Рішення № 94631416, 01.02.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2021 року Справа № 160/11777/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1314 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

17.09.2020р. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини А1314 та, з урахуванням уточненої позовної заяви від 03.11.2020р., просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення позивачеві нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні позивачеві у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби;

- зобов`язати відповідача здійснити виплату позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 1991 року по 2017 рік він проходив військову службу та згідно наказу командира військової частини А1314 від 02.01.2018р. №1 позивач був звільнений з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту та виключений зі списків особового складу частини 31.12.2017р. Як зазначає позивач, під час звільнення з військової служби йому було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні, під час розрахунку якої не було взято до уваги такий вид грошового забезпечення як щомісячна грошова додаткова винагорода, у зв`язку з чим, як вказує позивач, 19.05.2020р. він звернувся до відповідача із заявою щодо проведення перерахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, визначивши її у розмірі 50% від місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснення відповідної виплати недоплачених сум. Листом №1314/8/278 від 14.07.2020р. Військова частина А1314 повідомила позивача про те, що щомісячна додаткова грошова допомога не входить до місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення військовослужбовця, оскільки відповідно до п.38.6 статті ХХХVІІІ Наказу №260 (яким врегульовано порядок виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення) до місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, включаються: звільненим з посад, на які вони були призначені, - оклади за штатною посадою, оклади за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення крім винагород та морського грошового забезпечення. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, оскільки Законом України №2011-ХІІ визначено, що щомісячна додаткова грошова винагорода є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який, в свою чергу, є складовою грошового забезпечення та ст.15 цього Закону передбачено виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення без будь-яких обмежень та виключень; Інструкція №260, на яку посилається відповідач, є підзаконним нормативно-правовим актом, зміст якого суперечить Закону України, що має вищу юридичну силу над підзаконним актом; щомісячна додаткова грошова винагорода, встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2013р. №161,виплачувалася позивачеві щомісяця з дня запровадження до дня звільнення його з військової служби, тобто мала постійний характер та в силу положень ст.9 Закону №2011-ХІІ є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця і повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні; рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31.07.2019р. у справі №340/1596/19, яке набрало законної сили 03.09.2019р., було зобов`язано ГУ ПФУ в Кіровоградській області провести перерахунок пенсії позивачеві з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, при цьому, наведене судове рішення підтверджує постійний характер виплат відповідачем такого виду грошового забезпечення як щомісячна додаткова грошова винагорода. Окрім того, позивач вказує на те, що вихідна допомога при звільненні підпадає під поняття заробітної плати, а тому вимоги про її стягнення відповідно до ст.233 Кодексу законів про працю України не обмежуються жодним строком, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у його постанові від 13.03.2019р. у справі №807/363/18. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на постанову Верховного Суду України від 20.10.2015р. у справі №559/3342/14-а та постанову Верховного Суду від 10.05.2019р. у справі №820/5285/17.

Ухвалою суду від 01.12.2020р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано, зокрема, відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.46).

21.12.2020р. засобами поштового зв`язку, на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, від відповідача на адресу суду надійшов письмовий відзив на позов, у якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача повністю посилаючись на те, що відповідно до п.2, п.5 Розділу ХХХІІ наказу Міністра оборони України №260 від 07.06.2018р. щомісячна додаткова грошова винагорода не входить до щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення за останньою займаною посадою, а тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими. Відповідач вказує на те, що має місце порушення норм відомчих нормативно-правових актів, які регулюють виплати, що є предметом позову, а саме: ч.3 розділу ХХХІ наказу МОУ №260 від 07.06.2018р., де передбачається, що вказані виплати здійснюються у рік звільнення військовослужбовця. Окрім того, відповідач вказує на те, що має місце порушення процесуального права в положенні ч.1 ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме поновлення строку позовної давності відносно заявлених вимог позивача без поважних причин, який відповідно до ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюється у місячний строк (а.с.50-51).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 01.02.2021р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в Сухопутних військах Збройних Сил України на посаді заступника начальника відділу планування управління територіальної оборони управління оперативного командування "Схід" у складі військової частини А1314, що встановлено рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31.07.2019р. у справі №340/1596/19, яке набрало законної сили 03.09.2019р., та не потребує доказуванню згідно приписів ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.54-56).

Згідно копії витягу з наказу командира Військової частини А1314 №1 від 02.01.2018р. підполковника ОСОБА_1 було звільнено наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 05.10.2017р. №364 у запас та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 31.12.2017р., що підтверджується копією витягу відповідного наказу, наявною у справі (а.с.9,24).

На звернення позивача від 19.05.2020р. стосовно здійснення перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та виплати недоплаченої частини, листом №1314/8/278 від 14.07.2020р. Військова частина А1314 повідомила позивача про те, що щомісячна додаткова грошова допомога не входить до місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення військовослужбовця, оскільки відповідно до п.38.6 статті ХХХVІІІ Наказу №260 (яким врегульовано порядок виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення) до місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, включаються: звільненим з посад, на які вони були призначені, - оклади за штатною посадою, оклади за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення крім винагород та морського грошового забезпечення, що підтверджується змістом копії відповідного листа (а.с.10).

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з бездіяльністю відповідача щодо не здійснення позивачеві нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, у зв`язку з чим позивач просить відновити його права шляхом визнання такої бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні позивачеві у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби та здійснити виплату позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232).

Відповідно до ч.4 ст.2 Закону №2232 порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 40 Закону №2232 гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011).

Частиною першою статті 9 Закону №2011 обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частинами 2, 3 ст.9 Закону №2011 встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно ч.4 ст.9 Закону №2011 визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Також відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка була чинною у період проходження позивача військової служби, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

За приписами ч.2 ст.15 Закону №2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року №161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889» для військовослужбовців, зокрема, Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 пункту 1 цієї постанови, та військовослужбовців строкової військової служби) був запроваджений новий вид забезпечення - щомісячна додаткова грошова винагорода у таких розмірах: з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 % місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 % місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 % місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 % місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Право на одноразову допомогу при звільненні позивач набув у відповідності до статті 15 Закону №2011, що не заперечується відповідачем.

Так, рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31.07.2019р. у справі №340/1596/19, яке набрало законної сили 03.09.2019р., було встановлено, що ОСОБА_1 , який проходив військову службу за контрактом та займав посаду у військовій частині Сухопутних військ Збройних Сил України, була призначена та щомісяця у період проходження служби з січня 2016 року по грудень 2017 року виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі 60% місячного грошового забезпечення, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підтверджується роздруківкою відповідного судового рішення з Єдиного державного реєстру судових рішень (а.с.54-56).

За приписами ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, зазначена спірна щомісячна додаткова грошова винагорода виплачувалася позивачеві щомісяця до дня звільнення його з військової служби, тобто мала постійний (систематичний) характер.

Окрім того, судом враховується і те, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Приймаючи постанову від 06 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків:

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:

1) посадовий оклад;

2) оклад за військовим званням;

3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Оскільки останні 24 місяці перед звільненням на підставі Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року №161) додаткова грошова винагорода нараховувалися і виплачувалися позивачеві щомісяця у розмірі 60% місячного грошового забезпечення, підстави уважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення у суду відсутні.

Таким чином, проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, у зв`язку з чим бездіяльність відповідача щодо не проведення розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, є протиправною.

Відповідна правова позиція також узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах 24.10.2018р. у справі №820/3211/17, від 05.12.2019р. у справі №295/5200/18, від 22.10.2019р. у справі №520/3505/19, від 14.04.2020р. у справі №820/3719/18 та від 29.12.2020р. у справі №240/1095/20, яка є обов`язковою для застосування судом першої інстанції згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність бездіяльності відповідача щодо не здійснення позивачеві розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, з урахуванням вищенаведених норм законодавства, обставин справи, встановлених судом у цій справі та обставин, встановлених рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31.07.2019р. у справі №340/1596/19, яке набрало законної сили 03.09.2019р., які не підлягають доказуванню відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України та вищенаведених позицій Верховного Суду.

Є необґрунтованими та відхиляються судом посилання відповідача на те, що відповідно до п.2, п.5 Розділу ХХХІІ наказу Міністра оборони України №260 від 07.06.2018р. щомісячна додаткова грошова винагорода не входить до щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення за останньою займаною посадою, а тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки, по-перше, наказ Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018р. «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» набрав чинності лише 20.07.2018р., тобто вже після звільнення позивача з військової служби та проведення виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні, а відповідно, положення наведеного наказу на спірні правовідносини не розповсюджуються; по-друге, частиною четвертою статті 9 Закону №2011 Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем, отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон №2011, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.

Посилання відповідача на те, що має місце порушення норм відомчих нормативно-правових актів, які регулюють виплати, що є предметом позову, а саме: ч.3 розділу ХХХІ наказу МОУ №260 від 07.06.2018р., де передбачається, що вказані виплати здійснюються у рік звільнення військовослужбовця є безпідставними та відхиляються судом, оскільки, як уже зазначалось, вказаний наведений наказ був прийнятий 07.06.2018р., тобто після 31.12.2017р. (після звільнення позивача в запас) та його норми не мають зворотної сили в часі відповідно до вимог ст.58 Конституції України.

Окрім того, судом відхиляються посилання відповідача на те, що має місце порушення процесуального права в положенні ч.1 ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме поновлення строку позовної давності відносно заявлених вимог позивача без поважних причин, який відповідно до ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюється у місячний строк, з огляду на те, що позовна заява ОСОБА_1 містить вимоги про нарахування та виплату грошової допомоги при звільненні, передбаченої частиною другою статті 15 Закону №2011 та, в даному випадку, слід керуватися, в тому числі, положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України, за якою передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Наведена правова позиція щодо застосування до даних правовідносин положень статті 233 Кодексу законів про працю України узгоджується із рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013р. №8-рп/2013 та позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові від 13.03.2019р. у справі №807/363/18, яка є обов`язковою для застосування судом першої інстанції згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не здійснення позивачеві нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, суд приходить до висновку, що відповідач, вчинивши наведену бездіяльність, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено, що своєю бездіяльністю щодо не здійснення позивачеві нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності протиправною, у зв`язку з чим позовні вимоги у вказаній частині підлягають задоволенню.

Також підлягають і задоволенню похідні позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату розміру одноразової грошової допомоги при звільненні позивачеві у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, з урахуванням виплачених сум та з урахуванням того, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування і не виплати позивачеві такої одноразової грошової допомоги при звільненні позивачеві у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції – гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі – провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату розміру одноразової грошової допомоги при звільненні позивачеві у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, з урахуванням виплачених сум, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.

При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору за п.13 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А1314 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1314 щодо не здійснення ОСОБА_1 розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби.

Зобов`язати Військову частину А1314 (49089, м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, 42, код ЄДРПОУ 08314614) здійснити перерахунок та виплату розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, з урахуванням виплачених сум.

Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва