Рішення № 94642392, 25.01.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" січня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2590/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Петренко Н.Д.

за участю секретаря судового засідання Потребенко О.М.

розглянувши справу № 916/2590/20 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Міністерства оборони України /ЄДРПОУ 00034022, пр-т Повітрофлотський, буд. №6, м. Київ, 03168)

до відповідача: фізичної особи-підприємця Є Лімін /РНОКПП НОМЕР_1 адреса - АДРЕСА_1 )

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Концерн "Військторгсервіс" /ЄДРПОУ 33689922, адреса - 03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-а, e-mail: vts.doc@ukr.net/

про усунення перешкод у користуванні майном

за участю представників:

від позивача: Єрмаков А.В., довіреність № 220/549/Д від 23.09.2019 року;

від відповідача: Цимбал С.Ю., ордер № ОД 404332 від 17.12.2020 року;

від третьої особи: Редько А.С., довіреність № 136 від 13.10.2020 року.

ВСТАНОВИВ:

03.09.2020р. Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до фізичної особи-підприємця Є Лімін про зобов`язання фізичної особи-підприємця Є Лімін усунути перешкоди у користуванні торговельним місцем шляхом звільнення торговельного місця №3773, яке розташоване по вул.Рожевій на території ТОВ "Промтоварний ринок" за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт.Авангард, вул.Базова, 20.

Позовні вимоги обґрунтовані вчиненням відповідачем перешкод позивачу у користуванні торговельним місцем, оскільки договірні відносини між сторонами припинені. Проте відповідач всупереч вимог позивача не звільнив торговельне місце.

Позов пред`явлено на підставі ст.ст. 188, 224 ГК України, ст. 15, 237, 321, 396, 651, 763, 1000 ЦК України.

Ухвалою суду від 08.09.2020 року залишено без руху позовну заяву Міністерства оборони України вх. №2683/20 від 03.09.2020 року; зобов`язано позивача надати суду у десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позову без руху належним чином засвідчені копії документів, доданих до позовної заяви.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 17.09.2020 року представник позивача отримав копію ухвали суду від 08.09.2020 року.

28.09.2020 року на адресу суду надійшла заява позивача /вх. № 25559/20/ на виконання ухвали суду від 08.09.2020 року.

Ухвалою суду від 02.10.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2590/20; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 22.10.2020 р.; залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Концерн "Військторгсервіс".

У судовому засіданні 22.10.2020 року судом оголошено протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 18.11.2020 року на 10:30 год.

У судовому засіданні 18.11.2020 року судом оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті; судове засідання призначено на 16.12.2020 року на 10:00 год.

16.12.2020 року судове засідання для розгляду по суті у справі № 916/2590/20 не відбулося у зв`язку із знаходженням судді на лікарняному з 04.12.2020 року по 18.12.2020 року включно.

Після виходу судді з лікарняного ухвалою суду від 21.12.2020 року призначено судове засідання по справі для розгляду справи по суті на 14.01.2021 року.

29.12.2020 року на адресу суду надійшли письмові пояснення відповідача /вх. № 34924/20/, в яких відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що матеріали справи не містять доказів направлення відповідачу листів № 228/6 від 22.02.2019 року та № 03/1423/24 від 14.08.2019 року. Відповідач вказані листи не отримував. Відповідач вважає договір поновленим на 2 роки і 9 місяців з 01.06.2019 року по 28.02.2022 року на тих самих умовах. Оскільки відповідач продовжує користуватися торговим місцем після 31.05.2019 року, а також відсутні заперечення позивача проти продовження такого користування, відповідач вважає, що продовжує на законних підставах користуватися торговим місцем, а відтак відсутні підстави для усунення перешкод у користуванні.

У судовому засіданні 14.01.2021 року за участі представників учасників справи судом оголошено перерву на 21.01.2021 року на 14:00 год.

У судовому засіданні 21.01.2021 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Концерн "Військторгсервіс" надала клопотання про залучення доказів /вх. № 1805/21/ та просила поновити Концерну строки для подання доказів. В обґрунтування клопотання третя особа вказує, що Концерну стало відомо про те, що представник відповідача заперечує проти факту отримання листів № 228/6 від 22.02.2019 року та № 03/1423/24 від 14.08.2019 року.

Ухвалою суду від 21.01.2021 року на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України залишено без розгляду клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Концерн "Військторгсервіс" про залучення доказів /вх. № 1805/21 від 21.01.2021 року/ у справі № 916/2590/20.

У судовому засіданні 21.01.2021 року за участі представників учасників справи судом оголошено перерву на 25.01.2021 року на 11:30 год.

У судових засіданнях по суті представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судових засіданнях пояснював, що відповідач не отримував жодних листів, повідомлень, заперечень від позивача чи третьої особи щодо припинення договору оренди, у зв`язку із чим вважає договір оренди продовженим на той же строк і на тих же умовах. За таких обставин представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи у судових засіданнях підтримувала позовні вимоги та просила позов задовольнити.

Вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.

Предметом даної справи є усунення перешкод у користуванні позивачем торговельним місцем з підстав припинення договору № ВКС-1283 від 01.09.2016 року про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів та незвільнення відповідачем торговельного місця.

Як встановлено судом при безпосередньому дослідженні доказів, 14.06.2016 року між Міністерством оборони України та Концерном "Військторгсервіс" укладено договір доручення № 1, відповідно до п. 1.1 якого Концерн "Військторгсервіс" уповноважений діяти від імені Міністерства, а саме: вчиняти юридичні дії пов`язані з укладанням, розірванням, припиненням договорів з фізичними та/або юридичними особами про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футового контейнеру (загальна кількість - 50 місць) на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вулиці Рожевій, у тому числі з правом звернення до суду з позовами з питань пов`язаних з виконанням умов цього договору.

В подальшому, а саме 06.03.2018 року до вказаного договору доручення укладено додаткову угоду № 1, якою змінено мінімальний розмір плати за надання права платного користування торговельним місцем, який становить 16 925,40 грн. (з ПДВ) в місяць, визначено типові умови договору про надання права платного користування, та внесено ряд інших змін.

Пунктом 2.8 додаткової угоди від 06.03.2018 року визначено, що підвищення розміру плати за надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів застосовується з дати проведення оцінки, за виключенням 2018 року, в якому підвищений розмір плати застосовується з дати підписання договорів.

01.09.2016 року між Міністерством оборони України, від імені якого діяв Концерн "Військторгсервіс" /Сторона-1/, та фізичною особою-підприємцем Є Лімін /Сторона-2/ було укладено договір № ВКС-1283 про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів, терміном дії до 31.05.2019 р.

За своєю правовою природою вказаний договір є договором найму, що визнається учасниками справи.

Згідно п. 1.2 договору, відповідачу надавалось право платного користування місцем № 3773 на виділеній відкритій території, за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт. Авангард, територія ТОВ "Промтоварний ринок", вул. Рожева, згідно з планом розташування.

Для встановлення майна Сторона-1 виділяє відкриту територію, яка розташована за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, територія ТОВ "Промтоварний ринок", вул. Рожева, торгове місце №3773 згідно з планом розташування, який є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.2 договору №ВКС-1283 від 01.09.2016).

Відповідно до підпунктів 2.2.1, 2.2.2 пункту 2.2 договору №ВКС-1283 від 01.09.2016 Сторона-1 зобов`язується виділити та надати Стороні-2 відкриту територію для встановлення майна, а саме: торгове місце №3773; не вчиняти дій, які б перешкоджали Стороні-2 використовувати виділену територію на умовах даного договору.

Згідно з підпунктом 2.4.2 пункту 2.4 договору №ВКС-1283 від 01.09.2016 Сторона-2 зобов`язується здійснювати оплату за користування місцем для встановлення майна та інші платежі, передбачені умовами даного договору, вчасно і в повному обсязі.

За умовами пункту 7.3 договору №ВКС-1283 від 01.09.2016 року дія договору припиняється у випадках: закінчення терміну, на який він був укладений, а також за ініціативою однієї із сторін. Сторона, яка виступає з ініціативою про припинення дії договору, повинна письмово повідомити про це іншу сторону за два місяці.

Судом встановлено, що у провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа № 916/1660/18 за позовом Міністерства оборони України до фізичної особи-підприємця Є Лімін, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" про усунення перешкод у користуванні майном торговельним місцем, шляхом звільнення торговельного місця №3773 від розміщених на ньому двох 20-ти футових контейнерів (шляхом демонтажу) по вул. Рожевій на території ТОВ "Промтоварний ринок" за адресою: Одеська обл., Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, 20. Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.11.2018 року у справі № 916/1660/18, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного суду від 31.07.2019 року залишено без змін рішення Господарського суду Одеської області від 29.11.2018 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 у справі № 916/1660/18.

Згідно з ч. 4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується про розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

За змістом наведеної процесуальної норми, неодмінною умовою її застосування є участь тих самих осіб або особи, щодо якої встановлено ці обставини, як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні обставини, що мають значення для справи, що розглядається.

Вищевказані обставини встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, у справі де брали участь ті ж самі особи, що і у даній справі, а тому вони не повинні доводитися знову у даній справі.

Преюдиціальні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення одним з основоположних аспектів верховенства права принципу юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.

В силу статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Враховуючи, що під час розгляду справи № 916/1660/18 приймали участь ті самі особи, які приймають участь під час розгляду даної позовної заяви, обставини встановлені рішенням суду у зазначеній справі мають преюдиційне значення.

Таким чином, не підлягають доказуванню обставини, що пункт 7.3 договору №ВКС-1283 від 01.09.2016 року, яким сторони врегулювали питання можливості припинення вказаного договору, не містить спеціально визначених умов, які надавали б будь-якій зі сторін право на односторонню відмову від даного договору.

Рішенням у справі № 916/1660/18 встановлено, що договір №ВКС-1283 від 01.09.2016 року, наразі /в тому числі на дату прийняття постанови Верховного суду від 31.07.2019 року/ не розірвано, а відтак ФОП Є Лімін на законних підставах продовжує користуватися торгівельним місцем №3773, а позовні вимоги у справі № 916/1660/18 про усунення перешкод у користуванні майном були передчасними.

Матеріали справи містять листи Концерн "Військторгсервіс" № 406/13 від 29.03.2018 року, від 04.06.2018 № 747/2, від 22.06.2018 № 06/1317, однак господарський суд не надає їм оцінки, оскільки вказані листи стосувалися періоду судового розгляду справи № 916/1660/18.

Позивач у даній справі як на підставу припинення договірних відносин із відповідачем посилається саме на лист № 228/6 від 22.02.2019 року, яким Концерн "Військторгсервіс" повідомляє відповідача, що з 31.05.2019 року закінчується термін дії договору, після закінчення терміну дії якого Міністерство оборони України не має наміру продовжувати договірні відносини, пов`язані з наданням права платного користування торгівельним місцем. Повідомлено, що у зв`язку із припиненням дії договору, відповідач не має права користуватися торгівельним місцем. Зазначено про необхідність звільнити торгівельне місце № 3773 від наявного майна та не вчиняти будь-яких перешкод Міністерству оборони України у користуванні торгівельним місцем № 3773.

Листом від 14.08.2019 року № 03/1423/24 відповідач повідомлявся про необхідність звільнення торговельного місця та контейнерів від речей до 20.08.2019 року.

09.07.2019 року комісією у складі представників Міністерства оборони України та Концерну "Військторгсервіс" складено акт огляду торговельного місця № 3773, яке знаходиться на території ТОВ «Промтоварний ринок» по вул. Рожевій, яким засвідчено, що торговельне місце № 3773 фактично використовується ОСОБА_2 /реалізатор/, що користується ним на підставі усної домовленості та здійснює торговельну діяльність на ньому від імені ОСОБА_1 . Особа ОСОБА_2, яка фактично користується торговельним місцем, відмовляється його звільнити у добровільному порядку та усунути перешкоди у користуванні ним Міністерству оборони України в особі його уповноважених осіб.

01.07.2020 року комісією у складі представників Міністерства оборони України та Концерну "Військторгсервіс" складено акт огляду торговельного місця № 3773, яке знаходиться на території ТОВ «Промтоварний ринок» по вул. Рожевій, яким засвідчено, що торговельне місце № 3773 фактично використовується реалізатором Таран І.С., що користується ним на підставі трудового договору та здійснює торговельну діяльність на ньому від імені Є. Лімін. Особа Є. Лімін, яка фактично користується торговельним місцем, відмовляється його звільнити у добровільному порядку та усунути перешкоди у користуванні ним Міністерству оборони України в особі його уповноважених осіб.

У ході розгляду справи учасники справи визнавали факт продовження користування відповідачем спірним торговельним місцем.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статей 6, 626, 627, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 509 ЦК і статтею 173 ГК в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У частинах 1, 2 статті 193 ГК визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Положення частини 7 статті 193 ГК і статті 525 ЦК встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондує вимогам статті 629 ЦК про обов`язковість договору для виконання сторонами.

Особливості регулювання майнових правовідносини, які виникають між суб`єктами господарювання і пов`язані з укладенням, виконанням та припиненням договорів оренди, визначено у ГК.

За положеннями частин 1, 6 статті 283 ГК за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Отже, якщо у ГК не передбачено таких особливостей, застосовуються відповідні положення ЦК.

Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором (частина 4 статті 284 ГК).

Відповідно до частини 1 статті 631 ЦК строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Як встановлено судом вище, договір № ВКС-1283 про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів, укладений 01.09.2016 року між Міністерством оборони України, від імені якого діяв Концерн "Військторгсервіс", та фізичною особою-підприємцем Є Лімін укладено договір, за своєю правовою природою є договором найму, що визнається учасниками справи.

Відповідно до статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно із частинами першою та другою статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також передбачені у статті 764 ЦК України, якою визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Наведена норма визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

Відсутність такого заперечення в силу статті 764 ЦК України може мати прояв у «мовчазній згоді» і в такому випадку орендар саме в силу закону може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин.

Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди та протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

В свою чергу, господарський суд зауважує, що чинне законодавство не містить заборони на повідомлення орендодавцем орендаря про закінчення договірних відносин після визначеного строку дії договору ще під час його дії.

Господарський суд вважає, що істотне значення у даному випадку має факт направлення такого повідомлення в межах відповідного строку, а також зміст самого повідомлення, оскільки воно обов`язково повинно бути спрямоване на припинення або зміну умов договору оренди, як відповідна форма вираження волевиявлення орендодавця.

За встановлених у справі обставин, договір від 01.09.2016 року № ВКС-1283, укладений між сторонами у справі, відповідно до його умов, а саме - пункту 7.1, набуває чинності з 01.09.2016 та діє до 31.05.2019. Цей договір припиняється у випадку, зокрема закінчення терміну, на який його було укладено (пункт 7.3).

Законодавством не встановлено конкретної форми заяви про припинення договору оренди, така вимога може бути викладена однією із сторін у листі, телеграмі, факсограмі тощо. При цьому істотне значення у такому випадку має факт направлення відповідного повідомлення в межах певного строку, а також зміст самого повідомлення, оскільки воно обов`язково має бути спрямоване на припинення або зміну умов договору оренди, як відповідна форма вираження волевиявлення орендодавця.

Разом із тим з огляду на положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, сторони не обмежені в праві заявити про припинення або зміну договору як протягом одного місяця після закінчення договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії такого договору.

Такий висновок суду узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 906/742/18, № 906/743/18, № 906/746/18, від 16.07.2019 у справі № 906/744/18, від 03.08.2019 у справі № 916/707/18, від 21.10.2019 № 902/862/15, від 22.10.2019 у справі № 910/3705/19.

Як на підставу припинення договору № ВКС-1283 від 01.09.2016 року позивач посилається на лист № 228/6 від 22.02.2019 року, в якому висловлені заперечення щодо продовження договору № ВКС-1283.

В ході розгляду справи відповідач заперечував проти факту отримання вказаного листа.

Чинне законодавство не містить спеціальних вказівок щодо того, коли орендар вважається повідомленим чи способів такого повідомлення; у договорі сторони також не передбачили будь-які домовленості щодо того, коли вважається здійсненим повідомлення сторони про припинення чи зміну договору.

Загальний порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів, які вчиняються в письмовій формі, пов`язує момент реалізації учасником правовідносин власного волевиявлення на виникнення, зміну чи припинення правовідносин зі здійсненням ним такого волевиявлення в належний спосіб.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.

Господарський суд зазначає, що правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК України, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

Необхідно також вказати, що приписи ст.764 ЦК України та ч.4 ст.284 ГК України, не містять вимог щодо форми надісланого повідомлення або заяви, але в той же час Верховний суд 23 квітня 2019 року у справі №904/2997/18 вказав, що істотне значення має не лише зміст такої заяви, яка обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, але й факт її отримання іншою стороною. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною.

Таким чином, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється, однак якщо такі заперечення відсутні та/або не отримані орендарем, то має місце пролонгація договору.

Господарський суд критично оцінює лист Концерн "Військторгсервіс" № 228/6 від 22.02.2019 року стосовно заперечень відповідача щодо продовження договору № ВКС-1283, оскільки матеріали справи не містять доказів направлення позивачем та отримання вказаного листа відповідачем.

У ході розгляду справи у судовому засіданні 21.01.2021 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Концерн "Військторгсервіс" надала клопотання про залучення доказів /вх. № 1805/21/ та просила поновити Концерну строки для подання доказів.

Ухвалою суду від 21.01.2021 року на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України залишено без розгляду клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Концерн "Військторгсервіс" про залучення доказів /вх. № 1805/21 від 21.01.2021 року/ у справі № 916/2590/20.

Таким чином, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів, що орендодавець належним чином виконав свій обов`язок щодо доведення інформації про припинення дії договору до орендаря, надіславши йому заяву рекомендованим листом з повідомленням про вручення відповідно до вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністру України № 270 від 5 березня 2009 року.

Належним доказом направлення відповідачу листа № 228/6 від 22.02.2019 року мали бути поштова накладна з фіскальним касовим чеком та опис вкладення із зазначенням в ньому вказаного листа.

Відсутність належних доказів надсилання заяви орендарю за наданими орендарем реквізитами відповідно до встановлених судами обставин справи свідчить про недобросовісність звернення орендодавця до орендаря, вчинення орендодавцем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах на відміну від відповідача, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З урахуванням вказаного, відповідно до положень ст.764 ЦК України та ч.4 ст.284 ГК України, приймаючи до уваги відсутність належних доказів повідомлення відповідача про заперечення проти користування останнім торговельним місцем №3773 протягом терміну дії договору ВКС-1283 від 01.09.2016р. - господарський суд вважає, що вказаний договір слід вважати поновленим на той же строк. А відтак, відповідач відповідно до умов цього договору, продовжує на законних підставах користуватись майном, що є предметом зазначеного договору.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Відповідно до частини першої статті 15 та частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачу в здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення з неправомірно займаних нежитлових приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника тощо). Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Передбачений статтею 391 Цивільного кодексу України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном - підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.

Отже, для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей; право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №910/19865/17.

Положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено і в постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 зі справи № 6-92цс15.

З урахуванням вказаного, враховуючи висновок суду, що договір ВКС-1283 від 01.09.2016р. слід вважати поновленим на той же строк, господарський зазначає, що між сторонами по справі продовжують існувати договірні орендні правовідносини, що виключає можливість застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом усунення перешкод у здійсненні власником прав користування (негаторний позов). Проаналізувавши встановлені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Міністерства оборони України не підлягають задоволенню, так як необґрунтовані та недоведені.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судовий збір в порядку ст. 129 ГПК України позивачу не відшкодовується.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 74-75, 129, 237-241 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України /ЄДРПОУ 00034022, пр-т Повітрофлотський, буд. №6, м. Київ, 03168) до фізичної особи-підприємця Є Лімін /РНОКПП НОМЕР_1 адреса - АДРЕСА_1 ), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Концерну "Військторгсервіс" /ЄДРПОУ 33689922, адреса - 03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-а, e-mail: vts.doc@ukr.net/ про усунення перешкод у користуванні майном

2. Судові витрати по справі покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження аби прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст складено 04 лютого 2021 р.

Суддя Н.Д. Петренко