Ухвала суду № 94570232, 02.02.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 640/18838/17

Провадження № 1-кп/638/250/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2021 року Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого Аркатової К.В.

суддів Хайкіна В.М., Цвірюк Д.В.

секретаря Рижикової В.Г.

за участю прокурора Глієвого А.

захисників Корневої О.С., Князєвої К.Ю., Нев`ядомського А.Д.,

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання захисника Корневої О.С. про повернення прокурору обвинувального акту кримінального провадження № 42017220000000757 у відношенні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України,-

встановив:

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 27 грудня 2017 року кримінальне провадження № 42017220000000757 за обвинуваченням ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, передано з Київського районного суду м. Харкова на розгляд до Дзержинського районного суду м. Харкова.

Ухвалою суду призначено розгляд вказаного обвинувального акту зі стадії підготовчого судового засідання.

В підготовчому судовому засіданні захисником обвинуваченої ОСОБА_1 адвокатом Корневою О.С. заявлено клопотання про повернення обвинувального акту у кримінальному провадженні № 42017220000000757 від 18.07.2017 року прокурору для приведення його у відповідність вимогам закону.

Клопотання обґрунтоване тим, що обвинувальний акт не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України в частині викладу фактичних обставин кримінального правопорушення та правової кваліфікації. Зазначене унеможливлює здійснення об`єктивного та всебічного розгляду справи. Крім того, однією зі складових начебто протиправних дій її підзахисної, що викладені у обвинувальному акті, є незастосування норми, що визнана неконституційною. Щодо неналежного викладення у обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення вказала наступне. Відповідно до обвинувального акту, щодо ОСОБА_1 , що є предметом розгляду у цій справі, остання працюючи на посаді державного реєстратора виконавчого комітету Харківської міської ради, 08.04.2009 року нібито вступила у злочинну змову з ОСОБА_2 та 28.07.2009 року - зі ОСОБА_3 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (досудове розслідування стосовно яких провадиться в окремому кримінальному провадженні), а також діючи за співучасті з посадовими особами Харківської міської ради (досудове розслідування стосовно яких провадиться в окремому кримінальному провадженні), реалізуючи єдину спільну мету, направлену на злочинне безоплатне заволодіння належним територіальній громаді міста Харкова земельними ділянками, з корисливих мотивів задля незаконного збагачення, здійснила злочинні дії, спрямовані на реалізацію запровадженої посадовими особами Харківської міської ради, суть якої полягала у створенні обслуговуючих кооперативів без мети здійснення ними своєї статутної діяльності та подальшому безоплатному виділенні такими кооперативам земельних ділянок. На думку органу досудового розслідування, злочинні дії ОСОБА_1 , полягають у здійсненні нею державної реєстрації юридичних осіб, а саме обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Слобожанка» та обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Перемога 2000», шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та юридичної особи, відомості у реєстраційних картках яких нібито не відповідали відомостям, зазначеним у документах, що подані для державної реєстрації. Її підзахисна обвинувачується саме у вчиненні злочину, відповідальність за який передбачена ч.5 ст.191 КК України, тобто вчинення злочинних дій організованою групою. У обвинувальному акті, щодо її підзахисної вказано, що усі перелічені вище особи, реалізували єдину спільну мету, направлену на злочинне безоплатне заволодіння належним територіальній громаді міста Харкова земельними ділянками. У обвинувальному акті, щодо підзахисної, момент початку вчинення кримінального правопорушення вказаною групою осіб, пов`язується саме із моментом подання документів для здійснення державної реєстрації кооперативів. Тобто мається на увазі, що у момент подання документів, усі фігуранти справи (у тому числі і підзахисна) знали про реальну протиправну мету реєстраційних дій. Однак, таке викладення фактичних обставин вчинення злочину суперечать вироку, що постановлений відносно ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , дії у співучасті із якими інкримінують підзахисній. Вироком Комінтернівського районного суду м. Харкова по справі 645/2857/17 від 19.02.2018 року ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнані винними у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України. Вказаний вирок набрав законної сили. Як вбачається із вироку, при розгляді обвинувального акту, щодо вказаних ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , суд встановив, що вони діяли у групі з посадовими особами Харківської міської ради та директором ТОВ «Анта». Таким чином, суд встановив та описав у вироці усіх учасників злочинної групи. У вироку не зазначено, що вказана група осіб діяла у співучасті із її підзахисною. Таким чином суд, розглядаючи обвинувальний акт, встановив та описав у вироку усіх учасників злочинної групи, подію вчинення злочину та спосіб його вчинення. Разом з тим у обвинувальному акті, щодо обвинуваченої ОСОБА_1 , здійснюючи виклад фактичних обставин вчинення злочину, зазначається, що остання діяла у співучасті із ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , директором ТОВ "Анта" та посадовими особами Харківської міської ради. З огляду на викладене, не зрозумілим є, які ж обставини прокурор вважає встановленими. Виклад обставин, що належать до події кримінального правопорушення та деталізують спосіб його вчинення, має значення для предметного захисту особи, та кваліфікації способів вчинення окремих видів кримінальних правопорушень. Таким чином у обвинувальному акті щодо ОСОБА_1 належним чином не відображено фактичних обставин кримінального правопорушення, що суперечить п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України та відповідно унеможливлює розгляд справи у суді на підставі саме цього обвинувального акту. Щодо відсутності у обвинувальному акті опису способу вчинення ОСОБА_1 злочину, який їй інкримінується зазначила нижченаведене. Диспозиція статті 191 КК України, а саме заволодіння чужими майном шляхом зловживання своїм службовим становищем передбачає, що винна особа може заволодівати майном, щодо якого в силу своєї посади вона наділена правомочністю управління чи розпорядження майном через інших осіб, тобто має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно ввірено чи перебуває у їх віданні. Втім, сама по собі державна реєстрація юридичних осіб у жодному випадку не може перебувати у причинно-наслідковому зв`язку із заволодіннями земельними ділянками обслуговуючими кооперативами. Державний реєстратор не бере участі у діяльності юридичних осіб та не контролює її законність, його дії полягають лише у внесенні відомостей про створену юридичну особу до єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань. Факт, незаконної, на суб`єктивну думку слідства, реєстрації юридичних осіб міг бути наслідком виключно необережності, але ж ніяк не може бути пов`язаний з умислом на заволодіння земельними ділянками третіми особами - обслуговуючими кооперативами в процесі вже своєї діяльності після створення. Щодо неможливості використання як обґрунтування обвинувачення, норми, яка визнана неконституційною вказала наступне. Згідно із обвинувальним актом, однією із складових начебто протиправних дій підзахисної, що викладені у обвинувальному акті, є незастосування нею при проведенні державної реєстрації обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Слобожанка» та обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Перемога 2000» положень ч.2 cт.135 Житлового Кодексу Української РСР. Зокрема, на сторінці 2 у другому абзаці зазначено, що її підзахисна свідомо порушила вимоги ч.2 ст.135 Житлового Кодексу Української РСР. Аналогічна кваліфікація зазначена у абзаці другому на ст. 5 обвинувального акту. Відповідно до ч. 2 ст. 135 Житлового Кодексу Української РСР (у редакції, що діяла на час здійснення державної реєстрації кооперативів) зазначено, що до членів житлово-будівельного кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлене законодавством Союзу РСР і Української РСР) і перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово- будівельного кооперативу або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також громадяни, зазначені в частині першій статті 143, частині другій статті 145 і частині першій статті 146 цього Кодексу. Зважаючи на цю норму, описуючи у обвинувальному акті протиправні, на думу обвинувачення дії ОСОБА_1 , орган досудового слідства зазначив, що остання не маючи на те законних підстав, затвердила список членів кооперативу, які не мали права бути прийнятими до членів кооперативу, зважаючи на положення ч. 2 ст. 135 Житлового Кодексу Української РСР. Положення ч.2 ст. 135 Житлового Кодексу Української РСР визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду№ 12-р/2019 від 20.12.2019 року. Тобто норма, якою визначено, що «до членів житлово-будівельного кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлене законодавством Союзу РСР і Української РСР) і перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також громадяни, зазначені в частині першій статті 143, частині другій статті 145 і частині першій статті 146 Житлового Кодексу Української РСР» визнана неконституційною. Відповідно до ч. З ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов`язковими до виконання на території України. Станом на даний час, із Житлового Кодексу Української РСР виключено зазначену норму з підстав наявності Рішення Конституційного Суду № 12-р/2019 від 20.12.2019 року. Обвинувачення не може грунтуватися на нормах закону, які визнані неконституційними. Відповідно і обвинувальний акт не може містити у собі посилань на норми законодавства, що визнані не конституційними. Не дотримання таких норм, не може інкримінуватися особі, як злочин. Важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, оскільки правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків прокурора, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист. Таким чином, даний обвинувальний акт не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України в частині викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, правової кваліфікації та в частині використання як обґрунтування обвинувачення, норми, яка визнана неконституційною, а тому просила задовольнити заявлене клопотання.

Прокурор заперечував проти заявленого адвокатом Корневою О.С. клопотання, вважав за можливе призначити обвинувальний акт до судового розгляду, оскільки він складений відповідно до вимог ст. 291 КПК України, підсудний Дзержинському районному суду м. Харкова, підстав для закриття чи зупинення провадження немає.

Захисники Князєва К.Ю., Нев`ядомський А.Д. підтримали заявлене клопотання.

Обвинувачені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили задовольнити клопотання сторони захисту.

Вислухавши учасників процесу, дослідивши обвинувальний акт з додатками, суд прийшов до наступного.

Вирішуючи питання про можливість призначення обвинувального акту до судового розгляду, перевіривши виключно зміст обвинувального акту та реєстр матеріалів досудового розслідування, не вдаючись до передчасної оцінки наявності чи відсутності доказів винуватості обвинуваченого на цій стадії кримінального процесу, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Згідно з ч.4 ст.110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним документом, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України, яка, в свою чергу, включає в себе вичерпний перелік відомостей, які повинен містити обвинувальний акт і вони є обов`язковими для їх виконання слідчим і прокурором.

Зокрема, згідно з п.5 ч.2 ст.291 КПК України, обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті КК України та формулювання обвинувачення.

Норми КПК України покладають на суд обов`язок роз`яснити обвинуваченому суть обвинувачення (ст.348 КПК України), а потерпілому надає право підтримувати обвинувачення у випадку відмови прокурора від державного обвинувачення, а також ряд інших прав, безпосередньо пов`язаних з обвинуваченням (ст.56 КПК України).

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.1989 у справі «Камасінскі проти Австрії» № 9783/82, п. 79). Крім того, Суд констатував, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25.03.1999 у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п.52).

Неналежне викладення у обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення полягає у наступному.

Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_1 інкриміновано злочин за обставин, що остання працюючи на посаді державного реєстратора виконавчого комітету Харківської міської ради, 08.04.2009 року вступила у злочинну змову з ОСОБА_2 , 28.07.2009 року - зі ОСОБА_3 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також діючи за співучасті з посадовими особами Харківської міської ради, реалізуючи єдину спільну мету, направлену на злочинне безоплатне заволодіння належним територіальній громаді міста Харкова земельними ділянками, з корисливих мотивів задля незаконного збагачення, здійснила злочинні дії, спрямовані на реалізацію запровадженої посадовими особами Харківської міської ради, суть якої полягала у створенні обслуговуючих кооперативів без мети здійснення ними своєї статутної діяльності та подальшому безоплатному виділенні такими кооперативам земельних ділянок.

З викладених обставин злочину вбачається, що злочинні дії ОСОБА_1 полягають у здійсненні державної реєстрації юридичних осіб - обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Слобожанка», обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Перемога 2000» шляхом внесення відповідних записів до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та юридичної особи, відомості у реєстраційних картках яких не відповідали відомостям, зазначеним у документах, що подані для державної реєстрації

ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину, відповідальність за який передбачена ч.5 ст.191 КК України, тобто вчинення злочинних дій організованою групою.

Однак, таке викладення фактичних обставин вчинення злочину суперечать вироку, що постановлений відносно ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , дії у співучасті із якими інкримінують ОСОБА_1 ..

Вироком Комінтернівського районного суду м. Харкова по справі 645/2857/17 від 19.02.2018 року, що набрав законної сили, тобто встановлені цим вироком обставини не підлягають доказуванню, ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнані винними у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України.

Як вбачається з вироку суду від 19.02.2018 року ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 діяли у групі з посадовими особами Харківської міської ради та директором ТОВ «Анта». Разом з тим, у даному вироку відсутні посилання на те, що вказана група осіб діяла у співучасті із ОСОБА_1 .

Разом з тим, у даному обвинувальному акті, що перебуває в провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова у відношенні ОСОБА_1 , викладені фактичні обставини вчинення злочину, свідчать, що ОСОБА_1 діяла у співучасті із ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , директором ТОВ «Анта та посадовими особами Харківської міської ради.

Положеннями п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України чітко визначено, що обвинувальний акт повинен містити відомості, які прокурор вважає встановленими, зокрема, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) Закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Таким чином, враховуючи викладене суд вважає виклад фактичних обставин кримінального правопорушення суперечить вимогам діючого законодавства України, оскільки щодо однієї і тієї ж події кримінального правопорушення, одних і тих самих осіб, відносно одного і того ж об`єкту злочину, по різному викладені фактичні обставини вчинення злочину, тобто у обвинувальному акті щодо ОСОБА_1 належним чином не відображено фактичних обставин кримінального правопорушення, що суперечить п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України та відповідно унеможливлює розгляд справи у суді на підставі саме цього обвинувального акту.

Крім того, в обвинувальному акті відсутні відомості щодо опису способу вчинення ОСОБА_1 злочину, який їй інкримінується.

Диспозиція статті 191 КК України, а саме заволодіння чужими майном шляхом зловживання своїм службовим становищем передбачає, що винна особа може заволодівати майном, щодо якого в силу своєї посади вона наділена правомочністю управління чи розпорядження майном через інших осіб, тобто має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно ввірено чи перебуває у їх віданні.

Однак, державна реєстрація юридичних осіб не може перебувати у причинно-наслідковому зв`язку із заволодіннями земельними ділянками обслуговуючими кооперативами.

Державний реєстратор не бере участі у діяльності юридичних осіб та не контролює її законність, його дії полягають лише у внесенні відомостей про створену юридичну особу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань.

Таким чином факт незаконної реєстрації юридичних осіб міг бути наслідком необережності та не може бути пов`язаний з умислом на заволодіння земельними ділянками третіми особами - обслуговуючими кооперативами в процесі діяльності після створення.

Обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 не містить вказівки про спосіб та шляхом вчинення яких активних дій, ОСОБА_1 вплинула на осіб, у віданні яких перебували земельні ділянки, відчужені на користь третіх осіб обслуговуючих кооперативів.

Разом з тим, згідно з обвинувальним актом, однією із складових протиправних дій ОСОБА_1 , що викладені у обвинувальному акті, є незастосування при проведенні державної реєстрації обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Слобожанка» та обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Перемога 2000» положень ч. 2 cт. 135 Житлового Кодексу Української РСР.

Зокрема, на сторінці 2 у другому абзаці зазначено, що ОСОБА_1 свідомо порушила вимоги ч. 2 ст. 135 Житлового Кодексу Української РСР. Аналогічна кваліфікація зазначена у абзаці другому на ст. 5 обвинувального акту.

Відповідно до ч.2 ст.135 Житлового Кодексу Української РСР (у редакції чинній на час здійснення державної реєстрації кооперативів) зазначено, що до членів житлово-будівельного кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлене законодавством Союзу РСР і Української РСР) і перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово- будівельного кооперативу або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також громадяни, зазначені в частині першій статті 143, частині другій статті 145 і частині першій статті 146 цього Кодексу.

Положення ч. 2 ст 135 Житлового Кодексу Української РСР визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з рішенням Конституційного Суду № 12-р/2019 від 20.12.2019 року.

Відповідно до ч.3 ст.150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов`язковими до виконання на території України.

На теперішній час із Житлового Кодексу Української РСР виключено зазначену норму з підстав наявності Рішення Конституційного Суду № 12-р/2019 від 20.12.2019 року.

Статтею 8 Конституції України, визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має, найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Тотожну норму містить і ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».

Згідно з статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із ч.1 ст.5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Таким чином, обвинувачення не може грунтуватися на нормах закону, які визнані неконституційними, а відповідно і обвинувальний акт не може містити у собі посилань на норми законодавства, що визнані неконституційними. Більш того, не дотримання таких норм, не може інкримінуватися особі, як злочин.

Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень ч.4 ст.110 КПК України, є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 цього Кодексу.

При цьому, важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, оскільки правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків прокурора, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист.

Обвинувальний акт, є важливим процесуальним документом досудового розслідування, який оформляє його результати. В ньому підводяться підсумки досудового слідства, обґрунтовуються доказами висновки слідчого, прокурора щодо винуватості підозрюваного та юридичної кваліфікації його діянь, формулюється в остаточному вигляді обвинувачення.

Статтею 314 КПК України не передбачено можливості виправлення технічних чи інших помилок, а також внесення будь-яких додаткових відомостей до обвинувального акта чи реєстру після їх надходження до суду, зокрема, у підготовчому судовому засіданні. Законом також не передбачено поділу недоліків обвинувального акта чи реєстру на суттєві та не суттєві чи такі, що перешкоджають розгляду або не перешкоджають розгляду справи по суті.

Залишення ж у матеріалах кримінального провадження обвинувального акта з недоліками є неприпустимим, оскільки це свідчить про неповагу до закону, до встановлених ним норм та вимог.

Єдиним процесуальним шляхом виправлення недоліків обвинувального акта, передбаченим КПК України, є повернення обвинувального акта прокурору з метою усунення ним недоліків протягом розумного строку.

За правилами п. З ч. З ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти такі рішення: повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.

Таким чином, суд вважає, що встановлені судом вищезазначені відомості є тими недоліками, без яких не може розпочатися судовий розгляд і вказані недоліки, згідно з нормами КПК України, можуть бути усунуті лише на стадії підготовчого судового засідання відповідно до процедури, визначеної ст. 314 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись п.3 ч.3 ст. 314 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Клопотання захисника Корневої О.С. про повернення прокурору обвинувального акту кримінального провадження № 42017220000000757 за обвинувальним актом у відношенні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України - задовольнити.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42017220000000757 за обвинувальним актом у відношенні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України - повернути прокурору.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 7 днів з дня її оголошення.

Головуючий К.В. Аркатова

Судді:

В.М. Хайкін

Д.В. Цвірюк