Рішення № 94555726, 01.02.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 лютого 2021 року Справа № 280/8286/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер картки платника податків НОМЕР_1 )

до Військової частини 3033 Національної Гвардії України (69083, м. Запоріжжя, вул. Юності, 28А, код ЄДРПОУ 23313888)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчини ти певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини 3033 Національної Гвардії України (або - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3033 Національної Гвардії України щодо не виплати ОСОБА_1 в зв`язку із звільненням з військової служби грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;

- зобов`язати Військову частину 3033 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 32913,01 гривня.

Ухвалою судді від 23 листопада 2020 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, а справу призначено до розгляду на 15 грудня 2020 року.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України за контрактом, та з 16 липня 2020 року наказом командира Військової частини 3033 Національної Гвардії України від 16 липня 2020 року №164 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Проте позивач зазначає, що станом на день його звільнення зі служби, ВЧ 3033 не розрахувалась з позивачем в частині виплати грошової компенсації замість неотриманого речового майна. Вказує, що у відповідь на адвокатський запит від 06 жовтня 2020 року №135 відповідач повідомив, що на час виключення позивача зі списків особового складу грошова компенсація за неотримане речове майно не виплачувалась через не надходження коштів від ГУ НГУ. Позивач вважає, що йому було протиправно не виплачено компенсацію неотриманого речового майна, у зв`язку з чим просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник Військової частини 3033 Національної Гвардії України проти позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві (вх.№58476 від 01 грудня 2020 року), відповідно до якого зазначено, що враховуючи, що у відповідності до Закону України «Про Національну гвардію України» головним розпорядником бюджетних коштів є Головне управління Національної Гвардії України, речовою службою частини був направлений запит на виділення коштів для виплати ОСОБА_1 , та після надходження на рахунки ВЧ коштів із ГУ НГУ буде виплачена компенсація за речове майно.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на викладене та у зв`язку з відсутністю клопотань, суд вважає за можливе розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін на підставі наявних у ній доказів.

На підставі частини 4 статті 229 КАС України, разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з`ясував наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині 3033 Національної Гвардії України.

Наказом командира ВЧ 3033 Національної Гвардії України від 16 липня 2020 року №164 (по стройовій частині) з 16 липня 2020 року виключено ОСОБА_1 із списків особового складу військової частини, знято з всіх видів забезпечення.

Представник ОСОБА_1 звернувся до ВЧ 3033 Національної Гвардії України із адвокатським запитом №135 від 06 жовтня 2020 року про надання відомостей щодо виплат ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період проходження служби.

Листом ВЧ 3033 Національної Гвардії України від 13 жовтня 2020 року №3/33/27/3-2684/26-А3 надано відповідь, у якій повідомлено, що у відповідності до Закону України «Про Національну гвардію України» головним розпорядником бюджетних коштів є Головне управління Національної Гвардії України, військовою частиною був направлений запит на виділення коштів для виплати ОСОБА_1 , на час виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу грошова компенсація не виплачувалась по причині ненадходження коштів від ГУ НГУ.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації за неотримане під час проходження військової служби речового майна протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.

Так, під час розгляду справи судом встановлено, що підставою для відмови позивачу у виплаті компенсації за неотримане речове майно є ненадходження коштів від Головного управління Національної Гвардії України для виплати ОСОБА_1 компенсації.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частиною першою статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ), речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 (далі - Порядок №178).

Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

За приписами абзацу 3 пункту 242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Аналізуючи вищевказані правові норми, суд дійшов висновку про те, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, в тому числі у разі звільнення з військової служби. При цьому, на день звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу військової частини особа має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, згідно з пунктом 4 розділу ІІІ якої, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Виходячи зі змісту вказаних норм, військовослужбовці, звільнені з військової служби, мають право отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього, у разі наявності такого права, за умови подання відповідного рапорту, яким висловлюється волевиявлення на отримання такої компенсації.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 Військовою частиною 3033 Національної Гвардії України виплата грошової компенсації за неотримане речове майно у встановленому порядку та строки проведена не була.

Посилання відповідача, як на підставу невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно на приписи Закону України «Про Національну гвардію України», за яким головним розпорядником бюджетних коштів є Головне управління Національної Гвардії України, а на час виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу грошова компенсація не виплачувалась по причині ненадходження коштів від ГУ НГУ - є необґрунтованими з огляду на наступне.

Положеннями Закону України «Про Національну гвардію України» визначено джерело коштів на проведення грошової компенсації за неотримане речове майно. Разом з тим, виплата грошової компенсації за неотримане речове майно не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується військова частина 3033 Національної Гвардії України, відсутні кошти на грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.

Під час прийняття рішення, суд враховує правові висновки Верховного Суду викладеного у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №803/1135/17, від 24 жовтня 2018 року у справі №803/963/17.

Суд зазначає, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Щодо конкретної суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, то суд зазначає наступне.

У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Нарахування грошової компенсації вартості за неотримане речове майно відноситься до виключної компетенції роботодавців (в даному випадку відповідача), а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження та визначати конкретну грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, яку слід нарахувати та виплатити позивачеві, тому суд вважає такі позовні вимоги передчасними та такими, що задоволенню не підлягають.

За таких обставин, з метою повного захисту прав та законних інтересів позивача, а також з метою остаточного вирішення спору між сторонами, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості речового майна, яке не отримане під час проходження військової служби.

Відповідно до частина 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з часина 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 2,5,72,77,139,241,243-246,255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини 3033 Національної Гвардії України (69083, м. Запоріжжя, вул. Юності, 28А, код ЄДРПОУ 23313888) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчини ти певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3033 Національної Гвардії України щодо не виплати ОСОБА_1 (номер картки платника податків НОМЕР_1 ) в зв`язку із звільненням з військової служби грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Зобов`язати Військову частину 3033 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (номер картки платника податків НОМЕР_1 ) грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуваннями доповнень пункту 3 розділу VІ Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 01 лютого 2021 року.

Суддя Д.В. Татаринов