Рішення № 94578095, 22.01.2021, Франківський районний суд м. Львова

465/5934/14-ц

2/465/48/21

РІШЕННЯ

Іменем України

22.01.2021 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова,

в складі:

головуючого-судді Ванівського Ю.М.

при секретарі Кремса Б.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСББ «Оселя-2», Управління комунальної власності Департаменту економічної політики ЛМР, Реєстраційної служби ЛМУЮ, треті особи – Львівська міська рада, Франківська районна адміністрація ЛМР, про визнання не чинним свідоцтва про право приватної власності на квартиру, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, усунення перешкод в користуванні житлом, включення в список жильців будинку, зобов`язання укласти договір найму житла, реєстрацію по місцю проживання,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою, про усунення перешкод у користуванні житлом. Заявлені вимоги мотивує тим, що він проживає в житловій кімнаті площею 11, 7 м. к.в. житлового блоку будинку по АДРЕСА_1 з лютого 1989 р. Дана кімната знаходиться в одному блоці разом із іншою кімнатою площею 18 м кв., в якій проживає ОСОБА_4 з 1997 року. Також у блоці є туалет, умивальник з душем і маленький коридор спільного користування. Двері цих поміщень і кімнат виходять в малий коридор. Поселення у даний гуртожиток відбулося на підставі рішення профспілкового комітету і адміністрації «Мехколони 55», що було в складі тресту «Південьзахіделектромережбуд», де позивач на той час працював.

ОСОБА_1 був звільнений із вищевказаної роботи у зв`язку із скороченням штатів та з 18 вересня 2014 року останній не зміг попасти у вищевказане приміщення, так як ОСОБА_2 самовільно, без будь-якого погодження, встановив металеві двері на вхід до блоку, чим створив суттєву перешкоду. Ключі від дверей на телефонний дзвінок позивачу надано не було. Таким чином, відповідач створює перешкоди до житла.

На підставі вищевикладеного, позивач просить позов задоволити.

27.03.2015 р. ОСОБА_1 подав заяву про уточнення позовних вимог, а саме визнання нечинним свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_1 , видане 17 червня 2014 року Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно від 21.07.2014 р. за №14656214, усунення перешкод у користуванні приміщенням.

Вищевказану заяву мотивує тим, що він постійно проживав за адресою: АДРЕСА_2 , ще з 1989 року, що підтверджує довідкою з місця проживання, виданої ДП ЖЕУ ВАТ «Південьзахіделектромережбуд» в 2002 році, кориспонденцією від посадових осіб, реєстром дзвінків та іншими доказами.

З даного приміщення позивача ніхто не висиляв. Крім того ОСОБА_1 вказує на те, що він був поселений у відповідності до чинного на той час законодавства. Більше того, розпорядженням №91 Франківської районної адміністрації було дозволено укласти договір найму кв.35 з ОСОБА_2 лише на житлову кімнату площою 18.4 кв.м. та спільних комунальних вигод. Тобто, про кімнату площею 11.7 кв.м. мова не йшла.

На підставі вищевикладеного, позивач вважає, що приватизація відповідачем кімнати площею 11.7 кв.м. пройшла із грубим порушенням чинного законодавства.

10 травня 2016 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, а саме зобов`язати ОСББ «Оселя-2» включити ОСОБА_1 в список жильців будинку по АДРЕСА_2 ) та подати адміністрації Франківського району документи для заключення договору найму.

Вищевказану заяву мотивує тим, що його було законно поселено в гуртожиток по АДРЕСА_3 .), що випливає із позовної заяви тресту «Південьзахіделектромережбуд» від 12.04.1991 р. подану до Радянського райсуду м. Львова (на даний час – Франківський районний суд м. Львова) про виселення із квартири ОСОБА_1 .

В грудні 1991 року вищевказану позовну заяву про виселення із квартири ухвалою Радянського райсуду м. Львова залишено без розгляду.

Адміністрація ОСББ «Оселя-2» заявляє про те, що позивача не має в списках жильців будинку по АДРЕСА_1 і включити в даний список останнього можливо тільки за рішенням суду.

Щодо укладання договору найму помешкання з адміністрацією, позивач вказує на те, що адміністраціє відмовляє йому у даному правочині через відсутність його у списках членів жильців та відсутністю прописки за адресою: АДРЕСА_2 . Крім того, позивач наголошує на тому, що йому неодноразово було відмовлено у прописці за вищевказаною адресою, так як він там на законних підставах проживав.

26 квітня 2017 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог в частині скасування розпорядження Франківської районної адміністрації №195 від 25.04.2014 року щодо укладення договору найму з ОСОБА_3 на квартиру ІНФОРМАЦІЯ_1 з однієї житлової кімнати площею 18.4 кв.м., кухні – 11,5 м.кв. та комунальних вигод. Крім того, позивач просить скасувати укладений договір найму на дану квартиру.

Вищевказану заяву мотивує тим, що згідно копії листа Франківської районної адміністрації від 22.10.2014 року за №35-3524 повідомлено ОСОБА_1 про те, що розпорядженням №91 Франківської районної адміністрації надано дозвіл на укладення з ОСОБА_2 договір найму на квартиру ІНФОРМАЦІЯ_1 з однією житловою кімнатою площею 18,4 кв.м та спільних комунальних вигод. Однак, Розпорядженням Франківської районної адміністрації №195 дозволено укласти договір найму з ОСОБА_3 на квартиру площею 35,7 кв.м. з однією житловою кімнатою площею 18,4 кв.м., кухнею – 11,5 кв.м. та комунальними вигодами. Загальна площа – 35,7 кв.м.

Отже, позивачу є незрозумілим, що стало причиною вищевказаного рішення, так як останнього не було виселено із займаного ним приміщення. Більше того, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 самі визнали той факт, що вони не користувалися кімнатою позивача.

06 червня 2017 року позивач подав на адресу суду додаткові пояснення, які мотивує тим, що довідка «Про склад сім`ї та займані приміщення за №35 від 13.05.2014 року, а також технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_4 , виготовлений 28.03.2014 р., не відповідають дійсності, так як ОСОБА_2 та ОСОБА_3 станом на 28.03.2014 р. мали право найму лише на кімнату площею 18, 4 кв.м., а не на всю квартиру. Більше того, технічний паспорт виданий з порушенням «Положення про порядок передачі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян.

14 березня 2018 року позивач подав на адресу суду додаткові пояснення, які мотивує тим, що на копії поверхневого плану добре видно, що квартира АДРЕСА_4 складається із двох житлових кімнат (площею 11.5 кв.м., та 18.4 кв.м.), коридору, туалету, та душової з умивальком. Ніяких позначок про кухню з малюнком кухонної плити (газової або електричної) та мийки в даній квартирі не має.

Крім того, позивач вказує про те, що 04 квітня 2014 р. ОСОБА_2 подав на ім`я голови Франківської районної адміністрації заяву, в якій він надає згоду своїй дружині ОСОБА_3 бути основним квартиронаймачем кв. АДРЕСА_5 . Проте, згідно ордеру №120 від 29.01.1997 та розпорядження №91 районної адміністрації було дозволено укласти договір найму тільки на одну житлову кімнату площею 18.4 кв.м. та спільні комунальні вигоди. Більше того, з лютого 1989 р. позивач проживав у вищевказаній квартирі, а саме в кімнаті площею 11,5 кв.м., яка ніколи не була кухньою.

06 вересня 2018 року позивач подав додаткові обгрунтування, які мотивовані тим, що він був звільнений з роботи в «Мехколоні 33» в жовтні 1990 року у зв`язку із скороченням членів штатів, але ще з 1997 року проживав у гуртожитку у блоці № НОМЕР_2 , а саме в кімнаті площею 11,7 кв.м.. Позивач вказує на те, що він неодноразово звертався до адміністрації тресту «Південьзахіделектромережбуд» з проханням прописатися по місцю проживання, але неодноразово йому в цьому було відмовлено з підстав того, що він не працює в організаціях тресту. Однак звільнення у зв`язку із скороченням штату передбачає виселення з приміщення лише за умови надання іншого житлового приміщення.

Крім того, позивач наголошує на тому, що ОСОБА_2 ніколи не займав його приміщення, що теж в свою чергу унеможливлювало приватизації даного приміщення. Більше того, документи, які надавалися для набуття права власності на вищевказане приміщення не відповідають дійсності.

06 вересня 2018 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог в частині визнання недійсної довідки «Про склад сім`ї та зайняті приміщення» від 01.04.2014 р.

Заяву мотивує тим, що у вищевказаній довідці невірно вказано про наявність у квартирі окремої кухні площею 11.5 кв.м.

На підставі вищевикладеного просить позов задоволити.

В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав, та просив такі задоволити.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник просили відмовити в задоволенні позову за безпідставністю такого.

В судове засідання інші учасники не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, однак у відповідності до ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи без їхньої участі.

Суд, заслухавши учасників по справі та дослідивши подані докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Частиною 1ст. 5 ЦПК України, передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно роз`яснень п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Згідно зі статтями 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст.82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з лютого 1989 року проживав у будинку за адресою: АДРЕСА_2 (до зміни АДРЕСА_6 ) в кімнаті площею 11,7 кв.м., що не заперечується сторонами та стверджується постановою слідчого СВ Сихівського РВ ЛМУ ГУ МВСУ у Львівській області про закриття кримінального провадження за №42015140070000036 від 07.04.2015.

ОСОБА_1 був звільнений із роботи, а саме із «Механізовані колони №55», на підставі наказу №52/2 від 30 жовтня 1990 р. у зв`язку із скороченням штатів у жовтні 1990 року.

Так, судом встановлено, що трест «Південьзахіделектромережбуд» неодноразово звертався із листом до позивача щодо звільнення займаного приміщення.

Ухвалою Радянського райсуду м. Львова залишено без розгляду позовну заяву тресту «Південьзахіделектромережбуд», про виселення ОСОБА_1 .

Згідно із ст. 118 Житлового Кодексу України передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу нього.

Відповідно до ч.2.3 ст. 132 ЖК України, інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), переглядаючи справу у порядку відступлення від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, дійшла висновку, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Судом встановлено, що до суду не надано доказів, які б засвідчували факт виселення ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (до зміни АДРЕСА_1 блок 412).

Відповідно до ч.1,3 ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 1997 року проживає у АДРЕСА_1 блок № НОМЕР_2 в кімнаті площею 18, 4 кв.м. Даний факт не заперечується сторонами.

Згідно розпорядження №91 від 26.02.2014 р. Франківської районної адміністрації надано ОСОБА_2 дозвіл на укладення договору найму на кв. АДРЕСА_7 .

Згідно Розпорядження Франківської районної адміністрації №195 від 25.04.2014 року, ОСОБА_3 надано дозвіл на укладення договору найму квартири АДРЕСА_4 з однією житловою кімнатою площею 18,4 кв.м., кухнею 11, 5 кв.м та комунальними вигодами.

На підставі вищевказаного розпорядження ОСОБА_3 звернулася із заявою про передачу у спільну часткову власність членам сім`ї у рівних частках: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_4 з однією житловою кімнатою площею 18,4 кв.м., кухнею 11, 5 кв.м та комунальними вигодами.

Управлінням комунальної власності 17.06.2014 р. видано наказ про передачу вищевказаної квартири у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Зобов`язано відділ приватизації державного житлового фонду Франківського району м. Львова оформити та видати свідоцтво про право власності відповідно до даного наказу.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, встановлено що квартира АДРЕСА_5 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до статті 328 ЦК України, набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набув права власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Як вбачається із заяви ОСОБА_2 , останній надав згоду своїй дружині ОСОБА_3 стати основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_5 . Однак, як вбачається із розпорядження №91 від 26.02.2014 р. Франківської районної адміністрації, ОСОБА_2 не був квартиронаймачем всієї квартири, а лише однією житловою кімнатою площею 18, 4 кв.м. та спільних комунальних послуг.

Більше того, судом встановлено, в розпорядженні Франківської районної адміністрації від 25.04.2014 року вказано про надання дозволу ОСОБА_3 на оренду квартири АДРЕСА_4 з однією житловою кімнатою площею 18,4 кв.м., кухнею 11, 5 кв.м та комунальними вигодами. Однак, згідно наявних у справі доказів, у вищевказаній квартирі АДРЕСА_4 не було кухні, проте за такою площею знаходилася кімната, в яку був вселений ОСОБА_1 .

Суд також звертає увагу на той факт, що в судовому засіданні 24.02.2016 р. ОСОБА_2 вказав про те, що коли він заселявся у гуртожиток, а саме в квартиру АДРЕСА_4 , кімната площею 18,4 кв.м., в меншій кімнаті проживав ОСОБА_1 . Крім того, ОСОБА_2 вказав про те, що він ніколи не користувався меншою кімнатою.

Відповідно до ч.2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Відповідно до п.18 Положення «Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» громадянин подає до органів приватизації такі документи:

заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі;

копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним;

копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, які проживають разом з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім`ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо);

довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі;

технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок;

копія ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку;

документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім`ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду;

копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності);

заява-згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.

Громадяни, які проживають у гуртожитку, крім документів, визначених у цьому пункті, до заяви також додають:

витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про наявність у власності житла;

копію договору найму жилого приміщення та/або копію договору оренди житла;

Прийняті документи реєструються органом приватизації в окремому журналі.

Судом встановлено, що до заяви про приватизацію вищевказаної квартири ОСОБА_5 додано наступні документи:

-Довідка про склад сім`ї та займане приміщення;

-Технічний паспорт;

-Копія поверхневого плану;

-Ексилікація внутрішнього плану;

-Копія витягу з розпорядження та копія паспортних даних.

Отже, суд вважає такий перелік документів неповним для прийняття рішення про приватизацію спірного приміщення. Більше того, суд вказує про те, що ОСОБА_1 проживав у гуртожитку по АДРЕСА_8 , що підтверджується довідкою ДП ЖЕУ «Південьзахіделектромережбуд» від 23.08.2002 р., та виселений з даного приміщення не був, однак його зголи на приватизацію спірного приміщення не було.

Судом також встановлено, що у документах, наданих для приватизації квартири невірно вказано про наявність кухні площею 11,5 кв.м., так як дане приміщення є кімнатою, яка використовувалося ОСОБА_1 , та ніколи не використовувалося ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Отже, суд приходить до переконання про необхідність скасувати розпорядження Франківської районної адміністрації №195 від 25.04.2014 року та визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірне приміщення, так як такі були видані із порушенням прав позивача.

Щодо визнання недійсними довідок «Про склад сім`ї та займані приміщення, від 01.04.2014 року та від 13.05.2014 року, то суд вказує про те, що в останніх дійсно невірно вказано щодо наявності кухні площею 11.5 кв.м. та використання даного приміщення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Однак, на думку суду, такі довідки не підлягають скасуванню так як не є правовстановлюючими документами.

Щодо доводів позивача про наявність перешкоди у користування спірним приміщенням, то суд вказує наступне.

У статті 116 ЖК Української РСР встановлено, що якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов`язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Так як з 2014 року позивач не має змоги потрапити у квартиру АДРЕСА_5 , через поміняні двері та відсутність ключів, з урахуванням вищевказаного, суд приходить до переконання про задоволення даної вимоги, оскільки такі дії ОСОБА_3 та ОСОБА_2 порушують права ОСОБА_1 .

Щодо реєстрації Позивача за вищевказаною адресою, то суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Судом встановлено, що позивач неодноразово звертався до адміністрації тресту «Південьзахіделектромережбуд» із заявою про реєстрацію місця проживання, однак такому було відмовлено.

В постанові слідчого СВ Сихівського РВ ЛМУ ГУ МВСУ у Львівській області про закриття кримінального провадження за №42015140070000036 від 07.04.2015 встановлено незаконність відмови ОСОБА_1 адміністрацією ВАТ «Південьзахіделектромережбуд» та ДП ЖЕУ «Південьзахіделектромережбуд» в реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 (до зміни АДРЕСА_1 блок 412).

Крім того, до суд не надано жодного належного та допустимого доказу щодо правомірності відмови у реєстрації (прописці) ОСОБА_1 за вищевказаною адресою.

Так, на підставі вищевикладеного, суд приходить до переконання про те, що позивач на законних підставах був поселений в житлове приміщення, а саме кімнату, площею 11,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 (до зміни АДРЕСА_1 блок 412).

та не був із такої виселенний, а отже останній вважається такою особою, в якої є право користування даним приміщенням та підлягає реєстрації.

Щодо вимоги про зобов`язання ОСББ «Оселя-2» подати Франківській районній адміністрації документи на заключення договору найму житла, то суд вказує про те, що позивач вправі самостійно звернутися до адміністрації щодо заключення договору найму. У разі відмови, - вправі її оскаржувати. Отже, така вимога є передчасною, як і в свою чергу, вимога про зобов`язання ОСББ «Оселя-2» внести позивача в списки членів жителів будинку АДРЕСА_1 .

Згідно із ст.6 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст.16 ЦК України, способами захисту цивільного права та інтересів є припинення дії, яка порушує право. Суд може захистити цивільне право і інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства,визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права,викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню на підставі встановлених вищевказаних обставин.

Керуючись ст. ст. 4,12,81,258, 274, 259, 263,265,354, Цивільного процесуального кодексу України,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСББ «Оселя-2», Управління комунальної власності Департаменту економічної політики ЛМР, Реєстраційної служби ЛМУЮ, треті особи – Львівська міська рада, Франківська районна адміністрація ЛМР про визнання не чинним свідоцтва про право приватної власності на квартиру, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, усунення перешкод в користуванні житлом, включення в список жильців будинку, зобов`язання укласти договір найму житла, реєстрацію по місцю проживання та скасувати довідки «Про склад сім`ї та займані приміщення»,- задоволити частково.

Скасувати розпорядження Франківської районної адміністрації №195 від 25.04.2014 р. в частин, що надає право на укладення договору найму з ОСОБА_3 на квартиру ІНФОРМАЦІЯ_1 з однієї житлової кімнатою площею 18.4 кв.м., кухні – 11,5 кв.м. та комунальних вигод.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру № НОМЕР_1 , видане 17 червня 2014 р. Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради.

Скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21.07.2014 р., індексний номер 14656214.

Зобов`язати ОСОБА_2 усунути створені перешкоди в доступі ОСОБА_1 в доступі до приміщення площею 11,5 кв.м. в квартирі АДРЕСА_5 .

Зобов`язати Франківську районну адміністрацію зареєструвати ОСОБА_1 в комунальній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .

В решті вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України п. п. 15., 15.5 до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається через Франківський районний суд м.Львова.

Повний текст рішення виготовлений 29.01.2021р.

Суддя Ванівський Ю. М.