Рішення № 94553476, 01.02.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2021 року ЛуцькСправа № 140/16625/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ксензюка А.Я.,

розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Волинській області) про визнання протиправною бездіяльності щодо не формування та не надання позивачу подання до Головного управління державної казначейської служби України у Волинській області (далі - ГУ ДКС України у Волинській області, третя особа) про повернення помилково сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 10 357,00 грн; зобов`язання сформувати та надати подання до Головного управління державної казначейської служби України у Волинській області про повернення збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 24 вересня 2020 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Компанія з управління активами «Карпати-Інвест» в сумі 10 357,50 грн., на банківські реквізити позивача.

В обґрунтування позову позивач вказала, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 24 вересня 2020 року вперше придбала житло та під час нотаріального посвідчення цього договору сплатила збір на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% від вартості квартири, що становить 10 357,50 грн. Позивач вважає, що вона не є платником збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в розумінні пункту 9 статті 1 Закону України "Про збір на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" оскільки придбала житло вперше, а тому сплачений нею збір підлягає поверненню. На звернення до органу Пенсійного фонду із заявою від 09 листопада 2020 року про повернення безпідставно сплаченого збору відповідач повідомив, що, відомості з Державного реєстру прав не можуть бути підставою для визначення позивача особою, яка придбала житло вперше, через що відмовлено у поверненні сплачених коштів.

Позивач вважає, що відмова відповідача у складанні подання до органу казначейства є протиправною та порушує права на отримання помилково сплачених коштів.

З наведених підстав позивач просила позов задовольнити.

Ухвалою судді від 09 грудня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування цієї позиції вказав, що відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787, повернення зайво сплачених коштів зі збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна здійснюється за поданням, у даному випадку Головного управління ПФУ у Волинській області, відповідному органу Казначейства. Із заявою про повернення безпідставно сплачених коштів позивач звернулася 09 листопада 2020 року, однак не надала доказів, що він придбав квартиру вперше, тому підстав для задоволення заяви не було.

З наведених підстав відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У письмовому поясненні на позовну заяву третя особа зазначила, що згідно зі статтями 45, 78 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України і надходжень, що належать місцевим бюджетам, та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (погодженими з відповідними місцевими фінансовими органами у разі повернення коштів з місцевих бюджетів), здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету. Відповідно до пункту 5 розділу І Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, яке подається платником разом із його заявою та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету. Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету» від 16 лютого 2011 року №106 органом, що контролює справляння надходжень бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 24140500 «Збір з операцій придбавання (купівлі-продажу» нерухомого майна» покладено на Пенсійний фонд України.

У відповіді на відзив позивач підтримала доводи, викладені в позовній заяві. Просила позов задовольнити.

Крім того, 14 січня 2021 року позивачем подано клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 4 000,00 грн.

Інших заяв по суті справи не надходило.

Дослідивши доводи сторін у заявах по суті справи, письмові докази, суд встановив такі обставини.

24 вересня 2020 року між Приватним акціонерним товариством "Компанія з управління активами "Карпати-Інвест" (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 загальною площею 62,3 кв. м (а. с. 11-12). Договір посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Гаврилюк А.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №1041. В пункті 5,12 вказаного договору зазначено, що збір на обов`язкове державне пенсійне страхування сплачено покупцем в загальній сумі 10 357,50 грн.

З квитанції від 24 вересня 2020 року (номер платежу 1010522264) вбачається сплата позивачем збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 10357,50 грн з операції купівлі-продажу нерухомого майна (а. с. 14).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 27 листопада 2020 року за позивачем зареєстровано право приватної власності на один об`єкт нерухомого майна - квартиру загальною площею 62,3 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 15-16).

На звернення позивача від 09 листопада 2020 року щодо повернення сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі - продажу нерухомого майна, листом від 18 листопада 2020 року №0300-0506-8/38975 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав видати подання на повернення сплачених коштів з операції купівлі продажу нерухомого майна, оскільки позивачем не надано інформації про перебування на черзі на одержання житла на момент придбання нерухомого майна та у зв`язку з відсутністю офіційного джерела інформації, яке б підтверджувало обставину придбання житла вперше (а. с. 20).

Вважаючи протиправними такі дії відповідача, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Згідно зі статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок справляння та використання збору на обов`язкове державне пенсійне страхування визначено Законом України від 26 червня 1997 року №400/97-ВР "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №400/97-ВР).

Питання сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом №400/97-ВР також врегульовано Порядком сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740 (далі - Порядок №1740). Цей Порядок деталізує механізм сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Як встановлено пунктом 9 статті 1 Закону №400/97-ВР, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Пунктом 8 частини статті 2 цього ж Закону передбачено, що об`єктом оподаткування є, для платників збору, визначених пункту 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

На обов`язкове державне пенсійне страхування встановлюються ставки збору в таких розмірах: для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - 1 відсоток від об`єкта оподаткування, визначеного пунктом 8 статті 2 цього Закону (пункт 10 частини першої статті 4 Закону №400/97-ВР).

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону №400/97-ВР платники збору, визначені пунктами 5-7, 9 і 10 статті 1 цього Закону, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування сплачують на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до загального фонду державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України.

Пунктом 2 Порядку №1740 уточнено, що збір на обов`язкове державне пенсійне страхування сплачується платниками на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - головні управління Казначейства).

Абзацами третім-четвертим пункту 9 статті 1 Закону №400/97-ВР, як і пунктом 15-3 Порядку №1740, обумовлено, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Суми збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками цього збору за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса.

Як визначено абзацом другим пункту 15-3 Порядку №1740, документом, що підтверджує сплату збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір.

Абзацом п`ятим пункту 9 статті 1 Закону №400/97-ВР також передбачено, що нотаріуси щокварталу, до 20 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають до органів Пенсійного фонду України за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса звіт про укладені договори купівлі-продажу нерухомого майна, включаючи інформацію про вартість такого майна та суму сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в порядку та за формою, визначеними Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених норм свідчить, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, однак громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №819/1498/17, від 31 січня 2018 року у справі №819/1667/17, від 20 лютого 2018 року у справі №819/1730/17, від 13 грудня 2018 року у справі №813/969/17.

Як видно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 27 листопада 2020 року №234511479, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно містить лише відомості про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на квартиру загальною площею 62,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 24 вересня 2020, зареєстрованого за №1041 (а. с. 11-13, 15-16). При цьому, як видно із вказаної інформації щодо суб`єкта ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), відомості про реєстрацію за нею іншого нерухомого майна - житла, ніж те, що зазначено вище, відсутні .

Фактичною підставою для відмови відповідачем видати ОСОБА_1 подання про повернення сплачених коштів з операції купівлі-продажу нерухомого майна у заявленому розмірі стало ненадання останнім інформації про перебування на черзі на одержання житла та відсутність офіційного джерела інформації, яке б підтверджувало обставину придбання житла вперше.

У постанові від 03 липня 2018 року у справі №819/33/17 Верховний Суд дійшов правового висновку, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб`єкта владних повноважень зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов`язана сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, а невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

Оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у спірних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Цей правовий висновок підлягає застосуванню судом до спірних правовідносин відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

Надалі аналогічні висновки знайшли своє відображення і у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2019 року у справі №819/1553/17, від 23 квітня 2019 року у справі №802/1566/17-а, від 14 травня 2019 року у справі №813/1514/17.

У даному випадку будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження ОСОБА_1 про придбання нею житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за позивачем будь-якого іншого житла та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано, а судом не встановлено.

Як визначено абзацом шостим пункту 9 статті 1 Закону №400/97-ВР, інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на запит Пенсійного фонду України та його територіальних органів, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів внутрішніх справ, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, нотаріусів, адвокатів надається у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Наведене вказує на те, що відповідач мав можливість безпосередньо перевірити факт придбання житла вперше чи наявність іншої зареєстрованої нерухомості за позивачем. Тому безпідставними є доводи ГУ ПФУ у Волинській області про те, що ОСОБА_1 не надала документів, які б підтверджували факт придбання нею житла вперше, адже відповідач не здобув доказів того, що в останнього у власності перебуває ще й інше майно, яке було придбане нею раніше - до укладення договору від 24 вересня 2020 року.

Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за №1650/24182; далі - Порядок №787).

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.

Пунктом 5 розділу І Порядку №787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року №106 "Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету" (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1019) визначено, що Пенсійний фонд України здійснює контроль за справлянням (стягненням) до бюджету надходжень, що обліковуються за кодом доходів бюджету 24140500 "Збір з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна".

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на управління Пенсійного фонду покладено обов`язок щодо формування подання на повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем в порушення вимог частини другої статті 77 КАС України не доведено правомірність відмови у видачі ОСОБА_1 подання на повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна вперше. Тому позов належить задовольнити шляхом прийняття рішення про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у формуванні подання на повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування та зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області видати позивачу подання на повернення сплаченого згідно з квитанцією від 24 вересня 2020 року (номер платежу НОМЕР_2 ) збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 10357,50 грн з операції купівлі-продажу нерухомого майна (квартири).

Водночас, суд зазначає, що відповідно до положень пунктів 5, 10 розділу I Порядку №787 подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подається до відповідного органу Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету. Платник подає до відповідного органу Казначейства заяву та подання, дати складання яких не перевищують 30 календарних днів, з урахуванням норм частини другої статті 255 Цивільного кодексу України.

Таким чином, з огляду на встановлені у справі обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частиною першою статті 139 КАС України обумовлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, які складаються з витрат зі сплати судового збору у сумі 840,80,00 грн, а також витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00 грн.

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.

Відповідно до частин другої, третьої статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано такі документи: копії договору про надання правничої допомоги від 03 листопада 2020 року, акт виконаних робіт від 12 січня 2021 року з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом у справі, квитанції від 12 січня 2021 року на суму 4020,10 грн,.

За умовами розділу 5 договору про надання правової допомоги від 03 листопада 2020 року вартість послуг адвоката становить 800 грн за 1 годину роботи.

Відповідно до акта приймання-передачі наданих послуг від 12 січня 2020 року позивачу були надані такі послуги: попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин та можливості і перспективності подачі позову - 800,00 грн (1 год.), підготовка проекту заяви про витребування необхідних відомостей з ГУ Пенсійного фонду України у Волинській області - 400,00 грн (0,5 год.), підготовка проектів процесуальних документів (позовної заяви, відповіді на відзив, клопотання про відшкодування витрат на послуги адвоката - 2800,00 грн (3,5 год.) Сплату послуг з надання правничої допомоги відповідно до договору від 03 листопада 2020 року підтверджує квитанцією від 12 січня 2021 року на суму 4020,10 грн.

Відповідач 1 не погоджується із доводами, що викладені у детальному описі робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом у справі, просив відмовити в стягненні витрат на професійну правничу допомогу, вважає, що вартість послуг на правничу допомогу є неспівмірною, а сума витрат є необґрунтованою.

За загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Разом із тим, частина дев`ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат та виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує те, що справа про повернення помилково сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості є незначної складності та не вимагає значних затрат часу. Тому суд, виходячи із критеріїв, визначених частиною дев`ятою статті 139 КАС України, вважає, що з огляду на зміст наданих послуг, кількість затраченого адвокатом часу, наявні підстави обмежити розмір витрат на правничу допомогу та на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 2000,00 грн, а решту витрат повинен понести позивач.

Звертаючись до суду, позивач також сплатив судовий збір у сумі 840,80 грн, що підтверджується квитанцією від 04 грудня 2020 року №11.

Оскільки суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Волинській області необхідно стягнути судові витрати у сумі 2840,80 грн, з них 2000,00 грн - витрати на правничу допомогу адвоката та 840,80 грн - судовий збір.

Керуючись статтями 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22 В, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області (43005, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Стрілецька, 4А, ідентифікаційний код юридичної особи 38009371) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови видати ОСОБА_1 подання на повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області видати ОСОБА_1 подання на повернення помилково сплаченого згідно з квитанцією 24 вересня 2020 року (номер платежу НОМЕР_2 ) збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 10357,50 (десять тисяч триста п`ятдесят сім) гривень 50 копійок з операції купівлі-продажу нерухомого майна.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 2840 (дві тисячі вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Я. Ксензюк