Рішення № 94661367, 04.02.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/13414/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2021 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження, за наявними матеріалами, у порядку письмового провадження, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини 3012 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Військової частини 3012 Національної гвардії України про:

визнання протиправною бездіяльність Військової частини 3012 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати компенсації за неотримане речове майно у сумі 24088,18 гривень;

зобов`язання Військової частини 3012 Національної гвардії України нарахувати та виплатити компенсацію за неотримане речове майно у сумі 24088,18 гривень.

Адміністративний позов мотивовано наступним.

ОСОБА_1 зазначив, що за час проходження військової служби у Національній гвардії України, він не отримував належним чином необхідне йому речове майно.

Крім того, всупереч вимогам наказу про припинення (розірвання) контракту та довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, ОСОБА_1 не отримав компенсацію за неотримане речове майно при звільненні, у зв`язку з відсутністю коштів у Військової частини 3012 Національної гвардії України.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року, вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження по справі без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

У встановлений судом строк, відповідач надав відзив (вх.№179/21 від 04.01.2021р.) на позовну заяву (а.с.16-17).

Відзив обґрунтований наступним.

Військова частина 3012 Національної гвардії України зазначила, що у зв`язку з великою кількістю осіб, що мають право на отримання компенсації за неотримане речове майно, відсутністю бюджетного фінансування щодо цільового призначення та проведення витрат за відповідними статтями, військова частина не мала можливості провести розрахунок з ОСОБА_1 щодо компенсації вартості речового майна, що належить до видачі.

Військовою частиною 3012 Національної гвардії України вказувалося, що виплата коштів проводиться за наявності фінансування та черговості на дату звільнення військовослужбовця з військової служби чи за рішенням суду.

Крім того, вказувалося, що позивач на дав згоду на виключення його зі списків особового складу військової частини та не скористався правом наданим абз.3 п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, а тому, наразі, підстави для виплати йому компенсації за неотримане речове майно, що належить до видачі – відсутні.

Станом на 04 лютого 2021 року, інших заяв по суті справи від сторін на адресу суду не надходило.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Наказом Командира Військової частини 3012 Національної гвардії України (по стройовій частині) №7 від 13.01.2020 року, припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення майора ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні начальника Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України, звільненого відповідно до пункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з військової служби наказом командувача НГУ №240 від 28.12.2019 року о/с у запас (за станом здоров`я) 13 січня 2020 року (а.с.7).

Наказом Командира Військової частини 3012 Національної гвардії України (по стройовій частині) №7 від 13.01.2020 року, відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016 року «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби Безпеки, Служби зовнішньої розвідки Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» визначено виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 24088,18 гривень (а.с.7 зворотній бік).

Довідкою №2 від 13.01.2020 року про вартість речового майна, що належить до видачі майору ОСОБА_1 визначено, що загальна сума яка належить до компенсації становить 24088,18 гривень (а.с.8).

Вважаючи, що Військовою частиною 3012 Національної гвардії України протиправно не виплачено компенсацію за неотримане грошове майно, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Спеціальним законом, що здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби є Закон України «Про військовий обов`язок та військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

У відповідності до частини 2 статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У свою чергу, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною 1 та 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини 1 статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №475 від 07.06.2017 року (далі – Інструкція №475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16 березня 2016 року «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».

Військовослужбовці, які звільняються з військової служби у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16 березня 2016 року (далі - Порядок №178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Наказом Командира Військової частини 3012 Національної гвардії України (по стройовій частині) №7 від 13.01.2020 року, відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016 року «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби Безпеки, Служби зовнішньої розвідки Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» визначено виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 24088,18 гривень (а.с.7 зворотній бік).

Відповідно до пункту 5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої Наказом Міністерства оборони України №232 від 29.04.2016 року (далі - Інструкція №232), військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

При цьому, порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України №178 від 16 березня 2016 року «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10 грудня 2008 року, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Судом встановлено, що Військовою частиною 3012 Національної гвардії України складено Довідку №2 від 13.01.2020 року про вартість речового майна, що належить до видачі, відповідно до якої загальна сума, яка належить до компенсації майору ОСОБА_1 становить 24088,18 гривень (а.с.8).

Відповідачем не заперечувалось, що належна ОСОБА_1 компенсація у розмірі 24088,18 гривень останньому виплачена не була.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Військовою частиною 3012 Національної гвардії України було допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати ОСОБА_1 належної йому компенсації за неотримане речове майно.

Щодо посилань відповідача на обмежене фінансування, як на підставу для невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно позивачеві при звільненні, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 року у справі «Сук проти України» (заява №10972/05) сформовано правову позицію, відповідно до якої держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Згідно з позицією Європейського суду у справі «Yvonne van Duyn v. Home Office» (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Також, Європейський суд з прав людини у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України», «Шевченко проти України» зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. Якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Суд акцентує увагу, що відповідачем не надано доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Військова частина 3012 Національної гвардії України, кошти на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно відсутні. Крім того, відповідачем не надано доказів того, що ним надсилались до відповідного органу запити на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям грошової компенсації за неотримане речове майно.

Доводи відповідача з приводу того, що не оскарживши наказ про виключення з усіх видів забезпечення та списків особового складу Військової частини 3012 Національної гвардії України без повного розрахунку позивач фактично погодився на проведення неповного розрахунку (у частині невиплати компенсації за неотримане речове майно) суд вважає безпідставними, оскільки, як вже зазначалося судом, наказом №7 від 13.01.2020 року було визначено виплатити позивачеві компенсацію за неотримане речове майно, проте вказана виплата відповідачем так і не була проведена.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Під час судового розгляду справи Військовою частиною 3012 Національної гвардії України не було надано доказів правомірності невиплати ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно та не спростовано доводи позивача.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, шляхом зобов`язання відповідача подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 267 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду, та має застосовуватися у виключних випадках.

Суд зазначає, що позивачем не було надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про можливість ухилення відповідачем від виконання даного судового рішення, а тому підстави для встановлення судового контролю - відсутні.

У п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року (справа «РуїзТоріха проти Іспанії») Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні витрати на виклик свідків та призначення експертизи, жодні витрати не належать до компенсації за рахунок коштів Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 3012 Національної гвардії України (65098, м. Одеса, вул. Миколи Боровського 22, код ЄДРПОУ 23314215) про визнання протиправною бездіяльність Військової частини 3012 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати компенсації за не отримане речове майно у сумі 24088,18 гривень; зобов`язання Військової частини 3012 Національної гвардії України нарахувати та виплатити компенсацію за неотримане речове майно у сумі 24088,18 гривень - задовольнити.

Бездіяльність Військової частини 3012 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за не отримане речове майно у сумі 24088,18 гривень – визнати протиправною.

Зобов`язати Військову частину 3012 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 23314215) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за неотримане речове майно у сумі 24088,18 (двадцять чотири тисячі вісімдесят вісім гривень вісімнадцять копійок) гривень.

У встановленні судового контролю за виконанням рішення суду – відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно статті 255 КАС України - після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 295 КАС України подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Одеський окружний адміністративний суд.

Суддя Балан Я.В.

.