Рішення № 94631525, 03.02.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2021 р. Справа№200/12317/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хохленкова О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління державної служби соціального зв`язку та захисту інформації України у Донецькій області (84301, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Я.Мудрого, будинок 56А, код ЄДРПОУ 34798832) про зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, -

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління державної служби соціального зв`язку та захисту інформації України у Донецькій області про зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим що він, ОСОБА_1 проходив військову службу в Управлінні державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Донецькій області за контрактом, що підтверджується наказом № 376-ОСвід 13.08.2020 року.

20.08.2020 року позивача було звільнено із військової служби за станом здоров`я, що підтверджується наказом № 376-ОС від 13.08.2020 року.

Позивач являється учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серія НОМЕР_2 від 18.06.2015 року.

26.08.2020 року відповідач відмовив у виплаті грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки мотивуючи своє рішення відсутністю механізму та підстав щодо виплати такої компенсації та відсутністю кошторисних призначень, що підтверджується листом № 31/07-878 від 26.08.2020 року.

Позивач вважає таку відмову протиправною та просить суд:

1. Визнати бездіяльність Управління державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Донецькій області протиправною щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

2. Зобов`язати Управління державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

3. Встановити судовий контроль за виконанням судового рішення у даній справі та зобов`язати Управління державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Донецькій області подати до Донецького окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення протягом 30 (тридцяти) днів з моменту набрання рішенням законної сили.

Ухвалою від 4 січня 2021 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження в адміністративній справі № 200/12317/20-а за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

22 січня 2021 року через канцелярію суду від Управління державної служби соціального зв`язку та захисту інформації України у Донецькій області, надійшов відзив згідно з яким відповідач не визнає позовні вимоги та вказує наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу в Управлінні Держспецзв`язку в Донецькій області та 18.06.2015 року отримав посвідчення учасника бойових дій серія ССЗ № 000276.

Наказом Голови Держспецзв`язку від 13.08.2020 року №376-00 ОСОБА_1 було звільнено з військової служби за контрактом відповідно до підпункту «б» пункту 2 (за станом здоров`я) частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ.

Статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-ХП (далі - Закон № 3551) визначено перелік пільг, які надаються учасникам бойових дій. Зокрема, пунктом 12 частини першої цієї статті передбачено використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР визначено види щорічних відпусток. До них належать: щорічна основна відпустка (стаття 6 цього Закону), щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими умовами праці (стаття 7 цього Закону), щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону), інші щорічні додаткові відпустки, передбаченні законодавством.

Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності визначена статтею 162 розділу III Закону №504/96-ВР, де передбачено, що учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Отже, зазначена відпустка не належить до виду щорічних відпусток, та на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток.

Таким чином, зазначена відпустка на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року повної тривалості. Невикористана у поточному році відпустка на наступний календарний рік не переноситься та не підлягає грошовій компенсації при звільнені, що також підтверджує і роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 09.10.2019 року №1461/0/206-19, які надійшли на адресу Управління Держспецзв`язку в Донецькій області 21.10.2019 року вх. № 584.

Відповідно до пункту 5 глави З розділу IV Інструкції 151, де передбачено, що у рік звільнення військовослужбовців з військової служби у разі невикористання ними щорічних (основної та додаткової) відпусток, на які вони мають право на день звільнення, та додаткових відпусток військовослужбовцям, які мають дітей, їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні цих відпусток. Тобто, військовослужбовці отримують грошову компенсацію за невикористані ними щорічної основної або щорічної додаткової відпустки та додаткових відпусток військовослужбовцям, які мають дітей, тобто зазначений перелік є вичерпний і додаткова відпустка учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік не відноситься до жодної із відпусток передбаченої вищезазначеною Інструкцією 151 та не передбачена компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за минулі роки. На підставі викладеного, управління просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_2 .

Відповідач, Управління державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Донецькій області, місцезнаходження: 84301, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 56А, код ЄДРПОУ 34798832.

Позивач відповідно до посвідчення учасника бойових дій серія ССЗ № 000276 від 18.06.2015 року має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходив військову службу в Управлінні Держспецзв`язку в Донецькій області та 18.06.2015 року отримав посвідчення учасника бойових дій серія ССЗ № 000276.

Наказом Голови Держспецзв`язку від 13.08.2020 року №376-00 ОСОБА_1 було звільнено з військової служби за контрактом відповідно до підпункту «б» пункту 2 (за станом здоров`я) частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ.

Судом також встановлено, що позивач звернувся до Управління з рапортом щодо виплати, як учаснику бойових дій грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки строком 14 календарних днів за період з 2015 року по 2020 рік.

26.08.2020 року відповідач відмовив у виплаті грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки мотивуючи своє рішення відсутністю механізму та підстав щодо виплати такої компенсації та відсутністю кошторисних призначень, що підтверджується листом № 31/07-878 від 26.08.2020 року.

Інформації стосовно нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористану ним щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій під час проходження ним служби, матеріали справи не містять.

Отже спірним питанням даної справи є протиправна бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 4 Закону України “Про відпустки” від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР визначені види відпусток.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни” від 14 травня 2015 року №426-VIII, Закон України “Про відпустки” від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР, який набрав чинності 06 червня 2015 року, доповнено статтею 16-2, до якої в подальшому відповідними Законами вносились зміни та яка станом на момент виникнення спірних відносин була викладена в наступній редакції: “Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.”

Статтею 5 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року №3551-XII передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року №3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Частиною 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII передбачено право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Згідно з абзацами 2, 3 частини 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до частини 17 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Частиною 18 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII передбачено, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

В силу вимог частини 19 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене Законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ та “Про оборону України” від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ.

У відповідності до статті 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ під особливим періодом розуміють період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України “Про оборону України” від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім цього, в статті 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

З аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски. Однак, вказаним Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам” у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Аналіз наведених норм чинного законодавства України, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу свідчить про те, що відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Аналогічна позиція наведена у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), та постанові Великої палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі “Тимошенко проти України” (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Суд зазначає, що право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, у позивача виникло лише у 2015 році, після набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни” від 14 травня 2015 року №426-VIII.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд доходить висновку про обґрунтованість пред`явленого позову та відповідно задоволення його позовних вимог в частині визнання бездіяльності Управління державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Донецькій області протиправною щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов`язання Управління державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Що стосується клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб. За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України “Про судовий збір”, питання про розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 257-260, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління державної служби соціального звязку та захисту інформації України у Донецькій області (84301, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Я.Мудрого, будинок 56А, код ЄДРПОУ 34798832) про зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки - задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Управління державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Донецькій області протиправною щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Управління державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Донецькій області (84301, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Я.Мудрого, будинок 56А, код ЄДРПОУ 34798832) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті та підписано суддею головуючим 03 лютого 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.В. Хохленков