Рішення № 94631355, 01.02.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2021 року Справа № 160/15319/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

19.11.2020 через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, в якому просить:

- зобов`язати ГУДМС України в Дніпропетровській області прийняти його декларацію про відмову від іноземного громадянства згідно із Законом України «Про громадянство України».

В обґрунтування вимог зазначено, що 07.09.2020 ОСОБА_1 звернувся з декларацією про відмову від іноземного громадянства до Шевченківського РВ ДМС України у м. Дніпрі. Позивач наголосив, що вартість оформлення припинення громадянства РФ становить 4004 грн., що перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого в Україні. Таким чином, внаслідок перевищення вартості оформлення припинення громадянства РФ понад половини мінімальної заробітної плати в Україні виникли незалежні від позивача причини через які останній не може отримати документ про припинення громадянства РФ, а тому він має правові підстави для подання декларації про відмову від іноземного громадянства.

Листом Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області повідомлено позивачу, що у ОСОБА_1 відсутні підстави для подання декларації про відмову від іноземного громадянства.

Позивач вважає дії відповідача грубим порушенням Закону України «Про громадянство України», що слугувало причиною звернення останнього до суду.

Ухвалою суду від 24.11.2020 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 01.12.2020 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 КАС України.

14.01.2021 на адресу суду від представника Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній у задоволенні позовних вимог просив відмовити, вважав їх безпідставними та необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню.

Представником відповідача вказано, що право позивача на подання декларації про відмову від громадянства РФ до міграційного органу відсутнє, оскільки причин, які свідчать про неотримання документа про припинення іноземного громадянства з підстав які не залежать від позивача не має.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Москва, перебуваючи в громадянстві РФ та відповідно до рішення ГУ ДМС України в Дніпропетровській області 25.11.2019 набув громадянство України за територіальним походженням на підставі ст. 8 Закону України «Про громадянство України», а саме у зв`язку із народженням діда на території України до 24.08.1991.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов`язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави.

Позивачу 03.02.2020 видано тимчасове посвідчення громадянина України серії НОМЕР_1 , дійсне до 25.11.2021 року.

07.09.2020 року ОСОБА_1 направив листом до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області Декларацію про відмову від іноземного громадянства у зв`язку з існуванням незалежних від нього причин неотримання документа про припинення громадянства, оскільки вартість оформлення припинення громадянства РФ перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати в Україні.

Листом ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 06.11.2020 № К-8837-20/1201.4.4/11648-20 від 06.11.2020 повідомлено, що за інформацією наданою Посольством РФ в Україні, за заяву про вихід з громадянства справляється консульський збір для заявників – громадян РФ, у розмірі 1820 гривень.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про громадянство України» громадянство України набувається за територіальним походженням.

Згідно ч. 1 ст.8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.

Частиною 5 ст.8 Закону України «Про громадянство України» іноземці, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов`язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов`язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні (ч.8 ст.8 Закону України «Про громадянство України»).

Статтею 1 Закону України «Про громадянство України» визначено, що декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.

Незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи якщо така процедура не здійснюється або вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України.

Відповідно до п.119 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 року №215, особам, які набули громадянство України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Вважаючи грубим порушенням відповідачем Закону України «Про громадянство України» в прийнятті декларації про відмову від громадянства РФ, у зв`язку з неотриманням документа про припинення громадянства іноземної держави в Генеральному консульстві РФ, що не залежало від волі позивача, останній звернувся до суду.

Право особи на доступ до правосуддя гарантоване ст. 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об`єднань і посадових осіб.

Свою позицію щодо застосування Конституції України при здійсненні правосуддя Верховний Суд України відобразив у постанові Пленуму «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року №9. Зокрема, в п. 8 цієї постанови зазначено, що правосуддя здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Ст. 55 Конституції України кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до ч. 1 і 3 ст. 124 Основного Закону України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно з ч. 1 та 5 ст. 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації, відповідно до якого з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Завданням адміністративного судочинства є вирішення публічно-правового спору між сторонами.

Отже, захист прав та інтересів особи - це наслідок вирішення спору, а не завдання суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Натомість позивач при зверненні до адміністративного суду, не вказав ані в описово-мотивувальній частині, ані в прохальній частині позовної заяви якими самими діями чи бездіяльністю або рішенням відповідача порушено права, свободи або законні інтереси першого.

Вимога зобов`язати відповідача прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства не може існувати окремо, без вирішення питання щодо протиправності дії або бездіяльності відповідача, визнання рішення (індивідуального акту) протиправним.

Вищевикладене також кореспондується з положеннями ст. 245 КАС України, де зазначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За правилами ч.ч.3-4 ст.245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Питання зобов`язання діяти суб`єкта владних повноважень у певний спосіб є наслідком визнання дій (бездіяльності) останнього протиправними.

Наслідок не може передувати причині, а тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог зобов`язати Міграційний орган прийняти декларацію позивача про відмову від іноземного громадянства згідно з Законом України «Про громадянство України».

Дискреційні повноваження — це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування та осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Суд звертає увагу, що лише зобов`язання суб`єкта владних повноважень діяти певним способом без встановлення протиправності є втручанням у дискреційні повноваження, оскільки таким чином, суд надає конкретний безальтернативний варіант управлінського рішення.

Таким чином, суд, проаналізувавши вищезазначені правові положення та обставини справи, приходить до висновку, що в даному випадку позивачем обрано невірний спосіб захисту права, оскільки останній не позбавлений права звернутися до суду з позовом про визнання протиправним рішення, дій або бездіяльності щодо порушення своїх прав та законних інтересів.

Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Однак, позовні вимоги, з якими звернувся позивач до відповідача щодо зобов`язання ГУДМС України в Дніпропетровській області прийняти його декларацію про відмову від іноземного громадянства згідно з Законом України «Про громадянство України», не є належним способом захисту прав, передбаченого чинним законодавством, як спосіб захисту прав.

Отже, невірно обраний спосіб захисту порушеного права є підставою для відмови у задоволенні пред`явлених особою вимог.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

У відповідності до ч. ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вищевказані норми у своїй сукупності одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Проте, позивачем обрано не вірний спосіб захисту, що унеможливлює доведення суду підстави та обґрунтованість позовних вимог.

З урахуванням вищевикладеного, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись ст.ст. 9, 77, 139, 241-243, 246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського, 7, код ЄДРПОУ 37806243) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко