Рішення № 94556397, 20.01.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року справа №380/2705/20

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засідання Шийович Р.Я.,

від позивача Дуркалець М.М.,

від відповідача 1 не прибув,

від відповідача 2 Кісіль Р.Л.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Перемишлянської районної державної адміністрації, Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності, визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити дії.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Перемишлянської районної державної адміністрації (далі - відповідач 1 Перемишлянська РДА), Головного управління ДПС у Львівській області (далі - відповідач 2, ГУ ДПС у Львівській області), в якій з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог та відповідачів, до яких вони заявлені від 12.05.2020 за вх.№23588 /арк.спр.51-53/, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Розпорядження голови Перемишлянської ради народних депутатів №152 від 28.10.1994 «Про реєстрацію індивідуальної підприємницької діяльності», в частині реєстрації індивідуальної підприємницької діяльності без права юридичної особи ОСОБА_1 ;

- визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-2626-58 У від 09.11.2018 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 15819,54 грн.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-2626-58 У від 05.02.2019 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 2457,18 грн.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-2626-58 У від 11.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 2754,18 грн.;

- зобов`язати відповідача 2 зняти позивача з обліку як фізичну особу-підприємця та платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

- стягнути на користь позивача сплачений судовий збір.

В обґрунтування позову зазначено, що факт того, що позивач є фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) не відповідає дійсності, оскільки ніколи не реєструвався ФОПом, згоду на реєстрацію ніколи не надавав, ніяких документів не подавав і не підписував. Також ніколи не займався підприємницькою діяльністю, доходу від неї не отримував, звітності не подавав.

Оскільки позивач статусом ФОП не володіє, щодо нього неможливо винести вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Позивач вказав, що внаслідок подання запитів до відповідача 1 отримав копії реєстраційних документів, які ніби-то і стосуються позивача, однак зазначені у них відомості зовсім не відповідають дійсності, а підпис, що на них проставлений - не позивача.

Зі змісту відповіді на запит від Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області позивач з`ясував, що він зареєстрований як платник внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування як ФОП - 16.05.2000. Інформація про сплату страхових внесків до 2010 року відсутня. Заборгованості з 01.01.2011 по 01.10.2013 немає, надалі облік недоїмок передано до відання податкових органів.

Позивач з огляду на викладене зауважив, що взяття на облік як платника внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснено аж через шість років після так званої реєстрації його як ФОП, а відсутність заборгованостей чи відомостей про сплату відповідних внесків додатково свідчить, що позивач підприємницькою діяльністю не займався.

Позивач вважає протиправними дії відповідача 1 щодо реєстрації позивача суб`єктом підприємницької діяльності без відома позивача.

Крім вказаного, позивач зауважує, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості стосовно позивача, а тому він не може вважатися підприємцем.

Оскільки, з позиції позивача, проведена 28.10.1994 державна реєстрація позивача як суб`єкта підприємницької діяльності є протиправною та незаконною, позивач не набув статусу ФОП після 01.07.2004, бо не вчиняв дій щодо реєстрації його в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вважає, що не є платником єдиного внеску та просить визнати протиправними та скасувати оскаржувані вимоги.

Особливу увагу позивач звертає на те, що ефективним способом захисту його прав є також зобов`язання відповідача зняти позивача з обліку як ФОП та платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Оскільки викладене порушує права позивача, він звернувся за захистом до суду.

Ухвалою від 13.04.2020 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 13.05.2020 провадження у справі відкрито та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

02.06.2020 за вх.№27524 від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву /арк.спр.89-90/. Вказав, що згідно з архівними даними позивач ОСОБА_1 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності, що підтверджується розпорядженням Перемишлянської ради народних депутатів від 28.10.1994 №152 та записи зазначені у книзі державної реєстрації індивідуальної підприємницької діяльності.

Станом на 26.05.2020 позивач у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не числиться, документи для включення його до Єдиного реєстру та заяви про припинення підприємницької діяльності державному реєстратору не подавалися.

З врахуванням оскаржуваного розпорядження від 28.10.1994, відповідач 1 зазначив, що інформація про ФОП, юридичних осіб та громадських формувань до 01.07.2004 та не включених до Єдиного державного реєстру одержується в органі виконавчої влади, в якому проводилася реєстрація.

Просив у задоволенні позову відмовити.

03.06.2020 за вх. №27957 від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву /арк.спр.100-101/. Вказав, що на дату формування оскаржуваних у цій справі вимог платник - позивач перебував на загальній системі оподаткування та не перебував в стані припинення чи ліквідації. Згідно з обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 31.01.2020 заборгованість позивача складає 29293,44 грн. Оскаржувані вимоги винесено у порядку визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування». Зауважив, що в ІС «Податковий блок» в реєстрі страхувальників відсутня інформація щодо наявності у скаржника пільг по сплаті єдиного внеску відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування».

Просив у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 28.10.2020 відмовлено у задоволенні заяви відповідача 2 про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою суду від 18.11.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду справи по суті.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити.

Представник відповідача 2 проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідач 1 явки уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавав.

Суд заслухав вступне слово представників позивача та відповідача 2, з`ясував підстави позову, відзивів, фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, дослідив письмові докази, долучені до матеріалів справи, та, -

в с т а н о в и в :

Згідно з Розпорядженням Перемишлянської районної ради народних депутатів №152 від 28.10.1994 «Про реєстрацію індивідуальної підприємницької діяльності», відповідно до Закону України «Про підприємництво» та згідно з поданими заявами зареєстровано індивідуальну підприємницьку діяльність без права юридичної особи, у тому числі ОСОБА_1 .

Також у вказаному Розпорядженні вказано про необхідність ДПІ здійснювати контроль за своєчасним відрахуванням в місцевий бюджет від прибутків одержаних від підприємницької діяльності, а Пенсійному фонду - своєчасним відрахуванням в Пенсійний фонд /арк.спр.17/.

09.11.2018 Головним управлінням ДФС у Львівській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2626-58 У на суму боргу платника єдиного внеску станом на 04.04.2019 - 15819,54 грн. /арк.спр.14/.

05.02.2019 Головним управлінням ДФС винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2626-58 У на суму боргу платника єдиного внеску станом на 22.05.2019 - 2457,18 грн. /арк.спр.15/

11.05.2019 Головним управлінням ДФС у Львівській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2626-58 У на суму боргу платника єдиного внеску станом на 26.07.2019 - 2754,18 грн.

Вказані суми відображено і у копіях зворотних боків облікових карток платника податку /арк.спр.104-106/.

Позивач вважаючи його реєстрацію ФОП протиправною, здійсненою без його згоди, а у зв`язку з цим і протиправним нарахування йому податкового боргу з єдиного внеску за оскаржуваними вимогами, звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи справу, суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

До 01.01.2004 загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України визначалися Законом України від 07.02.1991 №698-XII «Про підприємництво» (далі - Закон №698-XII), який втратив чинність з 01.01.2004 на підставі п. 2 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, прийнятого Законом України від 16 січня 2003 року №436-IV.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №698-XII підприємництво це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб`єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Суб`єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути, зокрема, громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності (абзац другий статті 2 Закону №698-XII).

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону №698-XII державна реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб`єкта, якщо інше не передбачено законом. Відомості про зареєстровані суб`єкти підприємницької діяльності вносяться до Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності.

Частинами 3, 8 ст. 8 Закону №698-XII передбачено, що громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи-платника податків та інших обов`язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Державна реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п`яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов`язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи-платника податків та інших обов`язкових платежів.

У п`ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності до органів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч. 18 ст. 8 Закону №698-XII скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду в разі: визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів; здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України; несвоєчасного повідомлення суб`єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження; визнання суб`єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством); неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством.

Згідно з ч. 20 ст. 8 Закону №698-XII орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні державні податкові органи та органи державної статистики, органи Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Пенсійного фонду України про скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності.

Статтею 11 Закону №698-XII діяльність підприємця припиняється: з власної ініціативи підприємця; на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України; у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання; на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

З врахуванням викладених приписів, громадяни, які виявили бажання здійснювати підприємницьку діяльність та пройшли процедуру державної реєстрації набували статусу суб`єктів підприємницької діяльності (підприємців) з отриманням відповідного свідоцтва про державну реєстрацію. Водночас закон передбачав можливість скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності, зокрема за особистою заявою громадянина, а також припинення підприємцем своєї діяльності з власної ініціативи. У першому випадку про факт скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності обов`язково повідомлялись відповідні органи державної податкової служби.

Судом встановлено, що позивача зареєстровано як суб`єкта підприємницької діяльності відповідно до Розпорядження №152 від 28.10.1994, у якому зокрема визначено Державній податковій інспекції здійснювати контроль за своєчасністю відрахувань в місцевий бюджет від прибутків одержаних від підприємницької діяльності. Підставою для включення позивача до суб`єктів підприємницької діяльності є заява (зазначено у Розпорядженні).

Крім того у Книзі державної реєстрації індивідуальної підприємницької діяльності міститься запис про реєстрацію позивача та відмітка особистого підпису позивача, а також прикріплено квитанцію про сплату 3000,00 грн. за реєстрацію індивідуальної підприємницької діяльності. Суд оригінал Книги дослідив у судовому засіданні.

Суд критично оцінює покликання позивача про те, що вказаний підпис у Книзі не є підписом позивача, оскільки на пропозицію щодо проведення почеркознавчої експертизи позивач відмовився від її проведення.

Тобто відповідні покликання позивача є нічим непідтвердженими.

Щодо покликань на те, що адреса вказана у Книзі реєстрації (м. Перемишляни, вул. Промислова, 12) позивачу невідома, він там ніколи не проживав та не був зареєстрованим, позаяк зареєстрований за іншою адресою ( АДРЕСА_1 ), суд зазначає, що такі розбіжності у Книзі реєстрації з фактичним місцем реєстрації позивача не можуть слугувати підставою для скасування Розпорядження №152 від 28.10.1994.

Інших доводів для визнання протиправним відповідного Розпорядження не вказано.

З огляду на викладене, вимога позивача про визнання протиправним та скасування Розпорядження №152 від 28.10.1994 задоволенню не підлягає.

01.07.2004 набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №755-IV від 15.05.2003 (далі - Закон №755-IV, надалі після змін Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»). Згідно з преамбулою цей Закон регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до ст. 3 Закону №755-IV (в редакції станом на 01.07.2004) дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб-підприємців.

Статтею 4 Закону №755-IV визначено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, здійснюється шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців автоматизованої системи збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до ст. 5 Закону №755-IV державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру (ст. 16 Закону №755-IV).

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону №755-IV відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.

Частина 1 ст. 42 Закону №755-IV передбачає, що для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Відповідно до ст. 43 Закону №755-IV за відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Водночас суд зауважує, що Законом №755-IV не було встановлено обов`язку суб`єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб щодо проходження обов`язкової державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та правових наслідків не проходження такої реєстрації.

Крім того, пунктом 2 розділу VIII «Прикінцевих положень» Закону № 755-VI було визначено, що державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.

Отже, суд зазначає, що поняття «фізична особа-підприємець» було введене у законодавство України з набранням чинності Цивільним кодексом України (Закон № 435-IV від 16.01.2003), тобто з 01.01.2004. Водночас частиною другою статті 50 цього Кодексу було визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Таким законом власне і став Закон України від 15 травня 2003 року № 755-VI «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

З наведеного можна дійти висновку, що обов`язковою умовою для здійснення підприємницької діяльності фізичними особами, зареєстрованими до 01.01.2004 як суб`єкти підприємницької діяльності, було проходження процедури державної реєстрації як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі. При цьому датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця вважалася дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Проаналізувавши викладене, з позиції суду, після набрання 01.07.2004 чинності Законом №755-IV позивач автоматично не набув статусу фізичної особи-підприємця в розумінні положень цього закону, оскільки не вчинив передбачених ним дій для проведення державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі.

01.07.2010 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання».

Прикінцевими та перехідними положеннями цього Закону визначено, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом (п. 2).

Всі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, відповідно до п. 3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», зобов`язані у встановлений п. 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв (п. 3).

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого п. 2 цього розділу строку вважаються недійсними (п. 4).

Відповідно до п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємці» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців.

Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру (п. 7).

За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.

Згідно з п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємці» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання», після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого п. 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого п. 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Водночас п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання». передбачено, що порядок утворення, а також завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.

Наказом Міністерства юстиції України №575/5 від 12.04.2012, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.04.2012 за №569/20882, затверджено Положення про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі Положення).

Пунктами 1, 2 цього Положення визначено, що комісії створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру (далі невключені суб`єкти).

Відповідно до п. 4.3 Положення комісія розглядає, аналізує прийняту від уповноважених органів аналітичну інформацію; складає узагальнену інформацію про невключених юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у розрізі районів та міст обласного значення відповідно в Автономній Республіці Крим, областях, районів у містах Києві та Севастополі за формами згідно з додатками 3 та 4; передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів державним реєстраторам за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб-підприємців для подальшого включення цих відомостей до Єдиного державного реєстру, про що складається акт приймання-передачі у двох примірниках. Узагальнена інформація про невключених суб`єктів може передаватися частинами; передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів Державній реєстраційній службі України.

Комісія завершує свою діяльність після отримання від державних реєстраторів звіту про завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру невключених суб`єктів (п. 4.10 Положення).

Згідно з п. 5 Наказу №575/5 на державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців покладено обов`язок забезпечити включення до Єдиного державного реєстру відомостей про невключених суб`єктів на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Системний аналіз наведених норм законодавства України дає змогу зробити висновок про те, що з 01.07.2004 державна реєстрація фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку та на підставах, визначених Законом №755-IV. Оскільки позивач, будучи зареєстрованим, як суб`єкт підприємницької діяльності, після набрання чинності цим Законом не пройшов передбачену ним процедуру державної реєстрації, немає підстав вважати, що він набув статусу фізичної особи-підприємця. Однак ані основні положення, ані перехідні положення Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» не містять приписів про автоматичне набуття статусу фізичної-особи підприємця громадянами, які були зареєстровані до 01.07.2004, як суб`єкти підприємницької діяльності, але не пройшли процедури перереєстрації за новим законом.

Також суд зауважує, що прийнятий у 2010 році Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» мав на меті провести інвентаризацію підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, але не включених до Єдиного державного реєстру, а також фактично визначав механізм внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про таких підприємців без їхньої згоди, тобто в обов`язковому порядку. Однак, відомості щодо позивача до Реєстру не були внесені. Вказане свідчить про те, що позивач не набув статусу фізичної особи-підприємця також в порядку, визначеному Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання».

Викладене спростовує твердження відповідача про те, що у періодах, за які нараховано борг (недоїмку) зі сплати єдиного внеску, позивач вважався фізичною особою-підприємцем та у зв`язку з цим зобов`язаний нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок.

Правомірність своєї позиції податковий орган обґрунтовує тим, що позивач у встановленому законом порядку не припинив підприємницької діяльності.

В цьому контексті суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 46 Закону №755-IV державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі: прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності; смерті фізичної особи-підприємця; постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою; постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності; постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Водночас ч. 3 ст. 46 Закону №755-IV передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Отже, про невиконання позивачем обов`язку з реєстрації припинення своєї підприємницької діяльності та, як наслідок, про наявність в нього статусу підприємця незалежно від фактичного здійснення ним підприємницької діяльності можна вести мову лише в тому випадку, якби позивач був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За відсутності факту державної реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця доводи відповідача в цій частині суд оцінює критично.

Порядок обчислення і сплати єдиного соціального внеску встановлено положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VІ (далі Закон №2464-VІ).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VІ єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону №2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VІ визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, незалежно від того, чи є такі особи найманими працівниками.

Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені ст. 9 Закону №2464-VІ, зокрема, абзацом 3 ч. 8 зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абз. 1 п.2 ст. 7 Закону №2464-VІ).

Відповідно до абзацу 2 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VІ у разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Статтею 6 Закону №2464-VI визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок

Право на звільнення від сплати єдиного внеску мають фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI).

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону №755-IV фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону №755-IV, для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв`язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.

Згідно з абзацом 2 ч. 1 ст. 5 Закону №2464-VI взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Взяття на облік осіб, зазначених: в абзацах другому, третьому, п`ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, на яких поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», - здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей.

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб-підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою (абзац 7 ч. 1 ст. 5 Закону №2464-VI).

У даному випадку суд зауважує, що Закон №2464-VI, як на дату набрання ним чинності 01.01.2011, так і впродовж спірного періоду до платників єдиного внеску відносив фізичних осіб-підприємців, зокрема тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Оскільки, як встановлено вище, позивач такого статусу не набув, а тому не може визнаватися платником єдиного внеску відповідно до Закону №2464-VI.

Ба більше відповідач 2 жодним чином не довів, що позивачем велася підприємницька діяльність, він одержував дохід від такої чи подавав відповідну звітність. Останнім не надано свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, довідку про взяття на облік платника податків, заяву платника про взяття на облік та інші докази на підтвердження своєї позиції.

Особливу увагу слід звернути на те, що зарахування позивача до переліку таких платників відповідач 2 здійснив лише з 2017 року у зв`язку із змінами до Закону №2464-VI, що встановлювали обов`язок фізичних осіб-підприємців зі сплати єдиного внеску у мінімальному розмірі незалежно від фактичного здійснення підприємницької діяльності та отримання доходу.

Згідно з пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, застосовується принцип презумпції правомірності рішень платника податків.

Вказаний підхід національного законодавства узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), що сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків.

У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що у разі існування неоднозначності в тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків необхідно віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків; національне законодавство має відповідати вимозі «якості» закону, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні («Щокін проти України», заяви №23759/03 та №37943/06, рішення від 14.10.2010; «Серков проти України», заява №39766/05, рішення від 07.07.2011).

З огляду на викладене, позивач не може вважатися фізичною особою-підприємцем в розумінні положень Законів України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а віднесення позивача до платників єдиного внеску та покладення на нього обов`язку зі сплати такого внеску за відповідними вимогами є протиправним та такі слід скасувати.

Своєю чергою, суд вважає, що підстав для задоволення вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача зняти його з обліку як платника єдиного соціального внеску немає, адже відповідно до положень абз. 7 ч. 1 ст. 5 Закону №2464-VІ зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.

Крім того, наказом Міністерства фінансів України №1162 від 24.11.2014 затверджено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі Порядок №1162).

У пункті 2 Порядку №1162 зазначено, що цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску.

Відповідно до п. 8 розділу IV Порядку №1162 зняття з обліку платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців здійснюється з урахуванням таких особливостей: процедури зняття з обліку платника єдиного внеску у контролюючому органі розпочинаються у разі надходження від державного реєстратора відомостей про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру; платник єдиного внеску (фізична особа-підприємець) знімається з обліку після проведення передбаченої законодавством перевірки, здійснення остаточного розрахунку зі сплати єдиного внеску та закриття інтегрованих карток. До реєстру страхувальників вносяться відповідні записи із зазначенням дати та причини зняття з обліку платника єдиного внеску. Датою зняття з обліку платника єдиного внеску є дата внесення запису до реєстру страхувальників. Дані про зняття з обліку платника єдиного внеску (фізичної особи - підприємця) передаються до державного реєстратора.

Зі змісту наведених положень Порядку №1162 слідує, що зняття з обліку платника єдиного внеску здійснюється з урахуванням врегульованої процедури, якій передують дії щодо проведення передбаченої законодавством перевірки, здійснення остаточного розрахунку зі сплати єдиного внеску (у разі наявності такого) та закриття інтегрованих карток.

Крім того, надаючи оцінку вимогам позивача про зобов`язання відповідача зняти його з обліку як платника податку фізичну особу-підприємця, то суд зазначає таке.

Наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588 затверджено Порядок обліку платників податків і зборів (далі - Порядок №1588).

Відповідно до положень п.п. 1 п. 11.18 Порядку №1588, підставою для зняття фізичної особи-підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою, а також відомості відповідної реєстраційної картки.

Дата зняття з обліку фізичної особи-підприємця відповідає даті отримання відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Дані про зняття з обліку платника податків фіксуються в журналі за формою №6-ОПП. Номер зняття з обліку відповідає номеру відповідного запису в журналі за формою №6-ОПП.

Дані про зняття з обліку фізичної особи-підприємця передаються контролюючим органом за основним місцем обліку такого платника податків до Єдиного державного реєстру із зазначенням: дати та номера запису про зняття з обліку, назви та ідентифікаційного коду контролюючого органу, у якому платника податків знято з обліку.

Таким чином, положеннями Порядку №1588 визначено чіткий перелік підстав для зняття фізичної особи - підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі.

В той же час, в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про існування обставин, які згідно положень Порядку №1588 можуть бути підставою для зняття фізичної особи-підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі.

Крім того, зобов`язавши зняти позивача з обліку як фізичну особу-підприємця, суд тим самим перебере на себе не властиві йому функції, що належать контролюючому органу.

Отже, оскільки Порядком №1588 передбачено чіткі підстави для зняття фізичної особи - підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі, за встановлених обставин суд не може втручатися, у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, що матиме місце у разі задоволення такої вимоги.

Також суд зауважує, що позивачем не надано доказів, що ним ініціювалось питання перед податковим органом стосовно приведення внутрішніх реєстрів у відповідність з ЄДР та зняття його з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Позовні вимоги про визнання протиправними та скасування вимог Головного управління ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2626-58 У від 09.11.2018, №Ф-2626-58 У від 05.02.2019; №Ф-2626-58 У від 11.05.2019 підлягають задоволенню. У задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування Розпорядження №152 від 28.10.1994, в частині реєстрації індивідуальної підприємницької діяльності без права юридичної особи ОСОБА_1 , та зобов`язання Головного управління ДПС у Львівській області зняти позивача з обліку як фізичну особу-підприємця та платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування слід відмовити.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З врахуванням часткового задоволення позову до відповідача 2, суд вважає за доцільне стягнути за рахунок його бюджетних асигнувань судові витрати у виді судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 2522,40 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 294-295, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII Перехідні положення КАС України, суд -

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Львівській області №Ф-2626-58 У від 09.11.2018 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 15819,54 грн.

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Львівській області №Ф-2626-58 У від 05.02.2019 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 2457,18 грн.

4. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Львівській області №Ф-2626-58 У від 11.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 2754,18 грн.

5. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35; ЄДРПОУ 43143039) судові витрати у виді судового збору в сумі 2522 (дві тисячі п`ятсот двадцять дві) грн.40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

В судовому засіданні проголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 01.02.2021.

Суддя Кравців О.Р.