Рішення № 94554004, 01.02.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2021 р. Справа№200/11175/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Галатіної О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РОНКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Бухмутсько - Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 42172734, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

30 листопада 2020 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Бухмутсько - Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що перебуває на обліку у Бахмутсько - Лиманському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як одержувач пенсії за віком. З 01.03.2016 року відповідач припинив виплату пенсії позивачеві з підстав ненадання довідки внутрішньо переміщеної особи. Проте, позивач зазначає, що вона не є внутрішньо переміщеною особою та відповідного статусу не має, тому що, добровільно переїхала з с. Краснолуцького Луганської області до м. Соледар Донецької області, керуючись правом на свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Вказує, що на рішення позивача щодо переїзду до м. Соледар жодним чином не вплинули події на Сході України, пов`язані з наслідками збройного конфлікту та тимчасової окупації деяких територій Луганської та Донецької областей. Позивач звертає увагу, що не відчуває потреби в соціальному захисті, який потребують вимушено переміщені особи та не бажає отримувати статус внутрішньо переміщеної особи. Вважає таку бездіяльність УПФ протиправною, оскільки це порушує його конституційні права.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України НОМЕР_2 (а.с. 14-15).

Відповідно до листа відповідача від 28.07.2020 року № 057-02-8/6569 на адвокатський запит стосовно пенсійного забезпечення ОСОБА_1 зазначено, що позивач перебуває на обліку в УПФ та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Пенсійна справа ОСОБА_1 була взіта на облік з 01.08.2015 року з виплатою пенсії за період з 01.02.2015 року по 28.02.2016 року. На підставі списків , отриманих в порядку обміну інформацією із службами, виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено з 01.03.2016 року до з`ясування місця фактичного проживання. Для поновлення виплати пенсії позивачу

Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно припинення нарахування та виплати пенсії позивачеві з 01 березня 2016 року.

Стосовно пропуску строку звернення позивача з даним позовом, суд зазначає, що частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Дійсно, цим кодексом, зокрема частиною 2 статті 122 встановлено загальний строк звернення до суду особою за захистом своїх порушених прав, у шість місяців.

В той час, частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Суд враховує, що позивач, вимоги якого, за своєю суттю, виникли у зв`язку із тим, що попередньо призначені йому суми пенсії, не отримані ним з вини відповідача, який призначає і виплачує пенсію, і ці вимоги безпосередньо спрямовані на виплату йому призначеної пенсії, тобто за минулий час. Та такі вимоги не обмежуються будь-яким строком.

Тому суд вважає, що у даному випадку, позивач строків звернення до суду із позовом не пропустив, оскільки, на підставі вказаного вище закону, він має право захистити своє право на отримання виплати нарахованої йому пенсії, без обмеження будь-яким строком, що можливо, якщо позовні вимоги будуть задоволені.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058- ІV).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що УПФ має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.

Разом з цим, відповідачем не надано, на вимогу суду, будь-якого рішення про припинення виплати пенсії позивачу. Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не приймалося відповідного рішення.

Відповідно до абз. 2 п. 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207 (далі - Правила), відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України.

Реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання (абз .2 п. 4 Правил).

Згідно з відміткою в паспорті позивача щодо місця проживання, 02 червня 2016 року її знято з реєстраційного обліку за попереднім місцем проживання, і в цей же день зареєстровано за новим місцем проживання у селі Яковлівка Бахмутського району.

Суд зазначає, що вищезазначений запис про реєстрацію внесений уповноваженим органом у встановленому законом порядку.

З урахуванням встановлених обставин, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII та постанову Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року, оскільки позивач не є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується матеріалами справи.

Більш того, згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 року у справі № К/9901/163/17 №234/11095/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Суд вважає необґрунтованими посилання УПФ на постанови Кабінету Міністрів України №637, №509, оскільки підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач припинивши позивачу нарахування та виплату пенсії з 01 жовтня 2018 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року та зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії та провести виплату заборгованості ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року пенсії на загальних підставах без застосування законодавства в сфері внутрішньо переміщених осіб - підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача виплатити компенсацію втрати частини пенсії у зв`язку із порушенням строків сплати, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі розуміються грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення).

Компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету (ст. 6 Закону № 2050-ІІІ).

Відповідно до п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Разом із цим згідно ст.ст. 3, 4 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу; виплата громадянам суми компнсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Аналогічні приписи містяться і у 5 Порядку № 159, в якому зазначено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Отже, розрахунок та виплата компенсація здійснюється одночасно при виплаті заборгованості.

Крім цього, відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий с п і р; публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій […].

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження існування спору між сторонами по справі з приводу компенсаційних нарахувань, які мають відбутися у майбутньому - безпосередньо при виплаті заборгованості.

Отже, позовні вимоги позивача про стягнення компенсації за затримку виплати заборгованості з пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати з 01 березня 2016 року є передчасними, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Частиною 1, 2 ст. 382 КАС України визначено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень, яким в даному випадку є відповідач, про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого та прокурора зауважив, що "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини).

У Рішенні від 30 червня 2009 року N 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 7 травня 2002 року у справі "Бурдов проти Росії" визначив, що у контексті статті 6 Конвенції виконання судового рішення, прийнятого будь-яким судом, має розглядатися як складова "судового розгляду".

Також, аналізуючи вимоги ч. 2 ст. 382 КАС України, суд зазначає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується за певних обставин.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем при поданні до суду адміністративного позову судовий збір не сплачувався, а ухвалою Донецького окружного адміністративного суду 04 грудня 2020 року позивачу відстрочено сплату судового збору, суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь Державного бюджету судовий збір за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РОНКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Бухмутсько - Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 42172734, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року.

Зобов`язати Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42172734, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35) поновити виплату пенсії та провести виплату заборгованості ОСОБА_1 (РОНКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з 01 березня 2016 року на загальних підставах без застосування законодавства в сфері внутрішньо переміщених осіб.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42172734, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35) на користь спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн., 80 коп.

В іншій частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.О. Галатіна