Рішення № 94587126, 01.02.2021, Тлумацький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 353/513/20

Провадження № 2/353/16/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2021 рокум.Тлумач

Тлумацький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого - судді Луковкіної У.Ю.,

з участю секретаря: судового засідання - Мороз М.І.,

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Жируна Р.М.,

представника відповідача - держави України в особі Міністерства юстиції України - Грещук Ю.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Тлумач цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органу поліції,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до держави Україна в особі Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органу поліції. Свої вимоги обґрунтовував тим, що відносно нього 13.09.2019 року сержантом поліції поліцейського взводу № 2 роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Міщанин О.М. складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 51 КУпАП, за наслідками розгляду якого постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15.01.2020 року провадження по справі закрито у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Такі незаконні дії працівника поліції порушили його права, що завдало йому моральних страждань, а тому керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, вважає, що сума морального відшкодування в розмірі 200000,0 грн. буде цілком справедливою і її слід стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України. Також просив стягнути з держави України в особі Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області судові витрати згідно наданого розрахунку.

02.07.2020 року ухвалою судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області позовну заяву ОСОБА_1 до держави Україна в особі Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органу поліції було залишено без руху та надано термін для усунення недоліків.

У зв`язку з частковим усуненням недоліків, ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 14.07.2020 року справу було прийнято до провадження, вирішено справу розглядати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання. Крім цього, даною ухвалою було встановлено відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання ними відзиву на позовну заяву.

14.08.2020 року на адресу суду від представника відповідача - держави Україна в особі Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовна вимога не підлягає задоволенню, є необґрунтованою та безпідставною, оскільки Державна казначейська служба не може нести відповідальність за всі органи, що фінансуються з бюджету. Державна казначейська служба вважає, що неправомірність дій працівника поліції не була встановлена, а тому відсутній причинний зв`язок між діями працівника поліції та шкодою. Крім того, позивач не звертався ні до суду, ні до правоохоронних органів з вимогою про відшкодування завданої йому шкоди, а також не надав доказів завдання йому моральної шкоди та не довів її розмір.

30.10.2020 року на адресу суду від представника відповідача - держави Україна в особі Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовна вимога не підлягає задоволенню, є необґрунтованою та безпідставною, оскільки Управління патрульної поліції не відноситься до органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а тому не є суб`єктом відповідальності в даному випадку. Крім того, вважає, що закриття справи про адміністративне правопорушення щодо позивача за відсутністю події та складу не є прямою та єдиною підставою до стягнення моральної шкоди. Вважає, що в даному випадку відсутній необхідний суб`єктний склад та немає обов`язкового елементу неправомірності/незаконності дій працівника патрульної поліції, який би був встановлений процесуальним рішенням або актом. Постановою суду про закриття справи про адміністративне правопорушення щодо позивача за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення не було встановлено неправомірності дій інспектора. Також просив суд звернути увагу на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження перебування за кордоном з метою отримання прибутку та доказів завдання йому моральної шкоди.

02.11.2020 року ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до держави Україна в особі Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органу поліції.

17.11.2020 року від позивача ОСОБА_1 на адресу суду надійшла відповідь на відзив представника відповідача - Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції, в якій позивач зазначив, що всі заперечення відповідача є безпідставними, необґрунтованими та не підлягають врахуванню. Зокрема, вважає, що саме неправомірними діями працівника патрульної поліції завдана шкода, оскільки матеріалами справи, поза розумним сумнівом, підтверджено факт складення інспектором протоколу про адміністративне правопорушення (крадіжка) щодо нього, яке було вчинене зовсім іншою людиною. Внаслідок цього він був змушений змінити звичайний спосіб життя, йому приходили судові повістки та постанови суду, він був змушений ходити до суду та виправдовуватись за те, що ніколи не робив, щодо нього судом був застосований примусовий привід. Звертає увагу на те, що матеріали справи про адміністративне правопорушення щодо нього повертались Івано-Франківським міським судом на доопрацювання, однак, були повторно направлені без усунення недоліків, що свідчить про те, що і після складання протоколу, працівники поліції не бажали належним чином оформити відповідні матеріали справи, з`ясувати та встановити обставини даної справи, тобто продовжували вчиняти неправомірні дії, продовжуючи завдавати йому моральну шкоду.

19.11.2020 року на адресу суду від представника відповідача - держави Україна в особі Міністерства юстиції України надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Вважає, що Міністерство юстиції України є неналежним відповідачем по даній справі, оскільки жодних дій/бездіяльності щодо позивача Міністерством юстиції України допущено не було. По суті спору зазначає, що позивачем не надано суду прямих доказів того, що він відчував фізичні або душевні страждання внаслідок дій Міністерства юстиції України.

Ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 21.12.2020 року підготовче судове засідання було закрито, а справу було призначено до судового розгляду на 15.01.2020 року, яке неодноразово відкладалось.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Жирун Р.М. в судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати в сумі 3502,50 грн. Зазначив, що позивач ОСОБА_1 адміністративного правопорушення не вчиняв, присутнім на місці події не був, а отже, складання щодо нього протоколу працівником УПП в Івано-Франківській області є незаконним. Вважає, що дії працівника УПП в Івано-Франківській області по складанню протоколу щодо ОСОБА_1 , оформленню матеріалів по цій справі та передачі справи про адміністративне правопорушення до суду є перевищенням службових повноважень або, щонайменше, халатністю, оскільки цими діями працівник поліції позбавив ОСОБА_1 можливості ознайомитись з матеріалами справи, надати пояснення, скористатись правовою допомогою. Після передачі справи до суду позивачу направлялись повістки про виклик до суду, він був змушений повернутись із-за кордону на Україну, щоб залучити до участі у справі адвоката та брати участь в судових засіданнях, доводячи свою невинуватість, до нього був застосований привід в судове засідання. В с. Бортники Тлумацького району, де він проживає, внаслідок направлення на його адресу повісток з суду, всі довідались, що він щось вкрав з магазину, хоча він цього не робив і не міг зробити, оскільки в цей час перебував за кордоном. Внаслідок халатного відношення поліцейського до своїх службових обов`язків щодо встановлення та перевірки особи справжнього правопорушника, відібрання відповідних пояснень та встановлення дійсних обставин справи, складання щодо ОСОБА_1 незаконного протоколу, він отримав моральну шкоду, яку, за його внутрішнім переконанням, він оцінив в 200 тис. грн.

Представник відповідача - держави Україна в особі Міністерства юстиції України - Грещук Ю.З. в судовому засідання просила в задоволенні позовних до Міністерства юстиції України відмовити, оскільки вважає, що воно не є належним відповідачем по справі, бо неправомірних дій щодо позивача не вчиняло. Щодо задоволення вимог до інших представників держави в особі відповідних органів, поклалась на розсуд суду.

Представники відповідача - держави Україна в особі Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції та Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явились, хоча неодноразово були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши думку представника позивача та представника відповідача, суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним складанням щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, направленням матеріалів по справі про адміністративне правопорушення на розгляд суду і неналежним виконанням службових обов`язків працівником патрульної поліції, підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтями 77, 78 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Судом встановлено, що в провадженні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області перебувала справа про адміністративне правопорушення № 344/16936/19 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 51 КУпАП. Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06.11.2019 року по справі № 344/16936/19 щодо ОСОБА_1 застосовано примусовий привід до суду (а.с. 119-120). Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18.11.2019 року по справі № 344/16936/19 матеріали справи притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 51 КУпАП повернуто до Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції в Івано-Франківській області для належного оформлення (а.с. 121-122).

Матеріали справи про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 51 КУпАП повторно надійшли на розгляд Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області та справі було присвоєно № 344/21386/19. Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15.01.2020 року по справі № 344/21386/19 було встановлено, що 13.09.2019 року щодо ОСОБА_1 сержантом поліції поліцейського взводу № 2 роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Міщанин О.М. складено протокол серії АА № 657007 про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 51 КУпАП, а саме про те, що ОСОБА_1 , перебуваючи в ТзОВ «Пакко Холдинг» «Вопак 6204» по вул. Привокзальна, 9, в м. Івано-Франківську, таємно викрав з полиці магазину горілку «Медоф» 0,5 л, сидр APPS, пиво «Чернігівське світле» 1, 25 л, пиво «Чернігівське міцне», газету «Експрес» на загальну суму 184 грн. 47 коп. без ПДВ. З копії протоколу про адміністративне правопорушення серії АА № 657007, складеного 13.09.2019 року нібито щодо ОСОБА_1 , вбачається, що працівником поліції, всупереч п. 9 розділу II Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 N 1376 зі змінами, особу правопорушника встановлено не було, будь-які дані з цього приводу в протоколі відсутні (а.с. 125). Також, як вбачається з протоколу, будь-які пояснення в особи, яка вчинила адміністративне правопорушення не відбирались, відеозаписи події, що відбувалась в магазині, не переглядались. За наслідками судового розгляду зазначеного протоколу, постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15.01.2020 року, провадження по справі закрито у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, оскільки з досліджених судом доказів, в т.ч. відеозаписів з нагрудних камер інспекторів поліції, встановлено, що крадіжку вчинено іншою особою, а на час вчинення крадіжки з магазину ОСОБА_1 перебував за межами державного кордону України (а.с. 9). Зазначене також підтверджується довідкою Головного центру обробки спеціальної інформації Прикордонної служби України від 03.10.2019 року (а.с. 10) та копією 3-х сторінок закордонного паспорта позивача (а.с. 14-16).

Згідно ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми: статтю 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (№ 266/94-ВР).

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Відповідальність за шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією або бездіяльністю працівника під час виконання ним своїх трудовим (службових) обов`язків відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України покладається на юридичну особу, з якою цей працівник перебуває у трудових правовідносинах.

Статтями 2, 4 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.

Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).

У даній справі підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою будь-які витрати тощо.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч.1 ст. 23 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За положенням ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Як роз`яснено у пункті 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 5.6 та 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України)».

У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Одночасно суд наголошує, що доводи представників відповідача щодо відсутності моральних страждань позивача спростовуються наступним.

У відповідності із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Як визначено у Рішенні Європейського суду з прав людини «Справа Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого королівства» (Case ofABDULAZIZ, CABALES AND BALKANDALI), 1985 р., з огляду на її природу, моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже, і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (наприклад, «Рисовський проти України», № 29979, пункти 86, 89, від 20 жовтня 2011 року, «Антоненков та інші проти України», № 14183/02, пункт 71, від 22 листопада 2005 року).

Як свідчить тлумачення статей 23, 1173, 1174 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органу державної влади (посадової особи) при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

В силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що негативні емоції позивача внаслідок складання безпідставного протоколу про адміністративне правопорушення щодо нього та інших дій Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області щодо ініціювання судового провадження за цим протоколом, перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із діями відповідача, а тому суд вважає доведеним факт завдання моральної шкоди незаконними діями та рішеннями працівником Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області (складання безпідставного протоколу про адміністративне правопорушення за крадіжку з магазину щодо особи, яка поза будь-яким розумним сумнівом була відсутня на території України на момент вчинення крадіжки; невиконання вимог п. 9 розділу II Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 N 1376 щодо належного оформлення протоколу про адміністративне правопорушення, в т.ч. і щодо обов`язковості встановлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, тощо). Спричинена позивачу моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, моральних переживаннях порушенні нормальних життєвих стосунків, витрачанні часу та коштів на відновлення прав. Тобто позивачеві були спричинені моральні страждання, що безумовно змінило його нормальний життєвий ритм, проте доказів на підтвердження немайнових втрат в сумі 200 тис. грн. (їх тривалості, можливості відновлення, істотності змін в житті, тощо) позивачем суду не надано.

Тому, враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди в сумі 200 тис. грн. є завищеними, їх розмір не знайшов свого підтвердження у судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає обґрунтованим та виправданим присудження позивачу відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн.

При цьому суд враховує, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Пунктом 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, передбачено, що центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України, яка, зокрема здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, суд наголошує, що відповідачем у справі є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади, що наділені відповідною компетенцією. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16).

Також, суд не вважає слушними міркування представника Міністерства юстиції України про те, що це міністерство є неналежним відповідачем по справі, та наголошує, що відповідачем у справі є держава Україна, яка делегувала певні свої компетенції до створених нею органів. А тому і Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції, і Державна казначейська служба України, і Міністерств юстиції України є лише представниками держави в даному спорі.

Схожі за змістом висновки по суті справи містяться у Постанові Об`єднаної палати Верховного суду від 10.10.2019 року у справі № 569/1799/16-ц, Постанові Верховного суду від 02.09.2020 року у справі № 641/5898/17, Постанові Верховного суду від 28.10.2020 року у справі № 461/85/19, Постанові Верховного суду від 05.02.2020 року у справі № 640/16169/17, Постанові Великої палати Верховного суду від 01.09.2020 року у справі № 216/3521-16-ц, Постанові Верховного суду від 24.03.2020 року у справі № 818/607/17.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на відповідача у разі задоволення позову, а якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, позивачем відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України додано до матеріалів справи договір про надання правової допомоги адвокатом від 23.09.2019 року, згідно якого за надання правничої допомоги клієнт ( ОСОБА_1 ) зобов`язується сплатити адвокату Жируну Р.М. гонорар в сумі 3600,0 грн. (а.с. 23), розрахунок розміру правничої допомоги по справі, з зазначенням характеру правничої допомоги та кількості витраченого часу (а.с. 25), оригінал квитанцій до прибуткового касового ордеру № 17 від 06.07.2020 року про оплату наданих послуг адвокатом Жируном Р.М. на суму 3502,50 грн. (а.с. 24).

Враховучи викладене, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 3502,50 грн. витрат на правничу допомогу, оскільки витрати на правничу допомогу були необхідними, а розмір цих витрат є обгрунтованим, вказана сума витрат була сплачена, що підтверджується наданими суду доказами.

Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008 р., «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001 р., та «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 р. неодноразово вказувалось, що «оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій».

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення йде своїм корінням у більш загальний принцип, втілений у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29-30). Втім, це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

На підставі ст.ст. 2, 15, 16, 23, 170, 1172-1176 ЦК України, ст.ст. 3, 19, 56 Конституції України, ст.ст. 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст. 1, 19, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», керуючись ст.ст. 5, 13, 76-78, 81, 82, 141, 247, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до держави Україна в особі Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органу поліції - задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя с. Бортники Тлумацького району Івано-Франківської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , спричинену моральну шкоду в розмірі 5000 грн. (п`ять тисяч) 00 коп.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя с. Бортники Тлумацького району Івано-Франківської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , судові витрати за надання професійної правничої допомоги в сумі 3502,50 грн. (три тисячі п`ятсот дві гривні п`ятдесят копійок).

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції через Тлумацький районний суд Івано-Франківської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ГоловуючийУ. Ю. Луковкіна

Повний текст рішення по справі складено 02 лютого 2021 року.