Ухвала суду № 94595137, 29.01.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 380/2736/20

У Х В А Л А

з питань закриття провадження у справі

29 січня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі

головуючого-судді Сасевича О.М.

секретаря судового засідання Петлюк В.О.

представника позивача Стець Р.Я.

представника відповідача Шуневич-Христенко В.В.,

розглянувши в підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження клопотання представника відповідача про закриття провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Галілео Захід» до Державної податкової служби України про визнання протиправними дій, -

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Галілео Захід» до Державної податкової служби України, із вимогою визнати протиправними дії Департаменту боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, ДПС України щодо проведення та складення дослідження фінансово-господарської діяльності ТОВ «Галілео Захід» (код ЄДРПОУ 42529487), стосовно наявності ознак правопорушень, пов`язаних з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму або фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення та/або інших правопорушень за період з 2018-2019 р.р., яке оформлене Аналітичним дослідженням №8/99-00-16-04-20/42529487 від 11.11.2019 року.

Позовна заява мотивована тим, що 12.02.2020 року, під час оскарження ухвали Личаківського районного суду м. Львова у справі №463/3239/19 про арешт сум ПДВ у системи електронного адміністрування, позивачеві стало відомо, що 11.11.2019 року Департаментом боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, ДПС України проведено та складено дослідження фінансово-господарської діяльності ТОВ «Галілео Захід» (код ЄДРПОУ 42529487), стосовно наявності ознак правопорушень, пов`язаних з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму або фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення та/або інших правопорушень за період з 2018-2019 р.р. (оформлене Аналітичним дослідженням від 11.11.2019 року №8/99-00-16-04-20/42529487). За поясненнями позивача, з використанням відомостей Аналітичного дослідження, яке було здійснене за ініціативою Територіального управління Державного бюро розслідувань, може бути зареєстроване відповідне кримінальне провадження.

Однак, за доводами позивача, такі дії (щодо проведення аналітичного дослідження й подальшого складання відповідного документа на їх формалізацію) вчинялися відповідачем безпідставно та вони є протиправними. Позивач зазначає, що службові особи Департаменту боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, ДПС України не є експертами чи спеціалістами та не залучалися в такій якості при досудовому розслідуванні, а здійснювали свою діяльність на підставі пп. 19-1.35 Податкового кодексу України. У той же час чинним податковим законодавством не передбачено права контролюючого органу на проведення експертних досліджень фінансово-господарської діяльності платника податків і складання стосовно нього аналітичних висновків щодо наявності ознак правопорушень, пов`язаних з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму або фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення та/або інших правопорушень, як і формування яких-небудь «аналітичних досліджень».

Позивач також покликається на те, що відповідач не є компетентним органом з контролю за додержанням законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму або фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. До повноважень відповідача входять лише питання адміністрування та контроль за справлянням податків, зборів та обов`язкових платежів.

Оспорювані дії з проведення аналітичного дослідження були вчинені відповідачем поза межами контрольних заходів, право на здійснення яких надане податковим органам (перевірки), а складений за його наслідком документ не передбачений нормами чинного законодавства України.

Також позивач зазначає, що при здійсненні спірного дослідження, відповідачем не було залучено платника податків, не було з`ясовано тих питань і не було встановлено тих обставин, які підлягають установленню та дослідженню в рамках заходів податкового контролю, а відповідні висновки Аналітичного дослідження є суб`єктивними припущеннями, які базувалися виключно на оцінці матеріалів кримінального провадження.

Відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю «Галілео Захід» вважає, що оспорюваний Аналітичний висновок складений некомпетентним органом на підставі неповних даних і сумнівних джерел та без проведення повної незалежної перевірки господарської діяльності позивача, а тому, є протиправним і підлягає скасуванню.

Позивач крім того звертає увагу на те, що спірне Аналітичне дослідження не є виключно об`єктом внутрішнього службового користування податкового органу, а було скероване правоохоронному органу, який його використав як висновок спеціаліста (експертний висновок) та як джерело доказування в кримінальному провадженні.

У зв`язку з чим, позивач вважає свої вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.

Ухвалою судді від 13.04.2020 року вказану позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення недоліків. На виконання вимог зазначеної ухвали судді представник позивача усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 28.04.2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.

16.06.2020 року від представника відповідача засобами поштового зв`язку надійшов до суду відзив на позовну заяву.

17.07.2020 року представник позивача подав до суду письмові заперечення на відзив на позовну заяву, а 30.07.2020 року додаткові пояснення до позову.

15.10.2020 року від представника позивача надійшли до суду засобами електронного зв`язку додаткові письмові пояснення по суті спору.

Окрім того, 19.11.2020 року до суду надійшло клопотання представника Державної податкової служби України, в якому він просить суд закрити провадження в цій справі.

В обґрунтування поданого клопотання представником відповідача зазначено, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

У даному випадку Департаментом боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, ДПС України, відповідно до постанови третього слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань «Про призначення проведення аналітичного дослідження (з наданням висновку)» було проведено відповідні дослідження, в тому числі й щодо позивача.

Таким чином, спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки по суті позивач оспорює дії Департаменту боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, ДПС України щодо проведення дослідження фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Галілео Захід» і складення відповідного висновку, що здійснювалося в рамках кримінального провадження, тобто, йдеться про гіпотетичне порушення прав та інтересів позивача як учасника кримінального провадження. На переконання відповідача, надавати оцінку спірним діям щодо проведення та складення дослідження фінансово-господарської діяльності стосовно наявності ознак кримінального правопорушення (яке оформлене Аналітичним дослідженням від 11.11.2019 року №8/99-00-16-04-20/42529487) може лише слідчий, прокурор, слідчий суддя.

У зв`язку з чим, відповідач вважає, що провадження в справі слід закрити відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки дані спірні правовідносини не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Розгляд клопотання представника відповідача здійснюється судом у порядку письмового провадження й за наслідками його дослідження, з урахуванням матеріалів справи та приписів чинного законодавства України, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір – спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Частиною 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача – суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Частиною 2 цієї ж статті визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено категорії справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Процесуальним кодексом також окремо визначено справи, які не входять до юрисдикції адміністративних судів, а саме, справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених п.п. 9, 10 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч. 3 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Відтак, виходячи зокрема з наведених вище норм процесуального закону, слід ствердити, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

При цьому, публічно-правовий спір, який розглядається та вирішується адміністративним судом, має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ слід виходити зі суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Крім цього, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. А гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав (свобод, інтересів) осіб у сфері публічно-правових відносин, а матеріальне право на позов в адміністративному судочинстві щодо оскарження бездіяльності, дій чи рішення суб`єкта владних повноважень визнається саме за тими особами, яких вони безпосередньо стосуються, тобто тих, для кого вони породжують, змінюють або припиняють певні правовідносини. Суд повинен установити, що у зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущенням бездіяльності) суб`єктом владних повноважень безпосередньо порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача й що прийняте судом рішення може призвести до ефективного поновлення таких прав, свобод чи інтересів позивача (тобто, повинна бути встановлена існуюча матеріально-правова заінтересованість позивача).

Дійсне порушення певних прав та інтересів особи, як передумова для судового захисту, а також необхідність його ефективності (тобто, забезпечення внаслідок цього реального поновлення порушеного права), кореспондує положенням ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Право на оскарження бездіяльності, дій чи рішень суб`єкта владних повноважень надано тій особі, прав, свобод та інтересів якої вони безпосередньо стосуються. В іншому разі, вимога, звернена до адміністративного суду, є безпідставною, а її задоволення не може призвести до ефективного відновлення прав та інтересів позивача.

Таким чином, юрисдикційне віднесення спору до сфери адміністративних судів вимагає наявності саме спору публічно-правого характеру, а вимоги позивача повинні обґрунтовуватися порушенням його прав чи інтересів у відповідних публічно-правових відносинах (у яких повинні перебувати учасники спору).

У даному випадку суд не знаходить обґрунтувань тому, що оспорювані дії відповідача стосується права та інтересів позивача саме в публічно-правовій площині й що, здійснюючи певні владні управлінські функції по відношенню до позивача, порушив його права чи інтереси.

На переконання суду, оскаржувані позивачем дії відповідача та Аналітичне дослідження на момент звернення з цим позовом не порушують прав, свобод або інтересів позивача, а спірна аналітична діяльність відповідача й складення за її наслідком певних документів не породжують обов`язкових юридичних наслідків, що не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача.

У цьому контексті суд відзначає, що за нормами Податкового кодексу України (зокрема, пп. 19-1.1.35, 19-1.1.41, 20.1.42, 62.1.2) обумовлено право контролюючих органів на здійснення аналітичної діяльності, що є зрозумілим і виправданим. А тому, такі дії контролюючого органу, а також оформлення ним певного службового документа за їх наслідком не призводять до впливу на права чи інтереси позивача у публічно-правовій сфері. Фактично йдеться про внутрішню діяльність податкового органу, при якій ним здійснено аналітичну роботу, в даному випадку, спрямовану на виявлення певних правопорушень.

Окрім цього, навіть у разі проведення таких дій контролюючим органом без достатніх підстав або всупереч своєї компетенції, це не свідчить само по собі про порушення прав чи інтересів позивача й про наявність відповідних спірних публічно-правових відносин між відповідачем і позивачем. У разі, якщо внутрішня діяльність відповідача містить певні хиби, це не є приводом для нагляду за нею в судовому порядку за позовом певного суб`єкта приватного права.

Предметом судового розгляду не можуть бути в універсальному порядку питання організації діяльності певного суб`єкта владних повноважень, контроль за дотримання ним чи його працівниками всіх вимог закону тощо, позаяк, суд не здійснює загального нагляду в такому розумінні. Тому, лише намір перевірити наявності підстав для вчинення відповідачем певних внутрішньоорганізаційних дій чи їх правильності або ж коректності висновків і оцінок зі сторони податкового органу тощо, не є приводом для вирішення даного питання в судовому порядку.

Слід повторити, що предметом спору в адміністративній справі повинно бути відповідні дії чи рішення, які вчинені/прийняті в межах справляння управлінських функцій, та які безпосередньо породжують для особи певні правові наслідки, порушуючи її права та законні інтереси. Однак, службова діяльність відповідача щодо проведення аналітичної роботи не породжує, не змінює та не звужує права особи, не встановлює для неї додаткових обов`язків та не покладає відповідальність, а тому не є діями суб`єкта владних повноважень у розумінні ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, які можуть бути оскаржені до адміністративного суду та вони самостійно не можуть бути предметом судового розгляду.

Відтак, розгляд цієї прави та вирішення спору не може здійснюватися в порядку адміністративного судочинства.

Подібна позиція викладена й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі №810/5854/14, від 20.05.2020 року у справі №806/2421/16.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 239 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Однак, виходячи з окресленого позивачем предмету позову та його підстав, суд вважає за необхідне вказати на те, що такого роду вимога не може бути окремим і самостійним предметом позову в суді будь-якої юрисдикції. На переконання суду, доводи позивача щодо протиправності дій Департаменту боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, ДПС України щодо проведення дослідження фінансово-господарської діяльності стосовно наявності ознак правопорушень, пов`язаних з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму або фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення та/або інших правопорушень, а також складання за його наслідком Аналітичного дослідження може виступати елементом доказування при розгляді іншого спору або ж підлягати оцінці як доказ у рамках кримінальної справи чи враховуватися при доказуванні в ній.

У зв`язку з чим потрібно відзначити, що «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Зокрема, таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №9901/633/18, від 22.03.2018 року у справі №800/559/17, від 03.04.2018 року №9901/152/18, від 30.05.2018 року у справі №9901/497/18, від 20.03.2019 року у справі №810/5854/14.

Отже, в нашому випадку спір щодо проведення податковим органом аналітичної роботи, дослідження фінансово-господарської діяльності не може бути самостійним предметом розгляду жодним судом, відтак, він не підлягає судовому розгляду.

Відповідно до з ч. 2 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Як установлено п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Згідно з ч. 6 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат.

Таким чином, оскільки провадження у цій справі закрито з інших підстав, ніж у зв`язку з відмовою позивача від позову, а саме на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, позивач має можливість скористатися своїх правом шляхом подання відповідної заяви з клопотанням про повернення з бюджету сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 183, 238, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в:

Закрити провадження в адміністративній справі №380/2736/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Галілео Захід» до Державної податкової служби України про визнання протиправними дій.

Роз`яснити позивачу, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд у п`ятнадцятиденний строк з дня складання ухвали.

Повний текст ухвали складено та підписано 03.02.2021 року.

Суддя Сасевич О.М.