Рішення № 94644231, 25.01.2021, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/3612/20

Провадження № 2/206/55/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2021 Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Гергіль Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та від імені неповнолітньої дитини ОСОБА_2 про звернення стягнення, -

І. Стислий виклад позиції позивача.

21.05.2007 ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (в подальшому назву змінено на ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», після чого – на АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК») та ОСОБА_3 уклали кредитний договір № DNU0GK00000198, відповідно до умов якого позивач надав позичальнику кредитні кошти на строк з 21.05.2007 по 21.05.2037 включно у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 45500,00 доларів США на купівлю квартири, а також 14625,00 доларів США на сплату страхових платежів. Також, 21.05.2007, між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № DNU0GK00000198, відповідно до умов якого позичальник в забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитним договором передав в іпотеку квартиру. Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надавши позичальнику кредит. В порушення відповідних умов кредитного договору та відповідних приписів законодавства позичальник допустив прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором щодо повернення отриманого кредиту та інших платежів. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник, ОСОБА_3 , помер. 27.02.2020 позивач направив претензію кредитора до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Красоти Тетяни Олександрівни. 17.03.2020 позивачем було отримано відповідь про те, що нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Красотою Тетяною Олександрівною заведено спадкову справу після смерті позичальника, проте відомості про осіб, які прийняли спадщину надано не було. Як вбачається з довідки про склад сім`ї, позичальник мав дружину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У зв`язку з цим, позивач звернувся з даним позовом до ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та від імені неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , оскільки у порядку спадкування до них перейшли права та обов`язки спадкодавця за договором іпотеки, в якому позивач просить суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNU0GK00000198 від 21.05.2007, а саме заборгованості за наданим кредитом в розмірі 57822,22 доларів США, звернути стягнення на квартиру загальною площею 67,5 кв.м., житловою площею 40,2 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на прилюдних торгах з визначенням ціни предмета іпотеки при примусовому виконанні рішення суду на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

07.08.2020 представником позивача подано дану позовну заяву з додатками (а.с. 1-36).

25.08.2020 у даній справі відкрито провадження, призначено підготовче судове засідання на 24.09.2020 та витребувано у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Красоти Тетяни Олександрівни належним чином завірені копії матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 42).

24.09.2020 судове засідання було відкладено на 22.10.2020 у зв`язку із неявкою сторін у судове засідання (а.с. 48).

22.10.2020 судове засідання було відкладено на 16.11.2020 у зв`язку із неявкою сторін у судове засідання (а.с. 54).

22.10.2020 від представника позивача до канцелярії суду надійшла заява про розгляд справи у відсутність представника позивача (а.с. 57-58).

11.11.2020 від представника позивача до канцелярії суду надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (а.с. 59-62).

12.11.2020 ухвалою суду вищезазначену заяву було повернуто представнику позивача без розгляду (а.с. 63).

16.11.2020 судове засідання було відкладено на 10.12.2020 у зв`язку із неявкою сторін у судове засідання (а.с. 66).

08.12.2020 до канцелярії суду надійшла заява від представника позивача про розгляд справи у відсутність представника позивача (а.с. 72).

10.12.2020 судове засідання було відкладено на 23.12.2020 у зв`язку із неявкою сторін у судове засідання (а.с. 73).

17.12.2020 до канцелярії суду від приватного нотаріуса надійшла копія спадкової справи (а.с. 77-105).

23.12.2020 судове засідання було відкладено на 25.01.2021 у зв`язку із неявкою сторін у судове засідання (а.с. 107).

У судові засідання призначені 24.09.2020, 22.10.2020, 16.11.2020, 10.12.2020, 23.12.2020 та 25.01.2021 відповідач, яка повідомлялась про дату та час судового засідання, не з`явилась, в зв`язку із чим, за наявності підстав, визначених у ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

25.01.2021 судом закінчено підготовчі дії, закрито підготовче провадження, проведено розгляд справи по суті під час якого досліджено письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

25.01.2021 судом складено вступну та резолютивну частини заочного рішення.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір відповідно до якого позичальник отримав кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 21.05.2007 по 21.05.2037 включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 45000,00 доларів США на наступні цілі: купівля квартири за адресою: АДРЕСА_2 , а також у розмірі 14625,00 доларів США на сплату страхових платежів, що підтверджується копією кредитного договору № DNU0GK00000198 від 21 травня 2007 року.

Відповідно до п. 7.3. кредитного договору, забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за даним договором виступає іпотека квартири: трьохкімнатна квартира, за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 21-22).

Також, між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, за яким останній передав банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: трьохкімнатну квартиру загальною площею 67,5 кв.м., житлова площа 40,2 кв.м., яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 21.05.2007, що підтверджується копією іпотечного договору № DNU0GK00000198 від 21 травня 2007 року.

Відповідно до п. 16.7. іпотечного договору, іпотекодержатель має право з метою задоволення своїх вимог: звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконанні. Звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання будь-якого із зобов`язань за кредитним договором у випадках: відмови іпотекодавця в переоформленні договорів страхування, згідно кредитного договору; порушення іпотекодавцем зобов`язань, передбачених умовами кредитного договору, у тому числі при порушенні цільового використання коштів; порушення іпотекодавцем зобов`язань по іпотечному договору у тому числі при порушенні порядку заміни предмета іпотеки, надання іпотекодавцем предмета іпотеки у користування (аренда, найм и т.п.) іншій особі без письмової згоди іпотекодаржателя; встановлення невідповідності дійсності відомостей, які містяться в кредитному або іпотечному договорі, або інших документів, представлених іпотекодавцем під час отримання або обслуговування кредиту, перевірки стану предмету іпотеки; пред`явлення третім особам вимог до забезпечення й/або порушення іпотекодавцем зобов`язань по договорах, укладених з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором; надання іпотекодавцем предмета іпотеки іншій особі без письмової згоди банку.

В п. 16.9. іпотечного договору зазначено, що у разі звернення стягнення на предмет іпотеки згідно п. 16.7. цього договору іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмета іпотеки свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи відсотки, винагороди та інші платежі, відшкодування збитків, неустойки, витрати на утримання предмету іпотеки, а також на здійснення забезпечених іпотекою вимог.

Відповідно п.п. 18.13. звернення стягнення на предмет застави у випадках, передбачених п.п. 16.7.1, 16.7.2, 16.9 цього договору здійснюється відповідно чинного законодавства України та цього договору. Якщо банк у випадку порушення заставодавцем умов кредитного договору набуває права звернення стягнення на предмет застави, він може використати таке право у випадках: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць або перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на 10 %, або несплати позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5 % суми кредиту, або іншого істотного порушення умов кредитного договору.

В п. 22 зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п.п. 16.7.1., 16.7.2, 16.9. цього договору, відповідно до розділу 5 Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. В разі продажу предмету іпотеки на публічних торгах іпотеко держатель відповідно до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» здійснює реалізацію предмета іпотеки у порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів № 1448 від 22 грудня 1997 року, якщо інше не передбачене законодавством на день реалізації предмету іпотеки. При зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку сторони погодились, що початкова ціна предмету іпотеки встановлюється в розмірі 50 % від його вартості згідно п. 11 цього договору. Іпотекодержатель має право реалізувати предмет іпотеки за ціною, вище зазначеної в цьому пункті.

Згідно п. 33.4. іпотечного договору, вартість предмету іпотеки складає 328250,00 грн. (а.с. 26-27).

Згідно витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 12609471 від 21.05.2007 було внесено заборону на відчуження майна, переданого в іпотеку ОСОБА_3 (а.с. 28).

Згідно статуту АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» у новій редакції від 14.08.2019, Банк змінив своє найменування із ЗАКРИТОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» від 30 квітня 2009 року. Наказом Мінфіну від 21 травня 2018 року було змінено тип банку на приватне та його найменування на АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (а.с. 14-15).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 26.09.2015 складено відповідний актовий запис № 7317 відділом державної реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 29, 84, 101).

27.02.2020 позивачем було подано претензію кредитора до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Красоті Тетяні Олександрівні вих. № 70521DNU0L912 від 14.02.2020, що підтверджується копією цієї претензії та копією поштових відправлень (а.с. 30-31, 100-102).

18.03.2020 позивач отримав відповідь, згідно якої нотаріус зазначив, що спадкова справа після померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 заведена, кредитна претензія долучена до матеріалів спадкової справи (а.с. 32-33).

ОСОБА_3 з 10.12.1996 по 13.11.2015 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 та був власником квартири та незареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до довідки № 203 від 17.12.2014 та довідки № 08 від 03.02.2016 до складу сім`ї входять: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 – дружина та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 – дочка (а.с. 34, 85).

З 26.10.2009 місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта відповідача (а.с. 80).

28.10.2006 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с. 89).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась ОСОБА_2 , батьками якої є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с. 82).

14 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернулась з заявою від свого імені та заявою від імені та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Красоти Т.О. в яких просила видати на її ім`я та на ім`я своєї доньки свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, а саме: частку квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_4 ; квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 79, 88).

Згідно відповіді КП «ДМБТІ» ДОР № 3882 від 29.03.2017 на запит нотаріуса, квартира за адресою: АДРЕСА_1 в цілому на праві власності належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 21.05.2007; квартира за адресою: АДРЕСА_3 на праві спільної сумісної власності належала ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (а.с. 90).

ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_5 – мати ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_4 (а.с. 93).

Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Красотою Т.О. від 27.03.2017 заявнику ОСОБА_1 було відмовлено у вчинені нотаріальної дії, а саме видачі на її ім`я свідоцтв про право на спадщину за законом, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не було надано доказів фактичного прийняття нею спадщини та вона не подала у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини заяву за місцем її відкриття, тобто у спадкоємця відсутній факт прийняття спадщини (а.с. 92).

Заборгованість відповідача за кредитним договором № DNU0GK00000198 від 21.05.2007 складає 158664,25 доларів США, у тому числі 57822,22 доларів США – заборгованість за наданим кредитом (тіло кредиту), що підтверджується копією розрахунку заборгованості за договором № DNU0GK00000198 від 21.05.2007 та копією виписки (а.с. 17-20, 23-25).

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Приписами ч. 1 ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 608 ЦК України зобов`язання припиняються смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язане з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання, відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України зазначає, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (перше речення частини першої); звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, із наведених законодавчих положень вбачається, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підстави припинення іпотеки визначено статтею 17 Закону України «Про іпотеку». Зокрема, іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Таким чином, відсутні такі підстави для припинення іпотеки, як смерть боржника за кредитним договором, враховуючи те, що спірні правовідносини допускають правонаступництво.

З позовної заяви вбачається, що у померлого ОСОБА_3 на час смерті існувала заборгованість за кредитним договором.

Розрахунок заборгованості, поданий позивачем стороною відповідачів не спростовано, контррозрахунок до суду не надано.

Відповідно до ст. ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1231 ЦК України).

Згідно ст. 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого та нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину.

Ч. 2 ст. 1220 ЦК України вбачається, що часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Судом було встановлено, що до першої черги права на спадкування після смерті ОСОБА_3 входять відповідачі ОСОБА_2 (донька) та ОСОБА_1 (дружина) та входила його мати ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідно до ст. 7, п. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Таким чином, якщо боржник та іпотекодавець – одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця в разі порушення боржником своїх зобов`язань переходять обов`язки іпотекодавця у межах вартості предмета іпотеки.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц зазначено, що Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов`язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: 1) у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 2) спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; 3) спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 4) спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; 5) кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; 6) наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.

Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Відтак, іпотека у зв`язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється.

Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Згідно ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до вимог ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Враховуючи вищевикладені обставини, строк пред`явлення вимог кредитором спадкодавця до спадкоємців не пропущено.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки. У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про іпотеку», реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Згідно постанови Верховного Суду № 636/2726/16-ц від 02 жовтня 2019 року право позивача на звернення до суду з позовом про звернення стягнення на майно, отримане в спадщину, не є безумовним. Вибір способу захисту кредитор здійснює на власний розсуд.

Судом було встановлено, що відповідно до укладеного кредитного договору та договору іпотеки між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 , позивач виконав свої обов`язки, надавши позичальнику кредит. Позичальником ОСОБА_3 до смерті було порушено умови договору, що призвело до виникнення заборгованості.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Як роз`яснено у пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця.

Згідно із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 8 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15, аналіз норм ст. ст. 1216, 1218, 1219, 1231, 1268, 1269, 1296, 1297 ЦК України дає підстави для висновку про те, що спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно, в тому числі нерухоме (право володіння, користування), а з моменту оформлення права власності на нерухоме майно і право розпорядження ним. Відсутність у спадкоємця, який прийняв спадщину, свідоцтва про право власності на спадкове нерухоме майно не позбавляє кредитора спадкодавця звернутися на підставі норми ст. 23 Закону України «Про іпотеку» до такого спадкоємця, що зволікає з отриманням свідоцтва, з вимогами про звернення стягнення на спадкове майно, яке є предметом іпотеки.

Абзацом 2 пункту 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов`язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця, розмір якої може бути визначений за правилами статті 625 цього Кодексу.

Спадкування, тобто перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України), є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах. У такому разі відбувається зміна суб`єктного складу у правовідношенні, тобто цивільні правовідносини існують безперервно, не припиняючись, відбувається лише заміна одного із їх учасників.

Основною метою універсального правонаступництва є збереження стабільності цивільного обороту за допомогою забезпечення заміни третіми особами особи, яка вибула зі складу учасників цивільного обороту.

Законодавством визначено, що у подібних випадках відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.

Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

При цьому необхідно враховувати, що спадкування – це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини, тобто безпосереднє волевиявлення або презюмується, якщо особа проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини і не відмовилася від її прийняття, або, якщо законний представник неповнолітньої чи недієздатної особи не відмовився від прийняття спадщини.

Виходячи з існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значимих рішень та обранні варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту.

У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців.

Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.

Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців у межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.

Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості.

Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов`язки на нового боржника.

Право на захист є складовою суб`єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.

Відповідно до усталеної судової практики судами традиційно визнавались за кредиторами спадкодавця права на вимогу до спадкоємців щодо виконання зобов`язань попереднього боржника, спадкодавця.

Відповідно до структури ЦК України у книзі першій, розділу І «Основні положення», у статті 16 визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

Аналіз структури та змісту ЦК України дає підстави для висновку, що застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних прав, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів.

Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1282 ЦК України у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

У наведеній нормі права передбачається спеціальний, додатковий за своєю правовою природою, спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконають його вимоги. Ані зі змісту, ані з системного аналізу наведеного правила, у зв`язку з іншими нормами ЦК України суд, не має правових підстав зробити висновок, що такий спосіб захисту є єдино можливим.

Суд дійшов висновку, що застосування правила статті 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі.

Тлумачення ж статті 1282 ЦК України окремо від інших норм ЦК України позбавить кредитора права на захист своїх цивільних прав та інтересів у тому випадку, якщо на час його звернення до суду з відповідною позовною вимогою майно, яке було передано спадкоємцю у натурі, не збереглося.

Відповідно до структури ЦК України, кредитор має право обирати один із усіх способів захисту, які надаються йому законом, якщо інакше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі. При цьому вибір способу захисту кредитор здійснює на власний розсуд.

Відповідно до статті 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушеної майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Таке розуміння права кредитора на обрання ефективного способу захисту не порушуватиме прав та інтересів спадкоємців, оскільки завжди в основі вирішення питання про прийняття спадщини лежить вольовий акт, пов`язаний із наміром спадкоємця прийняти спадщину.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

Саме таке розуміння особливостей захисту прав кредиторів у спадкових відносинах відповідає основній меті цивільного права, якою є забезпечення стабільності цивільного обороту.

Аналогічні правові висновки наведені у постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц.

Також, Верховний Суд в своїй постанові від 30.10.2019 по справі № 289/1818/16-ц зазначив, що за змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Так, на момент смерті ОСОБА_3 за зареєстрованим місцем його проживання з ним була зареєстрована та проживала його мати ОСОБА_5 , яка вважається такою, що прийняла спадщину.

При цьому, відсутність у померлої ОСОБА_5 свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно не позбавляє її спадкоємців права на спадщину та не може свідчити про те, що спадкодавець не прийняла спадщину після смерті свого сина. Адже законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини» і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям як майнового права, зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права.

Таким чином, навіть якщо спадкодавець ОСОБА_5 не встигла за життя отримати свідоцтво про право на спадщину, права на спадщину, в тому числі і на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , можуть успадкувати її спадкоємці.

Враховуючи, що у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку спадкування перейшли права та обов`язки спадкодавця ОСОБА_3 за договором іпотеки як до спадкоємців першої черги і які мають всі його права та несуть всі його обов`язки за іпотечним та кредитним договорами у тому обсязі і на тих умовах, що існували до його смерті, на предмет іпотеки, а ОСОБА_2 , інтереси якої представляє ОСОБА_1 взагалі вважається такою, що прийняла спадщину, як малолітня особа, у зв`язку з чим, позивач має право задовольнити свої вимоги у повному обсязі шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах.

До цього ж, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 02.10.2019 прийшов до висновку, що попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження квартири, право користування якою належить дитині, потрібен при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мають право користуватись чи володіти діти, а не тоді, коли дії по реєстрації місця проживання дітей вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки).

Разом з тим, суд вважає, що наявність факту проживання дітей у квартирі, що була предметом іпотеки, не перешкоджає продажу такого майна. Аналогічного висновку при перегляді постанови Апеляційного суду Чернівецької області дійшов Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 27.02.2020 по справі № 716/901/17.

Крім того, 25.07.2019 року Верховний Суд прийняв постанову у справі № 202/7730/17. Предметом розгляду справи було оскарження торгів та однією з підстав було те, що разом з позивачем проживають її малолітні діти. Але суд не погодився з аргументами позивача та вказав, що «положеннями статті 29 ЦК України встановлено, що місцем проживання фізичної особи до чотирнадцяти років, є місце проживання її батьків або одного з них. Відповідно до матеріалів справи батько неповнолітніх дітей значиться зареєстрованим за іншою адресою. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що діти мають права на проживання за адресою проживання свого батька». Таким чином, виконавцем не було допущено положень закону при реалізації нерухомого майна на електронних торгах.

Також, 28.01.2019 Верховний Суд прийняв постанову у справі № 569/15332/17, де прийшов до висновку, що проживання дитини не позбавляє іпотекодержателя права та можливості задовольнити свої вимоги, адже він може отримати дозвіл на реалізацію іпотеки у органу опіки і піклування.

У справі 754/15589/14-ц, Верховний Суд висловив свою позицію щодо звернення стягнення на нерухомість, в якій зареєстровані діти на виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Приймаючи рішення, Верховний Суд виходив з того, що звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду є кінцевою стадією виконання рішення суду, а тому попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження квартири, право користування якою належить дитині, законом не вимагається. Така згода потрібна при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мають право користуватись чи володіти діти, а не при виконанні рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, коли дії по реєстрації місця проживання дітей вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки).

Скасовуючи рішення попередніх інстанцій, Верховний Суд зробив висновок, що суди попередніх інстанцій не врахували, що на виконанні перебував виконавчий лист, виданий на виконання рішення суду, яким вирішено спір та звернуто стягнення на предмет іпотеки, визначено спосіб реалізації предмета іпотеки, а тому наявність чи відсутність згоди органу опіки та піклування на примусову реалізацію предмета іпотеки не може перешкоджати виконанню судового рішення.

Відповідачем, ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та від імені дитини ОСОБА_2 , не було надано до суду жодних заперечень проти позову та доказів у підтвердження цих заперечень. Своїм правом бути присутньою у судових засіданнях відповідач також розпорядилась на свій розсуд.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси юридичних осібу спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи з встановлених у судовому засіданні обставин, безпосередньо дослідивши наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності і логічному взаємозв`язку, вирішуючи справу згідно зі ст. 13 ЦПК України в межах заявлених вимог, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовна заява має бути задоволена в повному обсязі.

Враховуючи результат розгляду справи, за правилами ст. 141 ЦПК України судові витрати у вигляді судового збору підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1, 7, 23, 33, 34, 35, 38, 39, 41 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 11, 14, 15, 16, 509, 525, 526, 549, 550, 575, 610, 611, 615, 626, 627, 628, 629, 1218, 1219, 1220, 1231, 1261, 1268, 1269, 1270, 1281, 1282, 1296, 1297 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76, 81, 141, 258, 264-265, 280-284 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ), яка діє від свого імені та від імені неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) про звернення стягнення – задовольнити повністю.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNU0GK00000198 від 21.05.2007, а саме заборгованості за наданим кредитом (тіло кредиту) в розмірі 57822,22 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру загальною площею 67,5 кв.м., житловою площею 40,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на прилюдних торгах з визначенням ціни предмета іпотеки при примусовому виконанні рішення суду на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 23566,83 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 03.02.2021.

Головуючий суддя: К.С. Маштак