Рішення № 94635076, 04.02.2021, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/7809/20

РІШЕННЯ

іменем України

04 лютого 2021 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Матущака В.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1302 про визнання дій протиправними та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН

Українця Григорія Григоровича звернувся до адміністративного суду з позовом до Військової частини А1302, в якому просить:

- визнати протиправними дії Військової частини А1302 щодо непроведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 - невиплату у день звільнення грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій;

- стягнути з Військової частини А1302 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату у день звільнення грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій) за період з 22.11.2018 по день фактичної виплати 21.10.2020 в розмірі 239302,65 грн.

В обґрунтування позову вказує, що станом на день звільнення відповідач не провів з ним розрахунків компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки. На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №560/3462/19 зобов`язано Військову частині А1302 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки. На виконання рішення суду кошти були перераховані на банківський рахунок позивача лише 21.10.2020.

Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх порушених соціальних прав.

На адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому військова частина А1302 просить у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на те, що враховуючи перебування країни у стані війни, видатки Міністерства оброни України насамперед спрямовані на виплату грошового забезпечення та задоволення першочергових витрат на посилення обороноздатності держави.

Позивач скористався правом на подання відповіді на відзив, в якій вказав, що вважає відзив відповідача на позов необґрунтованим та таким, що базується на помилковому тлумаченні норм матеріального права, тому просить задовольнити позовні вимоги повністю.

ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою судді від 04.12.2020 відкрите спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Встановлено, що ОСОБА_1 наказом командира Військової частини А1314 від 22.09.2018 №189 відповідно до підпункту "й" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовим обов`язок та військову службу" був звільнений з військової служби у запас.

Наказом командира військової частини А1302 (по стройовій частині) від 22.11.2018 №317 ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу військової частини та усіх видів грошового забезпечення.

У зв`язку з неотриманням компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, позивач звертався до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №560/3462/19 позов задоволено, зобов`язано Військову частині А1302 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.

На виконання нього рішення суду, військова частина А1302 нарахувала належну суму компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки в сумі 19859,34 грн. та виплатила її 21.10.2020, що підтверджується випискою за 21.10.2020 по картці/рахунку АТ "Укрсиббанк".

Вважаючи бездіяльність військової частини А1302 протиправно щодо несвоєчасної виплати при звільненні ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.11.2018 по день фактичного розрахунку 21.10.2020 в сумі 239302,65 грн.

ІV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ

Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Таким чином, суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Необхідно зазначити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справа № 2340/4192/18.

Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача про те, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється, оскільки такі спростовуються наведеними вище мотивами.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Суд звертає увагу, що вина відповідача встановлена Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 560/3462/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А1302, яким визнано протиправного бездіяльність військової частини А1302 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.

Зважаючи на приписи частини другої статті 116 КЗпП України, відповідач зобов`язаний був виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, грошове забезпечення в повному обсязі у день звільнення - 22.11.2018, проте виконав свій обов`язок лише 21.10.2020.

Враховуючи, що працівникові не виплачена належна йому компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки , позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.

При цьому, суд звертає увагу на те, що як роз`яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 пункту 2 два Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу 1 пункту два Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки позивача звільнено з військової служби у запас з 22.11.2018, а виплата компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, військовою частиною здійснена лише 21.10.2020, строк затримки розрахунку складає - 477 днів, а не 699 днів, як помилково вирахував позивач.

В матеріалах справи міститься довідка Військової частини А1302 від 06.11.2020 №ФЕС/1026 про розмір грошового забезпечення лейтенанта ОСОБА_1 , в якій зазначено, що розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці, що передували звільненню (вересень та жовтень) складає 20883,05 грн.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам від 07.06.2018 №260 визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 становить 342,35 грн.

Суд звертає увагу, що Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 (справа №6-113цс16) дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

При вирішенні даної справи, суд вважає за можливе врахувати висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 по справі №6-113цс16, застосувавши принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 по справі №825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц (Провадження №14-623цс18).

При цьому, суд звертає увагу на те, що при розмірі невиплаченої ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки в сумі 19859,34 грн., позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 239302,65 грн., що набагато перевищує розмір невиплаченої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, а тому суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 19859,34 грн./163300,95 грн. (компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки/середній заробіток за весь час затримки розрахунку (342,35*477)) = 0,12.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 342,35 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,12 х 477 (дні затримки розрахунку) = 19596,11 грн.

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 19596,11 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 по справі № 806/345/16, у постанові Верховного суду від 03.10.2019 у справі №813/1180/18.

Крім того, суд звертає увагу, що протиправність дій Військової частини А1302 щодо непроведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 - невиплату у день звільнення грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій встановлена Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 560/3462/19, тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Разом з тим, враховуючи встановлені судом обставини, суд вважає протиправною бездіяльність Військової частини А1302 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.11.2018 по 21.10.2020 та для захисту прав позивача вважає за необхідне стягнути з Військової частини А1302 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.11.2018 по 21.10.2020.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваних дій.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, як учасник бойових дій, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 до Військової частини А1302 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1302 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.11.2018 по 21.10.2020.

Стягнути з Військової частини А1302 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.11.2018 по 21.10.2020 в розмірі 19596 (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто шість) грн. 11 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 04 лютого 2021 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Військова частина А1302 (с. Черкаське, Новомосковський район, Дніпропетровська область, 51272 , код ЄДРПОУ - 07946341) Головуючий суддя В.В. Матущак