Рішення № 94560249, 29.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2021 року м. Київ № 640/23039/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Департаменту соціальної політики Київської міської державної адміністрації,

Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача

Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Департаменту соціальної політики Київської міської державної адміністрації (далі по тексту - відповідач 1), адреса: 03165, місто Київ, проспект Любомира Гузара, будинок 7, Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області (далі по тексту - відповідач 2), адреса: 0400, Київська область, місто Бровари, вулиця Гагаріна, будинок 18, в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області щодо виплати щорічної разової державної грошової допомоги до 05 травня у період 2016-2017 роки у розмірі, який не відповідає статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (зі змінами згідно із Законом №367-ХІV від 25 грудня 1998 року);

- визнати протиправними дії Департаменту соціальної політики Київської міської ради державної адміністрації щодо виплати щорічної разової державної грошової допомоги до 05 травня у період 2018-2020 роки у розмірі, який не відповідає статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (зі змінами згідно із Законом №367-ХІV від 25 грудня 1998 року);

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області нарахувати і виплатити позивачу щорічну разову державну грошову допомогу до 05 травня у період 2016-2017 роки відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з 5 (п`яти) мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше проведених виплат, а саме суму заборгованості у розмірі 10090,00 грн;

- зобов`язати Департамент соціальної політики Київської міської державної адміністрації нарахувати і виплатити позивачу щорічну разову державну допомогу до 05 травня у період 2018-2020 роки відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з 5 (п`яти) мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше проведених виплат, а саме суму заборгованості у розмірі 18985,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він має статус учасника бойових дій, відповідно, має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком згідно з частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Проте, як вказує позивач у своїй позовній заяві, у період з 2016-2017 рік Управління захисту Броварської міської ради Київської області та у період з 2019-2020 роки Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) виплатили вказану допомогу у розмірі меншому, ніж встановлено законом.

У зв`язку з чим, позивач звернувся до відповідачів з відповідними заявами щодо причин виплати йому допомоги у неповному розмірі, у відповідь на яку листами останнього повідомлено про відсутність правових підстав для здійснення перерахунку допомоги та проведення доплати.

З вказаними діями відповідачів щодо невиплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2016-2020 роки у розмірі, встановленому законодавством, позивач не погоджується, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача 1 у відзиві на позовну заяву послався на те, що виплата разової грошової допомоги до 5 травня за 2016-2017 роки позивачу була виплачена у порядку та в розмірах, встановлених чинним законодавством, а тому підстав для донарахування та виплати цієї допомоги не має.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача 2 у відзиві на позовну заяву послався на те, що виплата щорічної разової грошової допомоги у 2019-2020 роках здійснювалась позивачу відповідно до вимог законодавства відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року №170 та від 19 лютого 2020 року №112, якими затверджено встановлений розмір допомоги до 5 травня.

З урахуванням викладеного, представник відповідача 2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник третьої особи у письмових поясненнях на позовну заяву послався на те, що виплата щорічної разової грошової допомоги у 2019 та 2020 роках здійснювалась позивачу відповідно до вимог чинного законодавства.

Крім того, представник третьої особи у письмових поясненнях на позовну заяву також послався на те, що третій особі не надано право на встановлення розмірів щорічної грошової допомоги до 5 травня, зокрема, Центр проводить перерахунок коштів, які надходять від Міністерства, на рахунок місця служби, а останні проводять безпосередню виплату особам, які мають право на отримання такої допомоги.

З урахуванням викладеного, представник третьої особи просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2020 року провадження в адміністративній справі №640/23039/20 зупинено до набрання законної сили рішенням Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у зразковій справі №440/2722/20.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2021 року провадження в адміністративній справі №640/23039/20 поновлено та вирішено продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 25 квітня 2016 року Управлінням персоналу штабу управління оперативного командування «ПІВДЕНЬ» (Т.1, арк. 13).

Згідно положень статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач, як учасник бойових дій, має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.

Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами у справі, позивачу Управлінням соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області у 2016 році нараховано та виплачено разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 920,00 грн, у 2017 році - 1200,00 грн.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що позивачу за місцем його служби у місті Києві Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у 2019 році нараховано та виплачено разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 1295,00 грн, у 2020 році - 1390,00 грн.

Вважаючи, що відповідачами здійснено перерахунок та виплату вказаної вище допомоги у розмірі меншому, ніж встановлено законодавством, позивач звернувся до відповідачів з відповідними заявами, у відповідь на звернення позивача Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області від 02 липня 2020 року №01-10.1/116 його повідомлено про відсутність правових підстав для здійснення перерахунку разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік та, відповідно, про правомірність нарахування цієї допомоги у розмірі 920,00 грн у 2016 році та у розмірі 1200,00 грн у 2017 році, тобто, у розмірі встановленому Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу, листом від 19 серпня 2020 року №051/Б-7766-002/1 Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) позивача повідомлено про правовірність нарахування разової грошової допомоги до 5 травня у 2019 та 2020 року у розмірах 1295,00 грн та 1390,00 грн відповідно, а також наголошено на тому, що такі виплати проводились саме Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, а не Департаментом.

Вважаючи дії відповідачів щодо виплати разової грошової допомоги до 5 травня за 2016-2020 роки в неповному обсязі протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Суд зазначає, що дана справа не є типовою, оскільки не відповідає усім ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 440/2720/20 від 29 вересня 2020 року, яке набрало законної сили 13 січня 2021 року, а саме, Верховний Суд у своїй постанові визначив такі ознаки типових справ:

- особа має статус особи з інвалідністю війни, має право на пільги, передбачені статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

- відповідачем є орган, уповноважений здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат);

- предметом спору є розмір разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році.

В той же час, позивач у даній справі має статус учасника бойових дій, а не статус особи з інвалідністю війни, але він також має право на пільги, зокрема, право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, виплату якої уповноважений здійснювати відповідач, проте, вказана пільга передбачена не статтею 13, а статтею 12 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тобто, дана адміністративна справа відповідає двом ознакам зразкової справи №440/2722/20, а тому суд, не визнаючи її типовою, при її розгляді по суті, враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №440/2722/20.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правовий статус ветеранів війни, визначено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (зі змінами та доповненнями) (далі по тексту - Закон України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року № 367- XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №107-VI від 28 грудня 2007 року (набрав чинності 01 січня 2008 року) частину п`яту статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" викладено у такій редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення підпункту "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28 грудня 2007 року.

В подальшому Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме: №141 від 02 березня 2016 року, №233 від 05 квітня 2017 року, №170 від 14 березня 2018 року, №237 від 20 березня 2019 року та №112 від 19 лютого 2020 року, якими визначався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій.

У постанові Кабінету Міністрів України Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" №141 від 02 березня 2016 року визначено розмір виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій - 920 гривень.

У постанові Кабінету Міністрів України Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" №233 від 05 квітня 2017 року визначено розмір виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій - 1200 гривень.

У постанові Кабінету Міністрів України Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" № 170 від 14 березня 2018 року визначено розмір виплати разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій - 1265 гривень.

У постанові Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" № 237 від 20 березня 2019 року визначено розмір виплати разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій - 1295 гривень.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин діяли два нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, проте встановлювали різний розмір щорічної допомоги до 05 травня учасникам бойових дій, а саме: пункт 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (яким уповноважено Кабінет Міністрів України встановлювати розмір виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій), та частина п`ята статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (яка в силу рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 з 22 травня 2008 року діяла в редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком").

Суд зазначає, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади України - Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Чинним законодавством України не врегульовано питання подолання колізії норм законів, які мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року у справі за № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах слід застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та залишається чинною на час перебігу правовідносин.

Зважаючи на те, що норма пункту 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" прийнята пізніше ніж норма частини п`ятої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", то у такому випадку при визначенні розміру щорічної разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій слід враховувати саме норму пункту 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин".

Суд звертає увагу на те, що на момент проведення позивачу виплат щорічної разової грошової допомоги до 05 травня учаснику бойових дій у 2016-2019 роках норма пункту 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України (в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ) неконституційною не визнавалась, а положення постанов Кабінету Міністрів України №141 від 02 березня 2016 року, №233 від 05 квітня 2017 року, №170 від 14 березня 2018 року, №237 від 20 березня 2019 року були чинними.

Таким чином, суд дійшов висновку, що положення пункту 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України (в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ) та постанов Кабінету Міністрів України № 170 від 14 березня 2018 року та № 237 від 20 березня 2019 року підлягали застосуванню відповідачем при визначені позивачу розміру щорічної разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій у 2016-2019 роках.

Вказана правова позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка неодноразово висловлювалась ним, зокрема, у постановах від 07 березня 2018 року у справі №348/2100/16-а, від 19 червня 2018 року у справі №459/2783/17, від 22 серпня 2018 року у справі №550/1131/17, від 13 червня 2019 року у справі №564/189/17 та від 31 липня 2019 року у справі №348/2005/16-а.

В свою чергу, посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) суд вважає безпідставним, виходячи з наступного.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"(Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, лише з 27 лютого 2020 року положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України вважається неконституційним, а тому прийняття Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) не змінює правових відносин між сторонами, що мали місце у 2016-2019 роках.

На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача в частині, що стосується визнання протиправними дій відповідачів та зобов`язання відповідачів здійснити перерахування одноразової грошової допомоги до 05 травня за період 2016 по 2019 роки включно.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій Департаменту соціальної політики Київської міської ради державної адміністрації щодо виплати щорічної разової державної грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі, який не відповідає статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (зі змінами згідно із Законом №367-ХІV від 25 грудня 1998 року) та зобов`язання вчинити такі дії, виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII фінансування витрат, пов`язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.

Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В свою чергу, як вже було зазначено судом, Конституційний Суд України своїм рішенням від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Наведене в сукупності свідчить про те, що станом на дату виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році на підставі рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 було відновлено дію частини п`ятої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 № 3551-XII у редакції Закону України від 25 грудня 1998 року№ 367-ХІV.

В той же час, Кабінет Міністрів України у своїй постанові від 19 лютого 2020 року № 112 установив, що у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків становить 1390 гривень, тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п`ятою статті 12 цього Закону.

Таким чином, на час виплати позивачу у квітні 2020 року щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли норми Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XIІ та постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112.

Зважаючи на положення частин 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, щодо пріоритетності застосування положень Закону, а не нормативно-правового акта, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2020 році, на переконання суду, слід застосовувати не норми постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112, а положення Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.

Аналіз наведених норм чинного законодавства України, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 29 вересня 2020 року у справі №440/2722/20, які були підтримані постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року, для відступу від яких суд не вбачає підстав при розгляді даної адміністративної справи по суті, свідчить про те, що разова грошова допомога до 5 травня у 2020 році повинна виплачуватися учасникам бойових дій у розмірі, встановленому частиною п`ятою статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII у редакції Закону України від 25 грудня 1998 року № 367-ХІV.

При цьому, вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким законом є Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно із частиною 4 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Тобто, вказаний Закон є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком.

В свою чергу, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 13 січня 2021 року у зразковій справі №440/2722/20, держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Колегія Великої Палати Верховного Суду, дійшла висновку, що при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме частина 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV.

Відповідно до частини 1 статті 17-1 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423, Мінсоцполітики є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, загальнообов`язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім`ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім`ї, протидії торгівлі людьми, відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, у сфері здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей.

Підпунктом 41 пункту 4 вказаного Положення визначено, що Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань організовує виплату до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII.

Відповідно до пункту 1 Положення про Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 січня 2007 року № 65 (у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27 березня 2017 року №349) Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є бюджетною організацією та підпорядковується Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно з підпунктами 3.1, 3.2 пункту 3 цього Положення головними завданням Центру є забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту та обслуговування населення, надання соціальної допомоги громадянам, які потребують підтримки з боку держави; підготовка документів для виплати всіх видів соціальної допомоги, житлових субсидій у готівковій формі на придбання твердого і рідкого пічного палива та скрапленого газу, компенсаційних виплат інвалідам, виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших грошових виплат.

Згідно з підпунктом 4.9 пункту 4 Положення Центр відповідно до покладених на нього завдань проводить перерахунки розмірів грошової допомоги (в тому числі у зв`язку з індексацією), забезпечує своєчасну підготовку бухгалтерської та статистичної звітності з використанням уніфікованих програмних засобів.

З огляду на вищевикладене, Мінсоцполітики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є органами, уповноваженими здійснювати виплату вказаної допомоги.

Тобто, в даному випадку, з урахуванням місця служби позивача, нарахування та виплату разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році здійснював саме Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, а не Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що позивачу було достоменно відомо із відповіді Департаменту від 19 серпня 2020 року №051/Б-7766-002/1.

Крім того, суд у своїй ухвалі від 15 жовтня 2020 року також вказував на те, що така виплата була проведена саме Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.

У відповідності до частин 3-5 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави. Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Зважаючи на те, що позивач знав до подання позову, що нарахування та виплата разової грошової допомоги до 5 травня у 2019 - 2020 роках були здійснені Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, а не Департаментом соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), з урахуванням того, що позивач не скористався наданим йому правом та не заявив клопотання про заміну відповідача належним, як і не надав своєї згоди на таку заміну, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для заміни відповідача 2 належним та залучення у справі співвідповідача.

При цьому, враховуючи, що Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не наділений повноваженнями щодо нарахування та виплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня, а матеріалами справи підтверджується, що така виплата була здійснена у 2020 році Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання протиправними дій Департаменту соціальної політики Київської міської ради державної адміністрації щодо виплати щорічної разової державної грошової допомоги до 05 травня у період 2020 року у розмірі, який не відповідає статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (зі змінами згідно із Законом №367-ХІV від 25 грудня 1998 року) й зобов`язання вчинити такі дії, оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено порушення права останнього саме Департаментом.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відповідно відсутність правових підстав для їх задоволення у повному обсязі.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, позивачем не доведено протиправності вчинених дій з боку відповідачів, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії- відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник