване опалення. Наявність заборгованості надає позивачу можливість пред`явити також до відповідачів вимогу про стягнення втрат від інфляції та 3% річних.

Заочним рішенням від 18 грудня 2019 року позовні вимоги було задоволено, заборгованість стягнута солідарно з відповідачів в повному обсязі.

Ухвалою суду від 31.01.2020 заочне рішення було скасовано, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Відповідачі позовні вимоги не визнали, проти позову заперечували. При цьому відповідач ОСОБА_2 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що сума заборгованості за послуги опалення розрахована з 01.10.2013 року, тоді як він зареєстрований за вказаною адресою лише з 01.11.2018 року, власником приміщення не є, в квартирі лише зареєстрований, але не проживає, фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , про що надав відповідні акти. Зазначив, що обставини позивачем викладені невірно, оскільки він не укладав договір з постачальником послуг, послугами з опалення не користується, отже позов поданий до неналежного відповідача. Крім того просив застосувати строк позовної давності, зазначивши, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом 17.10.2019, то період з 01.10.2013 по 17.10.2016 виходить за межі позовної давності.

Відповідач ОСОБА_3 посилається на те, що житло, де виник борг, їй не належить, договорів на постачання послуг з нею не укладалось, зареєстровано за вказаною в позові адресою тільки з 03 липня 2014 року, тому вона не має обов`язку нести відповідальність перед позивачем за той період коли взагалі не мала жодного відношення до квартири за відповідною адресою. Зазначила, що позивачем не надано жодних доказів тому, що позивачем надавалися послуги саме їй - ОСОБА_3 , оскільки особовий рахунок відкрито зовсім на іншу особу. Також не надано доказів надання житлово-комунальних послуг в тому чи іншому об`ємі, не конкретизовано коли саме було надано ту чи іншу послугу, яка вартість цих послуг. Крім того зауважила, що навіть у наданій детальній виписці з особового рахунку не враховані платежі, здійснені у 2013 та у 2014 роках, і надала копії квитанцій про їх сплату. На її думку це зайвий раз підтверджує факт надання позивачем недостовірної інформації. Також просила застосувати строк позовної давності, оскільки позивачеві стало відомо про несплату послуг у листопаді 2013 року, і позовна давність закінчилася в листопаді 2016 року. Оскільки позовна заява була подана позивачем 17 жовтня 2019 року, то предмет позову може охоплювати розрахунки в межах трирічного строку, а саме з 17 жовтня 2016 року по 17 жовтня 2019 року. Сплив строку позовної давності відповідно до ст.267 ЦК України є підставою для відмови в позові.

Представник позивача подала письмові пояснення, в яких зазначила, що не погоджується з доводами, викладеними Відповідачами, які стверджують, що позов подано до неналежних відповідачів, оскільки вони не є власниками квартири, де виник борг,оскільки між сторонами по справі виникли правовідносини по наданню, з одного боку, та споживанню, з іншого боку, комунальних послуг по централізованому опаленню та гарячому водопостачанню, які врегульовано Законами України «Про житлово-комунальні послуги», «Про теплопостачання», та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630. Зазначила, що індивідуальним споживачем, згідно з п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб. Відповідно до ст.322 ЦК України власник несе тягар утримання належного йому майна. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг (ч.3 ст.9 Закону №2189-VII). Позивач на виконання своїх зобов`язань, згідно вищеперелічених нормативно-правових актів України, надав житлово-комунальні послуги за адресою АДРЕСА_1 .

Позивачем враховано, що Відповідач - 1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 01.11.2018 року, Відповідач - 2 зареєстрована за вказаною адресою з 03.07.2014 року, та надано детальні розрахунки заборгованості.

Щодо застосування судом строків позовної давності, зазначила, що Відповідачем-1 отримано та надано суду Довідку про суми, нараховані до сплати комунальними та іншими службами міста за адресою: АДРЕСА_1 станом на 01.12.2019 року, згідно з якою було сплачено послуги Позивача у розмірі 2 285,71 грн., що свідчить про визнання ним свого боргу, а отже - про початок перебігу строку позовної давності.

В судовому засіданні 01.02.2021 представник позивача позовні вимоги підтримала частково, в частині періоду виникнення заборгованості, з врахуванням часу реєстрації кожного із них у квартирі, де утворився борг, цьому надала новий розрахунок боргу по кожному відповідачу окремо. Просить стягнути з ОСОБА_3 заборгованість по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення за період з 01.12.2013 по 21.11.2016 у розмірі 99 339,40 грн., інфляційні втрати у сумі 6 016,29 грн. та 3% річних у розмірі 1 420,01 грн., а всього - 16775,70 грн.; з ОСОБА_2 - за період з 01.10.2016 по 30.09.2019 у розмірі 37 759,14 грн., інфляційні втрати у сумі 3 973,36 грн. та 3% річних у розмірі 2 778,73 грн., а всього стягнути 44 511,23 грн.

Після уточнення позивачем періоду заборгованості та надання нового розрахунку боргу представники відповідачів позовні вимоги не визнали з підстав, зазначених у відзивах, заперечували щодо стадії зміни сум до стягнення.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідач ОСОБА_2 згідно з випискою з особового рахунку та довідкою відділу реєстрації місця проживання громадян зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 01.11.2018 року, Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на час розгляду справи є власником 1/2 частки вказаної квартири /а.с.5, 108-123/, а тому є споживачем послуг, які надає АТ «Криворізька теплоцентраль».

Відповідач ОСОБА_3 згідно з випискою з особового рахунку та довідкою відділу реєстрації місця проживання громадян зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 03.07.2014 року /а.с.5, 14/, доказів належності їй вказаної квартири суду не надано, а тому саме з цього часу є споживачем послуг, які надає АТ «Криворізька теплоцентраль».

Приписами ст.ст.67-68 ЖК України, ст.32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, що діяла під час виникнення правовідносин, визначено, що плата за комунальні послуги береться за затвердженими в установленому порядку тарифами, які оплачуються споживачами щомісяця у встановлені строки.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з п.5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Частина 5 пункту 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року №1198, передбачає обов`язок споживача теплової енергії своєчасно проводити розрахунки за використану теплову енергію.

Відповідно п.18 Постанови КМУ № 630 від 21.07.2005 «Про затвердження Правил надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим...».

Оскільки відповідачі кошти за спожиті послуги з теплопостачання не сплачували, за період з 01.10.2013 по 01.10.2019 виникла заборгованість за централізоване опалення у розмірі 47 098,54 грн., що підтверджується наданим позивачем розрахунком /а.с. 6-7/.

Згідно ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі зазначеного відповідачу нараховано інфляційні збитки у сумі 7 631,71 грн. та 3% річних у сумі 2 533,13 грн. /а.с.8/.

Встановленим судом обставинам відповідають правовідносини із невиконання споживачем зобов`язань по сплаті наданих послуг, та з недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов`язань і наслідків неналежного виконання зобов`язань.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Суд вважає, що позивачем доведено, що обидва відповідача є користувачами послуг з теплопостачання, які надає позивач, і внаслідок неналежного виконання відповідачем обов`язку щодо оплати комунальних платежів, було порушено право позивача на своєчасне отримання коштів за надані послуги.

При цьому суд, керуючись правовою позицією Верховного Суду України у справі 6-2951 цс 15 від 20.04.2016, згідно з якою факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати послуг у повному обсязі, не погоджується з запереченнями відповідачів в тій частині, що вони не є належними відповідачами у справі, оскільки ними не укладалися з позивачем договори про надання комунальних послуг. До того ж, відповідно до п.1 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» укладення договору є обов`язком споживача.

Суд приймає в якості доказу тієї обставини, що відповідач ОСОБА_2 не проживає за адресою, де виник борг, а мешкає за іншою адресою, надані ним акти, але вважає, що оскільки нормою ч.2 ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-4 від 24.06.2004 в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин між сторонами, визначено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник, а положеннями ч.3 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VII встановлено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг, то ОСОБА_2 , місце проживання якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , повинен оплачувати послуги, що надає Позивач.

До заперечень відповідача ОСОБА_3 в тій частині, що вона не має зобов`язань з оплати житлово-комунальних послуг, оскільки не є власником житла, суд відноситься критично, оскільки ОСОБА_3 не лише зареєстрована у вказаній квартирі, а, як видно із наданого ОСОБА_2 акту , як мешканка квартири АДРЕСА_1 підписувала цей акт про те, що останній не проживає за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.42/. Суд вважає, що ця обставина також свідчить про те, що ОСОБА_3 є належним відповідачем у справі.

Тому, оскільки відповідно до норм ст.12 ЦПК України що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд вважає, що Відповідачами не надано достатніх доказів для відмови в задоволенні позовних вимог з зазначених ними підстав.

Водночас, суд враховує, що Позивач змінив розрахунок заборгованості, та підтримав позовні вимоги за новим розрахунком, складеним у відношенні кожного Відповідача окремо, і з огляду на те, що суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, для обрахування заборгованості керується саме цим розрахунком.

Вирішуючи клопотання відповідачів про застосування строку позовної давності, суд виходить із наступного.

Так, статтями 256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з приписами ст.259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Разом з тим, між позивачем та відповідачем письмовий договір про збільшення строку позовної давності не укладався.

Положеннями ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, нормою ст.261 ЦК України визначено початок перебігу позовної давності, який згідно з частиною першою цієї статті починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 з 03.07.2014 року, остання оплата послуг, що надає Позивач, була здійснена у квітні 2015 року у сумі 2000 грн. /а.с.6/, що відповідно до положень ч.1 ст.264 ЦК України розцінюється судом як визнання відповідачем обов`язку перед позивачем, а тому з травня 2015 року розпочався перебіг позовної давності і у позивача виникло право на подання позову. Позивач звернувся до суду у жовтні 2019 року, тобто після спливу трирічного строку, і підтримав позовні вимоги у відношенні неї за період з 01.12.2013 по 21.11.2016 року, тобто поза межами строку позовної давності.

За таких обставин суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 відсутні.

Розглядаючи вимоги до відповідача ОСОБА_2 , суд керується наступним.

Представник позивача надав розрахунок боргу, починаючи з 01.01.2017 року /а.с.182/, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Як видно із детальної виписки з особового рахунку, в період з 01.01.2017 по 30.09.2019 оплата за послугу з опалення відповідачем зовсім не здійснювалась. Суд критично ставиться до твердження представника позивача про те, що станом на 01.12.2019 було начебто сплачено послуги Позивача у розмірі 2 285,71 грн., і що свідчить про визнання ним свого боргу, а отже - про початок перебігу строку позовної давності, оскільки з наданої відповідачем ОСОБА_2 суду довідки Криворізької об`єднаної міської довідково-інформаційної служби /а.с. 43/ видно, що станом на 01.12.2019 року борг у розмірі 2 285,71 грн. на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» було нараховано за місяць, але інформації про сплату такої суми довідка не містить.

А тому суд вважає, що відповідач, як співвласник житла, відповідно до приписів ст.319 ЦК України має нести відповідальність за його утримання, тобто повинен у відповідності цивільного законодавства оплачувати послуги за цією адресою, незважаючи на те, що за вказаною у позові адресою він зареєстрований з 01.11.2018, а тому вважає, що з цього Відповідача підлягає стягненню сума боргу за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення у розмірі, вказаному у розрахунку - 37 759.14 грн.

Водночас суд не погоджується з сумами нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3 % річних, і виходячи із індексу інфляції, кількості днів прострочення виконання грошового зобов`язання, приходить до висновку, що за період з 01.01.2017 по 30.09.2019 розмір інфляційних втрат становить 3 727,15 грн., а розмір 3 % річних - 1549,75 грн.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на Відповідача-1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому підлягає стягненню з відповідача судовий збір у частковому розмірі, а саме у розмірі 1443,72 грн.

Керуючись ст.ст.67, 68, 156 ЖК України, ст.ст. 256, 319, 509, 525, 625 ЦК України, ст.ст.12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль», ЄДРПОУ 00130850, заборгованість по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення за період з 17.10.2016 по 30.09.2019 у розмірі 37 759,14 грн., 3 % річних у розмірі 1549,75 грн., інфляційні втрати у розмірі 3727,15 грн., а всього стягнути 43 036 (сорок три тисячі тридцять шість) гривень 04 копійки.

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованість по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» на повернення судового збору 1443 (одна тисяча чотириста сорок три) гривні 72 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Дніпровського апеляційного суду через Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Інформація про учасників справи:

Позивач: АТ «Криворізька теплоцентраль» - 50014, м. Кривий Ріг, вул. Електрична, 1;

Відповідачі: ОСОБА_2 - АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_3 - АДРЕСА_1 .

Вступну та резолютивну частину рішення проголошено в судовому засіданні 02.02.2021.

Повне рішення складено 05.02.2021.

Суддя О.М. Нестеренко