Рішення № 94597768, 03.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2021 року м. Київ № 320/2191/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України у Київській областіпро визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з даним позовом, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Київській області по невиплаті пенсії ОСОБА_1 , з дати її припинення;

- зобов`язати ГУ ПФУ у Київській області поновити нарахування і виплату пенсії ОСОБА_1 та виплатити заборгованість за період, починаючи з дати її припинення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 адміністративну справу №320/2191/20 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.08.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі. Відстрочено сплату судового збору в сумі 840,80 грн. до ухвалення судового рішення. Запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги і повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись на відсутність у відповідача правових підстав для припинення виплати пенсії позивачу.

Відповідач проти позову заперечує, про що надав до матеріалів справи письмовий відзив, який однак не містить фактичних обставин, що стали підставою для припинення виплати пенсії позивачу, а містить лише цитування нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу і вирішити спір на підставі наявних письмових доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщена особа, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Київській області та отримує пенсію на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно довідки від 12.03.2015 №3244004995, позивач має статус внутрішньо переміщеної особи та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

В той же час, як зазначає позивач та не було заперечено і спростовано відповідачем, органом Пенсійного фонду було припинено виплату пенсії позивачу з невідомих останній підстав.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки ГУ ПФУ від 04.08.2020 №1000-0415-7/63366, виплата пенсії позивачу в період з 01.03.2019 по 31.03.2019 не проводилась.

За таких обставин, вбачаючи наявність підстав для зобов`язання ГУ ПФУ виплатити заборгованість по пенсії, позивач звернулась до суду з даним позовом та просить його задовольнити.

Оцінивши за правилами ст. 90 КАС України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню повністю, з наступних підстав.

Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Проте, лише статтею 49 Закону № 1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення п. 2 ч. 1 ст. 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Аналіз зазначеної вище норми, дає змогу дійти висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058.

В згадуваному вище відзиві ГУ ПФУ не наведено визначених законом підстав для припинення виплати пенсії позивачу.

Разом з тим, відповідно до Порядку №365 від 08.06.2016, соціальні виплати припиняються у випадку встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування.

Суд зазначає, що наведена підстава не є передбаченою Законом підставою для припинення виплати пенсії, що свідчить на користь порушення відповідачем в рамках спірних правовідносин вимог ст.49 Закону.

Одночасно відповідачем в порушення вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України до матеріалів справи не надано доказів відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування, внаслідок чого припинення виплати пенсії позивачу також суперечить вказаним вище положенням Порядку №365 від 08.06.2016.

Разом з тим, згідно з п. 1 Постанови КМУ № 637 від 05.11.2014 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», серед іншого, визначено, що призначення та продовження виплати пенсій за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.

Для ідентифікації одержувачів пенсій, які є внутрішньо переміщеними особами, та забезпечення виплати пенсій таким особам проводиться емісія платіжних карток, які водночас є пенсійними посвідченнями, із зазначенням на них графічної та електронної інформації про власника та його електронного цифрового підпису.

Отже, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Оскільки позивач перебуває на обліку в Управлінні, що відповідачем жодним чином не заперечується, має картковий рахунок в ПАТ «Державний ощадний банк», що також відповідачем не заперечується, а в матеріалах справи відсутній акт про відсутність позивача за місцем проживання або рішення про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для припинення виплати пенсії позивачу.

Суд вважає за необхідне відзначити, що наведені норми Закону та підзаконних актів встановлюють підстави припинення виплати пенсії, але не врегульовують порядок припинення (призупинення) таких виплат у зв`язку з виключними обставинами щодо внутрішньо переміщених осіб, відповідних перевірок та фінансування таких виплат місцевими органами Пенсійного Фонду України.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Крім того, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

З огляду на вищевикладене, постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач у Відзиві, є підзаконними нормативно-правовими актами, які приймаються у відповідності до виконання Законів України, у зв`язку з чим, не можуть змінювати в бік звуження права громадян на пенсійне забезпечення, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Дана правова позиція узгоджується з позицією Верховного суду викладеною у постановах від 30 січня 2018 року у справі К/9901/3099/17; від 06 лютого 2018 року у справах К/9901/173/17, К/9901/614/17; від 13 лютого 2018 року у справах К/9901/163/17, К/9901/3741/17.

Згідно ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, дії відповідача щодо припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу не відповідають Конституції України та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в виключних умовах окупації частини територій України.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення). У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера.

Водночас, беручи до уваги те, що виплата пенсії позивачу була припинена з ініціативи суб`єкта владних повноважень, при цьому, як свідчать матеріали справи, жодних розпорядчих документів УПФУ не приймалось, керуючись ч. 2 ст. 9, п.10 ч.2 ст.245 КАС України, суд з метою ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне відновити порушене відповідачем право позивача на пенсійне забезпечення шляхом визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ у Київській області по невиплаті пенсії ОСОБА_1 , з дати її припинення - 01.03.2019 та зобов`язання ГУ ПФУ у Київській області поновити нарахування і виплату пенсії ОСОБА_1 , а також виплатити заборгованість за період, починаючи з дати припинення виплати пенсії по 31.03.2019.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18 від 03 травня 2018 року, яка залишена без змін постановою Великої палати Верховного суду від 04.09.2018 року.

Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Тому, суд приходить до висновку, щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми пенсійних виплат за один місяць.

Стосовно клопотання позивача про встановлення судового контролю, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Станом на січень 2021 року відповідачем на власний розсуд до матеріалів справи не надано доказів вчинення УПФУ будь-яких дій, направлених на нарахування та виплату пенсії позивачу за період з 01.03.2019 по 31.03.2019.

Водночас, згідно з наявною в матеріалах справи інформацією, що надана податковим органом в письмовій формі, позивач не отримувала доходи за період з ІІІ кварталу 2019 року по І квартал 2020 року.

При цьому, скрутне матеріальне становище позивача було підставою для відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення.

Частиною 2 ст. 14 КАС України визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги, що виконання рішення в даній справі становить значний інтерес для позивача та вимагає від відповідача вчинення відповідних дій, суд з метою захисту прав позивача та належного виконання судового рішення вважає за необхідне зобов`язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується наступним.

За змістом ст.133 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, судові витрати підлягають стягненню на користь бюджету з відповідача.

Відповідно до частини четвертої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» Державну судову адміністрацію України визначено стягуванем за рішеннями про стягнення судового збору на користь держави.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області по невиплаті пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2019 по 31.03.2019.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області поновити нарахування і виплату пенсії ОСОБА_1 та виплатити заборгованість за період з 01.03.2019 по 31.03.2019.

4. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного Управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 суми пенсійних виплат за один місяць.

5. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подати звіт про виконання судового рішення в частині нарахування та здійснення виплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії з 01.03.2019 по 31.03.2019, у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.

6. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп.) за наступними реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783; Банк отримувача Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача UA908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету 22030106; Призначення платежу *;101; 22933548; Судовий збір стягнутий з ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ У КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ на користь держави, за рішенням №320/2191/20. Стягувач - Державна судова адміністрація України (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 26255795, адреса: 01021, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЛИПСЬКА, будинок 18/5).

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ У КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 22933548, адреса: 04071, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЯРОСЛАВСЬКА, будинок 40).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович