Рішення № 94635471, 25.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2020 року м. Київ № 826/14842/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі Головуючого судді - Смолія І.В., суддів - Григоровича П.О., Шрамко Ю.Т., розглянувши в порядку письмового провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Національний Академічний театр опери та балету України ім. Т.Г.Шевченка», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Національного банку України, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Національний Академічний театр опери та балету України ім. Т.Г.Шевченка», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі - позивачі) звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - відповідач, НБУ), в якому просять визнати відсутність повноважень у НБУ на здійснення процесу очищення банківської системи протягом 2014-2016 років та зобов`язати НБУ у межах своїх повноважень вчинити дії по відновленню стабільності банківської системи, втраченої внаслідок очищення банківської системи, з метою захисту вкладників, інших кредиторів банків та їх власників.

Позовні вимоги мотивовані тим, що усі банки, які були віднесені до категорії неплатоспроможних, починаючи з 2014 року, підпали під процес очищення банківської системи, в тому числі і ПАТ «Київська Русь», ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ПАТ «ВіЕйБі Банк» також були віднесений до категорії неплатоспроможних та в подальшому ліквідовані. Звертають увагу на те, що НБУ не вжило своєчасного застосування впливу на ситуацію, що склалася у 2014-2016 роках в банківській системі, виходячи із змісту інтересів вкладників відповідно безпеки вкладів на рахунках банку.

Зокрема пояснюють, що можуть втратити всі заощадження та кошти у зв`язку із невжиттям адекватних заходів впливу на ситуацію у зазначених банках та системи в цілому.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2016 року суддею Данилишиним В.М. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні на 26.10.2016 року. Запропоновано відповідачу надати суду письмові заперечення на позов.

25 жовтня 2016 року представник відповідача надіслав суду письмові заперечення, які обґрунтовані, зокрема, відсутністю у позивачів права на звернення до суду з даним позовом, оскільки відсутність у будь-кого, у тому числі позивачів, прав чи обов`язків у зв`язку з оскаржуваними діями, бездіяльністю НБУ не породжують для них й права на захист.

Ухвалою суду від 14.04.2017 року прийнято справу до провадження суддею Смолієм І.В.

07 лютого 2018 року змінено порядок розгляду справи відповідно до ч.3 ст.194 КАС України в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Так, позивачі, звертаючись до суду з відповідним позовом, вказують на те, що ДП «Національна опера України» в процесі своєї діяльності мало поточні рахунки в ПАТ «Банк «Київська Русь», оскільки цей банк був віднесений до категорії неплатоспроможних та в подальшому ліквідований, то ДП перебуває в 7 черзі задоволення вимог кредиторів банку, що, на думку позивача, порушено його інтереси через неможливість користування коштами

підприємства, які перебувають на рахунку банку.

Позивач ОСОБА_1 є власником істотної участі в ПАТ «Банк «Київська Русь» з часткою в акціонерному капіталі в розмірі 29,4%, та з опосередкованою участю - 56,4%. На думку позивача, його інтереси порушені як власника істотної участі банку, який в процесі проведення очищення банківської системи віднесений до неплатоспроможних, а в подальшому ліквідований.

Позивач ОСОБА_2 має вклад Ф&К «Золотий» в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у банківському металі (золото) загальною вагою 171,00 г або 5,5 тройських унцій на суму 140,101,63 грн., оскільки цей банк був віднесений до категорії неплатоспроможних та в подальшому ліквідований, то він перебуває в 7 черзі задоволення вимог кредиторів, але має великий сумнів щодо повернення коштів, оскільки відшкодування гарантованої суми Фондом на метал не розповсюджується.

Позивач ОСОБА_3 не має вкладів в банках, які ліквідовані в процесі очищення банківської системи, але, на думку позивача, його інтереси порушені тим, що внаслідок процесу банківська система України зазнала нестабільності.

Позивач ОСОБА_4 має вклад по залученню грошових коштів на умовах субординованого боргу в ПАТ «ВіЕйБі Банк», оскільки цей банк був віднесений до категорії неплатоспроможних та в подальшому ліквідований, то він перебуває в останній 10 черзі задоволення вимог кредиторів. На думку позивача, його інтереси порушені через фактичну втрату такого вкладу.

Позивачі вважають, що процес очищення банківської системи відбувався незаконно, що призвело до нестабільності банківської системи України в цілому та до втрати довіри до банків.

Позивачі наголошують на тому, що відповідач - НБУ не має повноважень на здійснення процесу очищення банківської системи протягом 2014-2016 років.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх Основні функції НБУ визначені в статті 6 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року №679-XIV, в частині першій якої визначено, що відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Національний банк у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті (ч.3 ст.6 Закону №679-XIV).

Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах другій та третій цієї статті (ч.4 ст.6 Закону №679-XIV).

До інших функцій Національного банку, згідно статті 7 Закону №679-XIV, віднесено:

1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує готівковий грошовий обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6) регулює діяльність платіжних систем та систем розрахунків в Україні, визначає порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює та забезпечує безперервне, надійне та ефективне функціонування, розвиток створених ним платіжних та облікових систем, контролює створення платіжних інструментів, систем автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі;

9) здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків, Реєстр аудиторських фірм, які мають право на проведення аудиторських перевірок банків;

10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

12) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

13) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

14) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

15) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

16) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

17) організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

18) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

19) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

20) визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

21) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України;

22) здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю;

221) здійснює відповідно до компетенції повноваження у сфері депозитарного обліку;

222) забезпечує облік і зберігання переданих йому цінних паперів та інших коштовностей, що конфісковані (заарештовані) на користь держави та/або таких, які визнані безхазяйними, для чого може відкривати рахунки в цінних паперах у депозитарних установах;

23) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом;

25) визначає порядок здійснення в Україні маршрутизації, клірингу та взаєморозрахунків між учасниками платіжної системи за операціями, які здійснені в межах України із застосуванням платіжних карток, емітованих банками-резидентами;

26) створює Засвідчувальний центр для забезпечення реєстрації, засвідчення чинності відкритих ключів та акредитації центрів сертифікації ключів, визначає порядок застосування електронного підпису, у тому числі електронного цифрового підпису в банківській системі України та суб`єктами переказу коштів;

27) видає ліцензії небанківським фінансовим установам, які мають намір стати учасниками платіжних систем, на переказ коштів без відкриття рахунків 28) веде реєстр платіжних систем, систем розрахунків, учасників цих систем та операторів послуг платіжної інфраструктури;

29) здійснює нагляд (оверсайт) платіжних систем та систем розрахунків.

Мета та сфера банківського нагляду визначаються в статті 55 Закону №679-XIV.

Так, головна мета банківського регулювання і нагляду - це безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.

Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

Аналогічні положення знайшли своє відображення і в статті 67 Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі також - Закон №2121-III), відповідно до якої метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

Національний банк України для цілей банківського нагляду, відповідно до частини 3 вказаної норми Закону №2121-III, наділений правом отримувати від державних органів та інших осіб інформацію, у тому числі конфіденційну, щодо фінансового/майнового стану засновників банку та осіб, що набувають або збільшують істотну участь у банку, їх ділової репутації, джерел походження коштів, що використовуватимуться для формування статутного капіталу банку.

При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників, банківських груп, учасників банківських груп усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. У разі якщо Національний банк України при здійсненні банківського нагляду дійшов висновку, що система управління ризиками банку є неефективною та/або неадекватною, банк зобов`язаний на вимогу Національного банку України невідкладно розробити та подати на погодження Національному банку України відповідний план заходів, спрямованих на усунення недоліків (ч.5 ст.67 Закону №2121-III).

Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду (ч.9 ст.67 Закону №2121-III).

У відповідності до частин 1, 2 статі 71 Закону №2121-III, кожний банк є об`єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами, яка здійснюється з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України.

Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік. Про проведення планової перевірки Національний банк України зобов`язаний повідомити банк не пізніше, ніж за 10 днів до його початку.

Національний банк України може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав (ч.6 ст.71 Закону №2121-III).

Такі підстави визначені пунктом 1.8 постанови Правління Національного банку України від 17.07.2001р. за №276 «Про затвердження Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок» (надалі - Постанова №276), зокрема, це:

- виявлення під час здійснення безвиїзного нагляду (у тому числі за результатами аналізу статистичної звітності)-2 суттєвого погіршення фінансового стану банку/філії іноземного банку;

- наявність фактів, що можуть свідчити про здійснення об`єктом перевірки ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників або інших кредиторів;

- виявлення фактів подання Національному банку недостовірної інформації та/або звітності;

- зміна власника (власників) істотної участі в банку або голови ради та/або голови правління банку;

- набуття банком статусу спеціалізованого;

- надходження повідомлення від банку про відкриття відокремленого підрозділу або виявлення фактів початку діяльності відокремленого підрозділу банку без повідомлення про його відкриття;

- наявність фактів, що можуть свідчити про здійснення банком діяльності без відповідних ліцензій і дозволів та/або здійснення відокремленим підрозділом банку виду діяльності без надання банком права на його здійснення;

- надходження повідомлення від банку про початок нового виду діяльності або надання нового виду фінансових послуг (крім банківських) або виявлення фактів початку такої діяльності без повідомлення Національного банку;

- звернення банку щодо отримання ліцензії чи дозволів, передбачених законодавством України;

- ненадання інформації, документів або їх копій за письмовим запитом Національного банку в установлені строки;

- необхідність перевірки інформації, викладеної в запереченнях до довідки про перевірку/звіту про інспектування;

- віднесення банку до категорії проблемних;

- надходження інформації від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) до Національного банку про виявлені ФГВФО порушення банками вимог законодавства України;

- надходження повідомлення від ФГВФО до Національного банку про необхідність проведення інспекційної перевірки неплатоспроможного/перехідного банку у зв`язку з необхідністю підтвердження приведення його діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства України щодо дотримання нормативів капіталу та ліквідності.

Вказані норми законодавства, які визначають завдання, функції, повноваження і принципи організації Національного банку України, який є центральним банком України і особливим центральним органом державного управління, не наділяють фізичну особи правом вимоги щодо проведення Національним банком України установи банку та не передбачає обов`язку НБУ щодо проведення такої перевірки і надання інформації про її результати.

Натомість, стаття 53 Закону України «Про Національний банк України» містить пряму заборону втручання органів державної влади та інших державних органів чи їх посадових та службових осіб, будь-яких юридичних чи фізичних осіб у виконання функцій і повноважень Національного банку, Ради Національного банку, Правління Національного банку чи службовців Національного банку інакше, як в межах, визначених Конституцією України та цим Законом.

В статті 6 Конституції України закріплено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 12 статті 92 основного закону України встановлено, що виключно законами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

При цьому, Конституція України не передбачає право центральних органів виконавчої влади застосовувати аналогію права або закону при вирішенні будь-яких питань, що належать до їх компетенції, а вимагає діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суди не повинні перебирати на себе функції Національного банку у процедурі очищення банківської системи в 2014-2016 роках та у процесі виведення банків з ринку. А мають розглядати рішення на відповідність законодавству, однак не повинні піддавати сумніву розрахунки, оцінки та висновки регуляторів, зроблені в межах їх дискреційних повноважень, та їх технічні судження. Законом чітко визначено передумови та процедура отримання колишніми власниками виведених з ринку банків компенсацій та їх форма.

Надаючи оцінку посиланням НБУ про відсутність у позивачів правових підстав для звернення до суду із вказаним позовом, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Посилання в заяві на порушення права на майно та/чи майнових прав за відсутності реальної можливості віднесення передумов та обставин заявленого порушення до конкретної ситуації, за якої виникає право на оскарження рішення, дій чи бездіяльності НБУ, не означає, що позивачі з такими вимогами механічно набувають правомочностей учасника банківських правовідносин. Водночас, варто наголосити, що не існує завад чи обмежень для судового захисту від заявленого порушення права в інший спосіб, адекватний вибір якого залежить від правової природи порушення або протиправної поведінки.

Крім того, суд вказує на те, що метою правосуддя в силу вимог ст.ст. 55, 124 Конституції України, ст. 5 Закону України «Про судоустрій України», є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право на судовий захист реалізується фізичними та юридичними особами шляхом звернення до адміністративного суду у передбачених законом процесуальних формах, зокрема, шляхом пред`явлення адміністративного позову через суд до зобов`язаної особи (право на позов).

У свою чергу захист права досягається шляхом застосування судом визначених законом матеріально-правових заходів примусового характеру, за допомогою яких здійснюється відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав особи, компенсація втрат, викликаних правопорушенням, а також вплив на правопорушника з метою припинення або попередження правопорушення.

З наведеного випливає, що право на позов здійснюється особами лише з приводу такого правовідношення, в якому володілець права на позов та його супротивник перебувають в якості суб`єктів, а їх відносини є приводом для судового процесу. Звертатися до суду з позовом можливо лише для захисту такого права, яке за твердженням позивачів, належить їм, або визнання такого юридичного стану, в якому позивачі, за їх твердженням, є безпосередньо заінтересованим.

Позов є нерозривно пов`язаним з наявністю у позивача юридичного інтересу щодо власних прав та обов`язків, а наявність останнього - обумовлює можливість винесення судом рішення по суті справи на користь позивача (правова вигода від судового рішення).

Отже, з самого поняття правової вигоди від судового рішення випливає, що юридичний інтерес у позивача відсутній в усіх випадках, коли така вигода не може бути досягнута, зокрема, якщо предметом спору є теоретичний інтерес про право або якщо рішення нездатне позитивно відобразитись на правовій сфері позивача, як, наприклад, за відсутності правовідносин між позивачем і відповідачем, відсутності у позивача суб`єктивного права, про яке вони стверджують у позові тощо.

Нормативно зміст цього висновку можна розкрити такими виразами, як "не можна пред`являти позови по чужим правовідносинам", або "неприпустимо звертатися до суду зі спорами, що не мають практичного правового характеру" тощо.

Юридичний інтерес у судовому процесі уявляє ту правову вигоду, яку може принести позивачу судове рішення, а саме - укріплення прав позивача шляхом їх авторитетного підтвердження судом, в силу чого вони набувають ознак безспірності.

З точки зору теорії процесуального права наявність у позивача юридичного інтересу є однією з абсолютних умов виникнення і розвитку судового процесу. І навпаки, відсутність інтересу - має наслідком припинення процесу із знищуваною силою (відмова у відкритті або закритті провадження у справі) негайно, як тільки з`ясовується ця обставина.

Таким чином, відсутність у позивачів юридичного інтересу, відсутність у них права на позов у матеріально-правовому значенні має наслідком відмови у задоволенні позову.

Вирішуючи даний спір, суд, керуючись ч.2 статті 2 КАС України, суд зобов`язаний перевірити рішення суб`єктів владних повноважень, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Частиною 1 ст. 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, позивачі скористалися своїм правом на судовий захист і їх право не може бути обмежене, однак при встановлених обставинах підстав для задоволення позовних вимог відсутні.

Враховуючи вищезазначене суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.295-297 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя І.В. Смолій

Судді П.О. Григорович

Ю.Т. Шрамко