Рішення № 94634813, 04.02.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

04 лютого 2021 року № 520/92/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі:головуючого судді - Зінченко А.В., розглянувши в порядку письмового спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини А1214 (смт. Черкаське, Новомосковський район, Дніпропетровська область,51272, код ЄДРПОУ 07530089) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд визнати протиправною бездіяльність військової частини А1214 щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 14.11.2018 року по 21.12.2020 року і зобов`язати військову частину А1214 нарахувати та виплатити йому середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 14.11.2018 року по 21.12.2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до наказу командира військової частини А1214 (по особовому складу) №65-рс від 14 листопада 2018 року, позивача було звільнено з військової служби у запас за підпунктом «к» (які укладали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 18 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок військову службу».

Відповідно до наказу командира військової частини А1214 (по стройовій частині) №245 від 14.11.2018 року, було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

При звільненні з військової служби військовою частиною не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні податкової відпустки учасника бойових дій (УБД) за весь період служби (з 2015 соку по 2018 рік).

Повний розрахунок по виплаті грошового забезпечення військова частина провела лише 21.12.2020 року.

Позивач вважає це порушенням його права на належний соціальний захист. У зв`язку з тим, що чинним законодавством передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум провадиться в день звільнення, але не пізніше наступного дня вимоги про розрахунок. Згідно з ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому, працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Надаючи правову оцінку вищенаведеному, суд вказує наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що При звільненні ОСОБА_1 з військової служби військовою частиною А1214 не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війні, гарантії їх соціального захисту", що стало предметом судового спору та розгляду по справі №520/7788/2020 за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1214 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року по справі №520/7788/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини А1214 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнана протиправною бездіяльність військової частини А1214 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

В частині зобов`язання військової частини А1214 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки (з 15 листопада 2018 року - по день фактичного розрахунку), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - не задоволена.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року по справі №520/7788/2020 військовою частиною А1214 виконано шляхом зарахування на картковий рахунок Позивача 15552,50 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят дві) гривні 50 копійок 21.12.2020 року.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 223З-XII від 25.03.1992 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України. її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них Укази Президента України та інші нормативно -правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 1-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011 -XII вказує, що законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені більш високі норми щодо соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, ніж ті, що містить законодавство України, то застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно статті 1-2 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідай умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі регулюється Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008.

Стаття 3 КЗпП України вказує, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Особливості праці членів кооперативів та їх об`єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців і членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям і членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах встановлює Закон України від 20.12.1991 №2011 -XII.

Отже, суд робить висновок, що Кодекс законів про працю України не поширюється на військовослужбовців, так як військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу. Порядок проходження військової служби у Збройних Силах України та інших, військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки та відповідальність. На цьому наголошує Міністерство соціальної політики України в листі від 24.07.2013 №774/13/84-13.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 24.07.2013 №774/13/84-13 щодо поширення КЗпП України на військовослужбовців, в пункті 1 визначено, що відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці - це громадяни України, які проходять військову службу у складі Збройних Сил України та інших військових формувань.

При цьому згідно статті 2 вищезазначеного Закону України, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України. її незалежності та територіальної цілісності.

Також суд зазначає, що абзац 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №13 від 24.12.1999 року, де вказано, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Враховуючи зазначене, норми КЗпП України поширюються на всіх працівників, крім військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, на яких не ведуться трудові книжки, а також деяких інших осіб, які не мають статусу працівників за трудовим правом, незалежно від галузевої належності і форми власності підприємств, установ, організацій, з якими працівники перебувають у трудових відносинах. Правильність такого розуміння частини першої статті 3 КЗпП України підтверджується частиною другою тієї ж статті, яка допускає лише встановлення особливостей регулювання трудових відносин тих працівників, які одночасно є членами кооперативів, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств.

Позивач у позовній заяві зауважує на тому, що спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця та відповідно посилається до статті 117 Кодексу законів про працю України, де зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В свою чергу суд зазначає, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільненні; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.

Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільненні; незгода працівника з нарахованими/не нарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Отже5 за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини 1 статті 117 КЗпП України є безпідставним.

Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця, або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомлення з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

При цьому, як встановлено судом, Відповідачем проведено повний розрахунок з Позивачем стосовно нарахування і виплати йому грошової компенсації за невикористані дні за 2015-2018 роки додаткової відпустки, як учаснику бойових дій .

Оскільки при нарахуванні і виплаті Позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України вважаємо відсутніми, щодо виплати позивачу середнього заробітку за період з 14 листопада 2018 року по 21 грудня 2020 року.

Аналогічна правова позиція щодо не застосування статті 117 КЗпП України до правовідносин, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, викладена у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №0940/1532/18 та у постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі №822/2663/15.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень норми статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Відтак, з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавця виплатити компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судове рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, положення КЗпП України не передбачають права на виплату середнього заробітку за затримку виплат, що мали місце після того, як їх сума була встановлена судом.

З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з`ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 245, 246 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини А1214 (смт. Черкаське, Новомосковський район, Дніпропетровська область, 51272, код ЄДРПОУ 07530089) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя А.В.Зінченко