Рішення № 94595196, 02.02.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа 380/5777/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2021 року

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Шевченківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача Шевченківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради у відношенні до позивача ОСОБА_1 щодо не перерахунку та невиплати разової щорічної допомоги до 5 травня за 2020 рік, передбаченої ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції Закону від 25 грудня 1998 року), виходячи з розміру восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених коштів;

- зобов`язати відповідача Шевченківський відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради перерахувати та виплатити позивачу ОСОБА_1 разову щорічну допомогу до 5 травня за 2020 рік, передбаченої ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції Закону від 25 грудня 1998 року), виходячи з розміру восьми мінімальних пенсій за віком, передбаченої ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції Закону від 25 грудня 1998 року), з урахуванням виплачених коштів.

В обґрунтування позовним вимог позивачка зазначає, що є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, а тому відповідно до частини 5 статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) має право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Проте на порушення вимог цього Закону у 2020 році відповідач виплатив вказану допомогу у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Постанова № 112), на підставі пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України (далі - БК України). Водночас у 2020 році після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 позивачка набула право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі, передбаченому статтею 13 Закону № 3551-XII. Однак відповідач протиправно відмовив у нарахуванні та виплаті недоплаченої суми допомоги.

Відповідач позов не визнає. У відзиві на позовну заяву покликається на те, що розмір виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік був визначений у порядку встановленому Постановою № 1120, яка відповідала на той момент чинному законодавству України до прийняття Конституційним Судом України Рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020. Таким чином, стверджує, що Шевченківський відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради діяв у межах наданих йому повноважень, в порядку та у спосіб, передбачений чинним законодавством України. Зазначає, що збільшення розміру виплат і допомог, передбачених Законом № 3551-XII, можливий лише за умови суттєвого збільшення фінансування з Державного бюджету України, який щорічно затверджується Верховною Радою України. Окрім цього, стверджує, що Шевченківський відділ як структурний підрозділ органу місцевого самоврядування здійснює лише перерахування державних коштів в рамках виконання делегованих державною повноважень відповідно до частини 3 статті 143 Конституції України, а тому вважає, що до участі у справі слід залучити Міністерство соціальної політики України як співвідповідача.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.

Ухвалою від 24.07.2020 суддя відкрила провадження в адміністративній справі за цим позовом та ухвалила розглянути цю справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 21.09.2020 зупинено провадження у справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 440/2722/20.

Ухвалою суду від 02.02.2021 у зв`язку з набранням чинності рішенням у згаданій зразковій справі провадження поновлено.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивачка є особою з інвалідністю ІІ групи, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

До 05 травня 2020 року Шевченківським відділом соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради позивачці виплачено одноразову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 3640 грн.

У липні 2020 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про здійснення перерахунку та виплати разової щорічної допомоги до 05 травня за 2020 рік, виходячи з розміру восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених коштів.

За наслідками вирішення порушеного заявницею питання Шевченківський відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради листом від 10.07.2020 № 260310-2761 надав відповідь про відмову у нарахуванні допомоги у бажаному заявницею розмірі. Така відповідь мотивована тим, що відповідно до Постанови № 112 виплата у 2020 році разової грошової допомоги особі з інвалідністю ІІІ групи внаслідок передбачена у розмірі 3640,00 грн. Шевченківський відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради як структурний підрозділ органу місцевого самоврядування здійснює лише перерахування державних коштів в рамках виконання делегованих державою повноважень відповідно до частини 3 статті 143 Конституції України. Призначення та виплата разової грошової допомоги до 05 травня здійснюється Шевченківським відділом соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради з огляду на прийняте Урядом рішення про розміри допомог даного роду, а також з огляду на передбачені державою кошти Державного бюджету для виконання цих делегованих повноважень.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неперерахунку та невиплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, позивачка звернулася до суду із цим позовом.

Суд зазначає, що ця справа за суб`єктним складом сторін, підставами та предметом позову відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №440/2722/20, а отже є типовою.

Відтак, при вирішенні цього спору суд відповідно до частини 3 статті 291 КАС України враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 29.09.2020 року за результатами розгляду зразкової справи №440/2722/20, застосовує наступні норми права та виходить з таких мотивів.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 2 статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Пунктом 3 статті 116 Конституції України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.

Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон № 3551-XII.

01 січня 1999 року набрав чинності Закон № 367-ХІV, яким статтю 13 Закону № 3551-XII доповнено частиною в такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».

Підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI) текст вказаної вище частини статті 13 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону № 107-VI, визнані неконституційними.

Протягом 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 13 Закону № 3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону № 3551-XII фінансування витрат, пов`язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються БК України.

Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Конституційний Суд України Рішенням від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного Рішення, посилаючись на положення свого Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Таким чином, на час виникнення спірних відносин Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 відновлено дію частини 5 статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Водночас Кабінет Міністрів України у Постанові № 112 установив, що у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-XII, особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи здійснюється у розмірі 3640 грн (підпункт 1 пункту 1), тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п`ятою статті 13 цього Закону.

Отже, на час виплати позивачці у 2020 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон № 3551-XII і Постанова № 112.

Виходячи із визначених у частині 4 статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2020 році слід застосовувати не Постанову № 112, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.

Так, Велика Палата Верховного Суду при розгляді зразкової справи № 440/2722/20 дійшла висновку, що разова грошова допомога до 5 травня у 2020 році повинна виплачуватися особам з інвалідністю внаслідок війни у розмірі, встановленому частиною 5 статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV.

Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону № 1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким законом є закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно із частиною 4 статті 28 Закону № 1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Закон № 1058-ІV є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком.

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Таким чином, при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме частина 1 статті 28 Закону № 1058-ІV, а відтак доводи відповідача про неможливість застосування вказаної норми є безпідставними.

Відповідно до частини 1 статті 17-1 Закону № 3551-XII щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423, Мінсоцполітики є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, загальнообов`язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім`ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім`ї, протидії торгівлі людьми, відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, у сфері здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей.

Підпунктом 41 пункту 4 вказаного Положення визначено, що Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань організовує виплату до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII.

Так, Велика Палата Верховного Суду при розгляді зразкової справи № 440/2722/20 дійшла висновку, що Мінсоцполітики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є органами, уповноваженими здійснювати виплату вказаної допомоги.

Оскільки у 2020 року разова грошова допомога до 5 травня була виплачена позивачу Шевченківським відділом соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, то саме останній є належним відповідачем у справі.

Щодо клопотання відповідача залучити в якості співвідповідача Міністерство соціальної політики України, суд зауважує, що відповідно до ч. 3 ст. 48 КАС України суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Залучення співвідповідача за клопотанням відповідача нормами процесуального кодексу не передбачено. Відтак, суд відхиляє заявлене клопотання відповідача у зв`язку з очевидною безпідставністю такого.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 6 КАСУкраїни суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і практику ЄСПЛ як джерело права.

За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на відсутність фінансування з державного бюджету як на підставу відмови в задоволенні позову, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо не можна ставити в залежність від видатків бюджету.

Відмова відповідача у перерахунку та виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі, визначеному Законом № 3551-XII, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення цього Закону є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України»).

Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.

Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).

З огляду на висновки Верховного Суду у разковій справі №440/2722/20 та встановлені судом обставини справи, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до КАС України, суд виходить з наступного.

Приписами ч. 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача немає.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним судових витрат на правничу у допомогу у розмірі 1500 грн, суд зазначає таке.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст. 134 КАС України.

Так, за змістом ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано:

- Договір № 449 про надання правової допомоги від 30.06.2020, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням "Мицик і Партнери";

- ордер про надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 102865 від 02.07.2020 на підставі Договору № 449 про надання правової допомоги від 30.06.2020 ;

- акт виконаних робіт від 17.07.2020;

- дублікат квитанції № 0.0.1752948235.1 від 30.06.2020 про сплату ОСОБА_1 1500 грн за надання правової допомоги у справі згідно з Договором № 449 від 30.06.2020.

Поряд з цим, ч. ч. 5, 6 ст.134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу статті 134 КАС України, випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в ч. 5 цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права висловлений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №200/14113/18-а, що в силу ч. 5 ст. ст. 242 КАС України враховується судом при застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (серед інших, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Як вбачається з акту виконаних робіт від 17.07.2020, Адвокатським об`єднанням "Мицик і Партнери" на підставі Договору № 449 про надання правової допомоги від 30.06.2020 у повному обсязі виконано зобов`язання щодо: надання консультацій та узгодження правової позиції - 0,5 год; оформлення заяви від імені клієнта до Шевченківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради - 0,5 год, складення позовної заяви - 0,5 год. Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 год - 1000 грн.

Дублікатом квитанції № 0.0.1752948235.1 від 30.06.2020 підтверджується сплата позивачкою 1500 грн за надання правової допомоги у справі згідно з Договором № 449 від 30.06.2020.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву просить відмовити у задоволенні клопотання про відшкодування витрат, понесених на правову (правничу) допомогу в повному обсязі. При цьому покликається на те, що сума витрат є неспівмірною до складності справи (малозначна справа), до часу витраченого адвокатом на надання послуг та ціною позову.

Проаналізувавши розрахунок вартості наданих адвокатом послуг, суд погоджується з відповідачем, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу в суді не є співмірними по відношенню до складності справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а розмір заявлених витрат є завищений.

Так, предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Поряд з цим, суд враховує, що Адвокатське об`єднання "Мицик і Партнери", з яким позивачка уклала договір про надання правової допомоги, представляє інтереси багатьох військовослужбовців по аналогічних справах, що, на думку суду, свідчить про те, що підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивачки до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому підлягає зменшенню до 500,00 грн, що, на думку суду, відповідатиме вимогам розумності та співмірності.

Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295, п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення", пп. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до Шевченківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Шевченківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради щодо не перерахунку та невиплати ОСОБА_1 разової щорічної допомоги до 5 травня за 2020 рік, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених коштів.

Зобов`язати Шевченківський відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради перерахувати та виплатити ОСОБА_1 разову щорічну допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених коштів.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради витрати на професійну правничу допомогу у розмірів 500 (п`ятсот) гривень 00 копійок.

Розподіл судового збору не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положення п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.

Позивачка - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач - Шевченківський відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (79019, м Львів, вул. Липинського, 11; код ЄДРПОУ 25261380).

Суддя Сидор Н.Т.