Рішення № 94595287, 03.02.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2021 р. № 400/3258/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Миколаївського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 400/3258/20 за позовом ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Міністерства освіти і науки України (надалі - відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльності Міністерства освіти і науки України щодо надання позивачу в строк, встановлений ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», письмової відмови у задоволенні мого запиту на інформацію від 17.07.2020 року, яким позивач просив видати йому нормативно-правовий акт, на підставі якого особі, що втратила диплом отриманий в Українській PCP, видається дублікат диплома спеціаліста;

- зобов`язання Міністерства освіти і науки України надати позивачу письмову відмову у задоволенні його запиту на інформацію від 17.07.2020, яким він просив видати нормативно-правовий акт, на підставі якого особі, що втратила диплом отриманий в Українській PCP, видається дублікат диплома спеціаліста.

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що 17.07.2020 року звертався до Міністерства освіти і науки України з запитом про надання доступу до публічної інформації, а саме просив видати (вислати поштою) нормативно-правовий акт, на підставі якого особі, що втратила диплом, отриманий в Українській РСР, видається дублікат диплома спеціаліста. Вказане звернення направлено до відповідача, однак останній відповіді на запит позивача не надав, чим порушив норми Закону України «Про доступ до публічної інформації». На думку позивача, відповідач не відреагував на його запит від 17.07.2020 року, що і стало підставою для звернення позивача до суду.

Ухвалою від 17.08.2020 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/3258/20 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

27.10.2020 року Миколаївський окружний адміністративний суд виніс ухвалу у справі № 400/3258/20, якою позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії залишив без розгляду.

Постановою від 25.11.2020 року П`ятого апеляційного адмінстративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 року у справі №400/3258/20 скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

11.12.2020 року матеріали адміністративної справи № 400/3258/20 надійшли до Миколаївського окружного адміністративного суду.

В період з 07.12.2020 року по 17.12.2020 року суддя Лебедєва Г.В. перебувала на лікарняному.

18.12.2020 року суддя Лебедєва Г.В. перебувала у відрядженні.

22.12.2020 року матеріали адміністративної справи № 400/3258/20 передано на розгляд судді Лебедєвої Г.В.

Ухвалою від 22.12.2020 року Миколаївський окружний адміністративний суд прийняти позовну заяву до свого провадження для продовження розгляду та призначив судове засідання на 20 січня 2021 року.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позову відмовити. В обгрунтування відзиву вказав, що 18.08.2020 року було надано вичерпну та своєчасну відповідь на звернення ОСОБА_1 . Вказав, що прохання направити нормативно- правовий акт, що міститься у зверненні, не є запитом на публічну інформацію, оскільки відсутній нормативно-правовий акт, що встановлює еквівалентність документів про здобуття вищої освіти, виданих в Українській РСР освітньо-кваліфікаційним (освітнім) рівням вищої освіти (бакалавр, спеціаліст, магістр). Отже, при наданні відповіді позивачу дотримався приписів Закону України «Про звернення громадян».

Позивач в судове засідання, призначене на 20.01.2021 року не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. До канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 20.01.2021 року не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про причини неявки суд не сповістив. Заяв чи клопотань до суду не надходило.

Суд клопотання позивача задовольнив та на підставі частини 9 статті 205 КАС України, здійснив розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали справи, ознайомившись з заявами учасників справи по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

17.07.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства освіти і науки України з запитом, відповідно до якого просив видати нормативно-правовий акт, на підставі якого особі, що втратила диплом отриманий в Українській PCP, видається дублікат диплома спеціаліста.

21.07.2020 року вказаний запит було отримано Міністерством освіти і науки України.

Вказаний запит було зареєстровано базою СЕД МОН як звернення у відповідності до Закону України "Про звернення громадян".

Листом від 18.08.2020 року за № 3/2545-20 відповідач повідомив позивача, що Міністерством освіти і науки України розглянуто звернення позивача та повідомлено, що виготовлення дублікатів документів про вищу освіту, в тому числі здобуту в закладах вищої освіти до проголошення Україною незалежності, здійснюється закладами вищої освіти згідно з Порядком замовлення на створення інформації, що відтворюється в документах про вищу освіту, та обліку документів про вищу освіту в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 06.03.2015 року №249 (у редакції наказу Міністерства освіти і науки України від 25.10.2016 року № 1280), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2016 р. за № 1496/29626, який грунтується на нормах і положеннях з відтворенням всієї інформації про документ про вищу освіту, що містилась у первинному документі про вищу освіту, сформованої в ЄДЕБО згідно з Переліком інформації, яка повинна міститися в документах про вищу освіту (наукові ступені) державного зразка, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2015 року № 193.

Також повідомлено, що наразі відсутні нормативно-правові акти, що встановлюють еквівалентність документів про здобуття вищої освіти, виданих до 1991 року, освітньо-кваліфікаційним (освітнім) рівням вищої освіти (бакалавр, спеціаліст, магістр), а також затверджена нормативно-правовими актами форма документа про вищу освіту, без зазначення освітнього ступеня (освітньо-кваліфікаційного рівня), про що у листі Міністерства від 30.10.2019 року №1/11-9517 ОСОБА_1 надано обгрунтовані роз`яснення, відповідно до чинного законодавства, про те чому особам, які здобули вищу освіту до 1991 року, видається дублікат диплома спеціаліста.

У вказаному листі зазначено, що наразі відповідальна особа Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського (у 1981 році Миколаївський державний педагогічний інститут імені В. Г. Бєлінського) може сформувати та внести в Єдину державну електронну базу з питань освіти Замовлення на інформацію, що відтворюється в дублікаті документа про вищу освіту та видати ОСОБА_1 дублікат документа про вищу освіту здобуту у 1981 році Миколаївського державного педагогічного інституту імені В. Г. Бєлінського без прийняття додаткових нормативно-правових документів органами центральної виконавчої влади.

Позивач вважає, що відповідачем порушено норми Закону України "Про доступ до публічної інформації", оскільки відповідь на його запит надана не була, в зв`язку з чим звернувся з вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Преамбулою Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 №2657-XII (надалі - Закону №2657-XII) визначено, що цей закон регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про інформацію" інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Статтею 5 Закону №2657-XII передбачено, що кожен має право на вільне одержання, використання, поширення, зберігання та захист інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Порядок здійснення та забезпечення прав кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначається Законом України від 13.01.2011 року №2939-VІ "Про доступ до публічної інформації" (надалі - Закон №2939).

Згідно зі ст.1 Закону №2939 визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з п.2 ч.1 ст.5 цього Закону доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації відповідно до ст.12 вказаного Закону є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до ст.13 цього Закону розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

З матеріалів справи вбачається, 17.07.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства освіти і науки України з запитом, відповідно до якого просив видати нормативно-правовий акт, на підставі якого особі, що втратила диплом отриманий в Українській PCP, видається дублікат диплома спеціаліста.

Листом від 18.08.2020 року за № 3/2545-20 відповідач повідомив позивача, що Міністерством освіти і науки України розглянуто звернення позивача та повідомлено, що наразі відсутні нормативно-правові акти, що встановлюють еквівалентність документів про здобуття вищої освіти, виданих до 1991 року, освітньо-кваліфікаційним (освітнім) рівням вищої освіти (бакалавр, спеціаліст, магістр), а також затверджена нормативно-правовими актами форма документа про вищу освіту, без зазначення освітнього ступеня (освітньо-кваліфікаційного рівня), про що у листі Міністерства від 30.10.2019 року №1/11-9517 ОСОБА_1 надано обгрунтовані роз`яснення, відповідно до чинного законодавства, про те чому особам, які здобули вищу освіту до 1991 року, видається дублікат диплома спеціаліста. У відзиві відповідач зазначив, що запитувана позивачем інформація не є публічною, оскільки відсутній нормативно-правовий акт, що встановлює еквівалентність документів про здобуття вищої освіти, виданих в Українській РСР освітньо-кваліфікаційним (освітнім) рівням вищої освіти (бакалавр, спеціаліст, магістр).

Слід зазначити, що визначення поняття "публічна інформація" наведено у статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Так, відповідно до частини першої цієї статті публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

За цим визначенням, на наш погляд, можна виокремити такі ознаки публічної інформації: 1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством; 2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; 3) така інформація знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; 4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб`єктом владних повноважень не під час виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків; 5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб`єктом владних повноважень.

У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної.

Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків.

Таким чином, суд дійшов висновку, що інформація, яку запитував позивач, не є публічною з огляду на те, що вона не була заздалегідь готовим, зафіксованим, створеним продуктом.

Згідно ст. 17 Закону України "Про інформацію" будь-які відомості про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо є правовою інформацією.

Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.

Суд зауважує, що надання правової інформації, надання консультацій і роз`яснень з правових питань, відповідно до частини другої статті 7 Закону України від 02.06.2011 № 3460-VI «Про безоплатну правову допомогу» (надалі - Закон № 3460), є видами правових послуг, що надаються суб`єктам права на безоплатну первинну правову допомогу суб`єктами надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з частиною дев`ятою статті 10 Закону № 3460, звернення, що не стосуються надання первинної правової допомоги, розглядаються в порядку, встановленому законодавством про звернення громадян.

Суд звертає увагу позивача, що розпорядники інформації, опрацьовуючи запити, визначають порядок їх розгляду зі змісту запиту. У разі невідповідності змісту запиту вимогам Закону України "Про доступ до публічної інформації" та наявності підстав для опрацювання його відповідно до законів України "Про звернення громадян" чи "Про надання безоплатної правової допомоги" приймається відповідне рішення.

Тобто розпорядник інформації для підготовки відповіді застосовує той закон, який є найбільш прийнятним у кожному конкретному випадку.

Відтак, запит Ільченка А. було правомірно розглянуто позивачем в порядку Закону України "Про звернення громадян".

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України " Про звернення громадян " № 393/96-ВР від 02.10.1996 року (надалі - Закон № 393/96-ВР).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року №393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За змістом ст. 3 Закону України від 02.10.1996 року №393/96-ВР заявою (клопотанням) є звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Згідно із ч.ч. 1, 4, 5 ст. 5 Закону України від 02.10.1996 року №393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Порядок розгляду заяв (клопотань) врегульовано ст. 15 Закону України від 02.10.1996 року №393/96-ВР, відповідно до якої органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Згідно із ч. 1 ст. 20 Закону України від 02.10.1996 року № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Разом з цим, статтею 19 Закону України від 02.10.1996 року № 393/96-ВР визначено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

В процесі розгляду справи судом встановлено, що 17.07.2020 року позивач звернувся до Міністерства освіти і науки України з запитом, відповідно до якого просив видати нормативно-правовий акт, на підставі якого особі, що втратила диплом отриманий в Українській PCP, видається дублікат диплома спеціаліста.

У своєму позові позивач наголошує на тому, що відповідач не надав відповіді на його запить.

Разом з тим, матеріали справи містять відповідь відповідача від 18.08.2020 року за № 3/2545-20 на звернення позивача, якою позивачу повідмлено, що виготовлення дублікатів документів про вищу освіту, в тому числі здобуту в закладах вищої освіти до проголошення Україною незалежності, здійснюється закладами вищої освіти згідно з Порядком замовлення на створення інформації, що відтворюється в документах про вищу освіту, та обліку документів про вищу освіту в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 06.03.2015 року №249 (у редакції наказу Міністерства освіти і науки України від 25.10.2016 року № 1280), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2016 р. за № 1496/29626, який грунтується на нормах і положеннях з відтворенням всієї інформації про документ про вищу освіту, що містилась у первинному документі про вищу освіту, сформованої в ЄДЕБО згідно з Переліком інформації, яка повинна міститися в документах про вищу освіту (наукові ступені) державного зразка, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2015 року № 193. Також повідомлено, що наразі відсутні нормативно-правові акти, що встановлюють еквівалентність документів про здобуття вищої освіти, виданих до 1991 року, освітньо-кваліфікаційним (освітнім) рівням вищої освіти (бакалавр, спеціаліст, магістр), а також затверджена нормативно-правовими актами форма документа про вищу освіту, без зазначення освітнього ступеня (освітньо-кваліфікаційного рівня), про що у листі Міністерства від 30.10.2019 року №1/11-9517 ОСОБА_1 надано обгрунтовані роз`яснення, відповідно до чинного законодавства, про те чому особам, які здобули вищу освіту до 1991 року, видається дублікат диплома спеціаліста. У вказаному листі зазначено, що наразі відповідальна особа Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського (у 1981 році Миколаївський державний педагогічний інститут імені В. Г. Бєлінського) може сформувати та внести в Єдину державну електронну базу з питань освіти Замовлення на інформацію, що відтворюється в дублікаті документа про вищу освіту та видати ОСОБА_1 дублікат документа про вищу освіту здобуту у 1981 році Миколаївського державного педагогічного інституту імені В. Г. Бєлінського без прийняття додаткових нормативно-правових документів органами центральної виконавчої влади.

Отже, відповідачем надано позивачу відповідь на його звернення у строк, передбачений Законом України від 02.10.1996 року № 393/96-ВР. Крім того, вказана відповідь від 18.08.2020 року містить розгорнуту відповідь на запит Ільченка А. від 17.07.2020 року.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач не допустив протиправної бездіяльності, та не порушив прав позивача.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись статтями 77, 78, 159, 162, 241, 243, 244, 245, 246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ) до Міністерства освіти і науки України (пр-т Перемоги, 10, м. Київ, 01135, ідентифікаційний код 38621185) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 03.02.2021 року.

Суддя Г.В. Лебедєва