Рішення № 94658573, 26.01.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2021 року ЛуцькСправа № 140/3530/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Волдінера Ф.А.,

при секретарі судового засідання Журомській І.М.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Мороз Л.С.,

представника відповідача Волинської обласної прокуратури Гудкова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, прокуратури Волинської області про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Генеральної прокуратури України, прокуратури Волинської області, в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України №2086к від 23.12.2011 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади з позбавленням його класного чину старшого радника юстиції, присвоєного наказом Генерального прокурора України від 13.05.2003 № 433; 2) поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Ківерцівського району Волинської області з 24.12.2011 або на рівноцінній посаді; 3) стягнути з прокуратури Волинської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.12.2011 і до моменту фактичного поновлення на публічній службі.

Ухвалою судді від 02.01.2020 позовну заяву було повернуто позивачу в зв`язку із пропуском строку на звернення до суду.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2020 ухвалу від 02.01.2020 скасовано та направлено матеріали справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою судді від 01.07.2020 провадження у справі було відкрито та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 03.09.2020 було замінено первісного відповідача Генеральну прокуратуру України на належного – Офіс Генерального прокурора (далі – відповідач 1).

Ухвалою від 18.11.2020 було замінено первісного відповідача прокуратуру Волинської області на належного – Волинську обласну прокуратуру (відповідач 2).

26.08.2020 до суду надійшло клопотання представника відповідача 1 про залишення позовної заяви без розгляду в зв`язку із пропуском строку на звернення до суду.

Ухвалою від 18.11.2020 в задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду було відмовлено.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

Позивач працював в органах прокуратури з 01.08.1989 по 23.12.2011. Наказом Генерального прокурора № 1215к від 09.09.2010 позивач призначений на посаду прокурора Ківерцівського району Волинської області.

23.12.2011 Генеральним прокурором України прийнято наказ № 2086к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», відповідно до якого на підставі статтей 46-2, 48 Закону України «Про прокуратуру», частини першої статті 8, пункту 6 статті 9, статті 11 Дисциплінарного статуту України та пункту 10 Положення про класні чини працівників органів прокуратури України, за вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури, прокурора Ківерцівського району Волинської області ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з позбавленням його класного чину старшого радника юстиції, присвоєного наказом Генерального прокурора України від 13.05.2003 № 433.

Згідно наказу Генерального прокурора України № 2086к від 23.12.2011 прокурор Ківерцівського району Волинської області старший радник юстиції ОСОБА_1 , діючи всупереч інтересам служби та з корисних мотивів, вимагав та отримав 14.12.2011 від зацікавленої особи хабаря у розмірі 5,5 тис. дол. США за неприйняття законного рішення по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_2 за частиною 3 статті 152, частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України.

Як зазначено в наказі, Генеральною прокуратурою України 14.12.2011 щодо ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України та обрано запобіжний захід. Своїми діями ОСОБА_1 порушив Присягу працівника прокуратури та вчинив проступок, який порочить його як працівника прокуратури, у зв`язку з чим підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності.

Позивач не погоджується з рішенням щодо свого звільнення та вважає наказ Генерального прокурора України № 2086к від 23.12. 2011 незаконним і таким, що підлягає скасуванню, що обґрунтовується наступним.

З огляду на зміст наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, позивача звільнено з займаної посади та органів прокуратури за порушення Присяги працівника прокуратури та вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури, що охоплюється кримінальною справою, порушеною Генеральною прокуратурою України постановою від 14.12.2011 відносно ОСОБА_1 за частиною 3 статті 152, частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України.

На момент притягнення 23.12.2011 до дисциплінарної відповідальності відносно позивача вирок суду по зазначеній вище справі не виносився.

Таким чином, з викладеного вбачається, що позивача фактично притягнуто до дисциплінарної відповідальності з тих самих підстав, з яких фактично порушено кримінальне провадження.

Відповідно до частини другої статті 2 Кримінального кодексу України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальній справі, який набрав законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено певні діяння можуть бути використані при наданні оцінки протиправності вчинку.

Аналогічно, лише за наявності вироку у кримінальній справі, відповідні матеріали можуть використовуватись в обґрунтування скоєння проступку.

Таким чином, на момент звільнення позивача, достатньо обґрунтованих та законних підстав стверджувати про порушення позивачем вимог Закону України «Про прокуратуру», Присяги працівника прокуратури України, Дисциплінарного статуту прокуратури України, вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури не було.

Позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, зокрема, про стягнення з відповідачів моральної шкоди в розмірі 3000000 грн., обґрунтовуючи ці вимоги наступним.

У зв`язку із звільненням позивача з посади прокурора Ківерцівського району Волинської області він переніс великий душевний та психологічний стрес, що у подальшому призвело до того, що позивач став інвалідом 2 групи. Інвалідом 3 групи стала також його дружина, нервовий та душевний стрес отримали неповнолітні діти, які тривалий час лікувалися у закладах охорони здоров`я, оскільки на них також чинився тиск.

Крім того, позивач я зазнав душевних переживань, втратив авторитет серед оточення, був відсторонений від посади, зазнав надзвичайного впливу, що призвело до глобальних змін життєвого укладу та завдало значних страждань.

Також, позивач був позбавлений права на пенсійне забезпечення, що ввело сім`ю в складне фінансове становище. Зокрема, в жовтні 2016 року позивач звернувся до Рівненського міського суду з позовом, в якому з урахуванням змінених позовних вимог, просив визнати незаконними дії Пенсійного фонду щодо припинення з 01 липня 2016 року виплати пенсії, призначеної з 02 жовтня 2006 року за вислугою років довічно та виведення переплати пенсії в сумі 578 782 грн. 22 коп. за період з 24 грудня 2011 року по 30 червня 2016 року та відновити виплату пенсії за вислугою років з 01 липня 2016 року, а також задовільнити інші похідні від цих позовні вимоги.

Рівненський міський суд Рівненської області постановою від 07.03.2017, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017, частково задовольнив позовні вимоги, зокрема, визнав протиправними дії відповідача у справі щодо припинення з 01 липня 2016 року виплати пенсії, призначеної з 02 жовтня 2006 року за вислугою років довічно та виведення переплати пенсії в сумі 578 782 грн 22 коп. за період з 24 грудня 2011 року по 30 червня 2016 року та зобов`язав Рівненське ОУ ПФУ відновити виплату пенсії за вислугою років з 01 липня 2016 року.

Згідно постанови Верховного Суду від 26.03.2019 касаційну скаргу Рівненського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області задоволено частково.

Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 07.03.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 скасовано та ухвалено нове рішення, яким частково задоволено позовні вимоги, а саме: визнано протиправними дії Рівненського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області щодо виведення позивачу переплати пенсії в сумі 578 782 грн. 22 коп. за період з 24 грудня 2011 року по 30 червня 2016 року; скасовано розпорядження, без номера та вказаної дати про виведення переплати пенсії.

При прийнятті такого рішення у своїй постанові Верховний Суд зазначив, що право на цей спеціальний вид пенсійного забезпечення, який включає в себе також й право на одержання пенсії, у разі призначення її до моменту звільнення, може бути втрачено при настанні обставин звільнення з роботи з усіх підстав, зазначених у частині одинадцятій статті 50-1 Закону «Про прокуратуру» 1991 року і це не залежить від часу призначення пенсії, оскільки законодавець, зокрема, на час призначення позивачу пенсії, надавав працівникам прокуратури додаткові соціальні гарантії, які, в тому числі, виражались у наданні можливості отримання пенсії за вислугу років працівникам прокуратури, не звільняючись при цьому, з органів прокуратури.

Оскільки, як зазначено у постанові Верховного Суду, 23.12.2011 року позивача було звільнено з органів прокуратури в порядку дисциплінарного стягнення з позбавленням класного чину, то він втратив право на спеціальне пенсійне забезпечення відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, тому припинення пенсійним органом виплати пенсії є правомірним, у зв`язку з цим, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Статтею 23 Цивільного Кодексу України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

А тому, позивач вважає, що стягненню з відповідачів на його користь підлягає моральна шкода в сумі 3000000 грн.

Відповідачем 2 подано до суду відзив на позовну заяву, який обґрунтовано тим, що позивачем не дотримано строку звернення до суду, а тому адміністративний позов належить залишити без розгляду.

Відповідачем 2 подано до суду заперечення на заяву про збільшення позовних вимог, яке обґрунтовано тим, що у провадженні Рівненського міського суду Рівненської області перебуває справа № 569/1526/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

У липні 2020 року ОСОБА_1 до Рівненського міського суду подано заяву про збільшення позовних вимог в частині збільшення розміру морального відшкодування з 453 408 грн до 10 000 000 гривень.

В обґрунтування розміру моральної шкоди позивачем, у названій вище справі, зазначено аналогічні підстави як і даній справі.

В даному випадку необхідною умовою для стягнення моральної шкоди є доведення позивачем факту протиправної поведінки відповідачів, наявність самої моральної шкоди, її розмір та причинний зв`язок між поведінкою відповідачів та заподіяною шкодою.

В той же час, відшкодування моральної шкоди не має перетворюватись у спосіб заробітку (наживи), а має носити виключно компенсаційний характер при наявності підстав, передбачених ст. 23 ЦК України.

Позивачем не зазначено з яких саме міркувань він виходив, визначаючи відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 000 000 грн, та якими належними, допустимими та достовірними доказами це підтверджується.

Відповідачем 2 подано до суду відзив на адміністративний позов, відповідно до якого з позовними вимогами не погоджується з огляду на наступне.

Наказом Генерального прокурора України від 09.09.2010 № 1215к ОСОБА_1 призначений на посаду прокурора Ківерцівського району Волинської області.

Згідно з наказом прокурора Волинської області від 15.12.2011 № 129 призначено службове розслідування за фактом порушення відносно прокурора Ківерцівського району Волинської області ОСОБА_1 кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України.

Службовим розслідуванням встановлено, що прокурор Ківерцівського району Волинської області ОСОБА_1 та заступник голови районного суду ОСОБА_3 , у провадженні якої перебувала кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених частиною 3 статті 152, частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України, бажаючи незаконно збагатитися, у листопаді 2011 року вступили у змову, спрямовану на одержання шляхом вимагання хабара від ОСОБА_5 , за вчинення ними з використанням службового становища дій в інтересах пасинка останнього ОСОБА_2 , а саме - надання ОСОБА_1 вказівки державному обвинувачу виключити із обвинувачення ОСОБА_2 статтю 152 Кримінального кодексу України та не вносити апеляцію на вирок.

У подальшому, з метою реалізації обумовленого, 14.12.2011 прокурор ОСОБА_1 у підсобному приміщенні прокуратури району, за попередньою змовою з ОСОБА_3 , за вчинення ними з використанням службового становища вказаних вище дій в інтересах ОСОБА_2 , одержав від ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 5500 доларів США, з яких 2000 доларів США мав намір передати ОСОБА_3 . Проте, виконати обумовлені дії ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , не встигли, оскільки одразу після одержання грошових коштів ОСОБА_1 був затриманий працівниками СБ України, а одержані ним кошти від ОСОБА_5 вилучені.

За вказаним вище фактом заступником Генерального прокурора України Блажівським Є.М. 14.12.2011 щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України.

Слідчим Генеральної прокуратури України 14.12.2011 в порядку статті 115 Кримінального процесуального кодексу України ОСОБА_1 затриманий за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України.

Будучи опитаним в Генеральній прокуратурі України з приводу обставин вчинення ним вищевказаних дій, ОСОБА_1 , користуючись правом, передбаченим статтею 63 Конституції України, будь-які пояснення надати відмовився, що підтверджується власноручним підписом ОСОБА_1 у бланку пояснень від 21.12.2011.

У той же час, у ході розгляду даної справи в суді, допускав позапроцесуальні стосунки зі свідком ОСОБА_6 та своєю поведінкою, яка суперечить прокурорській етиці, спонукав останнього до передачі йому та судді ОСОБА_3 незаконної грошової винагороди за вчинення ними дій з використанням службових повноважень.

Як встановлено службовим розслідуванням, причиною ганебних дій ОСОБА_1 були безвідповідальність, тобто нездатність контролювати свою поведінку у відповідності з моральними та правовими нормами, а також корисливі спонукання, які виразилися у бажанні незаконно збагатитися, використовуючи при цьому свої службові повноваження.

Ураховуючи викладене, на той час, виникли законні підстави для притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності.

З огляду на встановлені обставини прокурором Волинської області внесено подання Генеральному прокурору України про звільнення з посади прокурора Ківерцівського району Волинської області ОСОБА_1 з позбавленням класного чину від 22.12.2011 № 15-7вих11.

Наказом Генерального прокурора України від 23.12.2011 № 2086к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» за вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури, ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Ківерцівського району Волинської області з позбавленням класного чину старшого радника юстиції, присвоєного наказом Генерального прокурора України від 13.05.2003 № 433к. З вказаним наказом позивач ознайомився 29.12.2011.

Підставою для застосування до позивача дисциплінарного стягнення стало встановлення позаслужбових стосунків ОСОБА_1 з заступником голови Ківерцівського районного суду Волинської області Поліщук С.В. та свідком ОСОБА_6 , які були обумовлені метою незаконного збагачення та вчинення дій з використанням службового становища.

В оскаржуваному наказі зазначено, що своїми діями ОСОБА_1 порушив Присягу працівника прокуратури, вчинив проступок, який порочить його як працівника прокуратури. Підстави для звільнення працівників прокуратури передбачалися статтею 46-2 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Особливість дисциплінарної відповідальності працівників прокуратури полягає в тому, що вона настає не тільки за порушення, допущенні під час проходження служби, а й за допущені проступки, що порочать працівника органів прокуратури.

Отже, застосування дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які порочать працівника прокуратури, не є тотожним до кримінальної відповідальності за вчинення таких дій.

Крім того, як порушення Присяги, так і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) норм, а дисциплінарне правопорушення пов`язується лише з порушенням правових вимог щодо проходження публічної служби.

Дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури (стаття 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України). Пунктом 6 статті 9 цього Статуту серед інших передбачено і такий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення з посади з позбавленням класного чину.

Рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача хоч і прийнято у тому числі на підставі відомостей, наявних в матеріалах кримінальної справи, ґрунтується на самостійних правових підставах - стаття 8, пункт 6 статті 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України.

Ураховуючи викладене, наказ про звільнення позивача видано Генеральним прокурором України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, пропорційно та своєчасно.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування наказу та поновлення на роботі є безпідставними та необґрунтованими.

Позовна вимога про стягнення з прокуратури Волинської області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягає задоволенню, оскільки є похідною вимогою, також відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

В судовому засіданні позивач та його представник адміністративний позов підтримали з підстав в ньому викладених та просили суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідачів в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечили з підстав викладених у відзивах та запереченні.

В судовому засіданні за клопотанням позивача в якості свідка було допитано ОСОБА_7 , дружину позивача, яка пояснила суду наступне.

ОСОБА_1 завжди дорожив та пишався роботою в органах прокуратури, ставився до роботи як до другої сім`ї. Після його затримання в межах кримінальної справи дуже переживав, при цьому з приводу звільнення з органів прокуратури та втрати репутації переживав більше ніж щодо висунутих обвинувачень у скоєнні злочинів, оскільки завжди говорив, що він невинен та доведе це.

Так свідок наголосила, що душевні переживання чоловіка з приводу звільнення з роботи були дуже сильні, її чоловік закрився в собі та отримав справжній шок, з яким не міг справитись тривалий термін.

Також повідомила суду, що внаслідок звільнення з роботи, перебування тривалий термін під вартою вкрай негативно вплинуло на здоров`я позивача, загострились всі хвороби, що мало наслідком встановлення її чоловіку 2-ї групи інвалідності.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представників сторін, свідка, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд при прийнятті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.

Судом встановлено, що позивач працював в органах прокуратури Волинської області з 03.10.2002 року.

Позивач працював в органах прокуратури з 01.08.1989 по 23.12.2011. Наказом Генерального прокурора № 1215к від 09.09.2010 позивач призначений на посаду прокурора Ківерцівського району Волинської області.

Постановою про порушення кримінальної справи від 14.12.2011 щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України (далі – Постанова від 14.12.2011).

Зокрема вказаною Постановою було встановлено, що ОСОБА_1 , будучи службовою особою, діючи за попередньою змовою групою ї осіб із ОСОБА_3 , одержав, поєднаного із вимаганням хабаря у сумі 5 500 доларів США, за вчинення в інтересах ОСОБА_2 дій, із використанням наданого йому службового становища.

В межах вказаного кримінального провадження 19.12.2011 було винесено постанову про притягнення як обвинуваченого ОСОБА_1 та пред`явлено йому обвинувачення у вчиненні злочину передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України.

22.12.2011 прокурором Волинської області за № 15-7вих-11 було направлено Генеральному прокурору України подання про звільнення з посади прокурора Ківерцівського району Волинської області ОСОБА_1 з позбавленням його класного чину (далі – Подання від 22.12.2011).

Необхідність звільнення обґрунтовано обставинами викладеними в Постанові від 14.12.2011 та зазначено: «…Факт порушення кримінальної справи відносно прокурора Ківерцівського району ОСОБА_1 набув негативного резонансу в області. Зазначені вище обставини викликали негативну оцінку і в працівників прокуратури області.

Враховуючи, що з матеріалів справи вбачається причетність прокурора Ківерцівського району ОСОБА_1 до вчинення злочину, тобто проступку, який порочить його як працівника прокуратури, останній підлягає звільненню з посади та органів прокуратури з позбавленням класного чину…».

23.12.2011 Генеральним прокурором України прийнято наказ № 2086к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», відповідно до якого на підставі статтей 46-2, 48 Закону України «Про прокуратуру», частини першої статті 8, пункту 6 статті 9, статті 11 Дисциплінарного статуту України та пункту 10 Положення про класні чини працівників органів прокуратури України, за вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури, прокурора Ківерцівського району Волинської області ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з позбавленням його класного чину старшого радника юстиції, присвоєного наказом Генерального прокурора України від 13.05.2003 № 433 (далі – Наказ № 2086к від 23.12.2011, оскаржуваний Наказ).

Як вбачається з оскаржуваного Наказу підставами для його винесення слугувало наступне: «Прокурор Ківерцівського району Волинської області старший радник юстиції ОСОБА_1 , діючи всупереч інтересам служби та з корисних мотивів, вимагав та отримав 14.12.2011 від зацікавленої особи хабара у розмірі 5,5 тис. дол. США, за неприйняття законного рішення по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 186 КК України.

Генеральною прокуратурою України 14.12.2011 щодо ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ч. 3 ст. 368 КК України та обрано запобіжний захід.

Своїми діями ОСОБА_1 порушив Присягу працівника прокуратури та вчинив проступок, який порочить його як працівника прокуратури, у зв`язку з чим підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності».

Крім того, судом встановлено, що вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 21.05.2019 у справі 1715/6764/12 за обвинуваченням ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 152 Кримінального кодексу України, ОСОБА_1 визнано невинним в пред`явленому йому обвинувачені і виправдано за недоведеністю його участі у вчинені інкримінованого злочину (далі – вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 21.05.2019 у справі 1715/6764/12).

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 31.10.2019 вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 21.05.2019 у справі 1715/6764/12 залишено без змін.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість дій та актів відповідачів на відповідність вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд виходить з наступного.

За приписами статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статтей 38, 43 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

При цьому громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Регулювання правового становища осіб, які проходять службу в органах прокуратури на час виникнення спірних правовідносин здійснювалось відповідно до спеціального законодавства, зокрема Закону України «Про прокуратуру» (надалі – Закон № 1789-XII в редакції станом на 01.10.2011, що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), Дисциплінарним статутом прокуратури України, затвердженим постановою Верховної ради України від 06.11.1991 (далі – Статут).

Відповідно до частини першої та пункту 2 частини 2 статті 46-2 Закону № 1789-XII прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю. Прокурори і слідчі підлягають звільненню з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину, зокрема, за порушення «Присяги працівника прокуратури».

Частиною третьою статті 48 Закону № 1789-XII встановлено, що за порушення закону, неналежне виконання службових обов`язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується Верховною Радою України.

Згідно статті 8 Статуту, дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

Статтею 11 Статуту передбачено порядок вирішення питання про накладення стягнення, відповідно до якої дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з`ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.

З аналізу викладених норм Закону № 1789-XII, Статуту випливає, що припинення державної служби в органах прокуратури за порушення Присяги працівника прокуратури є крайнім заходом відповідальності, який виходить за межі дисциплінарної відповідальності, а тому, якщо підставою для припинення державної служби є порушення посадовою особою органів прокуратури службової дисципліни, неможливість застосування за таке порушення до посадової особи заходів дисциплінарного впливу аж до звільнення з органів прокуратури, повинно бути мотивовано.

Обов`язковість такого мотивування обумовлена тим, що застосування заходів дисциплінарного впливу до посадових осіб органів прокуратури України чітко урегульовано Дисциплінарним статутом прокуратури України, який визначає види дисциплінарних стягнень та порядок їх застосування, що має наслідком забезпечення належного захисту законних прав та інтересів працівників прокуратури при вирішенні питань їх дисциплінарної відповідальності.

Тобто вирішенню питання про правомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності саме за порушення Присяги передбачає необхідність з`ясувати саме склад дисциплінарного проступку в його діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію ці ж самі дії особи отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи.

Кримінальне і дисциплінарне провадження є окремими (незалежними) процедурами і в межах кожної з них уповноважені органи повинні встановлювати склад кримінального правопорушення чи дисциплінарного проступку. Тому особливості юридичної кваліфікації злочину під час досудового розслідування не мають прямого впливу на висновки про наявність у діях особи дисциплінарного проступку.

Передумовою звільнення прокурора за порушення Присяги та за скоєння проступку, який порочить його як працівника прокуратури мають бути порушення, встановлені внаслідок ретельного службового розслідування у ході якого належними та допустимими доказами має підтвердитися факт скоєння особою вчинку, направленого проти інтересів служби, який суперечить покладеним на неї обов`язкам, підриває довіру до неї як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання особою своїх обов`язків.

Зі змісту Подання від 22.12.2011 про звільнення позивача з посади випливає, що встановлені обставини є тотожними тим, що зазначені Постанові від 14.12.2011 про притягнення позивача до кримінальної відповідальності. Також у Поданні вказано на факти затримання позивача за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України, та пред`явлення йому обвинувачення, а також зазначено, що вказана подія набула негативного суспільного резонансу. Крім того, зроблено висновок, що з матеріалів справи вбачається причетність прокурора Ківерцівського району ОСОБА_1 до вчинення злочину, тобто проступку, який порочить його як працівника прокуратури, останній підлягає звільненню з посади та органів прокуратури з позбавленням класного чину.

В оскаржуваному Наказі про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності також містяться обставини та умови щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрювався позивач, тотожні до викладених у Постанові від 14.12.2011 та Поданні від 22.11.2011, а також посилання на негативний суспільний резонанс відповідної події.

Отже, зі змісту Подання від 14.12.2011 і оскаржуваного Наказу вбачається, що в основу порушення позивачем Присяги працівника прокуратури та вчинення проступку, який порочить його як працівника прокуратури, покладені обставини, які інкримінувалися позивачу в рамках кримінального провадження й дали підстави вважати, що позивач вчинив дисциплінарний проступок.

Проте порушення кримінального провадження є тільки формальним/офіційним припущенням органу/посадової особи, який/яка проводить досудове розслідування, про те, що конкретна особа причетна до злочину. Таке припущення ґрунтується на неостаточних результатах досудового розслідування і кримінально-правова кваліфікація поставленого їй у провину діяння може бути змінена або навіть відмінена. Вина особи у вчиненні злочину підлягає доведенню у встановленому законом порядку, відтак твердження про винуватість особи у вчиненні злочину на цій стадії кримінального провадження, як про встановлений факт, є неприпустимі.

Відповідно до пункту 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положенням якого кореспондує стаття 62 Конституції України, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Враховуючи викладене, висновки щодо підстав звільнення позивача, що містяться в оскаржуваному Наказі не дають достеменних підстав вважати, що у його діях встановлено склад саме дисциплінарного проступку.

Аналогічні правові висновки щодо необхідності встановлення у діях прокурора складу дисциплінарного проступку викладені у постановах Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №815/1956/16, від 20 листопада 2019 року у справі №817/2166/16 та від 30 червня 2020 року у справі № 817/1967/15.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку щодо неправомірного притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, оскільки обставини, які зазначені в спірному Наказі та Поданні від 22.12.2011, не дають достеменних підстав вважати, що позивачем не дотримано загальноприйнятих норм моралі та поведінки, а потребують надання їм належної оцінки при винесенні судом рішення у відповідній кримінальній справі, тобто доведення або недоведення вини позивача у скоєнні проступку.

При цьому судом взято до уваги вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 21.05.2019 у справі 1715/6764/12, яким позивача визнано невинним в пред`явленому йому обвинувачені і виправдано за недоведеністю його участі у вчинені інкримінованого злочину, та який набрав законної сили.

Наведена обставина слугує підтвердженням необґрунтованості висновків відповідачів, що стали підставами для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у формі звільнення з посади працівника прокуратури.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За приписами частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У частині судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейським Судом з прав людини вироблено позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки» від 31.07.2008 року, рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» від 22.11.1995 року, рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру» від 21.07.2011 року, рішення у справі «Путтер проти Болгарії» від 02.12.2010 року).

Крім того, виходячи з практики Європейського Суду з прав людини, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі «Волохи проти України» від 02.11.2006 року, рішення у справі «Malone v. United Kindom» від 02.08.1984 року).

Таким чином, встановлені судом обставини справи та системний аналіз наведених законодавчих норм дають підстави для висновку, що відповідачами не доведено у судовому порядку обґрунтованості та правомірності, в контексті частини другої статті 2 КАС України, наказу Генерального прокурора України від 23 грудня 2011 року № 2086к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким прокурора Ківерцівського району Волинської області ОСОБА_1 звільнено із займаної посади із позбавленням його класного чину старшого радника юстиції, присвоєного наказом Генерального прокурора України від 13.05.2003 № 433к», що є підставою для визнання такого протиправним та скасування.

Суд зазначає, що Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначених у частині першій статті 235 та статті 240-1 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), відтак, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд приймає рішення про поновлення працівника на попередній роботі.

Верховний Суд України в постанові від 16 жовтня 2012 року у справі № 21-267а12 дійшов висновку (підтвердження цієї позиції пізніше знайшло своє відображення в постанові Верховного суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 821/595/16), що у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України). Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.

Виходячи із положень трудового законодавства, незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише тоді, коли повністю ліквідоване підприємство. Проте така підстава у даному випадку відсутня.

Однак з Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015 (далі – Закон № 1697-VII), докорінно змінено систему органів прокуратури в Україні, зокрема діюча система не передбачає існування районної прокуратури, з посади керівника якої було звільнено позивача.

Відповідно до статті 7 Закону № 1697-VII систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора; обласні прокуратури; окружні прокуратури; спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Керуючись частиною другою статті 15 Закону № 1697-VII прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Отже, враховуючи те, що звільнення позивача із займаної посади відбулося без законної на те підстави, суд дійшов висновку, що позовна вимога про поновлення його на посаді підлягає задоволенню шляхом поновлення на посаді, що рівнозначна тій, яку позивач обіймав до звільнення, що свідчитиме про належний спосіб захисту порушеного права позивача.

При цьому рівнозначною посадою є посада, що належить до однієї категорії посад та однієї групи оплати праці.

Обираючи саме такий спосіб захисту порушеного права, суд зважає на те, що за умови неможливості поновлення позивача на посаді, з якої його звільнено і якої (формально) вже немає, то належним способом захисту порушеного права може бути поновлення на посаді, що аналогічна тій, з якої його звільнили, і яка існуватиме на дату поновлення.

Такі ж висновки містяться у постановах Верховного Суду від 28.02.2019 року у справі №817/860/16, від 28.02.2018 року у справі №817/280/16.

Відтак, позивач повинен бути поновлений в системі прокуратури України на посаді рівнозначній посаді прокурора Ківерцівського району Волинської області.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Розрахунок середнього заробітку працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (далі Порядок №100).

Зокрема, за абзацом другим пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 5 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Однак, суду не було надано довідки щодо розміру середньоденної (годинної) заробітної плати позивача на момент його звільнення, що позбавляє суд можливості визначити розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу і який підлягає стягненню у даній справі.

Однак, суд наголошує, що відповідні служби відповідачів володіють всіма необхідними відомостями, а відтак можливістю, для здійснення необхідного розрахунку з подальшою виплатою відповідно до приписів статті 235 КЗпП України, до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачів 3000000 (трьох мільйонів) грн. моральної шкоди, то така вимога належить до задоволення частково з огляду на наступне.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

З цією нормою кореспондуються приписи статті 1173 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України), відповідно до яких, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Позивач просить суд відшкодувати завдану йому моральну шкоду. Моральна шкода – це втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Вказана норма не містить вказівки, порушення яких саме прав тягне за собою відшкодування моральної шкоди. Відтак, порушення будь-якого права особи може мати наслідком завдання моральної шкоди і, відповідно, є підставою для позовної вимоги про її відшкодування.

За своєю природою інститут відшкодування моральної шкоди є приватно-правовим, оскільки стосується безпосередньо особистих прав людини. Однак, виходячи з приватно-правового характеру суб`єктивного цивільного права потерпілої особи на використання зазначеного способу цивільно-правового захисту, очевидно, що таке право може виникнути також у зв`язку з порушенням прав особи в публічно-правових відносинах, що і знайшло своє відображення в приписах статті 56 Конституції України.

У публічно-правових відносинах моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою суб`єкта владних повноважень або його посадових осіб.

Виходячи із загальних засад доказування, позивач повинен довести, що йому заподіяно шкоду і визначити її розмір. Це означає, що позивач повинен зазначити, які саме виникли обставини, що спричинили страждання чи приниження честі, гідності, яку саме шкоду вони спричинили і який її розмір.

Позивач обґрунтовує необхідність стягнення моральної шкоди тим, що протиправне звільнення його з роботи мало наслідком значне погіршення стану його здоров`я та втрату засобів до існування у формі пенсійного забезпечення призначеного йому як працівнику органів прокуратури.

На підтвердження погіршення стану здоров`я позивач посилається на копії довідок до акту огляду медико-соціальною комісією про підтвердження позивачу другої групи інвалідності починаючи з 01.08.2013 і на дату винесення цього рішення.

Також позивачем надано суду копії більше п`ятдесяти епікризів хворого ОСОБА_1 , відповідно до яких, позивач перебував на стаціонарному лікуванні в кардіологічному та неврологічному відділеннях у Комунальному закладі «Рівненська обласна клінічна лікарня» протягом 2013-2018 років, а також ряду інших документів виданих медичними установами на підтвердження незадовільного стану здоров`я позивача після його звільнення з органів прокуратури і подальшого перебування під слідством.

Водночас судом встановлено, що 14.12.2011 ОСОБА_1 був затриманий в порядку статті 115 Кримінального процесуального кодексу України за підозрою у вчиненні злочину. 16.12.2011 Печерський районний суд міста Києва продовжив строк затримання підозрюваного ОСОБА_1 до 22.12.2011, а 22.12.2011 той же суд обрав позивачу запобіжний захід - взяття під варту. 10.02.2012 строк тримання під вартою суд продовжив до 14.04.2012. Постановою Рівненського міського суду від 06.02.2013 запобіжний захід змінений з тримання під вартою на заставу.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів причинно-наслідкового зв`язку між фактом звільнення з роботи та погіршенням стану його здоров`я. Відтак в ході судового розгляду не встановлено, що таке погіршення стану здоров`я відбулось саме в зв`язку із звільненням, а не застосуванням до позивача запобіжних заходів в ході кримінального провадження щодо нього.

Також суд критично ставиться до доводів позивача щодо втрати пенсійного забезпечення, оскільки моральна шкода не охоплює майнові втрати особи, а відтак її відшкодування не може слугувати компенсацією саме майнових втрат.

Водночас, на переконання суду, встановлені обставини, як то погіршення стану здоров`я позивача та втрата засобів до існування, очевидно перебувають в певному зв`язку із фактом звільнення позивача з роботи, та очевидно призвели до моральних страждань та переживань, що охоплюється поняттям моральної шкоди.

Крім того, суд вважає, що будь-яке порушення прав фізичної особи неодмінно заподіює шкоду.

У даній справі суд дійшов висновку про те, що відповідачами було допущено протиправну поведінку щодо позивача.

Оскільки підставою виникнення обов`язку відшкодувати моральну шкоду є протиправна поведінка (дії чи бездіяльність), то завжди є і моральні страждання з приводу порушення прав фізичної особи. Моральна шкода, як правило, супроводжує будь-яке порушення цивільного права чи охоронюваного законом інтересу.

При оцінці обґрунтованості вимог особи про відшкодування моральної шкоди належить керуватись принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин справи форм моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди, слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності обставини, що свідчать про наявність та характер завданих особі немайнових втрат

Зважаючи на встановлені обставини, зміст та характер спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що в даному випадку факт заподіяння моральної шкоди не вимагає окремого доказування.

Щодо розміру моральної шкоди, який належить відшкодувати позивачу суд виходить з наступного.

Суд враховує, що моральну шкоду неможливо відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Зважаючи, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що моральні страждання, що очевидно мали місце, були детерміновані саме протиправною поведінкою відповідачів щодо його звільнення, суд вважає, що розумним та справедливим розміром відшкодування завданої моральної шкоди є 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень, що підлягає стягненню з відповідачів солідарно.

Керуючись статтями 241-246, 250, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, прокуратури Волинської області про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 23 грудня 2011 року № 2086к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким прокурора Ківерцівського району Волинської області ОСОБА_1 звільнено із займаної посади із позбавленням його класного чину старшого радника юстиції, присвоєного наказом Генерального прокурора України від 13.05.2003 № 433к.

Поновити ОСОБА_1 в системі прокуратури України на посаді рівнозначній посаді прокурора Ківерцівського району Волинської області з 26 грудня 2011 року.

Стягнути солідарно з Волинської обласної прокуратури (43025, вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, Волинська область, ідентифікаційний код юридичної особи 02909915) та Офісу Генерального прокурора (01011, вул. Різницька, 13/15, Київ-11, ідентифікаційний код юридичної особи 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду в розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень.

Стягнути з Волинської обласної прокуратури (43025, вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, Волинська область, ідентифікаційний код юридичної особи 02909915) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі визначеному відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 за період з 24 грудня 2011 року по 25 січня 2021 року включно.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ф.А. Волдінер