Рішення № 94656688, 03.02.2021, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Чернівці

03 лютого 2021 року Справа № 926/2869/20

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Гушилик С.М., за участю секретаря судового засідання Циганчук І.В. розглянувши справу №926/2869/20

За позовом Вижницької міської ради (59200, Чернівецька область, м. Вижниця, вул. Українська, 34, код 04062096)

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастер – Сіті – Інвест" (58000, м.Чернівці, вул. Стрийська, 18, код 39849198)

Про стягнення збитків в сумі 120825,00 грн

За участю представників:

Від позивача: Чміль О.С. – представник (витяг з ЄДРПОУ)

Від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ: Вижницька міська рада звернулась до Господарського суду Чернівецької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастер – Сіті – Інвест" про стягнення збитків за неповернений товар за договором зберігання від 19.12.2019 року у розмірі 120825,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог, позивач посилається на те, що між сторонами 19.01.2019 року було укладено договір зберігання № 23/У-2019, відповідно до умов якого позивач передав на відповідальне безоплатне зберігання товар (дрова паливні твердих порід (ДК 021:2015: 03410000-7 — Деревина) у кількості 193,25 м3 загальною вартістю 173952,21 грн, проте відповідач в порушення умов договору повернув лише частину товару, неповернутою залишилась частина товару на загальну суму 120825,00 грн, що стало підставою для звернення до суду про стягнення вартості неповернутого товару.

30.11.2020 року відділом документального забезпечення та аналітичної роботи Господарського суду Чернівецької області зареєстровані матеріали позовної заяви за вх.№2869.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями справу №926/2869/20 передано судді Гушилик С.М.

Ухвалою суду 03.12.2020 року позовну заяву Вижницької міської ради залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

10.12.2020 року на адресу Господарського суду Чернівецької області від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх.№3060).

Ухвалою суду від 11.12.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, запропоновано відповідачу подати свої заперечення стосовно розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також подати відзив на позовну заяву, розгляд справи призначено на 24.12.2020 року.

Ухвалою суду від 24.12.2020 року відкладено розгляд справи по суті на 26.01.2020 року, а також здійснено повідомлення відповідача про розгляд даної справи - шляхом офіційного оприлюднення оголошення у справі на офіційному веб-сайті судової влади України.

Позивачем 26.01.2021 року подано клопотання про долучення доказів та додаткові пояснення (вх.№ 167, вх.№ 282).

Ухвалою суду від 26.01.2020 року розгляд справи по суті відкладено на 03.02.2020 року, про що відповідача повідомлено ухвалою та здійснено офіційне оприлюднення оголошення у справі на офіційному веб-сайті судової влади України.

29.01.2021 року через відділ документального забезпечення та аналітичної роботи суду від представниці позивача надійшло клопотання (вх.№ 342) про долучення до матеріалів справи письмових доказів.

Представниця позивача в судовому засіданні яке відбулось 03.02.2021 року позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 03.02.2021 року в черговий раз не з`явився, причини не з`явлення суду не повідомив, при цьому судом встановлено, що ухвали суду були направлені відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення на його юридичну адресу: (58000, Чернівецька область, м.Чернівці, вул.Стрийська, 18), яка зазначена у витязі з ЄДРПОУ. Вся судова кореспонденція по даній справі була надіслана за вищезазначеною адресою, проте конверт повернувся до суду без вручення із відповідною відміткою про це органу поштового зв`язку (за закінченням терміну зберігання). Окрім того, відповідача було повідомлено про розгляд справи шляхом офіційного оприлюднення оголошення у справі на офіційному веб-сайті судової влади України.

Частиною 2, 3 ст. 120 ГПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до пункту 4 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за місцезнаходженням.

За загальними вимогами п. 91 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2009 року №270, поштові відправлення, поштові перекази доставляються оператором поштового зв`язку адресатам на поштову адресу або видаються/виплачуються в об`єкті поштового зв`язку. Рекомендовані поштові відправлення підлягають доставці до дому (п. 92. правил). Вручення рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка" в об`єкті поштового зв`язку не передбачено (п. 102 правил).

У разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин, рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення (п. 116 правил).

Здійснення зберігання рекомендованих листів із позначкою "Судова повістка", які не вручені під час доставки до дому із причин відсутності адресата, правилами не передбачено, а отже, повернення такого повідомлення із зазначенням причини невручення закінчення встановленого строку зберігання, суперечить вимогам правил, та фактично відповідає причині повернення у зв`язку з відсутністю адресата.

Аналізуючи зазначені вище положення правил надання послуг поштового зв`язку, слід дійти висновку, що повернення судових рішень із проставленням у поштовому повідомленні відмітки про закінчення строку зберігання поштового відправлення, є підтвердженням відсутності особи адресата за адресою, а отже, день проставлення такої відмітки в поштовому повідомленні, слід вважати днем вручення судового рішення в порядку п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.

Сам лише факт неотримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на подання зокрема відзиву на позов, оскільки зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2018 року у справі № 916/3188/16.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю. При цьому, неотримання адресатом кореспонденції від судового органу є суб`єктивною поведінкою здійснення стороною своїх процесуальних прав, що не може вважатися поважною причиною, яка перешкоджала відповідачу подати відзив на позовну заяву у встановлений судом строк.

В той же час, відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України “Про доступ до судових рішень” та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Чернівецької області та визначеними у них датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що судом було здійснено всі заходи, щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку. Строки, що встановлюються судом (наприклад, строк для усунення недоліків позовної заяви чи апеляційної скарги), повинні відповідати принципу розумності. Визначаючи (на власний розсуд) тривалість строку розгляду справи, суд враховує принципи диспозитивності та змагальності, граничні строки, встановлені законом, для розгляду справи при визначенні строків здійснення конкретних процесуальних дій, складність справи, кількість учасників процесу, можливі труднощі у витребуванні та дослідженні доказів тощо. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З метою розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд здійснює розгляд справи за відсутності представника відповідача та за наявними матеріалами.

Заслухавши представницю позивача, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, дослідивши та оцінивши надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд, -

ВСТАНОВИВ:

19.12.2019 року між Вижницькою міською радою (поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мастер – Сіті – Інвест"(зберігач) було укладено договір зберігання № 23/9-2019 (далі - договір), згідно умов якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне безоплатне зберігання товар, зокрема дрова паливні твердих порід (ДК 021:2015: 03410000-7 — Деревина) у кількості 193,25 м3 загальною вартістю 173952,21 грн (а. с. 15-19).

Кількість та асортимент товару визначаються актами прийому-передачі (п.1.3 договору).

Зберігач приймає речі (товар) на зберігання в асортименті та в кількості, що відповідає акту прийому-передачі на зберігання. Речі вважаються переданими на зберігання, з моменту підписання акту прийому-передачі (п.п.2.1, 2.3 договору).

Речі зберігаються на складі, адреса якого визначається у акті прийому-передачі на зберігання (п.1.5 договору).

Пунктом 1.6 договору передбачено, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження речей на час їх зберігання переходить до зберігача з моменту підписання акту прийому-передачі та закінчується з моменту повернення речей поклажодавцеві, що посвідчується підписанням відповідного акту.

Пунктом 2.4 та договору визначено, що на першу вимогу поклажодавця, зберігач протягом двадцяти календарних днів зобов`язаний повернути поклажодавцеві речі (усі або визначену поклажодавцем частину), які були передані на зберігання в такому стані, в якому вони були прийняті на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей, про що оформлюється двосторонній акт повернення речей (товару). Речі вважаються повернуті поклажодавцеві з моменту підписання двостороннього акту повернення речей (товару) (п.2.6 договору).

Пунктом 2.7 договору передбачено, що якщо зберігач зволікає з поверненням речей, переданих на зберігання поклажодавець має право вимагати відшкодування їх вартості в повному обсязі.

Пунктом 3.4.5 договору визначено, що поклажодавець має право у разі пошкодження або втрати речей, переданих на зберігання, вимагати від зберігача відшкодування їх вартості.

За невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з діючим законодавством України (п. 5.1 договору).

Пунктом 5.2 договору передбачено, що за втрату або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач повинен відшкодувати поклажодавцеві шкоду в розмірі її вартості, за несвоєчасне повернення речі за вимогою поклажодавця зберігач сплачує пеню в розмірі 1% від вартості неповернутої речі за кожен день прострочення.

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 січня 2020 року (п. 4.1 договору).

Жодна з сторін не буде вважатися винною за невиконання своїх зобов`язань тій частині, в якій воно невиконане або утримане обставинами форс-мажору (п.6.1 договору).

Пунктом 6.2 передбачено, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин, сторона повинна повідомити іншу сторону письмово про це, протягом трьох діб, з моменту виникниня таких обставин.

Наявність форс-мажорних обставин доводиться довідкою відповідної Торгівельно-промислової палати, якщо це пов`язано із суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності. Якщо форс-мажорні обставини виникли на території України, їх наявність доводиться будь-яким офіційним документом, виданим уповноваженими органами, який підтверджує їх виникнення (п. 6.4 договору).

Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками. Доказів недійсності договору сторонами не надано.

19.12.2020 року між Вижницькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мастер – Сіті – Інвест" було підписано акт приймання передачі № 23/9-299 згідно якого було передано на зберігання матеріальні цінності у кількості 193,25 м3 загальною вартістю 173952, 21 грн (а. с. 20).

У період з грудня 2019 року по січень 2020 року на вимогу посадових осіб Вижницької міської ради відповідач частково повернув товар, а саме в кількості 59 м3 на загальну суму 53127,21 грн, що підтверджується відповідними актами (а. с. 63-67,82-89).

Позивач 15.10.2020 року за вих. № 02-18/2074 направив на адресу відповідача вимогу про повернення товару (дрова паливні твердих порід) у кількості 134,25 м3 загальною вартістю 120825,00 грн (а. с. 21-22).

15.10.2020 року інвентаризаційною комісією Вижницької міської складено акт недостачі матеріальних цінностей, відповідно до якого відсутній товар дрова паливні твердих порід (ДК 021:2015:03410000-7 — Деревина) в кількості 134,25 м3 на загальну суму 120825,00 грн.

02.11.2020 року позивач повторно направив вимогу про повернення товару.

Матеріали справи не містять доказів, що відповідач повернув товар який перебував у нього на зберіганні.

Враховуючи матеріали справи судом встановлено, що між позивачем та відповідачем виникли спірні правовідносини щодо невиконання останнім умов договору зберігання в частині повернення товару.

Згідно з приписами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст.509 Цивільного кодексу України).

Статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною першою статті 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст. 179 ГК України).

У відповідності до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Згідно з ст. 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

В силу положень ч. 1 ст. 942 ЦК України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Відповідно до ст. 949 ЦК України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Згідно ст. 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігай, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Згідно з ч. 1 ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем, зокрема, у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1 ст.1166 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Згідно ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 ст. 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Отже, стягнення збитків є видом цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювана та шкодою, вини. Цивільна відповідальність не настає за відсутності хоча б одного з цих елементів.

Відповідно до ч.3 ст. 225 ГК України при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Позивачем доведено, що в діях відповідача наявні всі елементи складу правопорушення, а саме: протиправна поведінки відповідача, що полягає у неповерненні майна, яке було передане на зберігання; наявності шкоди, що полягає у відсутності майна згідно акту інвентаризаційної комісії Вижницької міської ради від 15.10.2020 року загальною вартістю 173952,21 грн; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини відповідача перед позивачем, що полягає у наявності невиконання зобов`язання згідно договору зберігання, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування завданих збитків.

Матеріалами справи встановлено що згідно акту приймання-передачі № 23/9-299 від 19.12.2020 року позивачем було передано на зберігання відповідачу товар загальною вартістю 173952,21 грн, актами приймання-передачі підтверджено, що частина товару відповідачем повернута. Актом від 15.10.2020 року підтверджено недостачу матеріальних цінностей на загальну суму 120825,00 грн, тому позивач відповідно до п.п.2.7, 3.4.5, 5.1 договору та ст. 951 ЦК України обґрунтовано звернувся з вимогою про відшкодування вартості товару у сумі 120825,00 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч. 1, 3 ст. 13 Господарсько процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням ч. 1ст. 73 ГПК України є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідач не надав доказів належного виконання своїх зобов`язань, а відтак суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача відповідно до п. 2 ч.4 ст.129 ГПК України.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 12, 13, 20, 45, 73, 74, 76 – 77, 86, 129, 194, 219, 222, 232 – 233, 236, 238, 240 – 241 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1.Позовні вимоги Вижницької міської ради (59200, Чернівецька область м. Вижниця, вул. Українська, 34, код 04062096) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастер – Сіті – Інвест" (58000, м. Чернівці, вул. Стрийська, 18, код 39849198) про стягнення збитків в сумі 120825,00 грн задовольнити в повному обсязі.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастер – Сіті – Інвест" (58000, м. Чернівці, вул. Стрийська, 18, код 39849198) на користь Вижницької міської ради (59200, Чернівецька область, м. Вижниця, вул. Українська, 34, код 04062096) збитки в сумі 120825,00 грн та 2102 грн судового збору.

Відповідно до статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб – порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб – адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повний текст рішення складено та підписано 05.02.2021 року

Суддя С.М. Гушилик