Рішення № 94596234, 01.02.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

01 лютого 2021 року № 520/16436/2020

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Мельников Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського обласного військового комісаріату про визнання протиправними дій та стягнення суми, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Харківського обласного військового комісаріату щодо невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;

- стягнути з Харківського обласного військового комісаріату грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 2046,06 гривень згідно довідки ХОВК №125 від 19.06.2020 року;

- у разі необхідності вийти за межі заявлених вимог для повного захисту моїх прав та інтересів.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він проходив службу в лавах Збройних Сил України та був звільнений у запас. Також вказано, що позивачу призначено пенсію за вислугу років та він перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області. При цьому, позивачем зазначено, що після звільнення зі служби відповідачем не було проведено з ним остаточного розрахунку, а саме не виплачено грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 2046,06 грн. З приводу вказаного питання позивач неодноразово звертався до відповідача та отримував відповідь про відсутність фінансування. Після неодноразових звернень позивача до Харківського обласного військового комісаріату ним було направлено скаргу на адресу Міністерства оборони України, після чого було отримано відповіді, що сума компенсації складає 2046,06 грн., проте у її виплаті відмовлено з огляду на обставини того, що Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби. Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. № 178, не передбачає виплати грошової компенсації за неотримане речове майно колишнім військовослужбовцям. На думку позивача, такі дії відповідача є протиправними та такими, що порушують його права. З метою захисту своїх порушених прав позивач звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 25.11.2020 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.

Представник відповідача у наданому до суду відзиві на позов проти заявленого позову заперечував та зазначив, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на помилкових висновкам позивача. При цьому, представником відповідача вказано, що починаючи з 11.03.2000 року дію норм, які визначали право військовослужбовців на отримання грошової компенсації замість речового майна призупинено, у зв`язку з чим позивачу при звільненні не було виплачено грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно. Водночас, представником відповідача вказано, що станом на час звернення позивача за видачею довідки він не був військовослужбовцем, у зв`язку з чим з огляду на приписи Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16. Березня 2016 року № 178, підстав для виплати йому компенсації немає. Крім того, представником відповідача вказано, що позивача з військової служби було звільнено у 2004 році, а до суду він звернуся у 2020 році, що свідчить про перевищення останнім строків звернення до суду.

Суд зазначає, що відповідно до положень ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу у лавах Збройних Сил України.

При цьому, позивачу відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" призначена пенсія за вислугу років.

Отже, як зазначено позивачем, згідно наказу Головнокомандуючого Сухопутних військ Збройних Сил України від 13.10.2004 №282 його було звільнено у запас, наказом Московського районного військового комісара м. Харкова від 29 жовтня 2004 року №131 виключений із списків особового складу.

При цьому, позивачем вказано, що після звільнення зі служби Харківським обласним військовим комісаріатом не проведено із ним остаточного розрахунку, а саме: не виплачено грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 2046,06 грн.

У позовній заяві позивачем наголошено на обставинах неодноразового звернення до відповідача з проханням виплатити грошову компенсацію за речове майно та отримував відповідь про відсутність фінансування. Після неодноразових звернень до відповідача позивачем 10 червня 2020 року була направлена скарга до Міністерства оборони України з приводу бездіяльності Харківського обласного військового комісаріату.

Позивачем в подальшому були отримані відповіді від начальника відділу організації забезпечення за класами постачання Командування логістики Сухопутних військ Збройних Сил України від 24 червня 2020 року за №116/10/2/3/376 та від Харківського обласного військового комісара від 22 червня 2020 року. Водночас, згідно довідки Харківського обласного військового комісаріату №125 від 19.06.2020 року сума компенсації склала 2046,06 грн.

З наявної в матеріалах справи копії листа Військової частини А0105 від 24 червня 2020 року за №116/10/2/3/376 вбачається, що з приводу звернення позивача повідомлено, що п.2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» з 2000 року було призупинено дію частини другої ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» стосовно одержання грошової компенсації замість речового майна. Крім того, Законами України «Про Державний бюджет України» з 2000 року п.2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виключений. Отже, грошова компенсація за речове майно не виплачувалась. При цьому, вказано, що з 2016 року відповідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.16 № 178 «Про затвердження порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії... грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» грошова компенсація виплачується у разі звільнення або загибелі (смерті) на підставі рапорту звільненого в запас. Таким чином вказано, що позивач звільнився до 2016 року, то законних підстав для виплати грошової компенсації за недоотримане речове майно немає.

Також, з наявної в матеріалах справи копії листа Харківського обласного військового комісара від 22 червня 2020 року №516/Ю вбачається повідомлення позивача про обставини того, що станом на день його звільнення з військової служби (2004 рік) діяла норма щодо призупинення виплати компенсації за не отримане речове майно, у зв`язку з чим на момент звільнення позивача йому не було проведено виплат за не отримане речове майно. На даний час абзац 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за нестримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Вказаним Порядком не передбачено виплати грошової компенсації за не отримане речове майно колишнім військовослужбовцям. При цьому, зазначено, що вартість речового майна, яке не було отримано складає 2046,06 грн. До зазначеного листа було долучено довідку від 9.06.2020 року № 125.

Позивач, вважаючи дії Харківського обласного військового комісаріату щодо невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протиправними, звернувся до суду з даним позовом.

Стосовно заявленого представником відповідача клопотання про пропущення позивачем строків на звернення до суду суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами частини пятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Законом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Як визначено приписами ст.1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 9 Закону № 2011-XII в редакції до 11.03.2000 року передбачено право військовослужбовців на отримання за рахунок держави речового майна.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном у мирний час» від 22 липня 1998 року 1135 затверджено Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил у мирний час (чинне на час виникнення спірних правовідносин; далі - Положення № 1135), відповідно до пункту 2 якого Метою речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил в обмундируванні, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, тканинах, нагрудних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарчому та спортивному майні (далі - речове майно), що дає змогу створити умови для виконання ними завдань бойової і спеціальної підготовки.

Відповідно до п.28 Положення №1135 військовослужбовці, звільнені з військової служби у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за своїм бажанням можуть одержати речове майно, належне їм до одержання в місяці звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання у військовій частині наказу про звільнення. Особам, які звільняються з військової служби в запас або відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація за належне їм до одержання у місяці звільнення речове майно.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що приписами Положення № 1135 не визначений строк протягом якого військовослужбовці після звільнення повинні звернутися за отриманням грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Як встановлено судом під час розгляду справи, станом на час звільнення з військової служби позивачу не було виплачено компенсацію за неотримане речове майно. При цьому, позивач після неодноразових звернень до відповідача звернувся зі скаргою від 1006.2020 року до Міністерства оборони України, у відповідь на яку отримав, зокрема, лист від Харківського обласного військового комісаріату від 22.06.2020 року №116/10/2/3/376 із дорученням до нього довідки №125 від 19.06.2020 року.

Відтак, саме з отриманого листа позивачу стало відомо про порушення його прав, що і зумовило звернення до суду з даним позовом.

При цьому, матеріали справи свідчать, що з даним позовом до суду позивач звернувся 19.11.2020 року.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не було пропущено строк на звернення до суду з даним позовом, що свідчить про необґрунтованість доводів представника відповідача в цій частині.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч.2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно із ст.1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно із приписами ч.1 ст. 91 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16. Березня 2016 року № 178 (далі - Порядок № 178): виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Приписами п. 3 Порядку № 178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Пунктом 4 Порядку № 178 передбачено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації .

Відповідно до п.5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232 (далі - Інструкція № 232), встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку № 178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.грудня 2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З аналізу вищевикладеного слід дійти висновку про те, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом, у постанові від 23.08.2019 року по справі № 2040/7697/18.

Враховуючи вищевикладене та з огляду на обставини справи, суд зазначає, що під час розгляду справи встановлено, що позивача було звільнено з військової служби на підставі наказу Головнокомандуючого Сухопутних військ Збройних Сил України від 13.10.2004 №282.

З огляду на дату звільнення позивача з військової служби, суд зазначає, що положеннями ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, діяла до 11 березня 2000 року, було передбачено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Приписами ст.2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 №1459-ІІІ дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.

В подальшому, Положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку речового забезпечення військовослужбовців» від 01.07.2015 № 567-VIII було викладено п. 1 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у новій редакції, а саме:

"1. Продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України".

Водночас, суд зазначає, що положення ч.2 ст. 9-1 Закону регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Суд зазначає, що положення зазначених норм в такій редакції існувало і на момент видачі відповідачем наказів про звільнення позивача зі служби та виключення його зі списків особового складу військової частини.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку речового забезпечення військовослужбовців» надано Кабінету Міністрів України тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Судом встановлено, що в подальшому Кабінетом Міністрів України 16.03.2016 було прийнято Порядок №178, положеннями якого визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби ( пункт 3), на підставі наказу командира (начальника) військової частини (пункт 4) та довідки про вартість речового майна (пункт 5).

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що на час звільнення позивача зі служби та виключення його із списків особового складу Харківського обласного військового комісаріату Порядку № 178, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 16.03.2016 та який набув чинності 22.03.2016, не існувало, що свідчить на користь обставин того, що зазначений порядок не розповсюджується і на минулий період, тобто що існував, як до 11.03.2000 року, так і до 16.03.2016.

Відтак, постанова Кабінету Міністрів України, якою затверджено Порядок №178, який, на думку позивача, підлягає застосуванню у даному випадку, не може розповсюджувати свою дію на минулий період правовідносин, які по різному регулювались чинними на відповідний проміжок часу, правовими актами.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.09.2019 року по справі №820/1185/17.

Отже, враховуючи викладене та з огляду на обставини справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправними дій Харківського обласного військового комісаріату щодо невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

При цьому, оскільки позовні вимоги про стягнення з Харківського обласного військового комісаріату грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 2046,06 грн. згідно довідки ХОВК №125 від 19.06.2020 року є похідними від попередньої позовної вимоги, то з огляду на висновки суду у даній справі останні також задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Харківського обласного військового комісаріату (вул. Коцарська, буд. 56,м. Харків,61052) про визнання протиправними дій та стягнення суми - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мельников Р.В.