Рішення № 94660644, 05.02.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2021 року м. Київ № 320/7903/20

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Пухівської сільської ради Броварського району Київської області

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Пухівської сільської ради Броварського району Київської області про визнання протиправною бездіяльності Пухівської сільської ради щодо ненадання запитуваної інформації на запит №50 від 04.03.2020; зобов`язання Пухівської сільської ради надати ОСОБА_1 запитувану інформацію за запитом №50 від 04.03.2020 в термін п`ять робочих днів з моменту набрання законної сили рішенням суду; стягнення з Пухівської сільської ради моральної шкоди в сумі 5000,00 грн. на користь ОСОБА_1 .

Позов мотивовано безпідставністю ненадання відповідачем у встановлений законодавством строк публічної інформації на запит позивача, оскільки відповідь розпорядника інформації про можливість одержання запитувачем інформації із загальнодоступних джерел є неправомірною відмовою в наданні інформації. Також, позивачем наголошено на порушенні такими діями відповідача права позивача на отримання публічної інформації, чим заподіяно позивачу моральну шкоду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зазначено про вжиття відповідачем усіх заходів на відновлення права позивача на доступ до публічної інформації, з огляду на направлення повторно позивачу вичерпної інформації на запит №50 від 04.03.2020, що відновлює право позивача на доступ до публічної інформації, оскільки запитувану інформацію утворено та надано запитувачу.

Позивачем подано відповідь на відзив, у якій позивачем наведено аргументи, аналогічні обґрунтуванню адміністративного позову, викладеному у позовній заяві.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , звернулась до Пухівської сільської ради із запитом на отримання публічної інформації від 04.03.2020, в якому просила надати перелік всіх проектів рішень від 27.02.2020, які було винесено на 45 сесію 7 скликання Пухівської сільської ради, а також надати належним чином завірені запитувані документи особисто чи шляхом надіслання на електронну пошту, яку зазначено у запиті.

Листом Пухівської сільської ради Броварського району Київської області від 01.04.2020 №14/02-13 за результатами розгляду запиту на отримання публічної інформації (вх. №50 від 04.03.2020) позивачу повідомлено про можливість ознайомлення із переліком проектів рішень сільської ради, винесених на 45-у сесію 7-го скликання, на офіційному сайті села Пухівка перед проведенням сесій та надано роздруківку сторінки з офіційного сайту села Пухівка на 9 аркушах з переліком проектів рішень перед проведенням чергової сесії.

Також, листом Пухівської сільської ради Броварського району Київської області від 23.09.2020 №665/02-13 на запит вх. №50 від 04.03.2020 повідомлено позивачу про розгляд станом на 27.02.2020 Пухівською сільською радою проектів рішень згідно переліку.

Вважаючи безпідставним ненадання відповідачем на запит позивача запитуваної публічної інформації, позивач звернувся із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (далі по тексту – Закон №2939-VI).

Статтею 1 Закону №2939-VI встановлено, що публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом (частина перша). Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом (частина друга).

Згідно пункту 1 частини першої статті 3 Закону №2939-VI, право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону №2939-VI, доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Положеннями пункту 1 частини третьої статті 10 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до статті 13 Закону №2939-VI, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень – органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт перший частини першої).

Згідно приписів статті 19 Закону №2939-VI, запит на інформацію – це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (частина перша). Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (частина друга). Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (частина третя). Письмовий запит подається в довільній формі (частина четверта). Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі (частина п`ята).

Як встановлено судом, позивач звертався до відповідача із запитом про надання інформації від 04.03.2020, в якому просив надати перелік всіх проектів рішень від 27.02.2020, які було винесено на 45 сесію 7 скликання Пухівської сільської ради, а також надати належним чином завірені запитувані документи особисто чи шляхом надіслання на електронну пошту, яку зазначено у запиті.

У відповідь на вказаний запит відповідачем надано позивачу лист від 01.04.2020 №14/02-13, в якому позивачу повідомлено про можливість ознайомлення із переліком проектів рішень сільської ради, винесених на 45-у сесію 7-го скликання, на офіційному сайті села Пухівка перед проведенням сесій та надано роздруківку сторінки з офіційного сайту села Пухівка на 9 аркушах з переліком проектів рішень перед проведенням чергової сесії.

Частиною одинадцятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Згідно статті 15 Закону №2939-VI, розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності (пункт 2 частини першої).

Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Вимоги цієї частини щодо строку оприлюднення не застосовуються до проектів рішень органів місцевого самоврядування, спрямованих на надання адміністративних послуг, якщо це призведе до порушення встановленого законом строку надання відповідної адміністративної послуги (частина третя).

Зі змісту запиту позивача на отримання публічної інформації від 04.03.2020 убачається, що позивач просив надати перелік всіх проектів рішень від 27.02.2020, які було винесено на 45 сесію 7 скликання Пухівської сільської ради, а також надати належним чином завірені проекти рішень особисто або шляхом надіслання на електронну пошту, яку зазначено у запиті.

Частиною другою статті 22 Закону №2939-VI встановлено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

За висновком суду, відповідь Пухівської сільської ради про можливість ознайомлення з переліком проектів рішень, які було винесено на 45-у сесію 7-го скликання на офіційному сайті села Пухівка, а також ненадання відповідачем проектів запитуваних рішень сільської ради, є неправомірною відмовою відповідача в наданні запитуваної позивачем інформації.

При цьому відповідь Пухівської сільської ради від 23.09.2020, якою позивачу повідомлено про рішення, які було розглянуто на засіданні 45 сесії сільської ради 27.02.2020, суд не приймає в якості належного доказу розгляду по суті запиту позивача на інформацію, оскільки вказаний лист містить лише перелік проектів рішень, фактично розглянутих на черговій сесії сільської ради, водночас, проектів таких рішень відповідачем так і не було надано позивачу.

Крім того, вказаний лист направлено відповідачем позивачу з пропущенням встановленого статтею 20 Закону №2939-VI строку розгляду запиту на інформацію більш як на шість місяців поспіль.

Відтак, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо бездіяльності Пухівської сільської ради, яка полягала в ненаданні інформації на запит позивача від 04.03.2020. Відповідно, з метою відновлення порушеного права позивача на отримання публічної інформації на підставі поданого ним запиту на інформацію підлягають також задоволенню позовні вимоги про зобов`язання Пухівської сільської ради надати ОСОБА_1 запитувану інформацію за запитом №50 від 04.03.2020 в термін п`ять робочих днів з моменту набрання законної сили рішенням суду.

При цьому суд звертає увагу, що за приписами статті 21 Закону №2939-VI, інформація на запит надається безкоштовно (частина перша). У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк (частина друга). Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно (частина третя).

Таким чином, надання позивачу запитуваної інформації за запитом №50 від 04.03.2020 повинно здійснюватись з урахуванням положень статті 21 Закону №2939-VI за умови необхідності виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок.

Щодо позовних вимог про стягнення з Пухівської сільської ради на користь позивача моральної шкоди в сумі 5000,00 грн., то суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, з огляду на таке.

Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №40450/04, п. 64, від 15.10.2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша). Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункт 4 частини другої).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача – суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовано Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження – емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (пункт 56).

Вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі5000,00 гривень позивач пов`язує з тим, що негативні емоції внаслідок тривалого та умисного нерозгляду запитів позивача перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з діями та бездіяльністю відповідача та завдають позивачу моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Втім, позивачем не надано суду будь-яких доказів спричинення йому моральної шкоди відповідачем, не зазначено та не доведено в чому полягає моральна шкода, не доведено причинного зв`язку між неправомірними діями, бездіяльністю, рішень відповідача та настанням будь-яких негативних наслідків для позивача.

Відтак, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у зв`язку із неналежним розглядом відповідачем запитів позивача на інформацію.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи та висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно абзацу другого частини п`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 про відкриття провадження у справі позивача звільнено від сплати судового збору за звернення з даним позовом до суду на підставі статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України та пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір».

Оскільки позивачем не надано доказів понесення ним інших судових витрат, будь-які судові витрати стягненню з відповідача на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Пухівської сільської ради щодо ненадання запитуваної інформації на запит ОСОБА_1 №50 від 04.03.2020.

Зобов`язати Пухівську сільську раду надати ОСОБА_1 запитувану інформацію за запитом №50 від 04.03.2020 в термін п`ять робочих днів з моменту набрання законної сили рішенням суду.

У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.

Позивач – ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ,).

Відповідач – Пухівська сільська рада Броварського району Київської області (код ЄДРПОУ 04363946, місцезнаходження: 07413, Київська обл., Броварський р-н, село Пухівка, вул. Центральна, 118-А).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, провадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення – 05 лютого 2021 року.