Рішення № 94592794, 27.01.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2021 р. Справа№200/6988/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просить суд:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у зарахуванні страхового стажу за період з 25.05.1984 року по 29.04.2000 року на підставі архівної довідки № 23 від 27.11.2017 року;

- зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період з 25.05.1984 року по 29.04.2000 року на підставі архівної довідки № 23 від 27.11.2017 року;

- зобов`язати відповідача розглянути по суті заяву від 03 липня 2020 року про перерахунок пенсії на підставі ч. 1 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку у Бахмутсько-Лиманському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області як отримувач пенсії за віком. Однак, при призначенні пенсії, відповідачем до страхового стажу позивача не був зарахований період його роботи з 25.05.1984 року по 29.04.2000 року у радгоспі «Амвросіївській», КСП «Амвросіївській».

03 липня 2020 року, позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив зарахувати до його страхового стажу означений період роботи на підставі архівної довідки № 23 від 27.11.2017 року, на що отримав лист відповідача від 13.07.2020 року № 227-217/С-02/8-0574/20, за змістом якого, заява позивача була розглянута у порядку Закону України «Про звернення громадян», за наслідками чого повідомлено про неможливість прийняття до розгляду представленої позивачем архівної довідки № 23 від 27.11.2017 року, з огляду на те, що така видана органом, розташованим на тимчасово окупованій території України, а тому є недійсною, та не створює правових наслідків.

Посилаючись, зокрема на те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка, яка й надавалась відповідачу з метою призначення пенсії, та в якій зазначено всі необхідні відомості про періоди та характер його роботи, а також на те, що право особи на отримання належних пенсійних виплат не може бути поставлено у залежність від можливості проведення перевірки періодів роботи, з підстав розташування підприємств, установ, організацій, закладів, тощо, на тимчасово окупованій території України, та не дає підстав для відмови у зарахуванні стажу роботи, і не може позбавляти особу її конституційного права на соціальний захист, вважає, що дії відповідача щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача спірного періоду його роботи є протиправними, у зв`язку із чим наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У поданому до суду відзиві на адміністративний позов, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, зазначивши про правомірність відмови позивачеві у перерахунку пенсії на підставі поданої ним довідки № 23 від 27.11.2017 року про роботу з 25.05.1984 року по 29.04.2000 року у радгоспі «Амвросіївській», КСП «Амвросіївській», з огляду на те, що така видана органом, розташованим на тимчасово окупованій території України, а тому є недійсною, та не створює правових наслідків. У зв`язку із наведеним, посилаючись на відсутність правових підстав для зарахування до стажу позивача спірного періоду роботи, відповідач вважає, що відмовляючи позивачеві у перерахунку пенсії він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, законами України та підзаконними нормативно-правовими актами, у зв`язку із чимпросив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 27 січня 2021 року, позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою суду від 18 січня 2021 року було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Будь-яких заяв щодо продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом № 731-IX, або заяв про поновлення процесуальних строків, встановлених нормами КАС України, у зв`язку із їх пропуском з поважних причин, та таких, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином, або заяв про продовження процесуальних строків, встановлених судом, з причин неможливості вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк, що зумовлено обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином, - від учасників справи до суду не надходило.

Враховуючи вищезазначене, та зважаючи на те, що в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті, заяв від учасників справи про поновлення/продовження процесуальних строків, для вчинення процесуальних дій, у відповідності до положень п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, до суду не надходило, суд проводить розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами. Саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, участь учасників справи в судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, та сторонами не повідомлено причин, які безпосередньо перешкоджають розгляду даної справи за наявними у ній доказами.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

У відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що позивач перебуває на обліку у Бахмутсько-Лиманському ОУ ПФУ Донецької області, та отримує пенсію за віком, - з 01 листопада 2018 року, що також підтверджується протоколом/розпорядженням щодо призначення/перерахунку пенсії (а.с. 21-22).

З доданої до позовної заяви копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , Серія: НОМЕР_2 , виданого 10 травня 2019 року на ім`я ОСОБА_1 , також вбачається, що позивач є отримувачем пенсії за віком (а.с. 6).

Згідно із рішеннями Бахмутсько-Лиманського ОУ ПФУ Донецької області від 17.11.2017 року № 75 Про відмову в призначенні пенсії за віком, від 11.09.2018 року № 75А Про відмову в призначенні пенсії за віком, до страхового стажу позивача не врахований період роботи з 24.05.1984 року по 31.12.1998 року, у зв`язку із тим, що записи трудової книжки № НОМЕР_3 не завірено печаткою підприємства в установленому порядку (порушення пунктів 2.4, 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом МПУ, МЮУ та МСЗНУ № 58 від 29.07.1993р) (а.с. 16, 16 з.б., 19,19 з.б.).

Згідно із листами Бахмутсько-Лиманського ОУ ПФУ Донецької області від 18.09.2018 року №СО-8435528, від 20.09.2018 року №11504/02, позивачеві також було повідомлено про те, що до його страхового стажу не врахований період роботи позивача з 24.05.1984 року по 31.12.1998 року, у зв`язку із тим, що записи трудової книжки № НОМЕР_3 не завірено печаткою підприємства в установленому порядку (порушення пунктів 2.4, 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом МПУ, МЮУ та МСЗНУ № 58 від 29.07.1993р) (а.с. 17, 17з.б., 18).

03 липня 2020 року, позивач звернувся до Бахмутсько-Лиманського ОУ ПФУ Донецької області із заявою в якій просив зарахувати до його страхового стажу період роботи з 24.05.1984 року по 31.12.1998 року в радгоспі «Амвросіївській», КСП «Амвросіївській», на підставі архівної довідки Лисиченської сільської адміністрації №23 від 27.11.2017 року, та перерахувати позивачеві на підставі зарахованого страхового стажу призначені йому пенсійні виплати (а.с. 8-9).

Листом відповідача від 13.07.2020 року № 227-217/С-02/8-0574/20, за наслідками розгляду заяви позивача від 03.07.2020 року у порядку Закону України «Про звернення громадян», було повідомлено про неможливість прийняття до розгляду представленої позивачем архівної довідки № 23 від 27.11.2017 року, з огляду на те, що така видана органом, розташованим на тимчасово окупованій території України, а тому є недійсною, та не створює правових наслідків (а.с. 10, 10 з.б.).

Згідно із доданою до вищевказаної заяви позивача, Архівною довідкою від 27.11.2017 року № 23, виданою Лисиченською сільською радою ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_1 , 1957 року народження, дійсно працював у радгоспі «Амвросіївській», КСП «Амвросіївській» з 25.05.1984 року (Наказ №/0/к п. 1 від 25.05.1984 року) по 29.04.2000 року (розпорядження № 42/к п. 1.1 від 29.04.2000 року).

Підстава: книги наказів, розпоряджень за 1984р.,2000р.

Радгосп «Амвросіївській» перейменований у КСП «Амвросіївській» на підставі розпорядження Амвросіївської районної державної адміністрації №14 від 19.12.1995 року.

Накази, розпорядження по радгоспу «Амвросіївській», КСП «Амвросіївській» передані до трудового архіву Лисиченської сільської ради на підставі акту приймання-передання документів від 20.06.2006 року (а.с. 20).

Згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 , серії НОМЕР_4 , містяться записи про:

- прийняття 24.05.1984 року до радгоспу «Амвросіївський» дояром;

- з 01.04.1985 року по 01.04.1986 року - відбував покарання у виді виправних робіт без позбавлення волі,

- 28.07.1986 року переведений трактористом;

- 06.01.1989 року направлений на навчання слюсарем котельні;

- 01.10.1989 року після навчання зарахований слюсарем газової котельні;

- 24.03.1992 року переведений робочим в будцех у зв`язку із реорганізацією радгоспу «Амвросіївський» в КСП «Амвросіївський»;

- 29.04.2000 року звільнений за власним бажанням (а.с. 11-15).

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду його роботи з 25.05.1984 року по 29.04.2000 року на підставі архівної довідки № 23 від 27.11.2017 року, протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 1058-IV)).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.

Згідно із абз. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно із статтею 62 Закону № 1788-XII», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у ній. При цьому значення трудової книжки як основного документа, що підтверджує стаж роботи, встановлено Законом України «Про пенсійне забезпечення» (статті 13,62), і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Отже, правова норма статті 62 Вказаного Закону, передбачає, що основним документом для підтвердження стажу роботи є трудова книжка і лише при її відсутності, або відповідних записів у ній, стаж підтверджується згідно із Порядком, затвердженим Постановою КМУ № 637.

Аналіз вищезазначених положень свідчить про те, що для призначення пенсії за віком за даними трудової книжки необхідна наявність в ній відомостей щодо стажу роботи. Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

Відповідно до ч. 1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч.1,4 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із ст.76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З копії трудової книжки позивача ОСОБА_1 , серії НОМЕР_4 , вбачається, що у ній містяться записи про:

- прийняття 24.05.1984 року до радгоспу «Амвросіївський» дояром;

- з 01.04.1985 року по 01.04.1986 року - відбував покарання у виді виправних робіт без позбавлення волі,

- 28.07.1986 року переведений трактористом;

- 06.01.1989 року направлений на навчання слюсарем котельні;

- 01.10.1989 року після навчання зарахований слюсарем газової котельні;

- 24.03.1992 року переведений робочим в будцех у зв`язку із реорганізацією радгоспу «Амвросіївський» в КСП «Амвросіївський»;

- 29.04.2000 року звільнений за власним бажанням (а.с. 11-15).

Вищевказані записи у трудовій книжці виконані чітко, зрозуміло та в повному обсязі містять інформацію про періоди роботи та займані посади, реквізити відповідних наказів, на підставі яких вони внесені.

Разом з тим, з дослідженої копії трудової книжки вбачається, що записи про роботу позивача №21-№27 (аркуші 10-12), не засвідчені відбитком печатки роботодавця.

Відповідачем зазначено, що недоліки у заповненні трудової книжки позивача стали підставою для не зарахування до його страхового стажу періоду його роботи з 24.05.1984 року по 29.04.2000 року у радгоспі «Амвросіївський», КСП «Амвросіївський», а саме у зв`язку із тим, що записи № 21-27 не завірені печаткою підприємства.

З приводу наведеного суд зазначає, що відповідно до п. 1 «Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників», затверджених Постановою Ради Міністрів СРСР № 310 від 21.04.1975 року «Про трудові книжки колгоспників», яка набрала законної чинності 01.01.1977 року (далі - Положення № 310), трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Відповідно до пункту 5 Положень № 310, до трудової книжки колгоспника здійснюються записи про членство у колгоспі, дані про трудову участь - прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової діяльності, його виконання. Відповідно до п. 6 Положень № 310, усі записи у трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи у колгоспі підписом голови колгоспу чи спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою. Відповідно до п. 13 Положень № 310, відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена головою колгоспу особа.

Аналіз вказаних вище правових норм свідчить про те, що відповідальність за правильне заповнення трудових книжок, несе спеціально уповноважена головою колгоспу особа.

Крім того, Порядок ведення трудових книжок, станом на час заповнення трудової книжки позивача, був урегульований також Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162, яка застосовувалася до прийняття Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, яким була затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Мінюсті України 17.08.1993 року за № 110.

Підпунктом 1.1 Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.

Згідно із підпунктом 2.2 Інструкції № 162, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до п. 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (п. 8.1. Інструкції №162).

Згідно пункту 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників», від 27.04.1993 року № 301 також закріплено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Зазначаючи про неможливість зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи згідно із записами у трудовій книжці №21-№27, відповідач посилається на порушення пунктів 2.4, 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом МПУ, МЮУ та МСЗНУ № 58 від 29.07.1993р, у зв`язку із тим, що вказані записи не завірені печаткою підприємства.

З приводу наведеного суд зазначає, що як вбачається з пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 р. № 58 (далі Інструкція № 58), на який посилається відповідач, останній закріплює, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Таким чином, пунктом 2.4 Інструкції № 58 чітко закріплено, що печаткою завіряється запис про звільнення, та відомості про нагородження та заохочення.

При цьому суд також наголошує, що позивач не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки, а наявність такого недоліку у трудовій книжці, як відсутність відбитка печатки на кожному із записів, не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи згідно із записами у трудовій книжці, які в решті, виконані у відповідності до вимог Положення № 310, Інструкції № 162, Інструкції №58

Верховний Суд у своїх постановах від 28.02.2018 року у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а неодноразово висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Разом з тим, записи у трудовій книжці позивача, їх співставлення між собою, не містять протиріч, та у своїй сукупності, підтверджують факт роботи позивача у спірні періоди.

Законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

При цьому, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року по справі № 754/14898/15-а.

Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Крім того суд зазначає, що частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно із нормами пункту 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Разом з тим, суд зауважує, що право особи на отримання пенсійних виплат не може бути поставлено у залежність від можливості органів Пенсійного фонду України здійснювати ці повноваження (зокрема у зв`язку із проведенням АТО та неможливістю проведення перевірки періодів роботи/навчання, тощо, з підстав розташування підприємств, установ, організацій, закладів, тощо, на тимчасово окупованій території України). Неможливість проведення перевірки даних на підприємстві, установі, організації які розташовані на тимчасово окупованій території, не дає підстав для відмови у зарахуванні стажу роботи, при його підтвердженні записами в трудовій книжці, та не може позбавляти особу її конституційного права на соціальний захист.

Так, щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані "намібійські винятки", в яких зазначено про те, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).

Суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більш того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Позивач опинився в ситуації, що, відповідно, позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Відповідно до положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Суд зазначає, що в даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову, через неможливість перевірки достовірності періодів його роботи з підстав розташування підприємства у якому він працював на території яка тимчасово не підконтрольна українській владі.

Крім того, суд наголошує, що позивач має трудову книжку, в якій містяться записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію.

Суд також зазначає, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити, самі по собі, не можуть бути підставою для обмеження права особи на відповідне пенсійне забезпечення. Аналогічна позиція була наведена зокрема у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №672/914/16-а та від 11 липня 2019 року у справі №127/1849/17.

У контексті наведеного, суд зазначає, що відповідачем, на виконання ч. 2 ст. 77 КАС України, не надано доказів того, що з метою повноти вирішення питання вирахування стажу позивача, ним, як органом, що призначає пенсію, було вжито усіх можливих заходів та використано право/повноваження на отримання/витребування/вимоги від підприємств, установ та організацій, тощо, відповідних документів, уточнюючої інформації щодо періоду та характеру виконуваних позивачем робіт, що передбачено ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV, та Порядком № 22-1, поклавши вказаний обов`язок виключно на позивача.

З урахуванням вищенаведених обставин, суд вважає також за можливе застосувати вказані загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, які видані на непідконтрольній українській владі території, як доказів, оскільки можливість збору відповідних доказів на такій території може бути значно обмежена, у той час як вони мають істотне, а в деяких випадках і вирішальне значення для реалізації відповідних прав людини.

Вирішуючи питання щодо допустимості та належності доказів у сенсі глави 5 КАС України, суд приймає до уваги відомості зазначені у представленій позивачем наявній в матеріалах справи, та дослідженій судом, копії Архівної довідки від 27.11.2017 року № 23, виданої Лисиченською сільською радою (Донецька область, Амвросіївський район, с. Лисиче, вул. Московська, буд. 82), згідно із якими, позивач ОСОБА_1 , 1957 року народження, дійсно працював у радгоспі «Амвросіївській», КСП «Амвросіївській» з 25.05.1984 року (Наказ №/0/к п. 1 від 25.05.1984 року) по 29.04.2000 року (розпорядження № 42/к п. 1.1 від 29.04.2000 року) (а.с. 20).

Приймаючи до уваги зазначені відомості, суд також враховує, що у тому становищі, в якому опинився позивач, він був позбавлений можливості отримати офіційні документи щодо періоду та характеру своєї роботи, а тому звертаючись до відповідача та суду, надав усі можливі докази, які міг надати у цій ситуації.

Крім того, суд наголошує, що позивач має трудову книжку, в якій містяться записи про спірні періоди роботи, із відомостями, які є достатніми для підтвердження права на пенсію.

Оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги також практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права. Враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, Закону № 1058, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.

Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо). Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема Закону № 1058, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.

Враховуючи наведене, з урахуванням представлених суду письмових доказів, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності своїх дій під час відмови позивачеві у зарахуванні до його страхового стажу періодів роботи з 24.05.1984 року по 29.04.2000 року у радгоспі «Амвросіївський», КСП «Амвросіївський».

Також, стосовно періоду виконання позивачем виправних робіт без позбавлення волі, суд вважає доцільним зазначити, що відповідно до статті 103 Виправно-трудового кодексу України від 23.12.1970 року № 3325-VII (втрата чинності - 01.01.2004 року), час відбування виправних робіт без позбавлення волі до загального і безперервного трудового стажу засудженого не зараховується, про що робиться запис у його трудовій книжці. При умові сумлінної роботи і зразкової поведінки в період відбування виправних робіт без позбавлення волі цей час може бути включений в загальний трудовий стаж особи, яка відбула покарання, на підставі рішення суду в порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством України.

Положеннями частини четвертої статті 95 Виправно-трудового кодексу України від 23.12.1970 року № 3325-VII, якими регулювався порядок і умови виконання покарання у виді виправних робіт та які були чинні у період відбування позивачем виправних робіт, визначалось, що час відбування покарання у виді виправних робіт може бути включений судом до загального трудового стажу засудженого.

Згідно із частиною 3 статті 42 чинного Кримінально - виконавчого кодексу України (далі за текстом - КВК України), час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи.

У свою чергу, статтею 8 КВК України встановлено, що засуджені мають право на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій відповідно до законів України.

Відповідно до Прикінцевих положень КВК України, з набранням чинності цим Кодексом втрачає чинність Виправно-трудовий кодекс України; закони України та інші нормативно-правові акти до приведення у відповідність із цим Кодексом застосовуються у частині, що не суперечить цьому Кодексу.

Відповідно до статті 56 Закону «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Правовідносини, пов`язані із визначенням страхового стажу позивача виникли з моменту звернення позивача до управління ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком.

На момент виникнення спірних правовідносин, частина 3 статті 42 КВК України передбачає, що час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи.

З огляду на те, що на час вирішення питання про обчислення страхового стажу позивачеві, частина 3 статті 42 КВК України прямо передбачає можливість включення до загального стажу роботи періоду відбування покарання у виді виправних робіт, то такий період роботи позивача має бути зарахований до його страхового стажу. Така правова позиція узгоджена з висновками Верховного суду викладених у постанові від 21 червня 2019 року по справі № 448/1691/16-а. У справі за подібних правовідносин Верховний Суд раніше також висловив правову позицію щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у постанові від 30 січня 2018 року у справі № 211/1432/17(2-а/211/103/17).

При цьому суд звертає увагу відповідача на те, що частиною 5 ст. 45 Закону № 1058-IV, закріплено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок 22-1).

Відповідно до п. 1.5 Порядку 22-1, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Згідно із пунктом 4.1. Порядку 22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Згідно із п. 4.3 Порядку 22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу начальника управління щодо розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління (абз. 6 п. 4.3 Порядку № 22-1).

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок пенсії, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи подані до уповноваженого органу ПФУ, та саме звернення особи із заявою про перерахунок пенсії, із відповідними документами, у даному випадку за формою відповідно до затвердженого Порядком 22-1 Додатку 3, і є підставою для розгляду органом, що призначає пенсію, питання про перерахунок раніше призначеної пенсії.

У свою чергу, орган ПФУ, як орган державної влади, в силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому з аналізу вищенаведених норм, також слідує, що передбачено два альтернативні варіанти рішень, які можуть бути прийняті органами Пенсійного фонду за результатами розгляду заяви про призначення (переведення, перерахунку) пенсії: про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Тобто, у разі звернення особи до пенсійного органу із заявою про призначення (перерахунок, переведення) пенсії, останній зобов`язаний розглянути подану заяву та прийняти відповідне рішення.

При цьому, у постанові від 30.05.2018 у справі № 537/3480/17 Верховним Судом був зроблений висновок, що «зазначаючи про недотримання порядку звернення до Пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії, суд апеляційної інстанції припустився формалізму, оскільки, по-перше, зі змісту заяви вбачається, що вона містить всю необхідну інформацію, що передбачена і заявою встановленого зразка».

Суд зазначає, що звернення позивача до органу, що призначає пенсію, щодо перерахунку раніше призначеної пенсії з урахуванням до страхового стажу періоду роботи згідно із архівною довідкою від 27.11.2017 року № 23, було вчинено шляхом подання заяви яка містила усю необхідну інформацію що передбачена і заявою встановленого зразка.

Натомість, така заява позивача відповідачем була розглянута та надана відповідь (лист) у порядку Закону України «Про звернення громадян», що суперечить вимогам Закону № 1058-ІV, та Порядку № 22-1.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Разом з тим, належним способом захисту є повторний розгляд заяви позивача про перерахунок пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2018 року по справі №348/2160/15-а.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на встановлені у справі обставини та наведені норми чинного законодавства, якими регулюються спірні відносини, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення/перерахунок пенсії, та визначення підстав, за яких призначається/проводитьсь перерахунок пенсії, суд приходить до висновку, що належним та достатнім способом правового захисту у даному випадку є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 03.07.2020 року про перерахунок пенсії, з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, зокрема щодо врахування під час вирішення питання про перерахунок пенсії позивача, записів в його трудовій книжці та відомостей Архівної довідки від 27.11.2017 року № 23, виданої Лисиченською сільською радою, якими підтверджується період роботи позивача у радгоспі «Амвросіївській», КСП «Амвросіївській» з 25.05.1984 року по 29.04.2000 року, з ухваленням відповідного рішення передбаченого Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з правил частини першої статті 139 КАС України, відповідно до яких при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позов судом задоволений у повному обсязі, суд приходить до висновку, що з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань як суб`єкта владних повноважень, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 840,80 грн.(Т. 1 а.с. 35), який був сплачений позивачем при зверненні до суду із даним позовом.

Керуючись ст.ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , зареєстроване фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, буд. 35, ЄДРПОУ: 42172734) про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи у радгоспі «Амвросіївській», КСП «Амвросіївській» з 25.05.1984 року по 29.04.2000 року.

Зобов`язати Бахмутсько-Лиманське об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.07.2020 року про перерахунок пенсії, з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, зокрема щодо врахування під час вирішення питання про перерахунок пенсії ОСОБА_1 записів у трудовій книжці, НОМЕР_4 , та відомостей Архівної довідки від 27.11.2017 року № 23, виданої Лисиченською сільською радою, якими підтверджується період роботи ОСОБА_1 у радгоспі «Амвросіївській», КСП «Амвросіївській» з 25.05.1984 року по 29.04.2000 року, з ухваленням відповідного рішення передбаченого Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, буд. 35, ЄДРПОУ: 42172734) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , зареєстроване фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення складене у повному обсязі та підписане 01 лютого 2021 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.Б. Христофоров