Рішення № 94554764, 02.02.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2021 року м. Житомир справа № 240/20285/20

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Черноліхова С.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов`язати відповідача призначити таку пенсію з 12 серпня 2020 року.

В обгрунтування своїх вимог зазначає, що має страховий стаж понад 27 років і загальний період проживання в зоні добровільного гарантованого відселення станом на 01 січня 1993 року понад 4 роки, що дає підстави для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, однак відповідач протиправно відмовляє у цьому.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

23 грудня 2020 року відповідач направив до суду відзив, в якому позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволенні відмовити. Вказав, що відповідно до поданої позивачем довідки № 1164 від 23 липня 2020 року, виданої відділом реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради, зазначено, що у зоні гарантованого добровільного відселення він постійно проживав та був зареєстрований з 26 квітня 1986 року (з моменту аварії) по 10 жовтня 1989 року, з 06 травня 1992 року по теперішній час. Такі дані суперечать записам трудової книжки ОСОБА_1 , де зазначено, що з 01 грудня 1987 року по 04 червня 1990 року він працював в Ноябрському кооперативі „Вариант", територія розташування якого Район Крайньої Півночі, що не відноситься до території радіоактивного забруднення. Відповідно до поданих документів станом на 01 січня 1993 року у зоні гарантованого добровільного відселення позивач прожив 2 роки 3 місяці 1 день, замість 3-х років, визначених законодавством, тому немає правових підстав для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». За наявними документами до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності: з 01 грудня 1987 року по 04 червня 1990 року в Ноябрському кооперативі „Вариант", оскільки міститься виправлення в році наказу та році про прийняття на роботу; з 20 травня 1992 року по 30 квітня 1993 року на малому підприємстві "Полісянка", оскільки міститься виправлення в даті прийняття на роботу, що не відповідає вимогам «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» №58 від 29 липня 1993 року. Отже, дії Управління щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 є правомірними та вмотивованими, у зв`язку з тим, що станом на 1 січня 1993 року він постійно не проживав та не пропрацював у зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки.

Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 262-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.

Встановлено, що ОСОБА_1 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .

13 жовтня 2020 року позивач звертався до відповідача із заявою, у якій просив призначити йому пенсію із зниженням пенсійного віку як особі, яка проживала на територіях радіоактивного забруднення, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

На вказане звернення Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надало відмову № 0600-0329-8/61888 від 03 листопада 2020 року про те, що станом на 1 січня 1993 року позивач постійно не проживав та не пропрацював у зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки. За наявними документами до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності: з 01 грудня 1987 року по 04 червня 1990 року в Ноябрському кооперативі „Вариант", з 20 травня 1992 року по 30 квітня 1993 року на малому підприємстві "Полісянка" у зв`язку з недоліками записів трудової книжки.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Згідно з частиною 3 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", призначення та виплата пенсій, особам які мають право на її отримання із зменшенням пенсійного віку, провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років зменшення віку передбачено на 3 роки* та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

*Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до частини 2 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.

Згідно з частиною 2 статті 56 вказаного Закону, право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4 за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком N 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до частини 4 статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Із змісту наведених правових норм слідує, що призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" здійснюється за вибором особи або за фактом роботи на територіях радіоактивного забруднення або проживання.

Позивач до позовної заяви додав довідку, видану відділом реєстрації місця проживання Коростенської міської ради № 1164 від 23 липня 2020 року, згідно з якою він проживав і був зареєстрований з 31 липня 1984 року по 10 жовтня 1989 року, з 06 травня 1992 року по теперішній час в м. Коростені Житомирської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Наведені докази підтверджують те, що позивач станом на 01 січня 1993 року проживав у зоні гарантованого добровільного відселення понад 3 роки.

Відмовляючи у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, відповідач вказував на те, що зазначений період проживання суперечить записам трудової книжки, згідно з якими з 01 грудня 1987 року по 04 червня 1990 року ОСОБА_1 працював в Ноябрському кооперативі „Вариант" в районі Крайньої Півночі, що не відноситься до території радіоактивного забруднення.

Як вбачається з трудової книжки позивача, 01 грудня 1989 року ОСОБА_1 був прийнятий членом Ноябрського кооперативу „Вариант" (запис № 8), а 04 червня 1990 року звільнений за власним бажанням з Ноябрського кооперативу „Вариант" (запис № 9), який знаходиться в районі Крайньої Півночі.

Позивач надав інформацію з інтернетсайту про реєстрацію Ноябрського кооперативу „Вариант" в якості юридичної особи 29 квітня 1988 року, що унеможливлює зарахування позивача до нього 01 грудня 1987 року. Також ОСОБА_1 подав довідки про встановлення йому інвалідності від 01 липня 1987 року і 08 липня 1988 року, видані лікарсько-трудовою експертною комісією у м. Житомир, що свідчать про перебування його у спірний період на території Української РСР.

Надані позивачем письмові докази підтверджують його доводи про те, що до Ноябрського кооперативу „Вариант" він був зарахований саме 01 грудня 1989 році. Протилежного відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

З врахуванням викладеного та положень статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд вважає підтвердженим проживання позивача станом на 01 січня 1993 року у зоні гарантованого добровільного відселення понад 3 роки, відтак підстави відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку, викладені у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 0600-0329-8/61888 від 03 листопада 2020 року, є протиправними і необгрунтованими.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію з 12 серпня 2020 року суд зазначає наступне.

Питання призначення пенсії належить до дискреційних повноважень відповідача за наслідками розгляду поданих особою заяви і документів та з дотриманням встановленої процедури.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію зі зниженням пенсійного віку.

Разом з тим, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому слід наголосити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Підставами для визнання протиправними дій чи скасування рішення суб`єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який вчинив ці дії чи прийняв рішення. При цьому обов`язковою умовою оскарження дій, рішень є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відтак, при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Указаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Статтею 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи викладене, з метою відновлення порушеного Головним управлінням права позивача на пенсію суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути його заяву від 13 жовтня 2020 року про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку і прийняти відповідне рішення з врахування висновків суду, викладених в цьому рішенні.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 256 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати неправомірною відмову Головного Управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області № 0600-0329-8/61888 від 03 листопада 2020 року у призначенні ОСОБА_1 пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зниженням пенсійного віку.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 жовтня 2020 року і вирішити питання призначення йому пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 840, 80 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Черноліхов