Рішення № 94594571, 03.02.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 лютого 2021 року Справа № 280/7338/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (69095, м.Запоріжжя, вул.Гоголя, буд.147; код ЄДРПОУ 20508338)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВ СКАН ТРАНС» (71107, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Халтуріна, буд. 57 ЄДРПОУ 39597599)

про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВ СКАН ТРАНС» (далі - відповідач або ТОВ «АЗОВ СКАН ТРАНС»), в якій позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВ СКАН ТРАНС» на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно- господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році у розмірі 109226,34 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік, наданого відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача, за звітний період склала 129 осіб. Таким чином, середньооблікова кількість осіб з інвалідністю, відповідно до положень Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ), на ТОВ «АЗОВ СКАН ТРАНС» повинна складати 5 осіб. Однак, середньооблікова кількість осіб з інвалідністю склала 3 особи, що є менше законодавчо встановленого нормативу, внаслідок чого до відповідача застосовано адміністративно-господарські санкції та пеню в розмірі 109226,34 грн. Вказує, що суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році відповідачем не сплачено. Просить позовні вимоги задовольнити та стягнути з ТОВ «АЗОВ СКАН ТРАНС» зазначену суму адміністративно-господарських санкцій та пені.

Ухвалою суду від 19 жовтня 2020 року зазначену позовну заяву було залишено без руху в зв`язку з невідповідністю позовної заяви вимогам КАС України та позивачеві був наданий строк для усунення недоліків.

Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 02 листопада 2020 року на адресу суду надійшла заява від позивача з виправленими недоліками.

Ухвалою суду від 09 листопада 2020 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, а справу призначено до розгляду на 09 грудня 2020 року.

Відповідач позовні вимоги не визнав, 03 грудня 2020 року надав до суду відзив на адміністративний позов (вх.№58923), в якому зазначає, що протягом 2019 року щомісячно подавав до міського центру зайнятості звіт за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». Крім того, у місцевій газеті «Ринг-Экспресс» №49 (1837) від 04 грудня 2019 року були розміщені три оголошення щодо вакансій «Диспетчер-логіст», «Медпрацівник», «Автослюсар» (зазначений контактний номер телефону Товариства НОМЕР_1 та адреса електронної пошти azovscantrans@gmail.com ), в усіх повідомленням окремо зазначено «Возьмем лиц с инвалидностью». Вказує, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та пошуку такої категорії працівників, а відтак відсутні підстави для застосування до ТОВ «АЗОВ СКАН ТРАНС» адміністративно-господарських санкцій. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ТОВ «АЗОВ СКАН ТРАНС» є юридичною особою та відноситься до категорії підприємств, яким, відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

ТОВ «АЗОВ СКАН ТРАНС» на виконання вимог чинного законодавства подало до Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік (далі - Звіт).

У рядку 03 Звіту відповідачем самостійно визначено кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону № 875-ХІІ у кількості 5 осіб.

За змістом рядка 02 Звіту середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 5 осіб.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, на запит позивача щодо кількості працюючих на підприємстві відповідача інвалідів, надано відповідь, викладену у листі №0800-0603-6/48367 від 21 вересня 2020 року, де зазначено, що середньооблікова кількість осіб з інвалідністю у роботодавця склала 3 особи, що є менше ніж встановлено нормативом.

Оскільки фактична кількість працюючих осіб з інвалідністю на підприємстві не відповідала заявленій відповідачем кількості таких осіб у Звіті, Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів листом від 28 вересня 2020 року № 03-681/1443 запропоновано відповідачу надати пояснення стосовно зазначених розбіжностей щодо середньооблікової чисельності штатних працівників підприємства в 2019 році, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

У зв`язку з несплатою відповідачем суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2019 році у загальному розмірі 109226,34 грн. у добровільному порядку позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.

Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі - Закон № 875-XII) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до статті 7 Закону № 875-XII законодавство про соціальну захищеність інвалідів в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 18 Закону № 875-XII).

Статтею 18-1 Закону № 875-XII визначено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-XII:

-для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця (частина перша);

-підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (частина друга);

-підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону (частина третя).

Аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку про те, що обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування полягають у:

а)виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць;

б)створенні для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

в)забезпеченні інших соціально-економічних гарантії, передбачених чинним законодавством;

г)наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів;

д)звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, судом встановлено, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Такий обов`язок покладений на державну службу зайнятості.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону № 875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Як установлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідач своєчасно подав до Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік.

Судом також встановлено, що відповідач протягом 2019 року у відповідності до вимог Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 з відповідними змінами, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за №988/23520, подавав до районного центру зайнятості про наявність вакансій форми № 3-ПН, в яких зазначав про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Вищезазначене свідчить, що відповідачем вживалися залежні від нього заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю на вакантні посади. Фактів відмови у працевлаштуванні інвалідів при розгляді справи судом не встановлено.

Твердження позивача про невжиття відповідачем протягом 2019 року всіх обов`язкових заходів для роботодавців при виконанні нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, наведених в листі Державної служби зайнятості "Щодо обов`язковості подання форми № 3-ПН та заходів з працевлаштування інвалідів", суд вважає неприйнятними, оскільки відповідальність, визначена статтею 20 Закону № 875-XII, настає для роботодавців за нестворення у необхідній кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не за невжиття заходів по пошуку інвалідів для працевлаштування.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Згідно із статтею 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

У постанові від 26 червня 2018 року по справі № 806/1368/17 Верховний Суд зробив правовий висновок про те, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.

Також відповідно до списку працюючих інвалід на Товаристві з обмеженою відповідальністю «АЗОВ СКАН ТРАНС» у 2019 році працювало 7 осіб з інвалідністю: ОСОБА_1 (двірник), ОСОБА_2 (водій - звільнений 20 вересня 2019 року за згодою сторін), ОСОБА_3 (сторож), ОСОБА_4 ( менеджер (управителя) з постачання), ОСОБА_5 (сторож), ОСОБА_6 (сторож 11 січня 2019 року звільнений за угодою сторін), ОСОБА_7 (головний інженер).

Таким чином, суд не знаходить підтверджень правової позиції Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів для застосування відповідальності Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВ СКАН ТРАНС» у вигляді адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2019 році у загальному розмірі 109226,34 грн.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, позивачем не доведено підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 109226,34 грн. з огляду на, що суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання даного позову покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (69095, м.Запоріжжя, вул.Гоголя, буд.147; код ЄДРПОУ 20508338) до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВ СКАН ТРАНС» (71107, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Халтуріна, буд. 57 ЄДРПОУ 39597599) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 03 лютого 2021 року.

Суддя Д.В. Татаринов