Ухвала суду № 94603855, 03.02.2021, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/638/21

провадження №2/619/554/21

Ухвала

03 лютого 2021 року

м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області, суддя Нечипоренко І.М.,

ім`я (найменування) сторін:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків),

третя особа: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

Питання, що вирішується ухвалою.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить зняти арешт з його коштів, що знаходяться в АТ КБ «Приватбанк» банківський рахунок № НОМЕР_1 (карта № НОМЕР_2 ), який накладено постановою ВП №18437077 від 11.12.2020 державним виконавцем Шумейко К.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі, суддя дійшов висновку про відмову у відкритті провадження, з огляду на таке.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просить суд скасувати арешт із належного йому майна, посилаючись на статтю 59 Закону України «Про виконавче провадження».

У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» судам роз`яснено, що вимоги сторони виконавчого провадження про зняття арешту з майна розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця про оцінку майна в процесуальному порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, оскільки є процесуальною дією державного виконавця незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець, залучений ним суб`єкт оціночної діяльності чи особа, яка рецензувала звіт про оцінку майна) здійснювала відповідні дії, так як виконавчо-процесуальні відносини виникли між сторонами виконавчого провадження та державним виконавцем і між державним виконавцем та суб`єктом оціночної діяльності.

Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може бути залученим судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Заявлені ОСОБА_1 вимоги не можуть розглядатися у позовному провадженні, оскільки у такому випадку позивач одночасно має бути й відповідачем, так як його майно арештовано державним виконавцем і він є боржником за виконавчим провадженням №18437077, що є неможливим відповідно до вимог статей 42, 48, 175, 447 ЦПК України, тому такий позов взагалі не підлягає розгляду в порядку позовного провадження.

Як убачається з матеріалів справи позивач є стороною виконавчого провадження та не позбавлений права оскаржувати дії державного виконавця, у тому числі ті, які стосуються неконкретного зазначення у постанові про арешт рахунків, які заборонено арештовувати законом. У позові також позивачем не заявлено жодних вимог матеріально-правового характеру, а йдеться про постанову державного виконавця, що є предметом оскарження дій виконавця, а не підставою для заявлення позову до ВДВС. У цьому випадку боржник мав оскаржити дії чи рішення державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а не у порядку позовного провадження.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з ч. 2 ст. 133 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08 липня 2011 року, сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.42 своєї постанови №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року роз`яснив судам, що статтею 7 Закону України «Про судовий збір»№ 3674-VI від 08 липня 2011 року врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, визначених цією статтею, і перелік яких є вичерпним. Питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується судом за результатами розгляду справи за клопотанням особи, яка його сплатила, що відповідає принципу диспозитивності цивільного судочинства (частина перша статті 7 Закону № 3674-VI "Про судовий збір"). Про таке повернення зазначається: в ухвалі, якою заява повертається або відмовляється у відкритті провадження у справі, за подання якої сплачується судовий збір; у резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом № 3674-VI); в ухвалі про повернення сум судового збору, постановленій як окремий процесуальний документ.

Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08 липня 2011 року, повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Частиною 1 ст. 25 Бюджетного Кодексу України передбачено, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Аналогічне положення передбачене і під. 5 п. 4 Положення про Державну казначейську службу, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011.

Згідно з ч. 1 ст. 43 Бюджетного Кодексу України при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Враховуючи вищевикладене, повернення судового збору повинно здійснюватися органами Державної казначейської служби України шляхом списання коштів з рахунків, на які враховуються надходження від сплати такого збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 Бюджетного Кодексу України казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.

Згідно з п. 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів від 03.09.2013 №787, затвердженого Міністерством фінансів України, визначено, що заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, зокрема, щодо повернення коштів судового збору, подаються до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства. Копія судового рішення, засвідчена належним чином, подається платником до відповідного головного управління Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , відповідно до квитанції №25 від 02.02.2021, сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Оскільки суддя відмовляє у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, то з урахуванням вищезазначеного, підлягає поверненню судовий збір у розмірі 908,00 грн, який був сплачений при поданні позову.

Враховуючи вищевикладене, повернення судового збору повинно здійснюватися органами Державної казначейської служби України шляхом списання коштів з рахунків, на які враховуються надходження від сплати такого збору.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 259 ЦПК України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 186, 258-260 ЦПК України, суд

постановив:

Відмовити у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), третя особа - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» про зняття арешту з банківського рахунку.

Повернути ОСОБА_1 позовну заяву про зняття арешту з банківського рахунку.

Повернути ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок), сплачений за квитанцією №25 від 02.02.2021 на рахунок UA878999980313161206000020599, отримувач: ГУК Харків обл/МТГ Дергачі/22030101, код отримувача (ЄДРПОУ): 37874947, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача: 899998.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області відповідно до пп. 15.5 п.15 Перехідних положень ЦПК України.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І. М. Нечипоренко