Рішення № 94556560, 29.01.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2021 р. справа № 400/5220/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Марича Є.В., розглянув в спрощеному позовному провадженні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,Миколаїв,54020

про:визнання дій, бездіяльності та рішення протиправними; зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі-відповідач), в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати недоотриманої пенсії позивача за період з 07.10.2009 р. по 18.01.2019 р. протиправними та дискримінаційними; зобов`язати відповідача виплатити недоотриману пенсію позивачу за період з 07.10.2009 по 18.01.2019 р. з урахуванням індексації, компенсації втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є громадянином України, отримував пенсію за віком, у 2000 р. виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю. Виплату пенсії було припинено у зв`язку з його виїздом за кордон. Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (далі - Рішення № 25-рп/2009) визнано неконституційними положення Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV) щодо припинення виплати пенсії громадянам України, які постійно не проживають на її території, а відтак з 07.10.2009 виникли підстави для поновлення конституційного права позивача на виплату пенсії. Для поновлення виплати пенсії позивач звертався до суду, Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 по справі №400/2238/19 зобов`язано Пенсійний фонд поновити та виплачувати пенсію за віком позивачу з 07.10.2009 р. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду а позов в частині поновлення виплати пенсії з 07.10.2019 р. по 17.01.2019 р. залишено без розгляду. Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 по справі №815/1226/19 дійшла висновку, що зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі ("правильному" розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії після 07.10.2020 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивачки на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України. За таких обставин, позивачу повинна була бути поновлена пенсія з 07.10.2009 р.

Ухвалою від 24.11.2020 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що позовна вимога щодо поновлення пенсії з 07.10.2009 р. по 18.01.2019 р. вже розглядалась судом і постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду залишено без розгляду вимогу позивача щодо поновлення виплати пенсії за період з 07.10.2009 р. по 18.01.2019 р., Щодо індексації, то відповідач вказав, що Законом України №2148 було скасовано індексацію пенсій і до ст. 42 Закону №1058 введено норми щодо щорічної індексації пенсії, починаючи з 2019 року. А стягнення компенсації стосується лише нарахованих пенсій, але не виплачених, в даному випадку позивачу пенсія не була нарахована.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач перебував на обліку в Пенсійному фонді, з 2000 року виїхав на постійне місце проживання до держави Ізраїль і його з 01.06.2009 року було знято з обліку і припинено виплату пенсії.

01.11.2018 року позивач через свого представника звернувся до відповідача із заявою про поновлення пенсії за віком.

08.01.2019 року представнику позивача надано відповідь, в якій позивачу відмовлено в поновленні та виплаті пенсії.

Не погоджуючись з наданою відповіддю, позивачка звернувсяь до Миколаївського окружного адміністративного суду.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 по справі №400/2238/19 зобов`язано Пенсійний фонд поновити та виплачувати пенсію за віком позивачу з 07.10.2009 р. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду а позов в частині поновлення виплати пенсії з 07.10.2019 р. по 17.01.2019 р. залишено без розгляду.

Частиною 4 ст. 240 КАС України встановлено, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Статтею 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання.

При цьому, відповідно до п. 2 ч.1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України. Зазначені положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянка України, позив Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 по справі №815/1226/18 щодо застосування строків звернення до суду дійшла висновку, що зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі ("правильному" розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивачки на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рл/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного, у відповідача немає правових підстав не поновлювати виплату пенсію позивачу саме з 07.10.2009 р.

Щодо індексації сум грошового забезпечення, то суд виходить з наступного.

Згідно з ст. 1, 2, 4, 5, 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Нормами законодавства України передбачено проведення індексації, в тому числі, грошового забезпечення військовослужбовців.

При цьому, ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" передбачено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Таким чином, сума пенсії повинна виплачуватись з індексацією.

При цьому, вимога позивача щодо виплати компенсації втрати частини доходів не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

З огляду на вищезазначені норми, необхідними умовами для виплати компенсації втрати частини доходів є нарахування доходів, у даному випадку пенсії та не своєчасність її виплати.

Таким чином, у відповідача були відсутні підстави для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів, адже така виплата здійснюється у разі затримки виплати на один і більше місяця вже нарахованої пенсії.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позов задовольнити частково.

Сума сплаченого позивачем судового збору в розмірі 840,80 грн., підлягає відшкодуванню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.м

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,Миколаїв,54020 13844159) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 07.10.2009 р. по 18.01.2019 р.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) поновити виплату та виплатити пенсію за віком в частині періоду ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 07.10.2009 р. по 18.01.2019 р., з нарахуванням індексації.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,Миколаїв,54020 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 840,80 грн.

6. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Є. В. Марич