Рішення № 94575503, 02.02.2021, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/18594/19

Провадження №2/521/406/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2021 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Граніна В.Л., при секретарі Шкребтієнко Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради та Служба у справах дітей Одеської міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком, -

В С Т А Н О В И В:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся позивач з позовом до відповідача про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 14.08.2014 року сторони зареєстрували шлюб. В період шлюбу у сторін народилась дитина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час сторони разом не проживають вже тривалий час, спільного господарства не ведуть, будь – які сімейні та шлюбні відносини припинені, шлюб носить формальний характер, а тому підлягає розірванню. Також, позивач просить визначити місце проживання дитини – ОСОБА_3 разом з ним, оскільки відповідач не має самостійного офіційного заробітку, хоча зобов`язана матеріально забезпечувати дитину, а тому дитина не може проживати з матір`ю.

Позивач в останньому судовому засіданні участі не приймав, однак надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач приймала участь у судовому засіданні разом з представником, надавши пояснення, відповідно до яких позовні вимоги визнала частково, а саме в частині розірвання шлюбу, в іншій частині просила відмовити у задоволені та дитину залишити проживати разом з нею.

Представники третіх осіб приймали участь у судовому засіданні, надали пояснення по суті позовних вимог, відповідно до яких просили відмовити у задоволені позову в частині визначення місця проживання дитини та дитину залишити проживати разом з матір`ю.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, вислухавши думку учасників процесу, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме в частині розірвання шлюбу, а в частині визначення місця проживання дитини разом з батьком – відмовленню.

Судом встановлено, що 14.08.2014 року між сторонами укладено шлюб, про що Відділом державної РАЦС у Малиновському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції зроблено актовий запис за №1789 (свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 ).

Сторони припинили шлюбні стосунки, спільне господарство між ними не ведеться. Основною причиною припинення сімейних відносин є те, що сторони втратили почуття любові і поваги один до одного, у сторін різні погляди на подружнє життя, та сім`ю.

Відповідно до ст. 105 Сімейного кодексу України, шлюб може бути розірваний за заявою одного з подружжя на підставі рішення суду. Згідно зі ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Згідно зі ст. 113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. Сторони вирішили прізвища після розірвання шлюбу залишити без змін.

Судом встановлено, що сторони припинили подружні стосунки, проживають за різними адресами, спільного господарства не ведуть. Тому, враховуючи згоду обох з сторін на розірвання шлюбу, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині розірвання шлюбу.

Що стосується позовних вимог про визначення місця проживання дитини, суд зазначає наступне.

В період шлюбу у сторін народилась дитина – ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Відділом державної РАЦС у місті Одесі Одеського міського управління юстиції від 26.10.2015 року, актовий запис №10914.

Позивач просить суд визначити місце проживання малолітньої дитини разом з ним, посилаючись на те, що він має достатній рівень заробітної плати для забезпечення дитини усім необхідним, володіє належними житловими умовами та має позитивну характеристику з місця роботи.

Статтею 153 СК України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно зі ст. ст. 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України», Європейський суд з прав людини наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.

При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Згідно до ст.ст. 1, 4, 11, 18 Закону України «Про охорону дитинства», забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає - забезпечення належних умов для охорони здоров`я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Проживання дитини разом із батьками є водночас правом дитини та обов`язок батьків утримувати дитину.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

За змістом статті 31 ЦК України, малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що в даній конкретній цивільній справі, з урахуванням того факту, що батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Тому питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до ст.ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави - учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч.ч. 2 і 3 ст. 11 ЗУ «Про охорону дитинства», ст. 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітнього.

При цьому, суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

У відповідності до ч. 2 ст. 161 СК України, орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

З наданих до матеріалів справи доказів, поданих сторонами в обґрунтування їх вимог та заперечень, вбачається, що обидві сторони є працевлаштованими, та мають постійних дохід.

Разом з тим, під час складання висновку органу опіки та піклування, зокрема, встановлено – «Всі питання щодо виховання дитини вирішуються матір`ю, про що в письмовому вигляді підтверджують сусіди та знайомі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ». Також зазначено – «Спеціалістами служби у справах дітей Одеської міської ради 23.10.2020 року було проведено обстеження житлово – побутових умов проживання малолітнього, про що складений відповідний акт, згідно з яким встановлено, що матір`ю створені всі умови для всебічного розвитку, виховання та відпочинку дитини».

В свою чергу, у висновку органу опіки і піклування вказано, що перевірити умови проживання батька, ОСОБА_1 , не надається можливим.

Також, суд враховує той факт, що за результатами проведення відповідних перевірок, Органом опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради було зроблено висновок про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Посилання позивача про необґрунтованість даного висновку, підроблення документів, на підставі яких він був зроблений, та спотворення обставин, викладених у зазначеному висновку, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а самим позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження даних обставин. При цьому, суд враховує що весь цей час дитина проживає разом з матір`ю і будь - яких доказів, що це негативно впливає на інтереси дитини позивачем не надано.

При цьому, суд бере до уваги практику у рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

За таких обставин, прийнявши до уваги висновок Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, вік дитини, з урахуванням достатньої участі у житті та вихованні сина саме матір`ю, виходячи з якнайкращих інтересів дитини, суд приходить до висновку, що для визначення місця проживання дитини разом з батьком, а отже позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, не доведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 141, 153, 160, 161 СК України, ст.ст. 1, 4, 11, 15, 18 ЗУ «Про охорону дитинства», ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76, 81, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ), треті особи Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради (юридична адреса: м. Одеса, вул. Канатна, 134, код ЄДРПОУ 26303264) та Служба у справах дітей Одеської міської ради (юридична адреса: м. Одеса, вул. Косовська, 2-д, код ЄДРПОУ 25427107) про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком – задовольнити частково.

Шлюб, зареєстрований 14.08.2014 року Відділом державної РАЦС у Малиновському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис №1789 (свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 ), між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – розірвати.

Прізвища сторін після розірвання шлюбу залишити без змін.

У задоволені позовних вимог про визначення місця проживання дитини разом з батьком ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги через Малиновський районний суд м. Одеси до Одеського апеляційного суду.

Головуючий