Рішення № 94553704, 18.01.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року Справа № 160/12430/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А1126 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

06 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини А1126, в якій просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини А1126 щодо не нарахування та невиплати мені середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені за період з 15.01.2019 року по 28.07.2020 року;

зобов`язати Військову частину А1126 нарахувати та виплатити мені середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 15.01.2019 року по 28.07.2020 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що при звільненні з військової служби Військовою частиною А1126 не було виплачено йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасника бойових дій (УБД) за весь період служби (з 2015 року по 2019 рік). Повний розрахунок по виплаті грошового забезпечення військова частина провела лише 28.07.2020 року.

Позивач вважає дії відповідача порушенням його права на належний соціальний захист у зв`язку з тим, що чинним законодавством передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум провадиться в день звільнення, але не пізніше наступного дня вимоги про розрахунок. Згідно з ст. 117 Кзпп України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Ухвалою суду від 12 жовтня 2020 року відкрито спрощене провадження у справі без виклику учасників справи та надано відповідачу час надіслати відзив на позовну заяву.

Представник відповідача відзив на адресу суду не надіслав, про розгляд справи судом був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - позивач, проходив службу на посаді старшого механіка-водія 1 парашутно-десантного взводу 4 парашутно-десантної роти 2 парашутно-десантного батальйону у Військовій частині А1126.

Відповідно до наказу командира Військової частини А1126 №5-РС від 15 січня 2019 року позивача було звільнено з військової служби у запас.

Відповідно до наказу командира Військової частини А1126 (по стройовій частині) №10 від 15.01.2019 року, позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Повний розрахунок по виплаті грошового забезпечення з позивачем військовою частиною було проведено 28.07.2020 року, що, як вважає позивач, є підставою для відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

В силу статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.

Отже, при відсутності спору про розмір виплачуваних при звільненні сум, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Натомість, наявність спору щодо розміру виплачуваних при звільненні сум, так само як і наявність спору про право особи на відповідні виплати, не дає підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а лише починаючи з періоду коли вичерпано спір, тобто ухвалено судове рішення.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Водночас, частиною 2 статті 117 КЗпП України визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, вказана норма регулює питання сплати відшкодування в разі повного або часткового задоволення позову щодо невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗПП.

Питання про право позивача на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за спірний період вирішено рішенням в адміністративній справі №160/5043/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1126, а саме суд:

визнав протиправною бездіяльність Військової частини А1126 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки ОСОБА_1 як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.01.2019 р.;

зобов`язав Військову частину А1126 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.01.2019 року.

Повний розрахунок по виплаті грошового забезпечення з позивачем військовою частиною було проведено 28.07.2020 року.

При цьому період, в який розглядався спір, суд не може визнати затримкою при розрахунку, оскільки в судовому порядку вирішувався спір між сторонами про наявність чи відсутність у позивача права на компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій.

Після вирішення такого спору в судовому порядку та встановлення права позивача на компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за спірний період у відповідача виникає обов`язок по виплаті зазначених сум, оскільки спір вирішено в судовому порядку.

При цьому, в разі зволікань відповідача щодо виплати компенсації за невикористану відпустку після набрання законної сили рішенням суду позивач мав право звернутися з позовом про нарахування і виплату середнього заробітку за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку (тобто з моменту набуття рішенням суду законної сили, яким вичерпано спір про право особи щодо компенсації за невикористану додаткову відпустку).

Крім того, статтею 117 КЗПП України, на яку посилається позивач, регулюєтеся питання наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум.

Натомість в спорі, який вирішено Дніпропетровським окружним адміністративним судом, першочергове питання стосувалося наявності чи відсутності у позивача права на одержання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки (а не розміру виплат). Водночас, матеріали справи не містять будь-яких даних, що позивач на час звільнення зі служби був незгоден з розміром нарахованих та не виплачених сум.

Такі висновки суду сформовані з урахуванням правової позиції Верховного Суду, висловленої зокрема у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 807/1502/15 та від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17 та постанови Верховного Суду від 07.08.2019 по справі №802/2360/17-а (адміністративне провадження №К/9901/62312/18).

Також, Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 затверджено «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Вказаним «Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

На відміну від зазначеного спеціального законодавства, КЗпП України не регулює питання проходження військової служби.

Зокрема, ст.3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При цьому, положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Аналогічне застосування норм права здійснено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.01.2020 по справі №560/2342/19 (адміністративне провадження №К/9901/1886/20).

Також, суд враховує те, що у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст.117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Тобто, з прийняттям судового рішення, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судове рішення, що прийняте на користь позивача.

Враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.М. Олійник