
Провадження № 2/470/19/21
Справа № 470/841/20
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2021 року смт. Березнегувате
Березнегуватський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді Лусти С.А.
за участю позивача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 , секретаря судового засідання Дячук А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Березнегувате в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Березнегуватська районна державна адміністрація, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим будинком,
ВСТАНОВИВ:
01 грудня 2020 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
В позові зазначила, що на праві власності їй належить житловий будинок АДРЕСА_1 . В зазначеному будинку зареєстровані відповідачка ОСОБА_2 , як колишня співмешканка сина, та її малолітні діти ОСОБА_3 , 2008 року народження, та ОСОБА_4 , 2014 року народження, які з вересня 2019 року в ньому не проживають, оскільки проживають у іншому будинку по АДРЕСА_2 . Посилаючись на те, що реєстрація місця проживання відповідачів у будинку позбавляє у повній мірі користуватися наданими їй правами, зокрема розпорядитися вказаним будинком, позивачка просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим будинком.
Ухвалою суду від 30 грудня 2020 року до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору залучено Березнегуватську районну державну адміністрацію, як орган опіки та піклування.
В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позовній заяві та просила їх задовольнити. Пояснила, що придбала вказаний будинок для проживання у ньому сина з сім`єю. Відповідачка є колишньою співмешканкою сина, яка зареєструвалася у будинку зі своєю донькою, оскільки сумісно проживала з сином. У 2014 році у них народився син ОСОБА_4 , якого також було зареєстровано у вказаному будинку. Вона з відповідачами не проживала, оскільки разом з чоловіком проживає в іншому будинку. У 2019 році, після припинення спільного проживання з сином, відповідачка з дітьми переїхала проживати до іншого будинку, оскільки стала проживати з іншим чоловіком, однак з реєстрації не знімається. Вона бажає подарувати вказаний будинок іншому сину, оскільки на даний час він там проживає з сім`єю, однак не має можливості цього зробити, оскільки там зареєстровані відповідачі. Син бажає зареєструвати місце проживання відповідача ОСОБА_4 як дитини за місцем свого проживання в іншій квартирі, однак відповідачка проти цього заперечує, що унеможливлює змінити його реєстрацію.
Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог позивачки, пояснила, що майже 8 років проживала у будинку позивачки разом з її сином та зареєструвалася у ньому з дітьми лише на її прохання. У 2019 році син позивачки поїхав на заробітки до Польщі та повідомив, що не бажає з нею разом у подальшому проживати. По його приїзду вона з дітьми виселилася до іншого будинку, оскільки співмешканець її прогнав. На даний час вона не бажає проживати у будинку позивачки, оскільки проживає в іншому будинку, однак з реєстрації зніматися не бажає через відсутність власного житла та можливості зареєструватися у ньому. У будинку батьків, де вона була зареєстрована раніше, зареєструватися не може, оскільки проти цього заперечує її сестра. Аналогічні пояснення відповідачка зазначила і у відзиві на позовну заяву, який направила до суду 11 січня 2021 року.
Представник третьої особи в судове засідання направив письмові пояснення, в яких проти визнання ОСОБА_3 , 2008 року народження, та ОСОБА_4 , 2014 року народження, такими, що втратили право користування житловим будинком заперечував, при вирішенні спору просив врахувати інтереси малолітніх дітей, а розгляд справи просив провести у його відсутність.
Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази, суд доходить наступного.
Позивачка є власником житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами та земельної ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, посвідченого державним нотаріусом Березнегуватської державної нотаріальної контори Миколаївської області 02 жовтня 2015 року, реєстровий номер 546, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 44989430 від 02 жовтня 2015 року та вказаний договір купівлі-продажу (а.с.5-7, 15-16).
З довідки виданої виконавчим комітетом Березнегуватської селищної ради Березнегуватського району Миколаївської області № 1237 від 27 липня 2020 року та копії будинкової книги слідує, що у вказаному будинку по АДРЕСА_1 зареєстровано місце проживання відповідачів ОСОБА_2 , 1987 року народження, ОСОБА_3 , 2008 року народження, та ОСОБА_4 , 2014 року народження (а.с.8, 10-14).
Згідно акту обстеження місця проживання, складеного депутатом Березнегуватської селищної ради Миколаївської області по виборчому округу № 4 Татаровою І.М. від 27 липня 2020 року, відповідачі зареєстровані у вказаному будинку за вищевказаною адресою, але в ньому не проживають з вересня 2019 року (а.с.9).
Позивачка зареєстрована та проживає у іншому будинку по АДРЕСА_3 та разом з відповідачами у будинку по АДРЕСА_1 не проживала та не була зареєстрована. Вказане підтверджується копією паспорту позивачки та не заперечується сторонами у справі (а.с.4).
Відповідачі порушують право позивачки на розпорядження своїм майном, оскільки не знялися з реєстрації як такі, що не проживають і не користуються житловим будинком.
У відповідності до ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є не порушеним. Статтею 47 Конституції Українизакріплено право кожного на житло, визначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Здійснення громадянами житлових прав здійснюється у порядку визначеному законодавством, в тому числі Цивільним кодексом Українита Житловим кодексом УкраїнськоїРСР.
Частиною 1 статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому згідно зі ст.391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном.
Статтею 383 ЦК Українита ст.150 ЖК Української РСРпередбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Частиною 2 ст.405 ЦК України передбачено, що член сім`ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.
Згідно ч.3 ст.9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 71, статті 72 ЖКУРСРпри тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається житлове приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 Житлового кодексу Української РСР), необхідно з`ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Відповідно до ст.150, 156 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Члени сім`ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника належать особи зазначенні в ч.2 ст.64 ЖК УРСР, а саме дружина, чоловік, їх діти, батьки. Членами сім`ї може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Суд не приймає до уваги доводи відповідачки ОСОБА_2 та покази свідка ОСОБА_5 стосовно примусового позбавлення відповідачки та її дітей користування будинком позивачки у вересні 2019 року, оскільки вони спростовуються показами свідка ОСОБА_6 , який є колишнім співмешканцем відповідачки, який в судовому засіданні показав, що не проганяв відповідачку з будинку, а лише запропонував їй його покинути, оскільки у неї були відносини з іншим чоловіком, на що вона погодилася. Вказане узгоджується з позицією самої відповідачки, яка в судовому засіданні вказувала, ще не бажає проживати в будинку позивачки, а хоче лише там бути зареєстрованою разом з дітьми через відсутність іншого місця реєстрації. Крім того із заявою до правоохоронних органів про примусове позбавлення її права користування будинком та з позовом до суду про вселення до будинку відповідачка ОСОБА_2 не зверталася.
З огляду на викладене, враховуючи, що відповідачка та її малолітні діти більше року не проживають у житловому будинку позивачки, не є колишніми членами її сім`ї, оскільки не проживали разом з нею та спільного господарства не вели, не надали доказів наявності поважних причин, які перешкоджали б їм користуватися ним, позивачка бажає розпорядитися будинком, який належить їй на праві власності, однак не має можливості цього зробити через реєстрацію у ньому відповідачів, суд приходить до висновку, що відповідачі можуть бути визнані такими, що втратили право користування житловим будинком, у зв`язку з чим, позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, в зв`язку із задоволенням позовних вимог, суд покладає на відповідачку обов`язок по відшкодуванню позивачці витрат на оплату судового збору, оскільки відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є малолітніми.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265, 268, 274-279 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Березнегуватська районна державна адміністрація, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим будинком, задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 такими, що втратили право користування житловим будинком по АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору, в розмірі 840,8 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду через Березнегуватський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повний текст рішення не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Сторони:
позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає по АДРЕСА_4 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Березнегуватським РВ УМВС України в Миколаївській області 20 листопада 2001 року, РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідачі: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована по АДРЕСА_1 , фактично проживає по АДРЕСА_5 ;
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована по АДРЕСА_1 , фактично проживає по АДРЕСА_5 ;
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований по АДРЕСА_1 , фактично проживає по АДРЕСА_5 .
третя особа: Березнегуватська районна державна адміністрація, пл. Соборно-Миколаївська, 1 смт. Березнегувате Миколаївської області, 56203, код ЄДРПОУ 04056701.
Повний текст рішення складено 01 лютого 2021 року.
Суддя С. А. Луста
Судове рішення № 94578350, Березнегуватський районний суд Миколаївської області було прийнято 26.01.2021. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 470/841/20. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: