
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
01 лютого 2021 р. Справа № 120/7516/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши в письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач). За змістом позовних вимог позивачка просить: визнати протиправним рішення №023830009087 від 17.11.2020 року ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пільгової пенсії по Списку №1 згідно з статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; зобов`язати відповідача призначити і виплачувати ОСОБА_1 пільгову пенсію по Списку №1 згідно зі статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" починаючи з 11.11.2020 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка вказує, що 11.11.2020 року звернулася до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії згідно з статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (Список №1). Рішенням від 17.11.2020 року відповідач відмовив у призначенні пільгової пенсії у зв`язку із тим, що позивачка не досягнула пенсійного віку - 48 років 6 місяців. Сторона позивачки не погоджується з даним рішенням, оскільки ОСОБА_1 на момент звернення з відповідною заявою мала 10 років 11 місяців 3 дні пільгового стажу та 42 роки 1 місяць 27 днів загального страхового стажу.
Щодо посилання відповідача у оскаржуваному рішенні на недосягнення ОСОБА_1 пенсійного віку 48 років 6 місяців, представник позивачки вказує на те, що ГУ ПФУ у Вінницькій області протиправно не враховує у своїй роботі Рішення Конституційного Суду № 1-5/2018 (746/15) від 23.01.2020 року, у якому колегія суддів зазначає, що встановлення як додаткової умови для призначення пільгової пенсії досягнення збільшеного пенсійного віку для працівників, зазначених у пункті "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України. Відтак, Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними.
Окрім того, у позовній заяві вказується, що зміни, щодо збільшення пенсійного віку втратили чинність з 23.01.2020 року. Таким чином, на день звернення позивачки до відповідача ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пільгову пенсію по Списку №1 мають жінки після досягнення 45 років, при наявності спеціального стажу роботи.
Відтак, на переконання позивачки, рішення від 17.11.2020 року №023830009087 є протиправним.
Ухвалою від 09.12.2020 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків останньої.
15.12.2020 року за допомогою системи "Електронний суд" представником позивачки була подана заява про виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою суду від 18.12.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Окрім того, даною ухвалою надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
05.01.2021 року до суду було подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Свою позицію мотивує тим, що порядок призначення пенсії за віком з 01.01.2018 року регулюється виключно статтею 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Окрім того, як вказує представник відповідача, ОСОБА_1 звернулася до Головного управління з заявою про призначення пенсії, згідно з статтею 114 зазначеного закону. Тому відповідачем відмовлено в призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах згідно з статтею 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а не статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Тобто, на переконання сторони відповідача, представник позивачки вводить в оману суд, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року, яким норми Закону №1058 не визнавались такими, що суперечать вимогам Конституції України.
28.01.2021 року за допомогою системи "Електронний суд" представником позивачки було подано клопотання про долучення доказів.
З огляду на зазначене, сторона відповідача вважає, що ГУ ПФУ у Вінницькій області, приймаючи оскаржуване рішення діяло правомірно та в межах чинного законодавства.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що 11.11.2020 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за Списком №1.
Рішенням № 023830009087 від 17.11.2020 року відповідач відмовив позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини 1, 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV), з огляду на відсутність у неї віку, встановленого абзацом 2 частини 1 пункту 2 статті 114 Закону №1058 - 48 років 6 місяців.
У оскаржуваному рішенні відповідач вказує, що до пільгового стажу роботи заявниці за Списком № 1 зараховано наступні періоди: з 22.01.1996 року по 31.01.1996 року, з 01.04.1996 року по 09.07.1996 року, з 11.08.1996 року по 03.11.1996 року, з 07.12.1996 року по 23.03.1997 року, з 26.04.1997 року по 01.07.1997 року, з 02.08.1997 року по 31.05.1999 року, з 21.06.2004 року по 14.06.2009 року, з 03.01.2017 року по 06.02.2020 року, що фактично становить 10 років 11 місяців 3 дні.
Періоди роботи заявниці з 10.07.1996 року по 10.08.1996 року, з 04.11.1996 року по 06.12.1996 року, з 24.03.1997 року по 25.04.1997 року, з 02.07.1997 року по 01.08.1997 року зарахувати до пільгового стажу неможливо, з огляду на перебування заявниці в дані періоди у відпустках без збереження заробітної плати. Для зарахування до пільгового стажу в Списком №1 періоду роботи заявниці з 01.02.1996 року по 31.03.1996 року законних підстав немає, з огляду на роботу заявниці за сумісництвом та відсутність документального підтвердження про таку зайнятість у вільний від основної роботи час. У свою чергу, зарахувати до пільгового стажу періоду роботи заявниці з 01.06.1999 року по 31.12.2003 року також неможливо, з огляду на роботу заявниці в даний період на 0,5 ставки, що свідчить про те, що вона не була зайнята на роботах зі шкідливими умовами праці протягом повного робочого дня. Період роботи заявниці з 15.06.2009 року по 02.01.2017 року також не зараховано до пільгового стажу за Списком №1, з огляду на відсутність професії, за якою працювала заявниця у діючому наказі про атестацію робочих місць. Зарахувати до пільгового стажу 02.11.2009 року неможливо, з огляду на наявність відомості про роботу заявниці за іншою професією, яка відсутня в діючому наказі про результаті атестації робочих місць. Окрім того, для зарахування до пільгового стажу періоду роботи з 07.02.2020 року по даний час законні підстави відсутні, з огляду на відсутність уточнюючої довідки про пільговий характер роботи за даний період.
Згідно з наданими документами та індивідуальними відомостями про застраховану особу, страховий стаж заявниці становить 42 роки 1 місяць 27 днів ( в тому числі 10 додаткових років за кожен повний рік роботи за Списком №1).
Відтак, ГУ ПФУ у Вінницькій області відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах саме у зв`язку з недосягненням позивачкою віку, визначеного статтею 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" - 48 років 6 місяців.
Не погоджуючись з рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходив з такого.
Згідно з нормою статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Суд вважає за необхідне зазначити, що у даному рішенні судом надається оцінка рішенню ГУ ПФУ у Вінницькій області від 17.11.2020 року №023830009087 в межах заявлених позивачкою підстав позову, а саме щодо відмови відповідача у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком № 1 з мотивів відсутності у ОСОБА_1 необхідного пенсійного віку для призначення пенсії.
Відтак, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України №1058-IV від 09.07.2003 року "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).
Згідно з пунктом "а" статті 13 Закону № 1788-XII (у редакції до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, зокрема, жінки, дати народження яких припадали у період з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року набувають право на пенсію по досягненню віку 48 років 6 місяців.
Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII набув чинності з 01.04.2015 року.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".
У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.
Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в" - "е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", здійснюється до 01.01.2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 01.01.2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Отже, після набуття чинності нормами Закону № 1058-IV правила призначення пенсій за Списком № 1 регламентувались пунктом "а" статті 13 Закону № 1788-XII.
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року № 2148-VIII, яким текст Закону № 1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року № 2148-VIII у новій редакції викладений пункт 2 розділу XV Закону № 1058-IV, де передбачалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно;
45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року;
46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року;
46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року;
47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року;
47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року;
48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року;
48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року;
49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року;
49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року;
50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
У силу спеціальної вказівки Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року № 2148-VIII наведені вище норми Закону почали застосовуватись з 01.10.2017 року.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком № 1 почали регламентуватись одночасно двома Законами, а саме: пунктом "а" статті 13 Закону № 1788-XII у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII та пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року № 2148-VIII.
Правила згаданих Законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року № 1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII".
Пунктом першим резолютивної частини цього Рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року за № 213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини названого судового акту стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини даного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
" На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 ( 36-2003-п ) виробництв, робіт, професій посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам".
Відносно позивачки норми Закону №1788-ХІІ та Закону № 1058-IV містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом "а" статті 13 Закону № 1788-XII у редакції до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII та 48 роки 6 місяців за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року № 2148-VIII.
Так, на момент звернення до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії (11.11.2020 року) позивачці виповнилось 47 років 6 місяців, що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_2 .
Зважаючи на ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
При цьому суд зазначає, що Конституційний Суд України у рішенні від 23.01.2020 року №1-р/2020, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Конституційний Суд України визнаючи такими, що не відповідають Конституції України окремих положень Закону №1788-ХІІ та вказав, що особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч. 2 ст. 2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч. 2 ст. 77 КАС України.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи, суд констатує, що обрані ГУ ПФУ у Вінницькій області у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб`єкта - приватної особи (тобто на користь позивача).
З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для заявниці Закону. Тобто, приймаючи рішення щодо призначення пенсії позивачці на пільгових умовах (Список №1) відповідач мав би керуватись положеннями статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VІІІ.
Отже, посилання відповідача на відсутність у ОСОБА_1 необхідного пенсійного віку 48 роки 6 місяців, у рішенні від 17.11.2020 року №023830009087, як на підставу для відмови позивачці у призначенні пенсії, є протиправним.
При цьому, зважаючи на те, що спірне рішення є правовим актом індивідуальної дії, який відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України, у разі його неправомірності, визнається судом протиправним і скасовується, суд, керуючись приписами частини другої статті 9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправним та скасувати спірне рішення.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність.
У пункті 52 рішення у справі "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Скордіно проти Італії".
Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини, з посиланням на закріплений в законодавстві України принцип in dubio pro tributario, зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права. Крім цього, у пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити і виплачувати ОСОБА_1 пільгову пенсію по Списку № 1 згідно з статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" починаючи з 11.11.2020 року, суд вказує таке.
Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені Законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відтак, із системного аналізу вищенаведених законодавчих положень вбачається, що метою та завданнями адміністративного судочинства, зокрема, є захист та поновлення уже порушених прав, свобод та охоронюваних Законом інтересів особи, яка звернулась з відповідним позовом до суду. Тобто захисту підлягає апріорі уже порушене право, а не ті права та інтереси щодо яких наразі не відомо чи матиме місце їх порушення у майбутньому чи ні. У зв`язку з чим, рішення суду не може бути прийнято на майбутнє, зокрема, із зобов`язанням особи вчиняти певні дії на майбутнє, та не може ґрунтуватися на припущеннях, домислах, і фактичних обставинах котрі на момент його ухвалення, хронологічно ще не відбулися, проте ймовірно можуть мати місце у майбутньому, оскільки таке рішення не буде ґрунтуватися на приписах чинного законодавства та буде суперечити законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
Отже, з матеріалів справи судом встановлено, що позивачка на момент звернення до ГУ ПФУ у Вінницькій області мала відповідний вік та стаж роботи за Списком № 1, відтак, доходжу висновку про необхідність зобов`язати відповідача призначити і виплатити ОСОБА_1 пільгову пенсію по Списку № 1 згідно з статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Визначаючись щодо дати з якої слід призначити позивачці пенсію, суд зауважує, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: - пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивачка звернулась до Головного управління із заявою про призначення пенсії 11.11.2020 року, тобто після спливу двох років і шести місяців з дня досягнення нею 45 річного віку, відповідно призначення пенсії має відбутися саме з 11.11.2020 року (дати звернення із заявою про призначення пенсії).
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовна вимога зобов`язального характеру підлягає задоволенню, шляхом зобов`язання ГУ ПФУ у Вінницькій області призначити і виплатити ОСОБА_1 пільгову пенсію по Списку № 1 згідно з статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" починаючи з 11.11.2020 року.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачкою, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Вінницькій області понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн.
Керуючись ст.ст.73-77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 263, 295 КАС України,
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 02383009087 від 17.11.2020 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пільгової пенсії по Списку №1 згідно з статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Вийти за межі позовних вимог. Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 02383009087 від 17.11.2020 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пільгової пенсії по Списку №1 згідно з статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити і виплатити ОСОБА_1 пільгову пенсію по Списку № 1 згідно з статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 11.11.2020 року, з урахуванням висновків суду наданих у даному рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області судовий збір у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403)
Рішення суду в повному обсязі сформовано: 01.02.2021 року.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна
Судове рішення № 94553378, Вінницький окружний адміністративний суд було прийнято 01.02.2021. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 120/7516/20-а. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: