Рішення № 94594605, 22.01.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 січня 2021 року Справа № 280/1337/20 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стрельнікової Н. В.,

за участю секретаря Фесик А.В.

представника позивача: Чаричанського О.О.

представника відповідача: Олійника А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжі адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державного бюро розслідувань

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2

про визнання неправомірними дій та визнання протиправними і скасування наказів

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Державного бюро розслідувань, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 в якому, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог просить:

- Визнати протиправними дії Державного бюро розслідувань по виданню наказу від 30.01.2020 року № 79-ос про проведення службового розслідування та наказу від 18.02.2020 року № 107-ос про продовження строку проведення службового розслідування до 20.03.2020 року;

- Визнати противоправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 30.01.2020 року № 79-ос;

- Визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 18.02.2020 року № 107-ос, про продовження строку проведення службового розслідування до 20.03.2020 року;

- Визнати противоправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 18.03.2020 року № 183-ос про призначення службового розслідування;

- Визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 15.04.2020 року № 127с, про продовження строку проведення службового розслідування до 20.05.2020 року;

- Визнати противоправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 18.05.2020 року № 216 про призначення службового розслідування;

- Визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 18.06.2020 року № 274 про продовження строку проведення службового розслідування до 20.07.2020 року;

- Визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 16.07.2020 року № 345, про призначення службового розслідування.

Ухвалою від 16.03.2020 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою суду від 11.01.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 22.01.2021.

22.01.2021 у судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що правовою підставою для проведення службових розслідувань визначено наказ Державного бюро розслідування від 14.01.2020 року № 9 Про затвердження Інструкції про порядок проведення службових розслідувань стосовно працівників Державного бюро розслідувань. Наказ Державного бюро розслідувань № 9 від 14.01.2020 не зареєстровано у Міністерстві юстиції України, як того вимагає чинне законодавство, отже його вимоги не є обов`язковими для виконання та не можуть бути підставою для проведення службових розслідувань стосовно працівників Державного Бюро розслідувань. Також позивач у позові зазначає про те, що комплексне тлумачення норм, що містяться у главі 2 Закону України "Про державну службу" дозволяє дійти висновку, що умовами прийняття рішення про відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків є: 1) вчинення державним службовцем діяння, що очевидно містить ознаки дисциплінарного проступку; 2) перелік таких проступків визначається лише у пунктах 1,7-10, 14 ч.2 ст.65 Закону: 3) одночасно з прийняттям рішення про відсторонення приймається рішення про порушення дисциплінарного провадження щодо такого державного службовця; 4) після прийняття рішення про порушення дисциплінарного провадження у державного службовця виникає комплекс прав, спрямованих на захист своїх прав та законних інтересів під час дисциплінарного провадження (право надавати пояснення - ст. 75 Закону, право ознайомлюватися з матеріалами дисциплінарної справи - ст.76 Закону, право на оскарження рішень про накладення дисциплінарного стягнення - ст.78 Закону, тощо) та виникають гарантії прав державних службовців, зазначені у ст. 74 Закону. Позивач зазначає, що в порушення зазначеного порядку і норм, що визначають передумови і умови проведення службового розслідування щодо позивача та відсторонення його від виконання посадових обов`язків, у наказах Державного бюро розслідувань від 30.01.2020 № 79-ос , від 18.02.2020 № 107-ос, від 18.03.2020 року № 183-ос, від 15.04.2020 року № 127, від 18.05.2020 року № 216, від 18.06.2020 року № 274 та від 16.07.2020 року № 345 не зазначено ані виду дисциплінарного проступку (з визначенням об`єктивних і суб`єктивних ознак) ані місця, часу його вчинення та обставин, за яких його було вчинено. Інакше кажучи, у наказах про відсторонення від посади взагалі не йдеться про те, що позивач вчинив які б то не було дії, які дають хоча б мінімальні підстави порушити щодо нього дисциплінарне провадження. Найголовніше, у спірних наказах не зазначена мета службового розслідування. Таким чином, на думку позивача спірні накази не містять ані умов пропорційного втручання в права, про що повинно було свідчити хоча б мінімальний натяк на те, який дисциплінарний проступок вчинив позивач, ані легітимної мети - не визначено для чого здійснюється службове розслідування, що стало причиною його проведення, який причинний зв`язок саме у діяннях позивача призвів до саме таких наслідків, які стали підставою до проведення службового розслідування.

Також позивач зазначає, що здійснення службового розслідування без оформлення відповідного дисциплінарного провадження грубо порушує права позивача на захист від потенційного дисциплінарного стягнення. Зазначає, що має місце бажання службових осіб Центрального апарату Державного бюро розслідувань зупинити виконання позивачем своїх службових обов`язків, чим завдається шкода його Конституційним правам на працю та оплату праці. Позивач звертає увагу суду на той факт, що як на момент видання спірних наказів, так і на момент розгляду справи судом, дисциплінарної комісії Державного бюро розслідувань не існує. Окрім цього, відповідно до пп. 4, 6 п. 8 розділу VII Інструкції про порядок проведення службових розслідувань, яким незаконно керувався відповідач, зазначено про обов`язкову наявність дисциплінарного провадження щодо особи, відносно якої проводиться службове розслідування. За викладених обставин позивач вважає спірні накази неправомірними та такими, що підлягають скасуванню.

Також позивач зазначає про те, що наказами про продовження строків службового розслідування та про призначення наступного службового розслідування позивача двічі відсторонили від виконання обов`язків в один день, що є незаконним та неможливим. Звертає увагу на те що, оскільки спірними наказами до позивача застосовано відсторонення від посади, йому не виплачуються такі складові заробітної плати, як доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці та премія. У зв`язку з цим, починаючи з 30.01.2020 року відповідачем порушується конституційне право позивача на оплату праці.

У відповіді на відзив позивач зокрема зазначив, що надані відповідачем листи за підписом заступника Міністра юстиції не мають відношення до предмету спору та надані не уповноваженим органом. Посилається також на те, що відсторонення позивача від виконання обов`язків не може суперечити приписам Закону України «Про державну службу». З приводу тверджень відповідача щодо порушення Державним бюро розслідувань прав та інтересів позивача при прийнятті оскаржуваних наказів позивач зазначає, що у зв`язку з прийняттям відповідачем чисельних наказів про проведення службових розслідувань та відстороненням позивача від виконання обов`язків, позивачу, починаючи з лютого 2020 року не здійснюється доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці та премія. Таким чином, відповідачем у зв`язку з прийняттям незаконних наказів порушено право позивача на отримання обов`язких складових заробітної плати, на які позивач має право за Законом, однак, позбавлений такого права на підставі оскаржуваних наказів. Також позивач стверджує про відсутність підстав для проведення та продовження службових розслідувань службових розслідувань та на відсутність жодного обгрунтування наявності підстав для відсторонення позивача в усіх трьох службових розслідувань та їх продовженнях. Окрім цього позивач зазначає, що при проведенні службових розслідувань згідно наказів від 18.03.2020 року № 183-ос та від 18.05.2020 року № 216, в межах строків проведення службових розслідувань від Позивача навіть не відбирались будь-які пояснення. Також, позивач досі не обізнаний, за якими фактами проводились вказані службові розслідування.

У письмових поясненнях вх. №434545 від 17.09.2020 (т. 2 а.с. 85) позивач зазначив, що відповідачем порушено право на працю позивача не в частині отримання заробітної плати а порушено в частині позбавлення можливості реалізовувати свої знання та навички, однакову для всіх можливість просування по роботі на відповідні більш високі ступені виключно на підставі трудового стажу і кваліфікації, право на справедливі і сприятливі умови праці, право на створення умов праці, які можуть бути необхідними для швидкого та ефективного виконання державними службовцями своїх обов`язків; право на підвищення рівня своєї професійної компетентності; право на відсутність необгрунтованих обмежень під час проходження державної служби. В письмових процесуальних документах відповідача не міститься обгрунтування конкретних фактичних підстав, за наявності яких відповідачем прийнято рішення про відсторонення від виконання обов`язків позивача. Також зазначає, що право на судовий захист пов`язане із самою протиправністю оскаржуваного рішення і не ставиться в залежність від наслідків його реалізації.

Відповідачем до суду подано відзив на позов, в якому зазначено, що твердження позивача, що наказ Державного бюро розслідувань від 14.01.2020 № 9 «Про затвердження Інструкції про порядок проведення службових розслідувань стосовно працівників Державного бюро розслідувань» підлягає державній реєстрації в Міністерстві юстиції України є помилковим та не відповідає чинним нормам нормативно-правових актів. Також не відповідають дійсності твердження позивача про відсутність підстав для проведення службових розслідувань. Процедурі притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника Державного бюро розслідувань передує процедура проведення службового розслідування, яка врегульована Порядком про проведення службових розслідувань. Особа, щодо якої проводиться розслідування, може бути відсторонена від виконання посадових чи службових обов`язків за посадою на час проведення службового розслідування. Процедура проведення службових розслідувань стосовно працівників Державного бюро розслідувань врегульована Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань, тому твердження позивача щодо необхідності порушення дисциплінарного провадження для проведення службового розслідування та відсутності підстав для відсторонення від виконання посадових обов`язків на час здійснення службового розслідування є помилковими. Крім того, позивачем не надані належні докази щодо порушення Державним бюро розслідувань його прав та інтересів при прийняті оскаржуваних наказів. Службове розслідування проводиться з метою спростування або підтвердження інформації про можливі порушення у діях працівника. Обравши державну службу, позивач повинен дотримуватися принципів верховенства права, законності, професіоналізму, доброчесності, прозорості і бути готовим до перевірки та оцінки його діяльності, та відповідальності - у разі виявлення порушень у його діях чи бездіяльності. Оскаржуваними наказами трудові відносини позивача не припинялись і виплата заробітної плати не припинялась, тому твердження позивача про порушення його Конституційного права на працю та оплату праці є хибним, оскільки він не позбавлений права на захист своїх прав та інтересів шляхом оскарження результатів службових розслідувань. Фактично позивач оскаржує право керівника Державного бюро розслідувань призначити проведення службового розслідування, яке він зобов`язаний був призначити, виходячи з аналізу матеріалів, які додаються до відзиву.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначив зокрема наступне. Міністерство юстиції України уповноважене надавати роз`яснення з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, оскільки така реєстрація і перевірка стану додержання законодавства про державну реєстрацію відноситься до його безпосередньої діяльності і виключної компетенції. Зазначає, що припинення виплати позивачу премій та доплат за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці відбулась на підставі наказу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві №22-о від 14.02.2020, який не є предметом оскарження у справі. Твердження позивача про відсутність підстав для проведення службових розслідувань не відповідають дійсності. Також відповідач зазначив, що не вбачає підстав для надання заперечень щодо пояснень позивача в частині результатів службових розслідувань, оскільки результати службових розслідувань не є предметом оскарження у справі.

У додаткових письмових поясненнях вх. №36 від 30.11.2020 (т.2 а.с. 143) відповідач зазначив, що з урахуванням частини першої, третьої статті 10, частини першої, четвертої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» доводи позивачки щодо відсутності повноважень у в.о. Директора Державного бюро розслідувань не підлягають врахуванню, оскільки це безспірний факт. Також відповідні аргументи позивачки не відносяться до предмету розгляду у справі. Крім того відповідач зазначив, що розгляд питання правомірності винесення наказів про порушення службового розслідування, про продовження строку службового розслідування не дозволить ефективно захистити та відновити ймовірно порушене право позивачки, а тому не відповідає завданням адміністративного судочинства. ОСОБА_1 звільнена із займаної посади з причин, не пов`язаних зі спірними службовими розслідуваннями, що виключає будь-яку можливість настання негативних наслідків, пов`язаних з такими службовими розслідуваннями для позивачки в майбутньому. Відповідач вважає пред`явлений позов безпідставним, необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Третя особа ОСОБА_2 у письмових поясненнях (т.1 а.с. 60-61) зазначив, що у повному обсязі підтримує юридично-правову позицію позивача, при цьому вважає позов обгрунтованим та просить його задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.

Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. З урахуванням приписів ст. 205 КАС України та за згодою представників сторін справу розглянуто без участі третьої особи.

Заслухавши представників сторін, засувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дослідивши чинне законодавство суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Наказом Державного бюро розслідувань № 154-ос від 23.10.2018 року ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, як обрану за конкурсом з 24 жовтня 2018 року, з випробувальним строком 6 місяців (т.1 а.с. 163).

Наказом Державного бюро розслідувань № 101-ос від 26.04.2019 року ОСОБА_1 з 02.05.2019 присвоєно 4 (четвертий) ранг державного службовця, як такій, що пройшла випробування та має спеціальне звання радник податкової та митної справи І рангу (т.1 а.с 164).

Наказом Державного бюро розслідувань № 346-ос від 20.09.2019 року покладено виконання обов`язків за вакантною посадою Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві на ОСОБА_1 , першого заступника Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, на період з 20 вересня 2019 року до призначення Директора цього Територіального управління в установленому законодавством порядку (т. 1 а.с. 165).

Наказом Державного бюро розслідувань від 30.01.2020 №79-ос «Про проведення службового розслідування» (т.1 а.с. 166-167), зокрема, першого заступника Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава ОСОБА_1 відсторонено від виконання посадових обов`язків з 30.01.2020 на час здійснення службового розслідування, яке проводилось з 30.01.2020 по 20.02.2020 та наказом Державного бюро розслідувань від 18.02.2020 №107-ос продовжено з 21.02.2020 по 20.03.2020 року.

На підставі Наказу Державного бюро розслідувань від 30.01.2020 №79-ос, наказом ТУ ДБР у м. Полтаві від 14.02.2020 №22-о, у зв`язку із проведенням службового розслідування та відстороненням від виконання службових обов`язків заступника Директора та заступника Директора начальника слідчого управління, зокрема, першому заступнику Директора ТУ ДБР у м. Полтаві ОСОБА_1 зупинено виплату щомісячної доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці (т.2 а.с. 28).

Також, наказом Державного бюро розслідувань від 18.03.2020 №183-ос «Про проведення службового розслідування» (т.1 а.с. 178-179), зокрема, першого заступника Директора ТУ ДБР у м. Полтаві ОСОБА_1 відсторонено від виконання службових обов`язків з 20.03.2020 на час здійснення службового розслідування, яке проводилось з 20.03.2020 по 20.04.2020 та наказом Державного бюро розслідувань від 15.04.2020р. №127 (т.1 а.с. 184-185) продовжено з 20.04.2020р. по 20.05.2020р.

Наказом Державного бюро розслідувань від 18.05.2020 №216 «Про проведення службового розслідування» (т.1 а.с. 187-188), зокрема, першого заступника Директора ТУ ДБР у м. Полтаві ОСОБА_1 відсторонено від виконання службових обов`язків з 20.05.2020 на час здійснення службового розслідування, яке проводилось з 20.05.2020 по 20.06.2020 та наказом Державного бюро розслідувань від 18.06.2020 №274 (т.1 а.с. 192-193) продовжено з 20.06.2020р. по 20.07.2020р.

Наказом Державного бюро розслідувань від 16.07.2020 №345 «Про проведення службового розслідування» (т.2 а.с. 218-219), зокрема, першого заступника Директора ТУ ДБР у м. Полтаві ОСОБА_1 відсторонено від виконання службових обов`язків з 20.07.2020 на час здійснення службового розслідування, яке проводилось з 20.07.2020 по 20.08.2020.

Вважаючи спірні накази протиправними, позивачка звернулась до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Таким чином, у контексті спірних правовідносин суд повинен з`ясувати або спростувати наявність факту або обставин, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або наявність інших утисків прав та свобод позивача.

Поряд із цим, суд ураховує, що обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тобто, суд повинен з`ясувати, чи були дії відповідача здійснені в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням установленої процедури, а також, чи було його рішення прийнято на законних підставах.

12 листопада 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон № 794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон № 794-VIII), який набрав чинності з 01 березня 2016 року.

Статтею 1 цього Закону (тут і надалі в редакції, чинній на час призначення позивача на посаду) Державне бюро розслідувань визначено центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Незалежність Державного бюро розслідувань від незаконного втручання у його діяльність гарантується, зокрема, визначеними цим та іншими законами: 1) спеціальним статусом ДБР, особливим порядком визначення його загальної структури, фінансування та організаційного забезпечення діяльності; 2) особливим порядком добору, призначення та звільнення ДБР, першого заступника Директора ДБР і заступника Директора ДБР, а також вичерпним, визначеним законом, переліком підстав для припинення їхніх повноважень; 3) порядком здійснення повноважень ДБР та його працівниками; 4) колегіальним прийняттям найбільш важливих рішень керівництвом ДБР; 5) забороною незаконного втручання у здійснення повноважень працівників ДБР; 6) належною оплатою праці працівників ДБР і соціальними гарантіями; 7) правовим захистом і забезпеченням особистої безпеки працівників ДБР, їхніх близьких родичів (стаття 4 Закону № 794-VIII).

Отже, нормами Закону № 794-VIII (у вказаній вище редакції) Державне бюро розслідувань визначено центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність із спеціальним статусом, структурно незалежного від існуючих правоохоронних органів та органів безпеки.

На виконання пункту 1 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №794-VIII Кабінет Міністрів України 29 лютого 2016 року прийняв постанову № 127 «Про утворення Державного бюро розслідувань».

03 грудня 2019 року Верховна Рада України, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності Державного бюро розслідувань, прийняла Закон № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27 грудня 2019 року (далі - Закон №305-ІХ).

Законом №305-ІХ серед іншого було змінено правовий статус Державного бюро розслідувань, уточнено порядок призначення Директора ДБР та його повноваження.

Так, відповідно до статті 1 Закону № 794-VIII, тут і надалі в редакції Закону №305-ІХ, Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи.

Державне бюро розслідувань є юридичною особою публічного права та здійснює свої повноваження безпосередньо і через територіальні управління (ч.1, ч.3 ст. 9 Закону).

Щодо підстав службового розслідування, продовження строку службового розслідування та оформлення результатів розслідування, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону №794-VIII з метою запобігання і виявлення правопорушень у діяльності працівників Державного бюро розслідувань в його складі діють підрозділи внутрішнього контролю, що підпорядковуються безпосередньо Директору Державного бюро розслідувань.

Частиною 2 ст. 24 Закону №794-VIII визначено, що підрозділ внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань має такі обов`язки: 1) запобігання вчиненню правопорушень працівниками Державного бюро розслідувань згідно з вимогами законів України «Про запобігання корупції» та «;Про державну службу»; 2) здійснення контролю за дотриманням працівниками Державного бюро розслідувань правил етичної поведінки, вимог щодо недопущення виникнення конфлікту інтересів; 3) проведення перевірок працівниками Державного бюро розслідувань на доброчесність та моніторингу способу їх життя; 4) проведення з особами психофізіологічних інтерв`ю із застосуванням поліграфа під час вступу на службу та проходження служби в Державному бюро розслідувань; 5) перевірка інформації, що міститься у зверненнях фізичних та юридичних осіб, засобах масової інформації, інших джерелах, у тому числі отриманої через спеціальну телефонну лінію, сторінку в мережі Інтернет, засоби електронного зв`язку Державного бюро розслідувань, щодо причетності працівників Державного бюро розслідувань до вчинення правопорушень; 6) проведення службового розслідування стосовно працівників Державного бюро розслідувань; 7) проведення спеціальної перевірки щодо осіб, які претендують на призначення на посади в Державному бюро розслідувань; 8) вжиття заходів щодо захисту працівників Державного бюро розслідувань, які повідомляють про вчинення протиправних дій чи бездіяльність інших працівників Державного бюро розслідувань; 9) консультування працівників Державного бюро розслідувань щодо правил етичної поведінки, конфлікту інтересів, декларування майна, доходів, видатків та зобов`язань фінансового характеру.

Працівник Державного бюро розслідувань, якому стала відома інформація про протиправні дії чи бездіяльність іншого працівника Державного бюро розслідувань, зобов`язаний негайно повідомити про це Директора Державного бюро розслідувань та підрозділ внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань (ч.3 ст. 24 Закону №794-VIII).

Отже, обов`язок щодо проведення службового розслідування стосовно працівників Державного бюро розслідувань покладається на уповноважений підрозділ внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань, який діє в його складі, метою запобігання і виявлення правопорушень у діяльності працівників Державного бюро розслідувань.

Процедура проведення службових розслідувань стосовно працівників Державного бюро розслідувань та його територіальних управлінь (далі - Бюро) - осіб рядового та начальницького складу, державних службовців та працівників, які працюють за трудовими договорами у Бюро (далі - працівники Бюро), оформлення таких розслідувань, і реалізація прийнятих за ними висновків, визначена Інструкцією проведення службових розслідувань стосовно працівників Державного бюро розслідувань, що затверджена наказом Державного бюро розслідувань від 14 січня 2020 року №9 (далі - Інструкція №9).

Відповідно до п. 1, п.2 розділу ІІ Інструкції №9 підставами для проведення службового розслідування є наявність даних про: 1) невиконання чи неналежне виконання обов`язків; 2) незаконне розголошення інформації з обмеженим доступом, що стала відома працівнику у зв`язку з виконанням ним своїх повноважень; 3) перевищення своїх повноважень, якщо таке перевищення не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення; 4) публічне висловлювання, що є порушенням презумпції невинуватості; 5) негативні результати перевірки на доброчесність або моніторингу способу життя працівника; 6) порушення правил професійної етики; 7) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або неправомірних особистих інтересах інших осіб; 8) недодержання законодавства про державну службу; 9) порушення працівником Бюро вимог, заборон або обмежень, встановлених Законом України «Про Державне бюро розслідувань»; 10) подію, яка сталася за участі працівника Бюро та викликала негативний суспільний резонанс; 11) вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення або іншого порушення Закону України «Про запобігання корупції», за поданням спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства з питань запобігання корупції за рішенням Директора Бюро стосовно працівника центрального апарату Бюро та відповідно директора територіального управління Бюро стосовно працівника територіального управління; 12) виявлення порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» щодо етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб уповноважених на виконання функцій держави, захисту викривачів або іншого порушення цього Закону за приписом Національного агентства з питань запобігання корупції; 13) порушення встановленого законом порядку і строків подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави; 14) реєстрацію в Єдиному реєстрі досудових розслідувань відомостей про скоєне працівником Бюро кримінальне правопорушення; 15) загибель або травмування працівника Бюро, самогубства або спроби самогубства працівника Бюро; 16) скоєння дорожньо-транспортної пригоди на службовому автомобілі Бюро, внаслідок якої загинув (ли) чи отримав (ли) тілесні ушкодження працівник Бюро або інші особи; 17) керування працівником Бюро службовим транспортним засобом у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння або відмову від проходження огляду з метою виявлення стану сп`яніння; 18) неправомірне застосування або використання працівником Бюро вогнепальної зброї, застосування спеціальних засобів або заходів фізичного впливу та інших засобів ураження, особливо коли це призвело до поранення, травмування або смерті; 19) утрату або викрадення табельної, нагородної, добровільно зданої або вилученої зброї або боєприпасів; 20)утрату або викрадення спеціальних засобів; 21) утрату або викрадення матеріалів досудового розслідування, справ оперативного обліку, речових доказів; а також тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження; 22) розголошення конфіденційної, таємної, службової або іншої інформації, яка містить таємницю, що охороняється законом, порушення режиму секретності; 23) утрату або викрадення у працівника Бюро документів, які посвідчують його належність до Бюро; 24) відмову від проходження щорічного психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа; 25) за інформацією інших правоохоронних органів; 26) отримання інформації про скоєння інших дій, які уповноважена на призначення службового розслідування особа вважатиме достатніми для його проведення, а щодо осіб рядового та начальницького складу Бюро також з підстав, визначених Дисциплінарним статутом Національної поліції України.

Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою з`ясування причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини працівника Бюро.

Відповідно до п.1 розділу ІІІ Інструкції №9, у разі встановлення Управлінням внутрішнього контролю Бюро підстав, за наявності яких може бути проведене службове розслідування, відповідна доповідна (або рапорт) скеровуються Директору Бюро для прийняття рішення.

Рішення про проведення службового розслідування оформлюється наказом Бюро (п. 2 розділу ІІІ Інструкції №9).

Відповідно до пунктів 5-7 розділу ІІІ Інструкції №9, початок службового розслідування визначається наказом про його призначення.

Завершення службового розслідування визначається датою затвердження керівником Управління внутрішнього контролю Бюро висновку за результатами службового розслідування, підписаним особами, уповноваженими на проведення службового розслідування.

Якщо закінчення строку проведення службового розслідування припадає на вихідний чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Відповідно до пунктів 1-2 розділу ІV Інструкції №9, службове розслідування відносно працівників Бюро проводиться Управлінням внутрішнього контролю Бюро.

Керівник Управління внутрішнього контролю Бюро контролює хід службового розслідування і, у разі потреби, дає обов`язкові для виконання доручення особам, які уповноважені на проведення службового розслідування.

Відповідно до положень розділу VII Інструкції №9 працівник Бюро, щодо якого проводиться службове розслідування, має право:

знати підстави проведення службового розслідування; на ознайомлення зі своїми правами та обов`язками під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні та письмові пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності осіб, які його проводять; за письмовим рапортом (клопотанням, заявою) ознайомлюватися з висновком службового розслідування після його затвердження в установленому порядку, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, та висловлювати письмові зауваження.

Пунктом 5 розділу ІV Інструкції №9 визначено, що службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення.

У разі необхідності за вмотивованим поданням керівника Управління внутрішнього контролю Бюро визначений строк може бути продовжено Директором Бюро, але не більше як на один місяць.

Кожен працівник Бюро відповідно до своїх повноважень зобов`язаний сприяти проведенню службового розслідуванню.

Працівники Бюро зобовязання надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їх питань, документи чи матеріали, засвідчені належним чином, відповідно до службових обов`язків (п.8 розділу ІV Інструкції №9).

Згідно з п.1 розділу V Інструкції №9 особа, щодо якої проводиться розслідування, може бути відсторонена від виконання посадових чи службових обов`язків за посадою на час проведення службового розслідування.

Рішення про відсторонення приймається Директором Бюро. Відсторонення працівника Бюро від виконання посадових чи службових обов`язків за посадою здійснюється на підставі наказу Директора Бюро, воно не може тривати більше строку, передбаченого для проведення службового розслідування або зазначеного в рішенні суду (п. 2 розділу V Інструкції №9).

За результатами службового розслідування складається висновок службового розслідування, що підписується особами, які його проводили. Такий висновок затверджується керівником Управління внутрішнього контролю Бюро (п.1 розділу VIII Інструкції №9).

У разі якщо за результатами службового розслідування інформацію, що стала підставою для його призначення, спростовано або інформацію про вчинення особою дисциплінарного правопорушення не підтверджено, про це зазначається у висновку з посиланням на відповідні матеріали та документи (п.3 розділу VIII Інструкції №9).

Після затвердження висновку Управління внутрішньої контролю ДБР у п`ятиденний строк передає до Дисциплінарної комісії усі зібрані матеріали (п. 8 розділу VIII Інструкції №9).

Дисциплінарна комісія на підставі службового розслідування, що проводиться підрозділом внутрішнього контролю, складає висновок про наявність чи відсутність у діях працівника Державного бюро розслідувань дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності з визначенням рекомендованого виду дисциплінарного стягнення (ч.2 ст. 25 Закону №794-VIII).

На підставі рішення Дисциплінарної комісії стягнення на працівника центрального апарату Державного бюро розслідувань накладає Директор Державного бюро розслідувань; на працівника територіального управління - директор відповідного територіального управління Державного бюро розслідувань (ч.3 ст. 25 Закону №794-VIII).

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що підставою для ініціювання службового розслідування стосовно працівників ДБР може бути, окрім іншого, дані про невиконання чи неналежне виконання обов`язків, інформація з правоохоронних органів, службове розслідування може проводитися з метою з`ясування причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини працівника ДБР. Управлінням внутрішнього контролю ДБР за наявності підстав, за яких може бути проведене службове розслідування, скеровується відповідна доповідна (або рапорт) Директору ДБР для прийняття рішення про проведення службового розслідування, яке оформлюється наказом. При цьому, строк службового розслідування становить один місяць, який може бути продовжений Директором не більше як на один місяць за вмотивованим поданням керівника Управління внутрішнього контролю ДБР. Після затвердження висновку Управління внутрішньої контролю ДБР передає до Дисциплінарної комісії усі зібрані матеріали, яка складає висновок про наявність чи відсутність у діях працівника Державного бюро розслідувань дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності з визначенням рекомендованого виду дисциплінарного стягнення.

Пунктом 6 ч.2 ст. 24 Закону №794-VIII визначено обов`язок підрозділу внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань на проведення службового розслідування стосовно працівників Державного бюро розслідувань.

Згідно з пп.1), пп.25) п. 1 розділу ІІ Інструкції №9, підставами для проведення службового розслідування стосовно працівників ДБР є наявність даних, зокрема, про невиконання чи неналежне виконання обов`язків, інформація від інших правоохоронних органів.

У відповідності до п.1, п.2 розділу ІІІ Інструкції №9, у разі встановлення Управлінням внутрішнього контролю Бюро підстав, за наявності яких може бути проведене службове розслідування, відповідна доповідна (або рапорт) скеровуються Директору Бюро для прийняття рішення. Рішення про проведення службового розслідування оформлюється наказом Бюро.

При цьому, згідно з п.1 розділу V Інструкції №9 особа, щодо якої проводиться розслідування, може бути відсторонена від виконання посадових чи службових обов`язків за посадою на час проведення службового розслідування.

В ході судового розгляду справи встановлено та матеріалами справи підтверджено, що підставою для видання наказу ДБР від 30.01.2020 № 79-ос «Про проведення службового розслідування» стала службова записка від 27.01.2020 № 39-2/12-13/20 Управління внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань, якою доповіло т.в.о. Директора Державного бюро розслідувань Венедіктовій І.В. про результати розгляду листа директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, Тимошка В.В. від 22.01.2020 № 1110/15-09, щодо грубих порушень законодавства, яке регламентує діяльність Державного бюро розслідувань та запропонувало розглянути питання про проведення службового розслідування по викладених фактах відносно першого заступника директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві ОСОБА_1 та заступника директора - начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві ОСОБА_2 У службовій записці як підставу для проведення службового розслідування зазначено порушення законодавства у діях в.о. директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, ОСОБА_1 під час призначення на посади слідчих у другий слідчий відділ (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зокрема всупереч Закону України «Про Державне бюро розслідувань» призначення на посаду поза конкурсом шляхом переведення з інших органів державної влади та не проведення психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфу.

Відповідно, до положень статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань, призначення на посади у Державному бюро розслідувань здійснюється за результатами відкритих конкурсів.

Крім цього, згідно зі ч. 1 ст. 26 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» до вступу на службу до Державного бюро розслідувань, а також не рідше одного разу на рік під час проходження служби в Державному бюро розслідувань працівники Державного бюро розслідувань проходять психофізіологічне дослідження із застосуванням поліграфа.

При цьому зазначалось, що в діях заступника Директора - начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_2 можуть вбачатися ознаки порушення антикорупційного законодавства.

На підставі вказаної службової записки, з метою перевірки викладених фактів наказом Державного бюро розслідувань видано наказ від 30.01.2020 № 79-ос «Про проведення службового розслідування».

Пунктом 5 Розділу IV Інструкції передбачено, що службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення.

У разі необхідності за вмотивованим поданням керівника Управління внутрішнього контролю Бюро визначений строк може бути продовжено Директором Бюро, але не більше як на один місяць.

Отже, Інструкцією передбачено можливість продовження службового розслідування, але не більше як на один місяць за вмотивованим поданням керівника Управління внутрішнього контролю.

Наказом Державного бюро розслідувань від 18.02.2020 № 107-ос продовжено строк проведення службового розслідування, що проводилось відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 30.01.2020 № 79-ос, з 21.02.2020 по 20.03.2020.

Службове розслідування продовжено за вмотивованим поданням керівника Управління внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань Чобітка Б.П. , оформленого службовою запискою від 18.02.2020 № 76/12-13/20.

Відповідно до пункту 1 Розділу VIII Інструкції за результатами службового розслідування складається висновок службового розслідування, що підписується особами, які його проводили.

Такий висновок затверджується керівником Управління внутрішнього контролю.

За результатами службового розслідування 20.03.2020 головними спеціалістами відділу проведення досліджень із застосуванням поліграфа Управління внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань Ярославом Денисенко та Дмитром Шишкарьовим складено висновок № 4/12-12/20, який затверджено керівником Управління внутрішнього контролю Чобітком Б.П. 20.03.2020.

За результатами службового розслідування встановлено, що накази в.о. Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_1 від 21.12.2019 № 187-о про призначення ОСОБА_3 та від 26.12.2019 № 188-о про призначення ОСОБА_4 видані з порушенням вимог Законів України «Про Державне бюро розслідувань» та «Про запобігання корупції», у зв`язку з чим у її діях вбачаються ознаки кримінального правопорушення, які будуть досліджені в рамках кримінального провадження № 62020000000000231 від 21.02.2020.

У відповідності до вимог Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та Інструкції видавалися й інші оскаржувані позивачем накази.

Так, 18.03.2020 до керівника Управління внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань Чобітка Б.П. листом № 10-02-01-6161 слідчого першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань Державного бюро розслідувань О. Колісника надійшла інформація про можливі зловживання службовими особами Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, зокрема позивачем, під час здійснення реставраційних робіт приміщення Державного бюро розслідувань. Зазначена інформація отримана під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62020000000000179 від 11.02.2020 за фактом службової недбалості, тобто невиконання або неналежного виконання службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки, за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 367 КК України.

На підставі зазначеного листа керівник Управління внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань Чобіток Б.П. службовою запискою від 18.03.2020 № 135/12-13/20 звернувся до в.о. Директора Державного бюро розслідувань Соколова О.В. з проханням надати дозвіл на проведення службового розслідування.

На підставі вказаної службової записки наказом Державного бюро розслідувань від 18.03.2020 № 183-ос прийнято рішення про проведення службового розслідування з метою перевірки зазначених фактів.

За мотивованим поданням керівника Управління внутрішнього контролю Чобітка Б.П. від 15.04.2020 № 193/10-07/20 наказом Державного бюро розслідувань від 15.04.2020 № 127 продовжено строк проведення службового розслідування, розпочатого згідно з наказом Державного бюро розслідувань від 18.03.2020 № 183-ос.

Крім того, листом від 13.05.2020 7038/15-09 директор Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, Тимошко В.В. поінформував керівника Управління внутрішнього контрою Чобітка Б.П. про можливе незаконне розголошення інформації з обмеженим доступом працівниками очолюваного ним територіального управління, зокрема позивачем.

З метою перевірки зазначеної інформації, на підставі службової записки керівника Управління внутрішнього контролю Чобітка Б.П. від 18.05.2020 № 254/10-07/20 наказом Державного бюро розслідувань від 18.05.2020 № 216 також призначено відповідне службове розслідування.

Також, стосовно позивачки відповідно до положень Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та Інструкції продовжувалась службова перевірка на підставі наказу Державного бюро розслідувань від 18.06.2020 № 274.

Зі змісту наказу №435 від 16.07.2020 в.о. Директора державного бюро розслідувань «Про проведення службового розслідування» також вбачається, що підставою для призначення проведення службового розслідування послугувала службова записка Управління внутрішнього контролю від 16.07.2020 №441/10-07/20.

Крім того, Управління внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань відповідно до статті 24 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та Положення про Управління внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань визначено уповноваженим підрозділом з питань запобігання та виявлення корупції в Державному бюро розслідувань, яке окрім проведення службових розслідувань з метою покладених на нього завдань має повноваження, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України, Законами України «Про Державне бюро розслідувань», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про запобігання корупції» та іншими нормативно- правовими актами.

Враховуючи зазначене, твердження позивача про відсутність підстав для проведення службових розслідувань не відповідають дійсності.

За таких обставин, твердження позивача про відсутність підстав для проведення службового розслідування не відповідають фактичним обставинам.

Також суд вважає не прийнятними доводи позивача про те, що Інструкція №9 від 14.01.2020 року не зареєстрована в Міністерстві юстиції України, тому її вимоги не є обов`язковими до виконання та не можуть бути підставою для проведення службових розслідувань стосовно працівників Державного бюро розслідувань.

Згідно з Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», пункту 3 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, підпунктом 8 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, Міністерство юстиції відповідно до покладених на нього завдань здійснює державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації.

Нормативно-правові акти Державного бюро розслідувань як центрального органу виконавчої влади підлягали державній реєстрації в установленому законодавством порядку, враховуючи конституційні приписи статті 117 Конституції України, Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», Закону України «Про Державне бюро розслідувань» в редакції до 27.12.2019 р.

Водночас, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 № 305-ІХ Державне бюро розслідувань змінило свій правовий статус з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган з дня набрання чинності цим законом, тобто з 27.12.2019 року.

У зв`язку з набранням чинності Законом України від 03 грудня 2019 року № 305-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», ДБР не входить до системи центральних органів виконавчої влади, на нього не поширюється дія правових актів, що регулюють діяльність органів виконавчої влади Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність органів виконавчої влади.

Відтак, нормативно-правові акти Державного бюро розслідувань не підлягають реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Суд критично оцінює доводи позивача про те, що його права порушенні у звязку з необізнаністю щодо підстав службового розслідування, оскільки позивач ознайомлений зі змістом самих наказів та матеріали справи не містять доказів того, що позивач скористався правами, визначеними розділом VII Інструкції №9.

В матеріалах справи відсутні належні докази звернення позивача до відповідачів з приводу підстав проведення службового розслідування та/або з письмовими зауваженнями щодо підстав проведення службового розслідування, щодо дій або бездіяльності осіб, які проводять службове розслідування, з письмовим рапортом (клопотанням, заявою) про ознайомлення з матеріалами, зібраними в процесі його проведення тощо.

Не приймаються до уваги і доводи позивача про те, що здійснення службового розслідування без оформлення відповідного дисциплінарного провадження грубо порушує права позивача на захист потенційного дисциплінарного стягнення.

Суд зазначає, що службове розслідування стосовно працівників ДБР проводиться підрозділами внутрішнього контролю ДБР з метою встановлення неправомірних дій працівника Бюро, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням працівником Бюро своїх обов`язків; наявності або відсутності вини працівника Бюро; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства, організаційно-розпорядчих документів тощо; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

Саме за результатами службового розслідування Управлінням внутрішнього контролю ДБР складається і затверджується висновок службового розслідування, що в силу положень п.1, п.2 Розділу VIII Інструкції №9 має містити відомості, необхідні для прийняття рішення за результатом розгляду матеріалів службового розслідування, які в подальшому передаються до Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідувань та яка в межах своїх повноважень складає висновок про наявність чи відсутність в діях працівника ДБР ознак дисциплінарного проступку у відповідності до ст. 25 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Проте, в матеріалах справи відсутні докази прийняття стосовно позивача рішення за наслідками розгляду матеріалів службових розслідувань, проведених на пдітсаві спріних наказів.

Суд зазначає, що сам факт проведення службового розслідування та формування Управлінням внутрішнього контролю ДБР висновку за його результатом, не є таким, що підтверджує порушення прав, свобод та законних інтересів позивача та не створює для нього будь-яких негативних наслідків.

Також не враховуються судом доводи позивача в обґрунтування неправомірності оскаржуваних наказів про те, що в наказах не зазначено виду дисциплінарного проступку, місця, часу його вчинення та обставин, за яких його було вчинено,

Відповідно до п.2 розділу ІІІ Інструкції №9 рішення про проведення службового розслідування оформлюється наказом Бюро, в якому, у тому числі, зазначаються:

1) підстава проведення службового розслідування;

2) прізвище, ім`я, по батькові особи, щодо якої проводиться службове розслідування та її посада, а у випадку, коли на дату прийняття рішення про проведення службового розслідування вказана інформація невідома, зазначається структурний підрозділ центрального апарату Бюро або його територіальне управління щодо працівників якого буде проведено службове розслідування;

3) мета проведення службового розслідування;

4) особи, які уповноважені на проведення службового розслідування, з числа працівників Управління внутрішнього контролю Бюро.

З огляду на викладене, Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань стосовно працівників Державного бюро розслідувань, затвердженої наказом ДБР від 14.01.2020 р. №9, не передбачено зазначення у наказі про проведення службового розслідування та/або в наказі про продовження строку службового розслідування виду дисциплінарного проступку, місця, часу його вчинення та обставин, за яких його було вчинено.

Не прийнятними суд вважає і доводи позивача про те, що в оскаржуваних наказах закладено презумпцію винуватості щодо позивача.

У спірних наказах ДБР відсутні висновки про порушення позивачем певних правил поведінки.

Суд зазначає, що сам факт проведення службового розслідування не є таким, що підтверджує порушення прав, свобод та законних інтересів позивача та не створює для нього будь-яких негативних наслідків.

Також суд зазначає, що оскаржуваними наказами трудові відносини позивачки не припинялись, та не зуинялася виплата заробітної плати.

Оскарження ж дій відповідача щодо винесення наказів жодним чином не спрямоване на відновлення попереднього становища позивача, оскільки відсутні обставини порушення його прав у межах спірних правовідносин.

Суд зауважує, що статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Тобто, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в інших законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Звертаючись до суду з позовом про скасування акту суб`єкта владних повноважень, позивач має обґрунтувати, яким чином даний акт порушує його права та охоронювані законом інтереси. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини для того, щоби мати можливість звернутися за захистом до суду особа має довести, що вона є жертвою порушення прав. Щоби претендувати на статус жертви такого порушення, оспорюваний захід має безпосередньо зашкодити особі (рішення «Аксу проти Туреччини» [Aksu v. Turkey] пункт 50; «Берден» [Burden v. the United Kingdom] пункт 33; «Тенасе проти Молдови» [Tгnase v. Moldova]).

Отже, наведені вище положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, без реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача у спірних правовідносинах, тільки тому, що заявник вважає, що начебто певні обставини впливають на його правове становище. Предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Суд також звертає увагу, що під час вирішення спору суду необхідно пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі- наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими.

Тобто, підставами для визнання протиправними актів суб`єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких рішень протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, стосуються розгляду питання правомірності наказів відповідача про проведення службових розслідувань, а також наказів про продовження строків таких службових розслідувань.

Судом встановлено, що спірні накази ДБР прийняті на підставі, у межах та у спосіб, що визначений законодавством України.

Разом з тим, оскаржуваними рішеннями відповідача оцінка дій позивача по суті не надавалася, вони є проміжними та не створюють для позивача юридичних наслідків.

За загальним правилом, кожна особа, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.

Однак, на переконання суду, розгляд питання правомірності винесення наказів про порушення службового розслідування, про продовження строку службового розслідування не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, а тому не відповідає завданням адміністративного судочинства.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 15.03.2019 у справі №815/622/17 (адміністративне провадження №К/9901/15263/18) та від 12.02.2020 у справі №160/7402/18 (адміністративне провадження №К/9901/32168/19).

Приписами ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд зазначає, що позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, натомість відповідачем як суб`єктом владних повноважень доведено правомірність своїх дій у прийнятті рішення, що оскаржується.

Враховуючи, що оскаржувані накази реалізовані та фактично не створюють для позивача обов`язків чи правових наслідків за результатами їх прийняття, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України в разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись 9, 73-78, 90, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Державного бюро розслідувань (місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 15, код ЄДРПОУ 41760289), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ) про визнання неправомірними дій та визнання протиправними і скасування наказів відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України та може бути оскаржене у порядку та строки, передбачені ст. ст. 293, 295, 296 та 297 КАС України.

Рішення суду складено у повному обсязі 03.02.2021.

Суддя Н.В. Стрельнікова