Рішення № 94559953, 27.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2021 року м. Київ № 826/17314/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (

АДРЕСА_1 )

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління

ДФС у м. Києві (02217, м. Київ, вул. Закревського, 41)

про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні

дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі по тексту - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати наказ відповідача про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства (надалі по тексту - оскаржуваний наказ); визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 21 лютого 2017 року №320/26-52-13-02-38 про виключення з реєстру платників єдиного податку (надалі по тексту - оскаржуване рішення); зобов`язати відповідача включити позивача до реєстру платників єдиного податку з датою обрання спрощеної системи оподаткування, що була встановлена до прийняття оскаржуваного рішення, протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем на підставі акту перевірки, складеного за результатами незаконно проведеної перевірки, адже позивача про проведення позапланової документальної невиїзної перевірки не було повідомлено у порядку, визначеному Податковим кодексом України (надалі по тексту - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що оскаржуване рішення прийнято обґрунтовано, а саме на підставі висновків акту перевірки, складеного за результатами проведеної позапланової невиїзної перевірки позивача. Наказ про призначення перевірки та повідомлення про перевірку позивачу надіслано рекомендованим листом із повідомленням про вручення як то визначено нормами ПК України.

З огляду на викладене вище, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, на підставі наявних у справі матеріалів.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Позивач як фізична особа-підприємець зареєстрований 27 вересня 2011 року, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 20660000000029196.

01 січня 2012 року позивача було включено до реєстру платників єдиного податку.

В подальшому, у період із 08 по 14 листопада 2016 року відповідачем проведено перевірку позивача, за результатами якої 21 листопада 2016 року складено акт №10682/26-52-13-06/ НОМЕР_1 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період із 01 січня 2013 року по 22 серпня 2016 року (надалі по тексту - акт перевірки). Згідно з висновками акту, позивачем порушено умови перебування на спрощеній системі оподаткування, у зв`язку з чим реєстрація позивача як платника єдиного податку підлягає анулюванню.

На підставі акту перевірки, відповідачем 21 лютого 2017 року прийнято оскаржуване рішення про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку.

Вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду із позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Як вже зазначено вище, протиправність прийняття оскаржуваного рішення позивачем обґрунтовується тим, що перевірку проведено незаконно, адже позивача про її проведення у визначеному нормами ПК України порядку повідомлено не було.

Зважаючи на викладене, суд зауважує таке.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).

Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення.

При цьому, приписи ПК України в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що перевірку призначено на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України.

Так, статтею 78 ПК України визначено порядок проведення документальних позапланових перевірок.

Статтею 79 ПК України, у свою чергу, визначено особливості проведення документальної невиїзної перевірки.

Зокрема, пунктом 79.2 статті 79 ПК України обумовлено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника бо уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Згідно з пунктом 42.2 статті 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

З аналізу викладених норм вбачається, що про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків обов`язково має бути повідомлено або шляхом надіслання рекомендованим листом із повідомленням про вручення наказу та повідомлення, або особисто вручено такі документи такому платнику або його уповноваженому представнику.

В акті перевірки зазначено, що копію наказу та письмове повідомлення про проведення перевірки позивачу було надіслано рекомендованим листом із повідомленням про вручення. Позивач, у свою чергу стверджував, що копію наказу та повідомлення йому надіслано або вручено не було.

Приймаючи до уваги викладене, суд зазначає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, зважаючи, що доводи позивача ґрунтуються саме на факті неотримання ним наказу та повідомлення про перевірку, мав би надати суду належні докази надіслання примірника наказу та повідомлення рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу позивача. Однак, цього відповідачем зроблено не було.

Положення статті 19 Конституції України, прийнятої на п`ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У постанові від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18 (адміністративне провадження №К/9901/25669/19) Верховний Суд сформулював наступний правовий висновок: «…незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства. Така правова позиція відповідає завданням та основним засадам адміністративного судочинства, закріпленим у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України».

Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування наказу, яка заявлена як самостійний предмет позову, суд зазначає наступне.

Пунктом 19 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року №9-рп/2008 у справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Отже, у разі якщо контролюючим органом була проведена перевірка на підставі наказу про її проведення і за наслідками такої перевірки прийнято відповідні рішення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження після проведення перевірки не є належним способом захисту права платника податків, оскільки наступне скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.

Таким чином, зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що вимога позивача про визнання протиправним та скасування наказу про проведення перевірки є такою, що не підлягає задоволенню.

Поряд з цим, суд зауважує, що доводи позивача щодо протиправності проведення перевірки судом враховуються при встановленні факту правомірності прийняття оскаржуваного рішення.

Крім того, суд приймає до уваги правову позицію Верховного Суду, яка міститься у постанові від 01 серпня 2018 року у справі №821/1667/16 (адміністративне провадження №К/9901/41407/18), відповідно до якої з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, а саме компетенції у податкового органу на прийняття акту індивідуальної дії.

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду України у постанові від 27 січня 2015 року у справі №21-425а14, а також Верховного Суду у постановах від 06 лютого 2018 року у справі №802/1241/17-а та від 21 лютого 2018 року у справі №821/371/17.

Нормами ПК України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема у постанові від 16 лютого 2016 року у справі №826/12651/14, та у постанові Верховного Суду від 17 березня 2018 року у справі №1570/7146/12.

Тобто, у разі визнання перевірки незаконною така перевірка відсутня як юридичний факт, що виключає наявність у контролюючого органу компетенції на прийняття відповідного рішення. У такому випадку висновки акта перевірки, визнаної протиправною, не повинні оцінюватися судом. Рішення є протиправними та підлягають скасуванню в силу незаконності податкової перевірки та відсутності правових наслідків такої.

Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у ряді своїх рішень, зокрема від 17 січня 2018 року у справі №1570/7146/12 (провадження №К/9901/1895/18) та від 16 січня 2018 року у справах №2а/1570/4582/11 (провадження №К/9901/924/18) та №826/442/13-а (провадження №К/9901/898/18) підтвердив вищевказане.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, підсумовуючи все вищевикладене та керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та визнання проведеної на підставі оскаржуваного наказу перевірки протиправною. Визнання перевірки протиправною, у свою чергу, свідчить про відсутність правових наслідків такої, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню, оскільки його складанню передувало порушення відповідачем порядку проведення перевірки, що, згідно з правовими висновками Верховного Суду, є достатньою підставою для скасування акту індивідуальної дії. В даному випадку не має значення чи висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, є достовірними та підтвердженими відповідними доказами, адже порушення контролюючи органом порядку проведення перевірки нівелює правові наслідки такої перевірки.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частинами 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 9, 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною, проведену на підставі наказу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві перевірку, за результатами якої 21 листопада 2016 року складено акт №10682/26-52-13-06/ НОМЕР_1 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період із 01 січня 2013 року по 22 серпня 2016 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 21 лютого 2017 року №320/26-52-13-02-38 про виключення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку.

Зобов`язати Державну податкову інспекцію у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві поновити фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 в реєстрі платників єдиного податку та включити до реєстру платників єдиного податку.

В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) понесені ним документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1175 (одна тисяча сто сімдесят п`ять) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві (02217, м. Київ, вул. Закревського, 41, код ЄДРПОУ 39466328).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя А.Б. Федорчук