Рішення № 94659886, 05.02.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2021 року м. Житомир справа № 240/10913/20

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Токарева М.С.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Овруцької міської ради Житомирської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Овруцької міської ради Житомирської області у якому просить:

-визнати протиправним та скасувати рішення Овруцької міської ради сорок четвертої сесії VII скликання № 2292 від 12 травня 2020 року "Про надання дозволу та відмову у наданні дозволу громадянам на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства", у частині відмови ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства;

- зобов`язати Овруцьку міську раду прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, загальною (орієнтовною) площею 2,00 га, яка розташована на території Овруцької міської об`єднаної територіальної громади (Великофоснянського старостинського округу).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 15.04.2020 звернувся до Овруцької міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Овруцької міської об`єднаної територіальної громади (Великофоснянського старостинського округу)

Вказує, що відповідач рішенням Овруцької міської ради сорок четвертої сесії VII скликання № 2292 від 12 травня 2020 року відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. На думку позивача, відмовляючи у наданні дозволу Овруцька міська рада порушила норми Земельного кодексу України.

Справа розглядається у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.

Відповідачем було подано до суду відзив на позовну заяву за змістом якого просив відмовити у задоволенні позову. В обгрунтування відзиву вказано, що відповідно до картографічних матеріалів, що були додані позивачем до клопотання, станом на 15.04.2020 вказана ним земельна ділянка була вже сформованою, про що свідчить наявність кадастрового номеру (1824280900:05:000:0152) і площа (11,0733 га) та встановлене цільове призначення (16.00) згідно Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 № 548, а тому позивачем мало бути подане клопотання про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо поділу та об`єднання земельних ділянок у відповідності до ст. 79-1 Земельного кодексу України, п. й ст. 25. ст. 56 Закону України "Про землеустрій" для формування земельної ділянки площею 2 га шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки площею 11 га. Крім того, вказує, що відповідно до рішення сесії Овруцької міської ради від 25.01.2019 № 1009 земельна ділянка, кадастровий номер 1824280900:05:000:0145 внесена до переліку земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів Овруцької ОТГ, для продажу права оренди на земельних торгах окремими лотами.

Дослідивши подані сторонами докази, суд дійшов наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що 15.04.2020 ОСОБА_1 звернувся до Овруцької міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Овруцької міської об`єднаної територіальної громади (Великофоснянського старостинського округу)

Рішенням Овруцької міської ради сорок четвертої сесії VII скликання № 2292 від 12 травня 2020 року відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Вважаючи таку відмову протиправною, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 13 Основного Закону проголошено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до частини 2 статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Частинами 1 та 2 статті 22 ЗК України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відносини з приводу набуття і реалізації права на землю врегульовані Главою 19 Розділу IV ЗК України.

Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності визначено в ст. 116 ЗК України, відповідно до якої громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

При цьому, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений в статті 118 ЗК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Зі змісту наведених правових положень випливає висновок, що до клопотання про отримання земельної ділянки слід додавати графічні матеріали, на яких зазначено її бажане місце розташування. Метою надання цих матеріалів є необхідність її ідентифікації відповідачем для перевірки відповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Від перевірки указаних підстав залежить рішення відповідача про надання чи відмову в надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

З наведеного вбачається, що частина 7 статті 118 ЗК України передбачає два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Водночас, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином ч. 7 ст. 118 ЗК України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. При цьому, у випадках ухвалення рішення про відмову в наданні такого дозволу відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Про виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прямо зазначено й в ухвалі Конституційного Суду України " Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України" від 29 вересня 2015 року № 44-у/2015 (справа № 2-40/2015).

Із системного аналізу зазначених норм земельного законодавства вбачається, що при вирішенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, уповноважений на це орган в контексті норм частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України повинен перевірити: відсутність передачі земельної ділянки безоплатно у власність відповідному громадянину по зазначеному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України); чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель сільськогосподарського призначення державної власності (частина четверта статті 122 Земельного кодексу України); відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України); відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України та частина третя статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Разом з тим, дослідивши під час розгляду справу оскаржувану відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою, оформлену рішенням Овруцької міської ради сорок четвертої сесії VII скликання № 2292 від 12 травня 2020 року відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, суд встановив, що в якості підстави для відмови в ній зазначено: "невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів".

Вказане свідчить на користь висновку, що виносячи оскаржуване рішення від 12.05.2020 Овруцька міська рада обмежилась лише цитуванням норми частини 7 статті 118 ЗК України, не мотивуючи при цьому причин відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, та не конкретизуючи яким вимогам законів не відповідає місце розташування бажаної ним земельної ділянки.

Що стосується посилання відповідача, що у даному випадку мало бути подане клопотання про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо поділу та об`єднання земельних ділянок у відповідності до ст. 79-1 Земельного кодексу України, п. й ст. 25. ст. 56 Закону України "Про землеустрій" для формування земельної ділянки площею 2 га шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки площею 11 га, суд зазначає наступне.

У наданому відповідачу клопотанні, позивач просить надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, посилаючись на ст.118, 121ЗК України.

Ч. 7 ст. 118 ЗК України передбачає, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Тобто, норма закону, на яку посилається позивач у своєму клопотанні, передбачає саме надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до ч. 5 6 ст. 79-1 ЗК України, формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у ч. 6 - 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Стаття 118 ЗК України не містить застережень, а тому встановлена нею процедура одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності громадянами поширюється як на земельні ділянки які на момент подання клопотання не є сформованими як об`єкти земельних правовідносин, так і на земельні ділянки, які в процесі набуття прав на них формуються шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Останні теж можуть бути надані громадянам у власність у встановленому ст. 118 ЗК України порядку.

Що стосується доводів відповідача щодо того, що земельна ділянка, кадастровий номер 1824280900:05:000:0145 внесена до переліку земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів Овруцької ОТГ, для продажу права оренди на земельних торгах окремими лотами суд зазначає наступне.

Частиною третьою статті 136 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Тобто, положеннями даної норми визначено неможливість відчуження земельної ділянки у тому випадку, коли йдеться про земельну ділянку, яку вже виставлено на земельні торги. Натомість доказів того, що відповідну земельну ділянку вже виставлено на земельні торги відповідачем не надано.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає таке.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач до клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського долучив наступні документи: копію паспорта громадянина України, копію ідентифікаційного коду, графічний матеріал на бажану ним земельну ділянку із позначенням місця її розташування (публічна кадастрова карта). Надання цих документів передбачено ч. 6 ст. 118 ЗК України.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом (ст.118 ЗК України), а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених законом підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Однак, при винесенні оскаржуваного наказу відповідачем не встановлювалася відповідність місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку та було відмовлено з інших підстав.

А тому, у межах справи, що розглядається, виправити цю ситуацію шляхом зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення не можливо, оскільки питання, які необхідно перевірити для прийняття такого судового рішення не входять до предмету судової перевірки, що може призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

А тому, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача - є саме зобов`язання Овруцької міської ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Овруцької міської об`єднаної територіальної громади (Великофоснянського старостинського округу) та за результатами розгляду такого клопотання прийняти рішення у формі наказу відповідно до положень ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України та з урахування правової оцінки, наданої в цьому судовому рішенні.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.01.2019 (справа №824/332/17-а).

Згідно зі ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту рішенням Овруцької міської ради сорок четвертої сесії VII скликання № 2292 від 12 травня 2020 року вбачається, що єдиною підставою у ньому вказано, невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, тобто твердження відповідача щодо того, що позивачем мало бути подане клопотання про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо поділу та об`єднання земельних ділянок у відповідності до ст. 79-1 Земельного кодексу України, п. й ст. 25. ст. 56 Закону України "Про землеустрій" для формування земельної ділянки площею 2 га шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки площею 11 га. та, що земельна ділянка внесена до переліку земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів Овруцької ОТГ, для продажу права оренди на земельних торгах окремими лотами не було покладено в основу оскаржуваного рішення, а тому суд не приймає їх до уваги.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача щодо протиправності оскаржуваного рішення, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити частково.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Овруцької міської ради Житомирської області ( вул. Тараса Шевченка, 43, м.Овруч, Овруцький район, Житомирська область,1110, код ЄДРПОУ 04053370) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Овруцької міської ради сорок четвертої сесії VII скликання № 2292 від 12 травня 2020 року "Про надання дозволу та відмову у наданні дозволу громадянам на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства", у частині відмови ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Овруцьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Овруцької міської об`єднаної територіальної громади (Великофоснянського старостинського округу) з врахуванням висновків суду.

У задоволенні позовних вимог, щодо зобов`язання надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Овруцької міської об`єднаної територіальної громади (Великофоснянського старостинського округу)відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева