Рішення № 94556877, 02.02.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11388/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Ізмаїльської міської ради, виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та нечинним рішення виконкому Ізмаїльської міської ради від 13.09.18 № 985; стягнути з відповідача на його користь 1 000 (одну тисячу) гривень у якості компенсації моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 21.08.2020 ОСОБА_1 звернувся до Ізмаїльської міської ради із заявою про відмову у наданні пільгового проїзду його дитині, яка за посвідченням є дитиною з багатодітної родини, водієм маршрутного таксі 23 ( НОМЕР_1 ), що місце 20.08.20 приблизно о 18:45. Листом від 10.09.20 № З-981 Ізмаїльська міська рада повідомила позивачу про існування рішення виконкому ізмаїльської міської ради від 13.09.18 № 985. Оскільки вищезгадане рішення порушує права пільгових категорій громадян міста Ізмаїл загалом та права його дитини зокрема, позивач просить визнати його протиправним та нечинним, а також стягнути з відповідача на його користь 1000 гривень у якості компенсації моральної шкоди, так як наслідком виконання протиправного рішення стало завдання йому моральних страждань, і це унеможливило функціонування його особистості на конституційних засадах.

Ухвалою судді від 06.11.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 26.11.2020 о 11:00 год.; зобов`язано Ізмаїльську міську раду опублікувати оголошення про оскарження рішення виконкому Ізмаїльської міської ради від 13.09.18 № 985 у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

Ухвалою суду від 26.11.2020 в задоволенні клопотання Ізмаїльської міської ради про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Ізмаїльської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення, стягнення моральної шкоди відмовлено.

Ухвалою суду від 26.11.2020 залучено виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради до участі в справі як другого відповідача; призначено наступне підготовче засідання на 14.12.2020 о 12:00 год.

30.11.2020 до суду від Ізмаїльської міської ради та 11.12.2020 до суду від виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради надійшли відзиви на позовну заяву відповідно до яких відповідачі позовні вимоги не визнали у повному обсязі, в задоволенні позову просили відмовити, зазначивши, що оскаржуваним рішенням було внесено зміни до додатку № 1 до рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 29.06.2016 № 1208 «Про Порядок визначення розміру компенсації за пільгове перевезення окремих категорій громадян на міських автобусних маршрутах загального користування, працюючих у «звичайному» режимі руху, за рахунок коштів міського бюджету», яке визначає процедуру компенсації перевізникам затрат на пільгові перевезення, а отже регулює правовідносини між перевізниками та виконавчими органами Ізмаїльської міської ради. Таким чином, оскаржуване рішення не порушує права та інтереси позивача, так як його не стосується. Також позивачем не надано жодних доказів на підтвердження заподіяної йому моральної шкоди, а тому вимоги про відшкодування моральної шкоди є безпідставними.

Відповіді позивача на відзиви до суду не надійшли.

14.12.2020 до суду від позивача надійшла заява про проведення судового засідання без його участі.

Ухвалою суду від 28.12.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в порядку письмового провадження з 05 січня 2021 року.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 21.02.2020 звернувся до голови Ізмаїльської міської ради із заявою наступного змісту «З огляду на відмову у наданні пільгового проїзду за посвідченням дитини з багатодітної родини водієм маршрутного таксі 23 ( НОМЕР_1 ) 20.08.2020 приблизно о 18:45 год., прошу підтвердити правомірність відмови».

У відповідь листом від 10.09.2020 № З-981 на звернення від З-1001, З-1012 виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради повідомив, що з перевізником та водіями була проведена роз`яснювальна робота щодо виконання Правил надання послуг автомобільним транспортом.

Зазначено, що рішенням виконкому Ізмаїльської міської ради від 29.07.2016 № 1208 затверджено Порядок визначення розміру компенсації за пільгові перевезення окремих категорій громадян на міських автобусних маршрутах загального користування звичайного режиму руху за рахунок міського бюджету. Зміни в п. 1 Порядку внесені рішенням виконкому Ізмаїльської міської ради від 13.09.2018 № 985.

Відповідно до Порядку визначення розміру компенсації за пільгові перевезення окремих категорій громадян на міських автобусних маршрутах загального користування звичайного режиму руху за рахунок міського бюджету, транспортне обслуговування дітей з багатодітних сімей здійснюється за пільговими умовами. У місті Ізмаїл діти з багатодітних родин мають право безоплатного проїзду на міських автобусних маршрутах загального користування «звичайного режиму» руху.

Отримавши вищезазначену відповідь, позивач звернувся за судовим захистом із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у зв`язку з наступним.

До відзиву відповідачем-2 додано засвідчену копію додатку до рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 13.09.2018 № 985 «Порядок визначення розміру компенсації за пільгове перевезення окремих категорій громадян на міських автобусних маршрутах загального користування, що працюють в «звичайному» режимі роботи, за рахунок коштів міського бюджету, яке є предметом оскарження.

Порядок складено у відповідності до ст. ст. 6, 7, 29, 31 Закону України «Про автомобільний транспорт» та встановлює механізм визначення розміру компенсації та виплати. Порядок необхідно використовувати для визначення розміру компенсації за пільгове перевезення окремих категорій громадян на міських автобусних маршрутах загального користування звичайного режиму руху за рахунок коштів міського бюджету.

Перевізники здійснюють пільгові перевезення окремих категорій громадян на міських маршрутах загального користування, що працюють в «звичайному» режимі руху за затвердженими графіками в установленому порядку за пред`явленими ними пільгових посвідчень за рахунок коштів міського бюджету; надають до Управління економіки Ізмаїльської міської ради щомісячно до 10 числа звіти про кількість виконаних рейсів та про доходи та витрати на автомобільному транспорті (форма 23-авт) за минулий місяць для погодження. Управління здійснює контроль за допомогою GPS за виконанням перевізниками рейсів та їх протяжність на міських автобусних маршрутах загального користування тощо.

Таким чином, вказаним Порядком врегульовано відносини виключно між перевізниками та виконавчими органами Ізмаїльської міської ради з питань компенсації перевізникам за пільгові перевезення окремих категорій громадян.

Отже за встановлених судом обставин, оскаржуваний Порядок не встановлює, не змінює, не припиняє та не скасовує загальні правила регулювання відносин, у яких бере участь позивач або його дитина, зокрема як пасажири міського транспорту.

В контексті приписів КАС України має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку, а обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії є створення юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.

У п.3.4 Рішення Конституційного Суду України у справі (про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 зазначено, що, виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими.

При цьому, обов`язковою умовою скасування нормативно-правового акту є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову, належних учасників процесу), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (наприклад, справа № 731/216/17).

Вирішуючи спір, суд також враховує, що згідно з п.18 ч.1 ст.4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Відповідно до ч.2 ст.264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Позивачами у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень можуть бути: особи, щодо яких застосовано відповідний нормативно-правовий акт; особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт.

Вирішуючи спір, суд враховує, що дія оскаржуваного Порядку не поширюється безпосередньо на позивача ОСОБА_3 або його дитину, так як не змінює обсягу його / її прав та зобов`язань, в тому числі як дитини з багатодітної сім`ї, яка користується міським транспортом. Оскаржуваний Порядок врегульовує питання взаємодії між перевізниками та органом місцевого самоврядування щодо компенсації пільгових перевезень, що жодним чином не стосується позивача.

Відтак, похідні позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000 грн, що позивач пов`язує із прийняттям оскаржуваного Порядку відповідачем, оцінка чому надана судом вище, є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Отже суд приходить до висновку про те, що заявлені в даному адміністративному позові позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки є безпідставними та не ґрунтуються на приписах законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Керуючись ст.ст. 242-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Ізмаїльської міської ради (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, проспект Суворова, 62; ЄДРПОУ 26569223), виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради (68600, Одеська обл., місто Ізмаїл, проспект Суворова, будинок 62; ЄДРПОУ 04056983) про визнання протиправним та нечинним рішення, стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк