Постанова № 9458278, 19.01.2010, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2010 р. Справа № АС 17/112/5018

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Гуцал М.І.

при секретарі Чміленко Н.С.

за участю:

з викликаних та повідомлених осіб в судове засідання ніхто не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства Виробничо-торгова фірма «Кременчукмеблі»на постанову Господарського суду Полтавської області від 23.12.2008 року по справі № АС 17/112/5018

за позовом Відкритого акціонерного товариства Виробничо-торгова фірма «Кременчукмеблі»

до Кременчуцької ОДПІ в Полтавській області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ВАТ Виробничо-торгова фірма "Кременчукмеблі", звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом, в якому після зміни позовних вимог просив визнати недійсними (нечинними) податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 02.07.07 р. № 0002632301/0/1455 та № 0002642301/0/1456, від 19.09.07 р. № 0002632301/1/2181 та № 0002642301/1/2180, від 23.11.07 р. № 0002632301/2/2709 та № 0002642301/2/2710, від 28.01.08 р. № 0002632301/3/302 та № 0002642301/3/303.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 23.12.08 р. по справі № 17/112/5018 було відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Позивач не погодився з судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Господарського суду Полтавської області від 23.12.08 р. по справі № 17/112/5018 та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та процесуального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд без будь-якого обґрунтування не розглянув позовні вимоги в повному обсязі, оскільки фактично відмова у задоволення позову стосувалася лише податкового повідомлення-рішення № 0002642301/3/303 від 28.01.08 р., дав хибну оцінку наданим до матеріалів справи документам.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 364/23-210/00275033 від 18.06.07 р. планової виїзної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.06.04 р. по 31.12.06 р., за результатами якої були виявлені порушення позивачем вимог п. 5.2.1, п. 5.3.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п. 7.2.1, п. 7.4.1, п. 7.4.4 ст. 7 Закону України "Про ПДВ".

Виявлені порушення за даними перевіряючих пов’язані з тим, що підприємство до валових витрат віднесло витрати, пов'язані з наданням реклами та виготовленню рекламного буклету, наданими підприємством ТОВ "НВП "Южсинтезпроект", м. Дніпропетровськ, та ПП "КМТ-Титан", м. Дніпропетровськ, по яких не підтверджено фактичне виконання цих послуг та їх зв'язок з господарською діяльністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. В п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Закон не відносить до валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Крім того, суд першої інстанції послався на те, що в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" бухгалтерський облік визначається як обов’язків вид обліку, який ведеться підприємством. Податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Оскільки акти виконаних робіт не відповідають вимогам п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", тому що в них не визначений перелік наданих послуг, відсутні розрахунки вартості проведених рекламних акцій, не визначено місце проведення рекламних акцій, не зазначена кількість задіяних в акціях учасників, то судом першої інстанції зроблений висновок про те, що ці акти виконаних робіт не можуть визнаватися документами первинного бухгалтерського обліку.

Також суд першої інстанції вказав на те, що згідно протоколу № 11 від 16.12.05 р. "Про затвердження рішення Наглядової (спостережної) Ради стосовно відчуження основних засобів Відкритого акціонерного товариства Виробничо-торгової фірми "Кременчукмеблі" було ухвалено провести реорганізацію акціонерного товариства у зв’язку з закриттям меблевого виробництва, а тому отримані позивачем послуги по виготовленню рекламного буклету та організації проведення рекламної акції не пов’язані з використанням їх у власній господарській діяльності. Таким чином, позивачем зайво віднесені оплата рекламних послуг до складу валових витрат, в результаті чого відбулося завищення валових витрат за І кв. 2006 р. на суму 500415,0 грн. та за II кв. 2006 р. на суму 480000,0 грн.

В судовому рішенні також вказано, що судом були досліджені підстави для віднесення до податкового кредиту в березні 2006 р. ПДВ в сумі 99585,06 грн., сплачених позивачем по операціям з реклами та виготовлення рекламних буклетів за договором № 240206 від 24.02.06 р., додаткової угоди № 1 від 24.02.06 р. до нього, акту № 1.

При цьому суд послався на те, що відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про ПДВ" податковим кредитом є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. В п. 7.4.1 ст. 7 цього Закону значено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно п. 7.2.1 Закону України "Про ПДВ" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм).

Оскільки надана до матеріалів справи податкова накладна № 219 від 31.03.06 р. не містить вищевказаних реквізитів, судом першої інстанції зроблений висновок про те, що вона оформлена неналежним чином, а тому слід застосовувати приписи п. 7.4.5 ст. 7 Закону України "Про ПДВ", в якому визначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

З останнім висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з тих підстав, що в наданій податковій накладній є всі обов’язкові реквізити з урахуванням особливостей отриманих послуг.

Проте слід відмітити, що судом першої інстанції було з’ясовано, що отримані рекламні послуги позивачем не використовувалися у власній господарській діяльності і саме ці обставини унеможливлюють віднесення сум ПДВ по вказаним операціям до податкового кредиту.

До матеріалів справи позивачем наданий договір № 240206 від 24.02.06 р., укладений підприємством (замовник) з ТОВ «Південсинтезпроект»(виконавець), предметом якого є надання послуг по організації та проведенню рекламної компанії з метою збільшення популярності торгівельної марки замовника серед споживачів м. Києва, м. Кременчука та м. Дніпропетровська та залучення додаткових покупців. Цим же договором передбачено поетапне надання послуг, зміст яких, об’єм, вартість, порядок оплати та строки узгоджуються в додатках до договору. В додатковій угоді № 1 до цього договору вказано, що виконавець зобов’язується виготовити (надрукувати) рекламні буклети тиражем 600000,0 екземплярів на загальну вартість 600000,0 грн. Оплата має виконуватися або перерахуванням грошових коштів або шляхом видачі власного векселя після підписання акту виконаних робіт.

В акті виконаних робіт № 1 від 31.03.06 р. записано, що виконавець виготовив (надрукував) рекламний буклет тиражем 600000,0 екземплярів по оригінал-макету замовника та організував проведення рекламної акції торгової марки замовника у м. Києві, м. Кременчуці та м. Дніпропетровську за графіком у період з 04.03.06 р. по 26.03.06 р. у торгових центрах, спортивно-оздоровчих центрах та клубах, медичних центрах на загальну суму 600000,0 грн.

Аналогічного змісту послуги були передбачені договором № 02-06/06 від 01.06.06 р., укладеним позивачем (замовник) з ПП «КМТ-Титан». Додатковою угодою до цього договору передбачено виготовлення (друк) рекламного буклету тиражем 600000,0 екземплярів за макетом, переданим замовником. Вартість послуг узгоджена в сумі 577650,0 грн. В акті виконаних робіт від 30.06.06 р. вказано, що виконавець виготовив буклет тиражем 600000,0 шт. та організував проведення рекламної акції торгової марки замовника у м. Полтаві та м. Кременчуці по розповсюдженню рекламного буклету у період з 01.06.06 р. по 30.06.06 р.

В поясненні позовних вимог, залучених до матеріалів справи (арк. справи 98-103) представник позивача наполягав на тому, що після рішення Наглядової (Спостережної) комісії «Про відчуження основних засобів ВАТ Виробничо-торгова фірма "Кременчукмеблі", тобто закриття меблевого виробництва, затверджене протоколом № 11 від 16.12.05 р., підприємство не припинило свою діяльність з продажу виготовлених раніше власних меблевих виробів і з метою їх розпродажу проводилися рекламні акції.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що в наданих договорах їх предметом визначено рекламні заходи, направлені на збільшення популярності торгової марки підприємства. При цьому відповідно ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Визначення поняття «торговельна марка» є тотожнім поняттю «знак», що згідно ст. 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»є позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб. Цим же Законом передбачено, що право власності на знак засвідчується свідоцтвом, видача якого здійснюється Установою у місячний строк після державної реєстрації знака. Свідоцтво видається особі, яка має право на його одержання.

В ст. 16 наведеного Закону встановлено, що свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом. Використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано.

З аналізу наведених норм випливає, що будь-яким діям по використанню знаку (торговельної марки) передує отримання відповідного свідоцтва. Проте ні до матеріалів справи, ні до апеляційної скарги позивачем не надані документи, які б підтвердили наявність у нього торговельної марки (знаку), яка б могла рекламуватися.

Також є недоведеними належними доказами твердження позивача про рекламування продукції, яка була виготовлена до рішення Наглядової (Спостережної) комісії від 16.12.05 р., оскільки до матеріалів справи надані копії фотокатологів продукції колекції 2006 р. і доказів того, що ці товари були виготовлені у 2005 р. і саме вони рекламувалися як торговельна марка не надано.

Крім того, слід зауважити, що за договорами, що є предметом дослідження, рекламні буклети мали виготовлятися за макетами, переданими замовником. Але ні до позову, ні в подальшому позивачем не надано макету (макетів) рекламних буклетів, відсутні дані про їх зміст, форму, розмір, інформацію, яка в них мала викладатися.

Також слід зауважити, що за своїм змістом надані позивачем договори є договорами підряду, які відповідно приписам ст. 837 ЦК України передбачають, що одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Тобто предметом даного виду договору є певний вид та відповідний перелік робіт. Крім того, істотними умовами договору підряду є ціна роботи, порядок оплати, якість роботи та визначення того, з якого матеріалу і якими засобами мають виконуватися роботи, визначені в договорі (ст. 839, ст. 843, ст. 854, ст. 857 ЦК України).

Як вже вказано колегією суддів, в договорах сторони узгодили поетапне надання послуг, а зміст, об’єм, вартість, порядок оплати та строки надання послуг по кожному етапу оговорюються в додатках, які є невід’ємною частиною кожного договору. В якості таких додатків позивачем надавалися додаткові угоди до договорів, але в цих документах не визначений зміст наданих послуг на кожному етапу, строки або терміни цих етапів, вартість послуг по кожному з етапів. З цього слід зробити висновок про те, що зміст договору № 240206 від 24.02.06 р., укладеного позивачем з ТОВ «Південсинтезпроект та договору № 02-06/06 від 01.06.06 р., укладеного позивачем з ПП «КМТ-Титан», з урахуванням додаткових угод до них, суперечить вимогам спеціальних норм цього Кодексу, оскільки не містить всіх істотних умов, обумовлених самими сторонами, що в свою чергу є порушенням п. 1 ст. 203 ЦК України.

Оскільки відповідно положенням ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, то такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, як передбачено п. 1 т. 216 ЦК України, а тому твердження позивача про фактичне отримання ним рекламних послуг спростоване вищенаведеними фактами, а документи бухгалтерського обліку, яки підприємством були використані при формуванні валових витрат по цим операціям не можуть вважатися відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

В акті перевірки записано, що по вищевказаним договорам у підприємства в бухгалтерському обліку рахується кредиторська заборгованість, тобто кошти виконавцям позивач не перераховував, що не заперечувалося ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі. Оскільки позивачем не доведені факти отримання рекламних послуг, їх оплата, то у нього не було законних підстав на дату оформлення акту виконаних робіт відносити вказані в них суми до валових витрат, що підтверджує правильність висновків відповідача за законність визначення податкових зобов’язань по податку на прибуток.

Як вказує відповідач, вищевказані операції позивачем були використані при формуванні податкового кредиту відповідних періодів. Але слід відмітити, що з урахуванням того, що до податкового кредиту відносяться суми податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону (в редакції, що діяла на час оподаткування), протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ»), при відсутності фактично проведених операцій, тобто у відсутності мети їх подальшого використання у власній господарській діяльності, у позивача не було законних підстав формувати податковий кредит по таким операціям.

За таких підстав висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про ПДВ»та визначення податкових зобов’язань оскарженими податковими повідомленнями-рішеннями є правильними.

До позову позивачем були також включені податкові повідомлення-рішення, які відповідачем були прийняті за результатами розгляду. З пояснень представників відповідача в судовому засіданні випливає, що нові податкові повідомлення-рішення направлялися позивачу з метою доведення нових строків сплати податкових зобов’язань та фінансових санкцій.

Ні в позові, ні в апеляційній скарзі позивач не наводить доводів стосовно законності процедури їх прийняття, а тому колегія суддів вважає доведеним твердження відповідача стосовно причин та підстав прийняття податкових повідомлень-рішень за наслідками розгляду скарг платника податків в порядку адміністративного оскарження.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновок про те, що суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні його позову.

Але колегія суддів вважає необхідним відмітити, що в ст. 129 Конституції України визначено, що основними конституційними засадами судочинства є гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами.

Згідно приписів ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Одночасно із технічним записом судового засідання ведеться журнал судового засідання, в якому відображається хід судового розгляду справи. В ч. 7 ст. 12 КАС України встановлено, що офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, встановленому цим кодексом.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що розгляд справи в суді першої інстанції відбувався без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Зазначена обставина підтверджується відсутністю журналу судового засідання. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції порушив конституційні засади судочинства та вимоги ст. 41 КАС України. Враховуючи, що суд першої інстанції не здійснив фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, встановленому цим кодексом, колегія суддів вважає, що в матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо розгляду справи судом першої інстанції.

Відповідно до положень п. 1 та п. 2 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. При цьому законним визнається рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова суду була прийнята з порушенням норм процесуального права, що є підставою для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Виробничо-торгова фірма «Кременчукмеблі»на постанову Господарського суду Полтавської області від 23.12.2008 року по справі № АС 17/112/5018 –задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Полтавської області від 23.12.2008 року по справі № АС 17/112/5018 за позовом Відкритого акціонерного товариства Виробничо-торгова фірма «Кременчукмеблі»до Кременчуцької ОДПІ в Полтавській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення –скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову ВАТ Виробничо-торгова фірма "Кременчукмеблі".

Постанова набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом місяця з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий                                         Ю.М. Філатов

Судді                                                                                           Н.С. Водолажська

                                                                                                     М.І. Гуцал

Повний текст постанови виготовлений 25.01.2010 р.