Рішення № 94658310, 22.12.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 грудня 2020 р. Справа № 120/5304/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону, що поданий в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та військової частини А4267 до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та військової частини А4267 до ОСОБА_1 із вимогою стягнути завдану майнову шкоду в сумі 139522,07 гривні.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, заступник прокурора зазначив, що ОСОБА_1 під час проходження військової служби на посаді командира взводу зв`язку військової частини А3715 не вжив всіх заходів щодо забезпечення збереження, обліку та прийому-видачі військового майна, не здійснив перевірку наявності майна служби зв`язку та не забезпечив його охорону, що призвело до нестачі майна військової частини А3715, яка знаходиться на матеріально-технічному та фінансовому забезпеченні у військовій частині А4267, на загальну суму 139522,07 гривні.

На виконання приписів статті 131-1 Конституції України, статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" заступник військового прокурора звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та військової частини А4267 щодо стягнення з ОСОБА_1 завданої майнової шкоди в сумі 139522,07 гривні.

Ухвалою від 23 жовтня 2020 року задоволено клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду та поновлено строк звернення до адміністративного суду. Цією ж ухвалою відкрито провадження в адміністративній справі, задоволено клопотання щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Відзив на позовну заяву від відповідача на адресу суду в строки, визначені ухвалою від 23 жовтня 2020 року, не надійшов. Водночас, копія ухвали про відкриття провадження у справі від 23 жовтня 2020 року отримана відповідачем, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Зважаючи на те, що розгляд цієї справи здійснюється в порядку письмового провадження, тому суд при ухваленні даного рішення зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Разом із тим, слід враховувати приписи частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якими датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, аналіз приписів статей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.

З огляду на те, що ухвалою від 23 жовтня 2020 року вирішено розгляд цієї справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (тобто в письмовому провадженні), тому повний текст рішення складено до закінчення строку, встановленого частиною 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані докази, суд встановив наступне.

Наказом командира військової частини А3715 №25 від 02 лютого 2017 року ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Крім того, у вказаному наказі йдеться про те, що з 02 лютого 2017 року ОСОБА_1 приступив до виконання службових обов`язків за посадою командира взводу зв`язку.

У період з 15 грудня 2017 року по 23 грудня 2017 року на підставі наказу командира військової частини А3715 №248 від 04 листопада 2017 року комісією військової частини А3715 проведено інвентаризацію технічних засобів зв`язку військової частини А3715, про що складено акт інвентаризації засобів зв`язку військової частини А3715 станом на 01 січня 2018 року та інвентаризаційний опис до вказаного акту від 23 грудня 2017 року.

Під час проведення інвентаризації технічних засобів зв`язку вказаної військової частини виявлено нестачу майна.

В подальшому, відповідно до наказу командира військової частини А3715 №283 від 27 грудня 2017 року "Про призначення службового розслідування за фактом нестачі майна" розпочато службове розслідування за фактом нестачі майна військової частини А3715, за результатами якого складено акт службового розслідування, що затверджений тимчасово виконуючим обов`язки командира військової частини 24 січня 2018 року.

В ході службового розслідування встановлено, що при вивченні інвентаризаційного опису технічних засобів зв`язку взводу зв`язку виявлено нестачу майна, а саме: радіостанції Motorola DR 4400 - 15 (п`ятнадцять) штук, радіостанції Motorola DP 4800 - 1 (одна) штука, ноутбуку 15,6 1366x768 - 1 (одна) штука, радіостанції Р-159 - 4 (чотири) штуки, зарядного пристрою (ЗУ-1618) "Торнадо" - 2 (дві) штуки, П-193М - 1 (одна) штука, телефону Panasonic KX-TS-2350 - 1 (одна) штука, телефону PS 29168 GE1 - 1 (одна) штука, телефону Evroline SH-З - 1 (одна) штука, телефону ТА-57У - 12 (дванадцять) штук, ТА-10У - 3 (три) штуки. При цьому, відповідальним за облік та зберігання вищевказаного майна був командир взводу зв`язку військової частини А3715 прапорщик ОСОБА_1 .

У акті службового розслідування зазначено, що під час проведення інвентаризації майна взводу зв`язку військової частини А3715 ОСОБА_1 у зв`язку з його тимчасовою службовою відсутністю було представлено комісії не всі видаткові документи та не все майно зв`язку, яке рахується за ним. Так, за накладними, які не були проведені по книзі обліку майна взводу зв`язку, було видане майно зв`язку: командиру 1 гірсько-штурмової роти за накладною №1 від 10 грудня 2018 року радіостанції Motorola DP 4400 - 11 (одинадцять) комплектів, ТА-57У- 3 (три) штуки; командиру 2 гірсько-штурмової роти за накладною №2 від 10 грудня 2018 року радіостанції Motorola DP 4400 - 14 (чотирнадцять) комплектів, ТА-57У - 2 (дві) штуки; командиру 3 гірсько-штурмової роти за накладною №3 від 10 грудня 2018 року радіостанції Motorola DP 4400 - 5 (п`ять) комплектів.

Крім того, в ході проведення службового розслідування ОСОБА_1 пред`явив частину майна, яке рахувалось як нестача, а саме: радіостанції Р-159 - 1 (один) комплект, телефон Panasonic KX-TS-2350 - 1 (одну) штуку, телефон PS 29168 GE1 - 1 (одну) штуку, телефон Evroline SH-3 - 1 (одну) штуку, батареї ТА-10У - 3 (три) штуки, радіостанції Motorola DP 4400 - 8 (вісім) штук. При цьому, при проведенні розслідування встановлено, що в інвентаризаційному описі технічних засобів зв`язку, яке рахується за ОСОБА_1 , невірно виведений залишок по обліку радіостанцій Motorola DP 4800, які рахуються за військовою частиною, невірно встановлено нестачу телефонних апаратів ТА-57 та ТА-57У, а також не враховано, що радіостанція Motorola DP 4400 №s/ НОМЕР_1 в кількості 1 (одного) комплекту рахується у військовій частині як втрачена при пожежі на взводному опорному пункті.

Відтак, за результатами аналізу видаткових документів по книзі обліку майна взводу зв`язку та представлення майна, яке рахувалось як нестача, з`ясовано, що командир взводу зв`язку прапорщик ОСОБА_1 допустив втрату наступного майна: радіостанції Motorola DP 4400 - 7 (сім) комплектів, ноутбука 15,5 1366x768 - 1 (однієї) штуки, радіостанції Р-159 - 3 (трьох) комплектів, зарядного пристрою "Торнадо" - 2 (двох) комплектів, П-193М - 1 (одного) комплекту, телефонів ТА-57 - 10 (десять) штук, що підтверджується розрахунком майна зв`язку, яке не вистачає у командира взводу зв`язку прапорщика ОСОБА_1 .

Отже, у акті службового розслідування вказано, що командир взводу зв`язку прапорщик ОСОБА_1 порушив вимоги статей 58, 119, 120 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, чим наніс шкоду на загальну суму 78454,79 гривень, а з урахування кратності в сумі 156909,58 гривень.

За результатами службового розслідування 25 січня 2018 року командиром військової частини А3715 видано наказ №11 "Про результати службового розслідування по факту нестачі майна", відповідно до пункту 3 якого ОСОБА_1 вирішено притягнути до повної матеріальної відповідальності в розмірі 156909,58 гривень.

Водночас, іншим наказом командира військової частини А3715 №14 о/с від 31 січня 2018 року пункт 3 наказу командира військової частини А3715 №11 від 25 січня 2018 року викладено у наступній редакції: "Притягнути прапорщика ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності в розмірі 78454,79 гривень".

Довідка-розрахунок майна зв`язку, якого не вистачає у командира взводу ОСОБА_1 , підтверджує суму нанесеної відповідачем шкоди в розмірі 78454,79 гривень.

У зв`язку із звільненням прапорщика ОСОБА_1 із військової служби у запас наказом командира військової частини А3715 №31 від 31 січня 2018 року "Про створення комісії по прийому-передачі матеріальних засобів взводу зв`язку військової частини А3715" призначено комісію по прийому-передачі посади командира взводу зв`язку ОСОБА_1 .

У ході прийому-передачі матеріальних засобів взводу зв`язку військової частини А3715 вказаною комісією виявлено нестачу майна служби зв`язку військової частини А3715 на суму 61067,28 гривень.

В подальшому, відповідно до наказу командира військової частини А3715 №53 від 22 лютого 2018 року "Про призначення службового розслідування за фактом нестачі майна взводу та виявлення недоліків під час роботи комісії" призначено службове розслідування за фактом нестачі майна військової частини А3715, за результатами якого 13 квітня 2018 року складено акт службового розслідування.

В ході службового розслідування встановлено нестачу матеріальних засобів бронетанкової служби, які рахуються за взводом зв`язку військової частини А3715. Відтак, у діях ОСОБА_1 встановлено порушення пункту 3.1.9 наказу Міністра оборони України від 16 липня 1997 року №300 "Про затвердження Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України", статті 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, що призвело до втрати майна та завдання шкоди у кратному розмірі з урахуванням 20% ПДВ на суму 61067,28 гривень.

Довідкою-розрахунком нестачі матеріальних засобів бронетанкової служби, які рахуються за взводом станом на 12 квітня 2018 року, підтверджується розмір нанесеної шкоди, що становить 20355,09 гривень, а з урахуванням кратності - 61067,28 гривень.

Відповідно до довідки військової частини А3715 вих. №634 від 13 червня 2018 року прапорщиком ОСОБА_1 заподіяно шкоду державі на суму 139522,07 гривень, з яких: 78454,79 гривень - за майно служби зв`язку та 61067,28 гривень - за майно бронетанкової служби.

Визначаючись з приводу того, чи позовні вимоги є обгрунтованими, суд зважає на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові відносини між державою в особі компетентних органів (посадових осіб, службових осіб) та громадянами, які складаються з приводу проходження військової служби, врегульовано Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України та Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Статтею 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII (надалі-Закон №2232-XII) передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закон №2232-XII).

Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі – Статут внутрішньої служби).

Статтею 14 Статуту внутрішньої служби визначено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Водночас, статтею 16 Статуту внутрішньої служби передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до статті 7 Статуту внутрішньої служби внутрішньою службою у військових частинах та підрозділах керують їх командири.

Командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості (стаття 58 Статуту).

При цьому, статтею 59 Статуту внутрішньої служби визначено, що командир (начальник), окрім іншого, зобов`язаний: завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) за штатом, списком і в наявності; вживати заходів для відшкодування матеріальних збитків, заподіяних військовій частині, кораблю (підрозділу).

Згідно із статтею 119 Статуту внутрішньої служби командир взводу (групи, башти) в мирний і воєнний час відповідає за бойову готовність взводу (групи, башти) та успішне виконання ним бойових завдань, за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу, за збереження і стан озброєння, боєприпасів, техніки та майна взводу (групи, башти), за підтримання внутрішнього порядку у взводі (групі, башті).

Відповідно до статті 120 Статуту внутрішньої служби командир взводу (групи, башти), окрім іншого, зобов`язаний: підтримувати особовий склад взводу (групи, башти), озброєння і техніку в постійній бойовій готовності; проводити з особовим складом взводу (групи, башти) заняття з бойової підготовки і керувати навчанням рядового складу, що проводять командири відділень (старшини команд), вести облік бойової підготовки взводу (групи, башти); стежити за наявністю і правильною експлуатацією, обслуговуванням і збереженням озброєння, техніки, спорядження, речового та іншого майна у взводі (групі, башті) і не менше ніж раз на два тижні особисто проводити їх огляд і перевірку наявності; готувати особовий склад взводу, озброєння й техніку до виходу на кожне навчання чи заняття, а також перевіряти їх наявність і стан після повернення із занять і навчань.

Водночас, положеннями статті 26 Статуту внутрішньої служби передбачено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

При цьому, особливості матеріальної відповідальності військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, визначалися Положенням, що затверджене постановою Верховної Ради України 23 червня 1995 року №243/95-ВР (підлягає застосуванню в редакції, чинній на момент проведення службових розслідувань та визначення розміру завданої відповідачем шкоди).

Це Положення визначає підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами (пункт 1 Положення).

Пунктом 2 Положення передбачалося, що відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.

Під військовим майном у Положенні розуміється державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами. До нього належать: всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти.

У випадках, передбачених пунктом 14 цього Положення, відшкодування військовослужбовцем і призваним на збори військовозобов`язаним прямої дійсної шкоди, заподіяної державі, здійснюється у кратному співвідношенні до вартості майна.

Згідно з пунктом 13 Положення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі: умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій; приписки у нарядах та інших документах фактично невиконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах; заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані; дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.

Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані за шкоду, заподіяну розкраданням, марнотратством або втратою зброї та боєприпасів, оптичних приладів, засобів зв`язку, спеціальної техніки, льотно-технічного, спеціального морського і десантного обмундирування, штурманського спорядження, спеціального одягу і взуття, інвентарних речей та деяких інших видів військового майна, несуть матеріальну відповідальність у 2-10 кратному розмірі вартості цього майна. Перелік військового майна, недостача або розкрадання якого відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його вартості, затверджується Кабінетом Міністрів України (пункт 14 Положення).

У Переліку військового майна, нестача або розкрадання якого відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його вартості, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02 листопада 1995 року №880, зазначено, що у трикратному розмірі відшкодовується нестача за агрегати, запасні частини, інструменти, прилади і приладдя до озброєння, військової техніки, устаткування, апаратури, засобів зв`язку, технічних засобів охорони і до обчислювальної техніки, за оптичні прилади, імпортні електрифіковані інструменти, пальне, масло і мастила, спирти і спеціальні рідини, паливо, серед яких і нестача того військового майна, про яке йдеться у довідці-розрахунку нестачі матеріальних засобів бронетанкової служби, які рахуються за взводом станом на 12 квітня 2018 року.

Так, в ході судового розгляду встановлено, що за результатами проведеного службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини А3715 №283 від 27 грудня 2017 року, виявлено порушення командиром взводу зв`язку прапорщиком ОСОБА_1 вимог статей 58, 119, 120 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, у результаті чого останнім нанесено шкоду державі на загальну суму 78454,79 гривень. Розмір шкоди підтверджується довідкою-розрахунком майна зв`язку, яке не вистачає у командира взводу прапорщика ОСОБА_1 .

Окрім того, в ході службового розслідування, що проводилося на виконання іншого наказу командира військової частини А3715 №53 від 22 лютого 2018 року, виявлено порушення відповідачем пункту 3.1.9 наказу Міністра оборони України від 16 липня 1997 року №300 "Про затвердження Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України", статті 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, що призвело до втрати майна та завдання шкоди у кратному розмірі з урахуванням 20% ПДВ на суму 61067,28 гривень. Розмір завданої шкоди підтверджується довідкою-розрахунком нестачі матеріальних засобів бронетанкової служби, які рахуються за взводом зв`язку станом на 11 квітня 2018 року.

Про результати службових розслідувань відповідачу було відомо, проте в добровільному порядку він не відшкодував розмір завданої державі шкоди.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 , будучи обізнаним про притягнення його до матеріальної відповідальності та про необхідність відшкодування завданої шкоди, не відшкодував такої.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги є обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на положення частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якими визначено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

З огляду на те, що доказів понесення витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, не надано, тому з урахуванням приписів частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання про понесення таких не вирішується.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону, подану в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та військової частини А4267, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини А4267 шкоду, заподіяну державі, в розмірі 139522 (сто тридцять дев`ять тисяч п`ятсот двадцять дві) гривні 07 копійок.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заступник військового прокурора Івано-Франківського гарнізону (адреса місця роботи: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Черновола, 9)

Міністерство оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 00034022)

Військова частина А4267 (місцезнаходження: 78200, Івано-Франківська обл., м. Коломия, вул. Моцарта, 33)

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )

Рішення суду в повному обсязі складено 22.12.2020

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович