Рішення № 94561180, 20.01.2021, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/3277/20

Провадження № 2/428/1625/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді Шубочкіної Т.В.,

за участю секретарів Погребної Л.М., Підгорної Я.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури, Держави Україна в особі Державного казначейства України про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства та прокуратури,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в особі представника позивача ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з Держави Україна в особі Державного казначейства України шляхом списання в безспірному порядку суми матеріальної шкоди у розмірі 5000 гривень, кошти витрачені на час поїздки на засідання Верховного Суду України у розмірі 1174,44 гривні та суму компенсації моральної шкоди в розмірі 3 000 000 гривень. В обгрунтування позову зазначив, що в 2015 році відносно ОСОБА_1 була порушена кримінальна справа № 42015130000000062 за ч.1 ст.262, ч.1 ст.263 КК України, за розглядом якої Лисичанським міським судом Луганської області 30.07.2018 року був ухвалений виправдальний вирок. Позицію суду першої інстанції підтвердила апеляційна інстанція 15.02.2019 року і Верховний Суд України.

Він вважає, що кримінальна справа проти нього була сфабрикована, за надуманим обвинуваченням у нього було проведено обшуки, здійснювалося втручання у його поштове сполучення, були прочитані та переписані всі приватні записи телефонних номерів з прізвищами та іменами, всі вхідні дзвінки, текстові повідомлення. В матеріалах кримінальної справи знаходить інтимне фото його з дружиною в спальні. Він був принижений при проведенні обшуків у нього вдома та в гаражі, йому були спричинені тілесні ушкодження, після чого стан його здоров`я погіршився. Прокуратура Луганської області розповсюджувала проти нього брехливу інформацію про те, що він злочинець і займається придбанням, зберіганням та розповсюдженням вогнепальної зброї та постановила рішення про тимчасове вилучення належного йому майна. До теперішнього часу в реєстрах органів внутрішніх справ він є особою, яку прокуратурою Луганської області 08.07.2015 року повідомлена про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263, ч.2 ст.262 КК України.

Після його побиття у сукупності із психологічним тиском та після травми голови він опинився у лікарні. Крім того, він відчував найсильніші душевні хвилювання та стрес. Його стан здоров`я погіршився і в 2016 році він був звільнений з лав МВС через хворобу.

Він сплатив заставу у розмірі 25000 тисяч гривень, що позбавило його грошей. Через обвинувачення його звільнили з роботи, його дружина перебувала у декретній відпустці, із-за кримінального переслідування йому ставили перепони в отриманні статусу учасника бойових дій.

Ним були витрачені грошові кошти на поїздку до Верховного суду України в розмірі 1174,44 гривні, послуг адвоката у розмірі 55000 гривень, на придбання палива для явки в органи внутрішніх справ на допити у розмірі 5000 гривень.

Представник Луганської обласної прокуратури в судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що в обґрунтування свого позову ОСОБА_1 належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, моральних або фізичних страждань внаслідок протиправної поведінки відповідача не поклав, не надано жодних доказів, які підтверджують міркування, з яких виходив позивач, визначаючи розмір шкоди, а також не підтверджено наявності причинного зв`язку між моральною шкодою і протиправними діями та рішеннями відповідача. Просив відмовити у задоволенні позову.

Державною казначейською службою України наданий відзив, в якому зазначено, що позивачем не надано доказів на підтвердження своїх вимог, факт закриття кримінального провадження за відсутністю в діях осіб складу кримінального правопорушення не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди та не вказує на неправомірність дій посадових чи службових осіб органів державної влади. Просили відмовити у задоволенні позовних вимог за недоведеністю.

Свідок ОСОБА_3 пояснила, що позивач, який є її чоловіком, користувався повагою в колективі. Після того, як відносно нього сфабрикували кримінальну справу від нього всі відвернулися, у нього був відсутній настрій, з`явилася депресія, був морально принижений, став палити та приймав заспокійливі. У зв`язку з погіршенням здоров`я звертався за медичною допомогою. На залог зайняли грошей, було скрутне становище. Взаємовідносини у родині погіршилися. Бачила, як при обшуку гаражу її чоловіка били співробітники спецслужб, після чого у нього була травма голови.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснив, що із позивачем він знайомий майже 30 років. Після порушення кримінального провадження ОСОБА_1 дуже хвилювався, скаржився на життя, проходив лікування у неврологічному відділенні лікарні. У зв`язку із підозрою у нього змінилося ставлення до ОСОБА_1 , він перестав йому довіряти. Після виправдання у позивача змінився настрій, появилася тяга до життя.

Свідок ОСОБА_5 пояснив, що із позивачем у нього дружні стосунки, при обранні запобіжного заходу він виступав поручителем. Після порушення кримінального провадження до ОСОБА_1 багато людей, які його знали, змінили своє ставлення. ОСОБА_1 був приголомшливий. Родина була в скрутному становищі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи, а також докази в їх сукупності, встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

18.03.2015 року відносно ОСОБА_1 було порушено кримінальне провадження № 42015130000000062.

08.07.2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, ч.2 ст.262, ч.1 ст.263 КК України, а 20.08.2016 року обвинувальний акт направлений до Лисичанського міського суду Луганської області.

Вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 30.07.2018 року ОСОБА_1 визнаний невинуватим у пред`явленому йому обвинувачені та виправданий за недоведеністю в його діяннях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.1 ст.262 КК України.

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 15.02.2019 року вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 30.07.2018 року залишений без змін.

Постановою Верховного Суду від 10.10.2019 року ухвала Апеляційного суду Луганської області залишена без змін.

ОСОБА_1 з 15.01.1999 року проходив службу в органах внутрішніх справ. 16.04.2015 року його було звільнено згідно наказу №130 о/с «По особовому складу» з посади оперуповноваженого сектору карного розшуку Кремінського РВ УМВС України в Луганській області за п.64 «е» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС, - за порушення дисципліни. Його права були поновлені постановою Луганського окружного адміністративного суду від 04.11.2015 року, якою ОСОБА_1 поновлено на роботі.

Позивача 18.11.2016 року було звільнено з лав органів внутрішніх справ у запас ЗС України за п.64 «б» - через хворобу. Згідно свідоцтва про хворобу №131 від 01.09.2016 року (на момент звільнення) військово-лікарської комісії ДУ «ТМО МВС України по Луганській області» ОСОБА_1 встановлений діагноз: «ЗЧМТ, струс головного мозку. Забій м`яких тканин голови (травма 08.12.2008 року при виконанні службових обов`язків). Посттравматична енцефалопатія ІІ ст. змішаного генезу, стадія декомпенсації (посттравматична 2008 р., гіпертонічна), синдром лікворної дисциркуляції, виражений астено-вегетативний синдром з частими вегето-судинними пароксизмами. ТІА в вертебро-базилярному басейні (17.08.2015 р.). Гіпертонічна хвороба ІІ (ГЛШ), ступінь 2, ризик 3. Кризова течія. ІХС. Дифузний кардіосклероз. Стенокардія напруження. СН-І. ФК-ІІ. Ангіопатія сітківки обох очей. Травма пов`язана з виконанням службових обов`язків. Захворювання пов`язано з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Непридатний до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час».

Рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій № 8ІІ/ХІІІ/41 від 08.09.2016 року ОСОБА_1 наданий статус учасника бойових дій.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

За загальним правилом, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При цьому, до істотних обставин, що підлягають з`ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов`язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Крім цього, відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому обов`язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру збитків покладається на позивача.

З огляду на вищевикладене, закон пов`язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.

Водночас стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

При цьому, стаття 1174 ЦК України є спеціальною і передбачає певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, положеннями вказаної статті передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, довести наявність яких має саме позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1174 ЦК України.

Відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845.

Згідно п.3 Порядку №845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до ч.1 п.35 порядку №845 Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Згідно п.9 Перехідних та прикінцевих положень Бюджетного кодексу України, безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України N 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 вказаної Постанови).

Отже, в силу вимог ст. 12, 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами, відповідно до ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Приписами ч.ч. 1,6 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Бочаров проти України (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Ствердження позивача, що прокуратурою Луганської області в засобах масової інформації розповсюджувалися відомості про вчинене ним начебто кримінальне правопорушення суд не приймає до уваги, бо в наданих суду статтях та публікаціях СМІ прізвище позивача ніде прямо не зазначено.

Що стосується фото інтимного характеру у матеріалах кримінальної справи, на якому зображений він та його дружина, і яке, на думку позивача, стало відоме широкому колу осіб, суд прийшов до наступного. Згідно статті 433 ЦК України об`єктами авторського права є твори, до яких відносяться і фотографічні твори. Стаття 442 ЦК України визначає, що твір вважається опублікованим, якщо він будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб, у тому числі виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню, відображений у загальнодоступних електронних системах інформації. Оприлюднення твору - це здійснена за згодою автора чи іншого суб`єкта авторського права і суміжних прав дія, що вперше робить твір доступним для публіки. Суд не погоджується із твердженням позивача, що фото стало публічним, бо воно знаходиться в матеріалах кримінального провадження і доступно лише визначеному колу осіб.

Що стосується претензії позивача до Луганської обласної прокуратури щодо невнесення в реєстр МВС відомостей щодо виправдального вироку відносно нього, суд вважає її необґрунтованою, бо внесення змін не відноситься до компетенції органів прокуратури.

Твердження позивача, що 16.04.2015 року його було звільнено з посади у зв`язку із порушенням відносно нього кримінального провадження не відповідає дійсності, також як і існування у зв`язку із кримінальним провадженням перепон в отриманні статусу учасника бойових дій.

Твердження позивача, що проведення досудового та судового слідства стали причиною погіршення його здоров`я, у зв`язку з чим його було звільнено з роботи, жодним чином не підтверджено, равно як і не знайшли свого підтвердження витрати пального на суму 5000 гривень.

Суд не може встановити причинний зв`язок між знаходженням позивача постійно у лікувальних закладах із захворюваннями і впливом та наслідками порушення та розгляду кримінального провадження на його здоров`я, бо це є компетенцією інших установ. Суд також приймає до уваги те, що позивачем в 2008 році була отримана травма голови, після якої йому було встановлено відповідний діагноз. В свідоцтві про хворобу № 131 від 01.09.2016 року зазначено, що ОСОБА_1 за наслідками травми лікувався амбулаторно, в умовах денного та цілодобового стаціонару.

Крім того, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, на підставі наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

У відповідності до ч. 3 ст. 137 ЦПК розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зазначені докази не були представлені в судове засідання і не містяться в матеріалах справи, а тому і визначити розмір витрат на правничу допомогу адвоката у суду немає можливості. Крім того, з матеріалів справи убачається, що за весь час проведення досудового розслідування і розгляду справ в різних судових інстанціях, змінювалися і адвокати.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України , № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Так позивачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів, які свідчили б про протиправність дій прокуратури Луганської області по відношенню до позивача, а також доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями прокуратури та шкодою, на яку посилається позивач.

В даному випадку позивач не в повній мірі довів незаконність дій відповідачів, які спричинили матеріальну шкоду, причинно-наслідковий зв`язок між завданою позивачу шкодою та діями з боку відповідачів, які це спричинили. Крім того, позивачем не надано жодних доказів завдання йому моральної шкоди та не обґрунтовано її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

В той же час суд вважає за можливе стягнути на користь позивача вартість залізничних квітків у сумі 1174,44 гривні для проїзду до Верховного Суду, що знайшло своє підтвердження в матеріалах справи.

Відтак, з урахуванням викладеного, суд надходить до висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судом вирішено питання щодо судового збору.

Керуючись ст.ст.12, 13, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури, Держави Україна в особі Державного казначейства України про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства та прокуратури задовольнити частково.

Стягнути з Держава Україна в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування матеріальної шкоди суми в розмірі 1174 (одна тисяча сто сімдесят чотири) гривні 44 копійки шляхом списання коштів з відповідних рахунків.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року) рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т. В. Шубочкіна