Рішення № 94658796, 26.01.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2021 року Справа № 160/15672/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

05.11.2020 ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 12.03.2020 протиправними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати з 12.03.2020 ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 та відповідно до п. “б” ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ, в редакції, що підлягає застосуванню відповідно до п. 3 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01. 2020.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12.03.2020 позивач звернулась до Металургійного відділу обслуговування громадян (сервісний центр) із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Листом від 19.03.2020 за вих. № 2734/0305-17 відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління ПФ України в Дніпропетровській області ОСОБА_1 відмовили у призначенні пенсії, вказавши, що остання має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 у 53 роки 6 місяців.

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні відповідно до ст. 263 КАС України.

22.01.2021 до суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області засобами поштового зв`язку надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами та просить суд відмовити в їх задоволенні, з огляду на те, що з 11.10.2017 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається виключно відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах, яке виникло до 11.10.2017 року. У зв`язку з чим досягти віку, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення», для призначення пільгової пенсії з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року особі необхідно було до 11.10.2017 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до ч. 2 ст. 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257-263 КАС України, а також з урахуванням того, що відповідач надав суду відзив на позов разом з клопотанням про зупинення провадження у справі лише 22.01.2021, з огляду на те, що 26.01.2021 було судом розглянуте клопотання про зупинення провадження у справі, у задоволенні якого було відмовлено, повне судове рішення складено 26.01.2021.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою від 12.03.2020 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Листом відділу з питань призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.03.2020 року за вих. № 2734/0305-17 відмовлено у призначенні пенсії за віком та зазначено, що працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року. Отже, на думку відповідача, позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 у 53 роки 6 місяців.

Позивач вважає, що відповідач, приймаючи рішення про відмову у призначенні пенсії, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, чим порушив право позивача на пенсійне забезпечення.

Відповідач зазначив, що згідно наданих документів страховий стаж позивача враховано по 31.12.2020, що складає 36 років 04 місяці 26 дні, в тому числі пільговий стаж за списком № 2 становить 20 років 02 місяці 24 дні. Позивач не заперечує зазначену інформацію і вважає її стаж достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 про що вказано у позові.

Відповідно до ч.1 ст. 78 КАС України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи,їх представників.

З огляду на те, що сторонами не оспорюється правомірність обчислення страхового стажу, в тому числі пільгового стажу за списком № 2, суд не досліджує надані позивачем документи, а саме трудову книжку та довідки в розумінні підтвердження наявності трудового стажу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (надалі також - Закон №1788-XII) визначено, що за цим Законом призначаються: трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно із пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону №1788-XII (у редакції Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року), на пільгових умовах мали право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зокрема, особи зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року.

Суд звертає увагу, що до внесення змін Законом №213-VIII у статтю 13 Закону №1788-XII було встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Законом України від 02.03.2015 №213-VIII віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правил поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали з 01.04.1968 по 30.09.1968 набували право на пенсію по досягненню 53 років 6 місяців.

Судом встановлено, що надалі Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017 (надалі також - Закон №2148-VIII), Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення" від 09 липня 2003 року №1058-ІV було доповнено розділом XIV-1 "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян".

Так, зокрема, згідно п.2 ч. 2 ст.114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону від 03.10.2017 №2148-VIII), на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року.

Разом з цим, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII, у новій редакції був викладений п.2 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Крім цього, в силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що з 01.10.2017 правила призначення пенсій на пільгових умовах за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом "б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII, який діє на час звернення позивача до відповідача.

Згодом, 23.01.2020 Конституційним Судом України прийнято рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VIII".

Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Конституційний Суд України зазначив, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного Рішення, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення, стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного Рішення, підлягають застосуванню стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: ... б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. …".

Проаналізувавши все вищевикладене, зокрема наведене рішення Конституційного Суду України, суд дійшов висновку, що з 23.01.2020 (часу прийняття цього Рішення КСУ) існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт "б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

При цьому, вказані закони містять розбіжності в умовах призначення пенсії жінкам на пільгових умовах за Списком №2, зокрема щодо вікового цензу, який у спірних правовідносинах складає 50 років за пунктом "б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, та 53 роки 6 місяців за п.2 ч.2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

При вирішенні цього спору суд враховує принцип верховенства права, відповідно до якого, згідно із частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), саме людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у пункті 102 рішення у справі "Зеленчук і Цицюра проти України" (заяви №846/16 та №1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам`ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є "практичними та ефективними". Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі "Броньовський проти Польщі" ("Broniowski v. Poland"), заява №31443/96, пункт 115).

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Проаналізувавши вищенаведені рішення ЄСПЛ, оскільки національне законодавство допустило неоднозначне, множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, які звертаються за призначенням пенсії на пільгових умовах за Списком №2, зокрема пункт "б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, суд вважає за необхідне застосувати найбільш сприятливий для позивача підхід.

Тобто, у розглядуваній справі до спірних правовідносин перевагу необхідно віддати саме тому закону, який у застосуванні є найбільш сприятливий для позивача, а саме пункт "б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, положення якого визнано неконституційними.

Таким чином, суд приходить до висновку про безпідставність доводів відповідача щодо відсутності у позивача права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, враховуючи, що станом на час внесення Законом України від 02.03.2015 №213-VIII змін у ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" позивач здобула необхідний загальний і спеціальний страховий стаж, на час звернення до відповідача із заявою про призначення пільгової пенсії (06.03.2020) досягла 51 річного віку, як зазначає відповідач, має стаж роботи за Списком №2 - 25 років 5 місяців, загальний страховий стаж 35 років 11 місяців, суд зазначає, що з 23.01.2020 - моменту прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020р. №1-р/2020 у позивача виникло право на призначення відповідної пільгової пенсії, тому порушене її право підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача призначити з 06.03.2020 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Судом встановлено, що станом на час звернення позивача за призначенням пенсії (12.03.2020) позивач досягла 51 років.

Аналізуючи у сукупності фактичні обставини справи та норми закону, виходячи з принципу верховенства права, з метою повного захисту порушених прав і свобод позивача, суд дійшов висновку, що відмова відповідача, викладена в листі від 19.03.2020 року за вих. № 2734/0305-17, у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та є протиправною.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги є обґрунтованими

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Крім того, позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань останнього на користь позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у сумі 700,00 грн., при вирішенні якого суд керуються наступними нормами КАС України.

Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Судом встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 700,00 грн., позивачем надано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Березовською О.А. серії ДП № 4601, договір про надання правової допомоги від 16.11.2020 укладений між адвокатом Березовською Оленою Анатоліївною та ОСОБА_1 , акт прийому-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 16.11.2020, згідно якого вбачається, що на ознайомлення з документами, наданими позивачем, складання позовної заяви, роз`яснення прав позивачу та порядок звернення до суду витрачено адвокатам 5 годин, вартість яких складає 500 грн., на складання клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду витрачено 2 години, вартість яких складає 200 грн., а разом витрачено 7 годин, оплата яких складає 700 грн.

Одночасно позивачем надано копію квитанції № 13 від 18.11.2020, призначення платежу: надання правової допомоги від 16.11.2020, ОСОБА_1 . Отримувач: Березовська О.А.

Отже, вартість послуг (гонорар) адвоката за договором про надання правової допомоги становить 700,00грн.

Зважаючи на наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань останнього на його користь понесені ним витрати на професійну правничу допомогу саме у сумі 700,00 грн.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу у сумі 700,00 грн. підтверджені належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами.

При цьому, такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим на виконання цих робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Суд звертає увагу на те, що наведені вище положення законодавства покладають обов`язок доведення не співмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, з огляду на доведеність позивачем розміру фактично понесених витрат на правничу допомогу у сумі 700,00 грн. та недоведеність відповідачем обставин понесення позивачем розміру витрат у меншому розмірі та/або не співмірності таких витрат, суд доходить висновку про задоволення клопотання позивача про розподіл між сторонами судових витрат та про наявність підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи, шляхом стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 700,00грн.

Керуючись ст.ст. 9, 77, 139, 241-243, 246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ: 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 12.03.2020 протиправними.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати з 12.03.2020 ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 та відповідно до п. “б” ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ, в редакції, що підлягає застосуванню відповідно до п. 3 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01. 2020.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 840,80 грн., та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 700,00 грн., а всього 1540,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко