Рішення № 94631335, 04.02.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2021 року Справа № 160/14786/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні в м. Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

10.11.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на підставі статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 17 вересня 2019 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на підставі статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 17 вересня 2019 року.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що за результатами повторного розгляду звернення позивача від 17.09.2019 року про призначення пенсії за віком, здійсненого відповідачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2020 року по справі № 160/2756/20, ОСОБА_1 знов відмовлено в призначенні пенсії з тих підстав, що відповідачу не вдалося перевірити достовірність записів в трудовій книжці позивача та не зараховано періоди його роботи: з 01.10.1991 року по 08.09.1992 року, з 09.09.1992 року по 19.02.1993 року, з 13.04.1993 року по 10.06.1996 року та з 02.07.1996 року по 21.09.2001 року. Вважає відмову відповідача у призначенні йому пенсії за віком протиправною, оскільки вказаний стаж його роботи підтверджується записами в трудовій книжці та відповідними довідками. З огляду на викладене, просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 року позовну заяву було залишено без руху та надано строк протягом десяти днів з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами з 06.01.2021 року.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

04.01.2021 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого зазначено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2020 року № 160/2756/20 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було повторно розглянуто заяву позивача про призначення пенсії від 17.09.2019 року. Враховуючи зауваження суду Чечелівським відділом обслуговування громадян (сервісним центром) були направлені запити до Комерційного банку “Приватбанк” та до архівного управління департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпропетровської міської ради, де працював позивач у періоди роботи, які не були зараховані до страхового стажу. Згідно наданої інформації з кадрових питань (особового складу) ТОВ “Едіта” та “МПФ “Вега-Н” на державне зберігання до архівного управління департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпропетровської міської ради не надходили, місце знаходження документів не відомо. Згідно наданої інформації з КБ “Приватбанк”, позивача не вдалося ідентифікувати, як особу, що працювала в даному закладі. Пунктом 18 Порядку передбачено, що у разі відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливість одержання їх внаслідок, зокрема, ліквідації підприємства, установи організації, трудовий стаж можливо установлювати на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Страховий стаж позивача обраховано та він склав 18 років 2 місяці 21 день, що є недостатнім для призначення пенсії, тому в призначенні пенсії відмовлено. Враховуючи викладені обставини, просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 17.09.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі із заявою про призначення пенсії за віком.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 11.10.2019 року №96/03.25-17 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку із недостатністю стажу роботи для призначення пенсії на дату звернення, тобто на 17.09.2019 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного суду від 14.04.2020 року у справі №160/2756/20 позов ОСОБА_1 було задоволено частково, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , викладене в листі від 11.10.2019 року №96/03.25-17 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 17.09.2019 року з урахуванням висновків суду, в іншій частині позовних вимог було відмовлено.

За результатами повторного розгляду звернення позивача від 17.09.2019 року про призначення пенсії за віком, здійсненого відповідачем на виконання вказаного рішення суду, листом від 30.07.2020 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ОСОБА_1 повторно відмовлено в призначенні пенсії з наступних підстав. На підставі наданих документів страховий стаж для призначення пенсії становить 18 років 2 місяця 21 день. Відповідно до ст.26 Закону України “ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, стаж необхідний для призначення пенсії у 2019 році складає 26 років. Відповідно до записів трудової книжки до страхового стажу не зараховані наступні періоди роботи: з 13.04.1993 року по 10.06.1996 року; з 02.07.1996 року по 21.09.2001 року; 01.10.1991 року по 08.09.1992 року; 09.09.1992 року по 19.02.1993 року. Враховуючи зауваження суду, Чечелівським відділом обслуговування громадян (сервісний центр) були направлені запити до Комерційного банку “Приватбанк” та до архівного управління департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпропетровської міської ради, де позивач працював у зазначені періоди роботи, з метою перевірки правильності внесених записів у трудову книжку. Згідно наданої інформації документи з кадрових питань (особового складу) ТОВ “Едіта” та “МПФ “Вега-Н” на державне зберігання до архівного управління департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпропетровської міської ради не надходили, місце знаходження документів не відомо. Згідно наданої інформації з КБ “Приватбанк”, позивача не вдалося ідентифікувати, як особу, що працювала в даному закладі. Враховуючи зазначене, відділом повторно переглянута заява позивача про призначення пенсії від 17.09.2019 року та йому відмовлено в призначенні пенсії.

Позивач, не погодившись з відмовою відповідача про призначення пенсії за віком, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).

Закон №1788 відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно із ст. 1 Закону №1788 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частин 1-3 статті 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Частиною 1 статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема:

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

Відповідно до ст. 7 Закону №1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Відповідно до статті 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно з статтею 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 44 Закону №1058 встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина 3 статті 44 Закону №1058).

Також, приписами пункту 3.3 розділу 3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1) встановлено, що орган, що призначає пенсію надає: роз`яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій; у разі необхідності бланки документів; допомогу особам, зазначених у п. 1.1 і 1.2 розділу І вказаного порядку, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії; у разі необхідності - допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення.

Пунктом 4.2 розділу 4 Порядку №22-1 передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.

З аналізу викладених норм слід дійти висновку, що у разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Так, пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , у спірний період він працював:

- з 01.10.1991 року по 08.09.1992 року у Придніпровському заводі залізобетонних конструкцій;

- з 09.09.1992 року по 19.02.1993 року у Багатопрофільній фірмі "Вега-Н";

- з 13.04.1993 року по 10.06.1996 року у Комерційному банку "Приватбанк";

- з 02.07.1996 року по 21.09.2001 року у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Едіта".

Проте, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було зараховано до загального трудового стажу позивача при призначенні пенсії за віком – 18 років 2 місяці 21 день.

Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із встановленими обставинами у рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2020 року відповідачем не зараховано до стажу періоди роботи позивача з 01.10.1991 року по 08.09.1992 року, з 09.09.1992 року по 19.02.1993 року, з 13.04.1993 року по 10.06.1996 року та з 02.07.1996 року по 21.09.2001 року, оскільки у записах в трудовій книжці наявні порушення Інструкції про порядок ведення трудових книжок.

Частиною 3 статті 44 Закону №1058 передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Відповідні положення кореспондуються і в Законі України «Про пенсійне забезпечення».

Так, згідно з ч. 1 ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1).

На підставі пункту 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Отже, чинним законодавством України передбачено право органів Пенсійного фонду при призначенні/перерахунку пенсії перевіряти обґрунтованість видачі документів та достовірність поданих відомостей.

В рішенні Дніпропетровського окружного суду від 14.04.2020 року у справі №160/2756/20 зазначено, зокрема, що обставина, що уповноважена особа підприємства (установи), де працював позивач не засвідчив запис в трудовій книжці позивача печаткою або здійснив запис не у точній відповідності з формуванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону, не робить такі записи неправдивими. Відповідач не позбавлений права перевірити інформацію, яка зазначена у трудовій книжці, як того вимагає частина 3 статті 44 Закону №1058. Крім того, відповідач взагалі не обгрунтував у своєму рішенні підстави відмови у зарахуванні до страхового стажу період роботи позивача з 13.04.1993 року - 10.06.1996 року у комерційному банку "Приватбанк", не зазначив, який саме пункт Інструкції №58 порушено у записі. Відповідач в межах своїх повноважень, зобов`язаний розглянути та за необхідності перевірити відповідність поданих для призначення пенсії документів, зокрема, записів у трудовій книжці, визначити на їх підставі достатність або відсутність підстав для призначення позивачу пенсії за віком.

На виконання вказаного рішення суду відповідачем були направлені запити до Комерційного банку “Приватбанк” та до архівного управління департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпропетровської міської ради, де працював позивач у періоди роботи, які не були зараховані до страхового стажу у періоди роботи.

Згідно наданої інформації з кадрових питань (особового складу) ТОВ “Едіта” та “МПФ “Вега-Н” на державне зберігання до архівного управління департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпропетровської міської ради не надходили, місце знаходження документів не відомо.

Згідно наданої інформації з КБ “Приватбанк”, позивача не вдалося ідентифікувати, як особу, що працювала в даному закладі.

В матеріалах справи міститься, зокрема, архівна довідка №472 від 07.10.2020 року, видана ПП «Архіваріус», згідно з якою в архівному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпробетон» в документах з кадрових питань (особовому складу) маються записи щодо ОСОБА_1 (позивач):

- 01 жовтня 1991 року зараховиний на посаду стрільця охорони на Придніпрвський завод залізобетонних конструкцій (наказ №80 від 01.10.1991 р.);

- 08 вересня 1992 року звільнений за власним бажанням (наказ №126 від 08.09.1992 р.).

Згідно з довідкою ПП «Архіваріус» №471 від 07.10.2020 року ТОВ «Дніпробетон» є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Дніпробетон» (первинна назва Відкрите акціонерне товариство Промислово-будівельна компанія «Придніпровський завод»), яке в свою чергу утворене шляхом приватизації Державного підприємства - Придніпровський завод залізобетонних конструкцій. На даний час ТОВ «Дніпробетон» перебуває в стані ліквідації, документи з особового складу передані на архівне зберігання до ПП «Архіваріус».

Відповідно до довідки АТ «КБ «Приватбанк» від 19.08.2020 року № 20.1.0.0.0/7- 200804/7120 ОСОБА_1 дійсно працював в АТ «КБ «Приватбанк» з 13.04.1993 року по 10.06.1996 року в управлінні №6, АТ «КБ «Приватбанк» є правонаступником Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк».

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Також суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що існуючі неточності в записах про роботу позивача за період з 01.10.1991 року по 08.09.1992 року, з 09.09.1992 року по 19.02.1993 року, з 13.04.1993 року по 10.06.1996 року та з 02.07.1996 року по 21.09.2001 року з тих підстав, що у записах в трудовій книжці наявні порушення Інструкції про порядок ведення трудових книжок є формальними.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем було протиправно не зараховано періоди роботи ОСОБА_1 з 01.10.1991 року по 08.09.1992 року; 09.09.1992 року по 19.02.1993 року; з 13.04.1993 року по 10.06.1996 року; з 02.07.1996 року по 21.09.2001 року.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 9 КАС України врегульовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи в позовній заяві позивачем не ставиться питання про зобов`язання відповідача зарахувати до загального страхового стажу періоди його роботи з 01.10.1991 року по 08.09.1992 року; 09.09.1992 року по 19.02.1993 року; з 13.04.1993 року по 10.06.1996 року; з 02.07.1996 року по 21.09.2001 року.

Проте, як було встановлено судом під час розгляду справи, відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача вказані періоди роботи.

Таким чином, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог, визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в частині незарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком періодів його роботи з 01.10.1991 року по 08.09.1992 року; 09.09.1992 року по 19.02.1993 року; з 13.04.1993 року по 10.06.1996 року; з 02.07.1996 року по 21.09.2001 року та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 01.10.1991 року по 08.09.1992 року; 09.09.1992 року по 19.02.1993 року; з 13.04.1993 року по 10.06.1996 року; з 02.07.1996 року по 21.09.2001 року.

Також, суд зазначає, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладена у листі від 30.07.2020 року за своєю суттю та в розумінні статті 5 КАС України є індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, тобто, в даному випадку, рішення від 30.07.2020 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тому з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати його.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на підставі статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 17 вересня 2019 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах покладено функції по призначенню (перерахунку) і виплаті пенсії.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Відповідно до п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.

Таким чином, суд вважає таким, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком з 17.09.2019 року, оскільки це є повноваженнями Пенсійного фонду України.

Проте, суд вважає за можливе, згідно положень ч. 2 ст. 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог з метою захисту прав позивача та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 17.09.2019 року, з урахуванням висновків суду зазначених в цьому рішенні.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

При цьому відповідачем не доведено належними доказами правомірності своєї відмови у призначенні позивачу пенсії за віком, з урахуванням чого суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір за подання даної позовної заяви у розмірі 840,80, що підтверджується відповідною квитанцією.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, у відповідності до чого підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у сумі 630,60 грн.

Згідно частиною 5 статті 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-90, 139, 242-246, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в частині незарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком періодів його роботи з 01.10.1991 року по 08.09.1992 року; 09.09.1992 року по 19.02.1993 року; з 13.04.1993 року по 10.06.1996 року; з 02.07.1996 року по 21.09.2001 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до загального страхового стажу роботи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) періоди роботи з 01.10.1991 року по 08.09.1992 року; 09.09.1992 року по 19.02.1993 року; з 13.04.1993 року по 10.06.1996 року; з 02.07.1996 року по 21.09.2001 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.07.2020 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 17.09.2019 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду по даній справі.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 630,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Серьогіна