Рішення № 94595039, 25.01.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/10159/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/10159/20 за позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону (Військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Мостиського прикордонного загону (Військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України у якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (Військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплату ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини (26.04.2017 року) усіх видів грошового забезпечення, а саме - компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- Зобов`язати Мостиський прикордонний загін (Військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2017 роки із розрахунку 390,97 з 27.10.2017 року по день фактичної виплати 19.10.2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем на дату виключення (26.04.2017 року) позивача зі списків особового складу частини не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки. Позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду, який рішенням від 27 серпня 2020 року у справі 380/5836/20 позов задовільнив, зобов`язано Мостиський прикордонний загін (Військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2017 роки. Вказані виплати були проведені 19.10.2020 року на картковий рахунок позивача.

Позивач вважає період з 27.04.2017 року по 19.10.2020 року періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні. Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву, який поданий через канцелярію суду 28.12.2020 року, про те, що на день виключення із списку особового складу загону та всіх видів забезпечення, 26.04.2017 року спору між позивачем та Мостиським прикордонним загоном (військова частина 1494) щодо зазначених позовних вимог не було. Позивач звільнений з військової служби 26.04.2017 року, а правовий висновок щодо застосування норм права у спірних правовідносинах визначений рішенням Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі №620/4218/18 залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року. Лише з пред`явленням у липні 2020 року до Львівського окружного адміністративного суду позову позивачем порушено питання щодо нездійснення нарахування та виплати йому на день звільнення 26.04.2017 року компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2017 роки. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 року у справі №380/5836/20 вирішено позов задовільнити повністю та зобов`язано Мостиський прикордонний загін нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Відповідно до надходження фінансування та на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 року у справі №380/5836/20 Мостиським прикордонним загоном 19.10.2020 року була виплачена позивачу компенсація за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2017 роки у сумі 2015-2017 роки у сумі 13884,86 грн.

Крім цього відповідач зазначає, в даних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до Мостиського прикордонного загону відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, щодо виплати середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку за весь час затримки по день фактичного розрахунку належних сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП.

Спір щодо нарахування та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2017 роки, виник більш ніж через три роки і два місяці після звільнення позивача.

Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належить при звільненні був відсутній спір щодо їх розміру, підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

Ухвалою судді від 17.11.2020 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Судом встановлені наступні обставини:

Згідно з витягу з наказу начальника 93 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 20.04.2017 №74-ос ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

26.04.2017 наказом начальника 93 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та знято з всіх видів забезпечення.

Як вбачається з матеріалів справи, на дату виключення позивача зі списків особового складу частини відповідачем не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме не виплачено грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 у справі №380/5836/20 позов задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) (81300, вул. Я.Мудрого,113, м. Мостиська, Львівська область, ЄДРПОУ 14321699) щодо не нарахування та не виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені п. 12 ч. 1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2017 роки; зобов`язано Мостиський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова, частина 1494) (81300, вул. Я.Мудрого,113, м. Мостиська, Львівська область, ЄДРПОУ 14321699) нарахувати та виплатити, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ), грошову компенсацію за невикористані- календарні дні додаткової відпустки передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2017 роки.

19.10.2020 року Мостиським прикордонним загоном перераховано на картковий рахунок позивача грошові кошти в розмірі 13884,86 грн. грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст.116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі ст.117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 у справі №380/5836/20 позивачу нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2015-2017 років в сумі 13884,86 грн., що підтверджується випискою з банку.

Отже питання виплати позивачу вказаної судом грошової компенсації є у даному випадку вичерпаним.

У межах цієї справи спірним є питання нарахування та виплати відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.04.2017 по 19.10.2020.

Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.

Однак відповідними спеціальними нормативно-правовими актами не врегульовано порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема не встановлено дати проведення остаточного розрахунку при звільненні і відповідальності роботодавців за несвоєчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює можливості для зловживання роботодавцем своїми обов`язками.

Водночас норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, гарантування отримання ними всіх виплат у день звільнення та на стимулювання роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником закріплені у ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.2019 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 справа № 820/3312/17) за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, слід застосовувати норм ст. ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби в органах внутрішніх справ.

Відповідно до приписів ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з нормами ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2).

Також п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачено: «Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи».

Системний аналіз викладених положень дозволяє підсумувати, що підставою для виплати передбаченого ч. 1 ст. 117 КЗпП України відшкодування є: нарахування сум належних працівникові при звільненні; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.

Підставою для виплати передбаченого ч. 2 ст. 117 КЗпП України відшкодування є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

З позиції суду незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активний характер у формі звернень до роботодавця, органів з розгляду трудових спорів чи безпосередньо до суду.

Такі дії повинні бути здійснені відразу після виплати цих сум чи після ознайомлення з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки, що могло б свідчити про незгоду працівника та наявність спору щодо розміру належних йому при звільненні сум.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З матеріалів справи судом з`ясовано, що позивач звільнений (виключений зі списків особового складу) 27.04.2017 року, а до суду звернувся у липні 2020 року, тобто через 3 роки і 2 місяці після звільнення.

Доказів оскарження позивачем розрахунку і виплати відповідачем належних при звільненні сум суду не надано.

Тому суд погоджується з позицією відповідача, що при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми спору щодо їх розміру не було, а відтак підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України немає.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04.12.2019 у справі №825/742/16.

Згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст. 74 КАС України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

В И Р ІШ И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Мостиського прикордонного загону (Військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (81300, Львівська область, м. Мостиська, вул. Ярослава Мудрго, 113) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.

Рішення складено в повному обсязі01.02.2021 року.

Суддя Гавдик З.В.