Рішення № 94592651, 27.01.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2021 р. Справа№200/10940/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 726 285,00 грн.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на бездіяльність відповідача щодо непроведення повного розрахунку з ним при звільненні. Зазначає, що незважаючи на те, що останній день проходження ним військової служби 29.12.2017 року, відповідачем було виплачено належні йому при звільненні кошти, а саме грошові компенсації за неотримане речове майно, невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також одноразову грошову допомогу при звільненні на загальну суму 228 072,23 грн. із значним порушенням нормативно визначених строків, зокрема: - грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій була виплачена 26.10.2020, тобто через 1032 днів після його звільнення, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.09.2020 у справі № 200/5754/20-а; - компенсація утриманого з грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій податку на доходи фізичних осіб була виплачена 13.11.2020року, тобто через 1050 днів після його звільнення; - грошова компенсація за неотримане речове майно була виплачена 30.01.2018 тобто через 32 дні після його звільнення; - одноразова грошова допомога при звільненні була виплачена 16.01.2018 року, тобто через 18 днів після його звільнення; - грошова компенсація за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки була виплачена 16.01.2018, тобто через 18 днів після його звільнення.

Відповідач надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що строк звернення з вимогою про зобов`язання ГУ СБУ виплатити відшкодування за затримку розрахунку при звільненні, слід обраховувати з 15.03.2017. З огляду на це, оскільки позивач пропустив встановлений строк звернення до суду, то наявні підстави для залишення позову без розгляду. Вважає, що термін «усі суми, що належать при звільненні» повинен тлумачитись обмежено і під ним не можуть розумітись ті суми, про обов`язок з виплати яких власник не знав, а працівник не заявляв відповідну вимогу. Крім того, зазначає, що у частині другій статті 117 КЗпП України мова йде про відповідальність власника за затримку виплати сум щодо яких між власником та працівником виник спір не пізніше дня звільнення (а якщо працівник в день звільнення не працював - не пізніше дня пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок). Посилається на те, що на день звільнення позивача був відсутній спір між ним та ГУ СБУ щодо невиплати компенсації за відпустку УБД. Ураховуючи положення статей 116 та 117 КЗпП України, виплачена позивачу сума компенсації за відпустку УБД не належить до сум, за несвоєчасну виплату яких ГУ СБУ може нести відповідальність за статтею 117 КЗпП України. Зазначає, що ГУ СБУ, як розпорядник бюджетних коштів, не має права проводити будь-які виплати, якщо на такі цілі не встановлені відповідні бюджетні асигнування. Крім того відповідач вважає, що наявні підстави для істотного зменшення розміру відшкодування.

Позивачем надана відповідь на відзив в якій він наполягає на задоволенні позовних вимог. Зазначає, що бездіяльність відповідача щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплати йому в день виключення зі списків особового складу належних компенсацій та допомоги, є протиправною. Вважає, що наявність вини відповідача доведена рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02.09.2020 у справі № 200/5754/20-а. Також вважає, що оскільки остання за датою із зазначених виплат була здійснена відповідачем лише 26.10.2020року, вказана дата і є днем фактичного остаточного розрахунку відповідача з ним при звільненні. Твердження відповідача про пропущений строк звернення до суду є хибним. Посилається також на те, що про передбачуване його звільнення з військової служби відповідачеві було ним повідомлено ще у вересні 2017 року, шляхом подання відповідного рапорту, тобто майже за 3 місяці до його звільнення, яке відбулося 29.12.2017 року, що є достатнім строком для своєчасного здійснення належних йому при звільненні виплат, вина відповідача у несвоєчасно проведених виплатах є очевидною. Крім того зазначає, що загальна сума позовних вимог є абсолютно обґрунтованою та належним чином обрахованою. Вважає, що мають місце всі законні і належним чином обґрунтовані підстави до задоволення його позовних вимог у повному обсязі, що свідчитиме про дотримання принципів справедливості й співмірності.

Відповідач надав заперечення на відповідь на відзив, в яких просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Просить врахувати відсутність вини ГУ СБУ в невиплаті позивачу компенсації за відпустку УБД. Критерії зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, мають застосовуватись комплексно та індивідуально у кожному випадку, таким чином, щоб враховувати обставини конкретної справи. У зв`язку з цим, якщо застосовувати зазначене позивачем співвідношення між сумою стягнення та затриманою сумою, то воно не може мати першочергового та вирішального значення для визначення справедливості заявленої до відшкодування суми. Таке співвідношення повинно розглядатись лише з урахуванням всіх обставин справи. Також відповідач вважає несправедливим та непропорційним покладати на ГУ СБУ всю відповідальність за затримку виплати компенсації за відпустку УБД, з огляду на відсутність у законодавстві норми про обов`язок виплачувати таку компенсацію, існуючу судову практику Верховного Суду, а також не звернення позивача за захистом свого порушеного права протягом тривалого часу.

Ухвалою суду від 27 листопада 2020 року провадження у справі було відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Заяв від учасників справи про поновлення/продовження процесуальних строків, для вчинення процесуальних дій, у відповідності до положень п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, до суду не надходило, отже, враховуючи, що позиція сторін стосовно предмета спору зрозуміла, та в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу, суд проводить розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами. Саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, участь учасників справи в судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, та сторонами не повідомлено причин, які безпосередньо перешкоджають розгляду даної справи за наявними у ній доказами.

З`ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України НОМЕР_1 .

Згідно із довідкою Управління Служби безпеки України в Донецькій області від 17.09.2020 № 78/2/19-3236кш, позивач у період з 15.09.1998 року по 29.12.2017 року проходив військову службу в Службі безпеки України (а.с. 10).

З витягу з наказу ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 26.12.2017 № 488-ос випливає, що позивача виключено зі списків особового складу, - з 29.12.2017 року (наказ про звільнення від 23.12.2017 № 1573-ос). Календарна служба для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні на 29.12.2017 складає 23 роки. Наказано виплатити грошову компенсацію за 26 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2017 рік (а.с. 11).

Згідно із доданим до відзиву на позовну заяву рапортом ОСОБА_1 від 06.12.2017 року, позивач до його звільнення, звертався до ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях з рапортом в кому просив виплатити йому грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, згідно постанови КМУ від 16.03.2016 р.№178, у зв`язку зі звільненням з військової служби.

Згідно із довідкою ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, від 24.09.2020 № 15/164 про нараховані та виплачені кошти при звільненні, позивачу виплачені:

- вихідна допомога при звільненні 175412,49 грн., яка перерахована на картковий рахунок 16.01.2018;

- грошова компенсація за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки 12793,06 грн., яка перерахована на картковий рахунок 16.01.2018 року;

- грошова компенсація речового майна 18832,44 грн., яка перерахована на картковий рахунок 30.01.2018 року (а.с. 12).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 200/5754/20-а, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Служби Безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, був задоволений у повному обсязі.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Служби Безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, тобто 26 грудня 2017 року.

Зобов`язано Головне управління Служби Безпеки України в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, тобто 26 грудня 2017 року.

Рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 06.10.2020 року.

З вищевказаним позовом у справі № 200/5754/20-а, позивач звернувся до суду - 18.06.2020 року.

Отже, судовим рішенням, яке набрало законної сили, у справі № 200/5754/20-а, судом надано оцінку бездіяльності відповідача щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Така бездіяльність визнана протиправною, а тому у суду відсутні підстави надання нової оцінки поведінки відповідача в межах вказаних правовідносин.

Судом у вказаній справі також встановлено, що Наказом від 26.12.2017 № 488-ос позивача, відповідно до наказу від 23.12.2017 №1573-ос, виключено зі списків особового складу та направлено в 2 управління Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях для зарахування на військовий облік з виплатою грошової компенсації за 26 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2017 рік. Відповідно до довідки Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 10.07.2020 № 333 позивач під час проходження військової служби не набував права на щорічну додаткову відпустку за період 2015-2017 роки. Відповідно до довідки Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 10.07.2020 № 15/91 позивачеві не нараховувалась та не виплачувалась компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Позивач зазначає, що отримав компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій 26.10.2020 року, у сумі - 17190,42 грн., та 3843,82 грн. 13.11.2020 року, на підтвердження чого надав виписку по його картковому рахунку ПуАТ «Державний ощадний банк України» від 26.10.2020 року (а.с. 16), та від 13.11.2020 року (а.с. 17).

Згідно із довідкою ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, від 22.12.2020 № 15/236 про нараховану та виплачену ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, грошова компенсація за невикористані дні як учаснику бойових дій - 21 354,56 грн. (15253,26*42) - перерахована на картковий рахунок за винятком ПДФО та військового збору у сумі - 17190,42 грн. Компенсацію ПДФО було перераховано на картковий рахунок у розмірі - 3843,82 грн. 13.11.2020 року.

Згідно із довідкою ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 22.12.2020 року № 15/237, грошове забезпечення позивача:

- за жовтень 2017 року - 15253,26 грн.;

- за листопад 2017 року - 15253,26 грн.

Середньоденне грошове забезпечення становить - 500,11 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, у даному випадку ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях було допущено протиправну бездіяльність щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби.

Згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України в рішенні 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012 вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Позивачем зазначено, та підтверджується матеріалами справи, що відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем 13.11.2020 року, виплативши йому у повному обсязі суми грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а до суду із даним позовом позивач звернувся - 19.11.2020 року, про що свідчить штемпель на поштовому конверті в якому позов надійшов до суду (а.с. 20).

Отже, позивач звернувся з цим позовом у встановлений законом строк звернення до адміністративного суду.

При цьому, суд звертає увагу на те, що часткове здійснення розрахунку з позивачем не впливає на правила застосування строків звернення до адміністративного суду, оскільки визначальною обставиною, яка враховується судом при вирішення питання щодо початку перебігу цього строку у справі щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, є дата здійснення саме остаточного розрахунку з позивачем.

Верховний Суд України у постанові №21-8а15 від 17.02.2015 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

У постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-223цс14 Верховним Судом України зазначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

У постанові від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2405цс15 Верховний Суд України зазначив, що «установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день прийняття рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності».

Відтак, посилання відповідача на відсутність бюджетних коштів для здійснення виплат позивачу не виключає його відповідальності.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Верховний Суд у вказаній постанові також зазначив, що компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України. Отже, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється також у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (Постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.».

Згідно з п. 8 розділу ІІ Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи.

При цьому, норми КЗпП України не поширюються на військовослужбовців в частині порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на спірні правовідносини, які виникли під час звільнення позивача з військової служби. Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом при розгляді справ у подібних правовідносинах. Зокрема у справі № 825/598/1/ (адміністративне провадження К/9901/23837/180).

Судом встановлено, що при звільненні позивача з ним не був проведений повний розрахунок. За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку у відповідності до приписів статті 117 КЗпП України.

Позивача звільнено зі служби з 29.12.2017 року. Доказів відсутності позивача в цей день на службі відповідачем суду не надано. Отже, обов`язок повного розрахунку відповідачем мав бути здійснений саме 29.12.2017.

Відповідно до листів Міністерства соціальної політики України Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017,2018,2019,2020 р.р., кількість днів затримки розрахунку за період з 29.12.2017 року (день звільнення) по 13.11.2020 року (день повного розрахунку), становить - 719 днів.

Враховуючи розмір середньоденного грошового забезпечення позивача за два останні місяці роботи, що передували звільненню, визначений у довідці відповідача від 22.12.2020 року №15/237, що становить - 500,11 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку позивача становить - 359 579,09 грн. ( 500,11 грн. Х 719 днів).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.01.2021 року у справі № 200/4185/20-а (адміністративне провадження № К/9901/26572/20) Суд зазначив про те, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Також зазначено про те, що Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, в якій сформовано наступний правовий висновок.

Синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

У висновках наведених Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 року у справі № 825/325/16, також зазначено, що при визначенні розміру відшкодування позивачу за час затримки розрахунку суд бере до уваги розмір несплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, а також те, що фінансування відповідача здійснюється з державного бюджету.

Застосовуючи наведені правові висновки Верховного Суду України і Верховного Суду, необхідно враховувати, що: суми грошової компенсації за неотримане речове майно, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки, були виплачені позивачеві у 2018 році (30.01.2018, 16.01.2018 року, 16.01.2018) і позивач не звертався до суду щодо стягнення цих виплат. Грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій була виплачена у повному обсязі 13.11.2020 року, з позовом до суду про її нарахування та виплату, позивач звернувся у червні 2020 року (понад 2,5 роки з моменту виключення позивача зі списків особового складу 29.12.2017); не наведення позивачем розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні його майнових втрат.

Зважаючи на те, що розмір грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових, що належав до сплати позивачеві при звільненні становить - 21 354,56 грн. (без відрахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів) згідно довідки відповідача від 22.12.2020 №15/236, а загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 29.12.2017 року (день звільнення) по 13.11.2020 року (день повного розрахунку), становить - 359 579,09 грн., суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Як вбачається з наданих відповідачем довідок (від 22.12.2020 №15/235; від 22.12.2020 №15/236) загальний розмір сум, які належали до виплати позивачеві при звільненні становить - 228 392,55 грн., при цьому розмір грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових, що належав до сплати позивачеві при звільненні у сумі 21 354,56 грн., становить 9,34 % від загальної суми всіх належних позивачеві сум при звільненні 228 392,55 грн.

У зв`язку із наведеним, враховуючи, що як було зазначено вище, згідно висновків Верховного Суду, розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум, з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку, суд приходить до висновку, що сплаті на користь позивача підлягає середній заробіток у сумі - 33 584,70 грн., що відповідає 9,34 % суми середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку - 359 579,09 грн.

У зв`язку із наведеним, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За правилами ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позивач, згідно із пунктом 13 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» є звільненим від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат між сторонами відсутні.

Керуючись, ст.ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Я. Мудрого, буд. 56, ЄДРПОУ: 20001504) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо непроведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби.

Стягнути з Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі - 33 584 (тридцять три тисячі п`ятсот вісімдесят чотири) грн. 70 коп., - з відрахуванням передбачених законом податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення складене у повному обсязі та підписане 01 лютого 2021 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.Б. Христофоров