Рішення № 94553727, 02.02.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2021 року Справа № 160/16988/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Придніпровського міжрегіонального управління Укртансбезпеки, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

18.12.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Придніпровського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки, у якій просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Придніпровського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки від 05.11.2020 року № 201849 про стягнення з ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у сумі 34000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вантаж, що перевозився автотранспортом позивача був подільний (щебень) та дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами на перевезення такого виду вантажу не видається.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 року залучено до участі у справі № 160/16988/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Придніпровського міжрегіонального управління Укртансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови в якості другого відповідача - Державну службу України з безпеки на транспорті.

13.01.2021 року відповідач (Придніпровське міжрегіональне Управління Укртрансбезпеки) надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі та в обґрунтування своєї позиції зазначає, що у ході рейдової перевірки 10.09.2020 року посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області перевірено належний позивачу транспортний засіб та встановлено факт здійснення перевезення вантажу з перевищенням вагових обмежень та без оформлення необхідного дозволу. За результатами перевірки складений акт. Про час та місце розгляду справ про порушення автотранспортного законодавства позивач був завчасно повідомлений, але на розгляд справи до Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області не прибув.

На електронну адресу відповідача (Державна служба України з безпеки на транспорті) судом направлялася ухвала про залучення його до участі у справі № 160/16988/20. Вказана ухвала отримана ним 22.12.2020 року, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідачем (Державна служба України з безпеки на транспорті) у встановлений судом строк відзиву на позов, пояснень чи доказів щодо заявлених позовних вимог, на підтвердження або спростування обставин, зазначених у позові, не надано, як і заяви про визнання позову.

Згідно із ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

28.01.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій підтримала правову позицію, аналогічну викладеній у позовній заяві.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи.

10.09.2020 року на підставі направлення на перевірку № 009215 від 04.09.2020 року посадовою особою Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області проводилась рейдова перевірка на 435 км автомобільної дороги Н-08.

У ході проведення рейдової перевірки був зупинений транспортний засіб марки DAF, державний номер НОМЕР_1 з напівпричепом BODEX, державний номер НОМЕР_2 .

Під час перевірки вказаного транспортного засобу встановлено, що він належить і використовується ОСОБА_1 .

Водій, який здійснював перевезення надав для перевірки посвідчення водія, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, накладну №01 від 10.09.2020 року.

Згідно з товарно-транспортною накладною №01 від 10.09.2020 року вантаж - це щебень.

При перевірці накладної від 10.09.2020 року посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області встановлено, що загальна вага транспортного засобу (брутто) склала 55040 кг при допустимій нормі 40000 кг, що складає 37,6% перевищення параметрів від нормативу.

За результатами рейдової перевірки у відношенні позивача складено акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів №0015953 від 10.09.2020 року, яким встановлено, що нормативно допустима маса - 40 тон, фактична - 55,040 тон.

В акті №249048 від 10.09.2020 року про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено перевищення встановлених законодавством вагово-габаритних норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.

22.09.2020 року Управлінням складено повідомлення позивача про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що призначена на 01.10.2020 року.

05.11.2020 року Придніпровським міжрегіональним Управлінням Укртрансбезпеки винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №201849, якою до позивача застосовано штраф у розмірі 34000 грн. за порушення Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 16 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Не погоджуючись із вказаною постановою позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Частинами першою, четвертою статті 48 Закону № 2344-III передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Згідно зі статтею 33 Закону України "Про автомобільні дороги" від 08 вересня 2005 року № 2862-IV рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини другої статті 29 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353-XII з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30 (далі - Правила № 30) передбачено, що транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Згідно з пунктом 4 Правил № 30 рух великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові Державтоінспекцією, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування визначає Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 87 (далі - Порядок № 87).

Відповідно до пункту 22.5 Правил дорожнього руху, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879 (далі - Порядок № 879) вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Підпунктом 4 пункту 2 Порядку № 879 визначено, що габаритно-ваговий контроль - це контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

За змістом пунктів 26, 27 Порядку № 879 кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету.

Плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування справляється з транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, у тому числі тих, що визначені у статті 5 Закону України "Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України", у разі виявлення факту перевищення їх фактичних параметрів над параметрами, які враховувалися під час встановлення розміру єдиного збору в пунктах пропуску через державний кордон, де відсутні вагові комплекси, та з транспортних засобів, які виїжджають за межі України і на які в установленому порядку не отримано дозвіл на рух або не внесено плату за проїзд.

Плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.

Відповідно до пункту 28 Порядку № 879 плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

На підставі пункту 18 Порядку № 879 за результатами точного габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця його проведення, а на запит водія - міжнародний сертифікат зважування вантажних транспортних засобів, якщо пункт габаритно-вагового контролю уповноважений видавати такі сертифікати.

Відповідно до пункту 23 Порядку № 879 власник великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу або уповноважена ним особа має право привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами шляхом часткового розвантаження, перевантаження на інший транспортний засіб або у будь-який інший спосіб.

Пунктом 31.1 Порядку № 879 передбачено, що якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10-40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п`ятикратному розмірі.

У відповідності до пункту 21 Порядку № 879 у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування. Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.

Відповідно до абзацу третього 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Так, наведеними правовими нормами визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю.

При цьому, повноваження відповідача щодо плати за проїзд великовагових транспортних засобів обмежуються лише нарахуванням такої плати, що здійснюється у формі розрахунку.

Як встановлено судом, предметом оскарження у цій справі є постанова про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу, за яке абзацом 16 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачена відповідальність.

Суд відкидає доводи позивача щодо відсутності порушення допустимої ваги, оскільки як свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортних засобів позивача нормативна допустима маса складає 40 тон. Матеріалами зважування зафіксовано фактичну масу 55,040 тон.

Таким чином, порушення, за яке встановлена відповідальність мало місце.

Також судом встановлено, що на контейнеровозі позивача перевозився подільний вантаж - щебень.

Суд зазначає, що чинним законодавством взагалі забороняється перевезення подільних вантажів з перевищенням вагових параметрів автомобільними дорогами (пункт 22.5 Правил дорожнього руху), тому дозвіл на рух такого вантажу не видається, а може лише бути застосована відповідальність у вигляді плати за проїзд, якщо при зважуванні вантажу встановлено порушення вагових параметрів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.01.2020 року у справі №814/1460/16.

Отже, застосувавши штраф, в оскаржуваній постанові відповідач дійшов помилкового висновку про обов`язок позивача мати дозвіл на рух автомобіля з перевищенням вагових обмежень, внаслідок чого така постанова про накладення адміністративно-господарського штрафу за відсутність такого дозволу не відповідає вимогам закону та є протиправною.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає задоволенню.

Щодо відшкодування витрат за надання правничої допомоги у розмірі 4000 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 7 цієї статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За вимогами ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом ч. ч. 2-5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

За приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У свою чергу, на підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.12.2020 року у справі № 2040/5858/18.

На підтвердження розміру витрат на надання правничої допомоги, позивачем надано копії таких документів: договору про надання правової допомоги від 08.12.2020 року №1/12-2020, додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 08.12.2020 року №1/12-2020, детальний опис робіт, виконаних адвокатом за договором про надання правової допомоги від 08.12.2020 року №1/12-2020, акту приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової (правничої) допомоги №1/12-2020 від 08.12.2020 року, платіжного доручення №Р24А809814563С55102 від 14.12.2020 року.

З п. 2 додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 08.12.2020 року №1/12-2020 видно, що розмір гонорару у визначеній справі є фіксованим та становить 4000 грн.

Дослідивши надані позивачем документи, суд встановив, що у них належним чином обґрунтовано заявлену вартість наданих правових послуг з урахуванням їх обсягу відповідно до умов договору про надання правової допомоги та акту приймання-передачі. Також суд зазначає, що відповідно до платіжного доручення №Р24А809814563С55102 від 14.12.2020 року надані правові послуги оплачені у сумі 4020,1 грн.

Відтак, витрати на правову допомогу є документально підтвердженими та доведеними, а їх розмір є співмірним із складністю справи, обґрунтованим та пропорційним виконаній адвокатом роботі.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява №19336/04).

З огляду на вказане, клопотання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Таким чином, суд робить висновок, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000 грн.

Крім того, відповідно до положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на задоволення позовної заяви, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840 грн. 80 коп., сплаченого відповідно до квитанції № 0.0.1946042201.1 від 17.12.2020 року.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Придніпровського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки (вул. Курчатова, буд. 8, м. Дніпро, 49038, код ЄДРПОУ 39816845), Державної служби України з безпеки на транспорті (пр-т Перемоги, буд. 14, м. Київ, 03135, код ЄДРПОУ 39816846) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Придніпровського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки від 05.11.2020 року № 201849 про стягнення з ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у сумі 34000 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (пр-т Перемоги, буд. 14, м. Київ, 03135, код ЄДРПОУ 39816846) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати з оплати судового збору та витрати на правничу допомогу у розмірі 4840 (чотири тисячі вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський