Рішення № 94551840, 02.02.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.02.2021Справа № 910/19439/20

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу № 910/19439/20

за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Радінвест"

про стягнення 5 968,55 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Радінвест" про стягнення 5968,55 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати отриманих послуг за Договором № 1093-Д від 17.06.2010, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 3160,00 грн, за прострочення сплати якої нараховані штраф у сумі 1530,00 грн, пеня - 1018,79 грн, інфляційні втрати - 134,26 грн та 3% річних - 125,00 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.12.2020 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов`язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини, протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 92-94.

Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "за закінченням строку зберігання".

За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки "за закінченням терміну зберігання" вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Станом на день винесення рішення від відповідача не надійшов відзив на позовну заяву.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

17.06.2010 між публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (за договором - Зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Радінвест" (за договором - Депонент) було укладено договір про відкриття рахунку в цінних паперах №1093-Д (далі - Договір), відповідно до п.1 якого Депонент доручає, а Зберігач зобов`язується надавати Депоненту послуги щодо відкриття та ведення рахунку в цінних паперах (далі ЦП), зберігання належних Депоненту ЦП, обслуговування операцій за цим рахунком, отримання доходів за ЦП на викладених нижче умовах згідно Положення про депозитарну діяльність, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 17.10.2006 №999, чинного законодавства України та внутрішніх нормативних документів Зберігача.

Пунктами 2.3 та 3.1. Договору, передбачено зобов`язання Депонента оплачувати банківські послуги Зберігача в порядку та на умовах, передбачених Договором; Депонент оплачує надані послуги відповідно до діючих Тарифів та в порядку, передбаченому Договором.

Порядок оплати наданих послуг передбачений пп.3.2.2. Договору, відповідно до якого вказана оплата здійснюється Депонентом по завершенню кожного календарного місяця (звітний період) не пізніше 19 числа місяця, наступного за звітним періодом на підставі акту-рахунку, складеного в 2-х примірниках, в якому вказуються перелік наданих Зберігачем послуг та сума до оплати.

Статтею 5 Закону України "Про депозитарну систему України" передбачено, що рахунок у цінних паперах депонента відкривається депозитарною установою на підставі договору про обслуговування рахунка в цінних паперах власнику цінних паперів, співвласникам цінних паперів або нотаріусу, на депозит яких внесено цінні папери, а також самій депозитарній установі (на підставі наказу керівника цієї депозитарної установи) або Національному банку України відповідно до законодавства.

Договір про обслуговування рахунка в цінних паперах укладається між депонентом та депозитарною установою, відповідно до якого депозитарна установа в установленому Комісією порядку на рахунку у цінних паперах веде облік цінних паперів, що належать власникові, співвласникам цінних паперів, у разі зарахування цінних паперів на депозит нотаріуса - відповідному кредиторові, а також облік прав зазначених осіб на цінні папери, що обліковуються на певному рахунку у цінних паперах, та обмеження таких прав.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем відкрито відповідачу рахунок в цінних паперах та надавались відповідні послуги з ведення рахунку цінних паперів, обслуговування операцій за цим рахунком та зберігання цінних паперів.

Позивач вказує, що відповідачем систематично порушуються договірні зобов`язання, внаслідок чого за останнім виникла заборгованість, яка станом на 01.11.2020 становить 3 160,00 грн, що підтверджується довідкою від 17.06.2020 №1093-Д, актами розрахунками приймання-передавання послуг та актами рахунками, копії яких наявні в матеріалах справи.

У зв`язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду та просить суд стягнути з відповідача вказану заборгованість у сумі 3160,00 грн, за прострочення сплати якої нараховано також штраф у сумі 1530,00 грн, пеня - 1018,79 грн, інфляційні втрати - 134,26 грн та 3% річних - 125,00 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору в господарському суді відповідачем не заперечений факт отримання послуг та не надано доказів своєчасної оплати послуг на суму 3 160,00 грн, відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 3 160,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф у сумі 1530,00 грн, пеню - 1018,79 грн, інфляційні втрати - 134,26 грн та 3% річних - 125,00 грн, нарахованих по періодам за кожним фактом надання послуг.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктами 6.4. та 6.5. Договору сторони передбачили, що у випадку порушення строків оплати наданих послуг Зберігача Депонент сплачує Зберігачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а у разі прострочення платежу більше як на 30 днів, Депонент, крім пені, повинен сплатити зберігачу штраф у розмірі 50% від суми несплачених Депонентом послуг.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов`язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов`язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, встановивши у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов`язання у більшому розмірі, однак такі норми Закону передбачають обмеження розміру.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Сторонами в умовах п.6.6 договору погоджено, що нарахування штрафних санкцій здійснюється незалежно від строку, на який буде прострочено виконання зобов`язань, і припиняється лише в момент повного виконання винною стороною простроченого зобов`язання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, задовольняє зазначену вимогу в сумі 1 018,79 грн відповідно до розрахунку позивача, який є арифметично вірним.

Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України, штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в сумі 1 530,00 грн суд встановив, що він є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині визнаються обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання виникають нові додаткові зобов`язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов`язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, підлягають задоволенню згідно розрахунку позивача, який судом перевірено, та є арифметично вірним.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Радінвест" (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 92-94; код ЄДРПОУ 20403467) на користь публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 127; код ЄДРПОУ 00032112) заборгованість в сумі 3 160,00 грн, 1 018 грн 79 коп. пені, 1 530,00 грн штрафу, 125,00 грн 3% річних, 134 грн 26 коп. інфляційних втрат та 2 102,00 грн витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано: 02.02.2021

Суддя А.І. Привалов